Філософська революція Іммануїла Канта

       Тема: Філософська революція Іммануїла Канта

 

 

 

 

План.

Вступ.

1. Періоди творчого шляху І. Канта

    1.1.Догматичний  період

    1.2.Критичний  період

2. Скорочена біографія

3.Філософська революція  І.Канта

    3.1. Апріорізм та агностицизм в філософський системі І. Канта.

    3.2.Категоричний імператив і вчення про правову державу.

    3.3.Теорія пізнання  – «Критика чистого розуму»

4. Практична етика  І.Канта

   4.1. Вплив ідей  французької буржуазної революції

   4.2. Принципи державного  життя

Висновок

Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   Іммануїла Канта прийнято називати “засновником класичної німецької філософії”. Дійсно, майже всі види класичного та сучасного філософствованія так або інакше посходять до його творчості. Його праці поклали початок знаменної традиції в європейському духовному розвитку. Її сутність полягає в тому, що кожний подальший крок вперед роздивляється як переосмислення накопленого творчого багатства, яке дбайливо зберігається, але не перетворюється на фетиш. Канта зрівнюють з Сократом, бо його філософія людяна. Давньогрецький вчений вперше в історії філософії відійшов від всесвіту зайнявся вивченням людської природи. Для Канта проблема людини знаходиться на першому місці. Він не забуває про всесвіт, але головна тема для нього – людина. Він розмірковує про закони буття та свідомості тільки з однією метою: щоб людина стала більш людяною. Ідеї Канта підверглися трансформації, але продовжують існувати. Особливо актуально вони звучать на даному етапі розвитку суспільства – в період гуманізації всієї науки, в тому числі і філософії. Вивчення філософської спадщини Канта ускладнюється різноманітністю джерел про його життя та творчість. Для того щоб получити точне уявлення про характер, звички філософа, важливо вивчити свідоцтва його сучасників, які збереглися до нашого часу.

Існує традиційне поділення  творчого шляху І. Канта на два  періоди. Перший з них – так  званий “докритичний” або “догматичний”. В цей період філософ займався головним чином загальнонауковими проблемами та висунув низку важливих гіпотез, в тому числі “небулярну”космогоничну гіпотезу, згідно якій виникнення та еволюція сонячної системи виводиться з існування “первисної туманності ”. В цей же час філософ висунув припущення про існування великої вселеної галактик за межами нашої галактики, розвив вчення про замедлення добового обертання Землі внаслідок приливів і вчення про відносність руху та спокою. В філософських творах цього періоду Кант намагається обґрунтувати ідею цілком досконалого світу та, на основі вивчення робіт Лейбніца, провести розрізнення між реальним та логічним основанням. Свій стан в ці роки сам Кант називав догматичним сном ”. Він мислить як догматик, перебільшуючи роль формально-дедуктивних методів мислення, порівняно з досвідним знанням. Другий етап – так званий “критичний”. В роботах цього періоду послідовно викладалися: критична теорія пізнання ”,етика, естетика, та вчення про целесообразність природи. Головна увага філософа зосередилась на критичному аналізі пізнавальних здібностей людини, на розробці відповідних теорій пізнання. Під впливом скептицизму та емпіризму Юма, Кант ввів в філософію поняття про заперечні величини, осміяв захоплення містикою та баченням духів. В цей період він приділяє велике значення використанню в філософії досвідного знання.

Імануіл Кант народився 22 квітня 1724 року в місті Кенигсбергі в сім’ї шорника Іоганна Георга Канта. В 1730 році Кант вступив до початкової школи, а в 1732 – до державної церковної гімназії. Дякуючи природним здібностям та старанню, Кант не дивлячись на слабке здоров’я, був одним з найкращих учнів гімназії. Його батьки хотіли, щоб він став священиком, але під впливом викладача латині Генденрейха Кант зацікавився античною поезією, філологією та зовсім не цікавився зовнішніми проявами релігійного культу.

