Философия и ее метод

результатам (цілком, частково, мало)?

11.Хто найбільш дипломатичний,  творчий,  інтелігентний учасник

обговорення?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки:

Про результативність дискусії можна говорити тоді, коли в учасників сформувалася певна думка щодо обговорюваного питання або підтвердилися погляди, що їх мав дехто з присутніх до початку колективного обговорення. Якщо під впливом дискусії у частини учасників змінились установки, то це означає, що подіяв “ефект переконання”. Він проявляється навіть тоді, коли в декого зароджуються сумніви щодо правильності своїх поглядів. “Нульовий ефект” дискусії буває тоді, коли погляди, думки більшості людей не змінюються. Звичайно, це може бути наслідком пасивного ставлення до дискусії та через відсутність підготовки до неї. Якщо під час дискусії в декого сформуються погляди, протилежні тим, які хотілося сформувати при її організації, то це означає дію “ефекту бумерангу”, тобто негативний результат дискусії.

 Дискусія як форма  колективного обговорення відрізняється від полеміки та диспуту. Полеміка як конфронтація ідей, поглядів, думок на відміну від дискусії має на меті не досягнення згоди в суперечці, а перемогу над опонентом. Нерідко в полеміці її учасники використовують різні засоби спілкування, не дуже піклуючись про його культуру. Напевне, саме тому протилежну частину учасників полеміки найчастіше називають супротивниками, а не опонентами, як у дискусії..

 Як зазначалося, диспут  найчастіше використовується для  публічного захисту наукової  позиції або для того, щоб визначитись  у життєво важливих, найчастіше  моральних, проблемах. Теми для  диспутів нерідко добирають на основі аналізу життєвого досвіду. На диспут звичайно відводиться менше часу, ніж на дискусію, і спрямований він, як правило, на розв’язання особистісно значущих моральних проблем.

 

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни. — М.: Наука, 1991. — 299с.

2. Атватер Й. Я Вас слушаю... Советы руководителю, как правильно слушать собеседника: Сокр. пер. с англ. — М.: Экономика, 1984. — 112 с.

3. Афанасьев В. Г. Мир живого: системность, зволюция и управление. — М.:

Политиздат, 1986. — 334 с.

4. Бандурка А. М., Бочарова С. П., Землянская Е. В. Психология управлення.

— Харьков: Фортуна-Пресс, 1998. — 464 с.

5. Блейк Р., Моутон Дж. С. Научные методи управлення / Пер. с англ. — К.,

1996. — 247 с.

6. Буева Л. П. Человек, деятельность, общение. — М.: Мысль, 1978. — 216с.

7. Бурлачук Л. Ф., Келесі М. Про критерії розвитку особистості // Вісник Київського університету. Серія: Соціологія. Психологія. Педагогіка. — Вип. 2. — К., 1996. — С. 90—93.

8. Вудкок М., Френсис Д. Раскрепощенный менеджер. — М.: Дело, 1991. — 312 с.