Восени 1740 року Кант вступив до Кенігсберзького університету. Досі не відомо, на якому факультеті він навчався. Перші біографи Канта вважали, що він вибрав теологію, однак, проаналізувавши перелік предметів, яким майбутній філософ приділяв найбільшу увагу, можна зробити висновок, що він, можливо, навчався на медичному факультеті. Гімназичне зацікавлення філологією змінилося інтересом до фізики та філософії. Великий вплив на становлення Канта в цей період мав професор Мартін Кнутцен. Від його молода людина вперше почула ім’я Ньютона та під його керівництвом на четвертому році навчання прийнялася за першу самостійну працю по фізиці. Першу свою роботу Кант писав три роки – з 1743 по 1746 рік. Ця праця представляла собою намагання виступити арбітром в спорі картезіанців та лейбниціанців про вимерення кінетичної енергії

В 1747 році, не захистивши магістерську дисертацію, Кант вперше покидає Кенігсберг. Однак його мандрівка обмежується Східною Пруссією. В глухій провінції філософ пробує себе в ролі домашнього вчителя. В цей період Кант написав рукопис по астрономії “Космогонія або намагання пояснити походження мироздання, створення небесних тіл та причини їх руху загальними законами розвитку матерії відповідно до теорії Ньютона. Стаття була опублікована лише в 1754 році, після повернення Канта до Кенігсбергу. Пізніше, в кінці літа 1754 року, Кант публікує другу статтю, присвячену також питанням космогонії, - “Питання в тому, стариться чи Земля з фізичної точки зору ”. Ці дві статті були як би прелюдією до космогонічного трактату, який був написаний пізніше.

До кінця 1755 року Кант вже був  автором двох статей та двох трактатів  з питань космогонії, здобув деякий авторитет в вчених колах Пруссії, однак все ще числився студентом, або, точніше, кандидатом ( так в Німеччині назвалися особи, які прослухали курс лекцій, але не закінчили належним чином свою освіту ). Замислюючись над майбутнім, Кант бачив себе університетським викладачем. 17 квітня 1755 року Кант подає на філософський факультет магістерську дисертацію “Про вогонь “ та через чотири тижні складає магістерський іспит. Однак, для того щоб получити право читати лекції, Кант повинен був пройти габілітацію (так називався захист дисертації в публічному диспуті). Нова дисертація Канта називалася: “Нове освітлення перших принципів метафізичного пізнання ”. Захистив її вчений получає звання приват-доцента, тобто позаштатного викладача, працю якого оплачували самі студенти.

В грудні 1758 року помер професор філософії  Кіпке. На вільне місце з’явилося п’ять претендентів. Серед них був і Кант, але питання про вакансію було вирішено не на його користь. В цей період почався поступовий перехід Канта до другого етапу його творчості. Через багато років філософ назве свій стан в магістерські роки догматичним сном ”. Він заборонить користуватися своїми першими трудами, в яких він обґрунтовував ідею повної досконалості нашого світу, висловлював думку про те, що сама по собі людина нічого не варта, а як будь-яка окрема істота, може існувати лише на благо цілого. Вочевидь, що подобні ствердження суперечать ідеї: “Людина є мета сама по собі ”, яку він розвивав в більш пізні роки.

1762  рік був переломним для  філософа. Прийнято вважати, що  найважливішу роль в нових  пошуках Канта, які в подальшому привели до створення його критичної філософії, відіграло знайомство з творчістю Жан-Жака Руссо. Руссо став для Канта, по признанню останнього “другим Ньютоном. Якщо під впливом ньютонівських формул філософ сформулював свої погляди на всесвіт, устрій сонячної системи, світ в цілому, то парадокси Руссо допомогли йому зазирнути до тайників людської души. Окрім Руссо, Кант називав ще й Давида Юма в якості філософа, який “допоміг йому прокинутися від догматичного сну ”. Руссо вплинув на Канта як людину та мораліста, Юм підштовхнув його до нових теоретико-пізнавальних пошуків, перегляду метафізичних догм, формуванню нової теорії пізнання.

В 1764 році Канту виповнилося сорок  років. Він відомий, його цінують  та поважають. Ламберт та Мендельсон звертаються до нього з пропозицією  вступити в наукову переписку, і  Кант приймає її. Лекції користуються успіхом, аудиторія завжди переповнена, і деякі курси він передовіряє своїм учням. Книги добре розходяться, а написані в1762 році “Спостереження над почуттям возвишеного та прекрасного ” принесли йому славу модного автора. Але він все ще приват-доцент, який не получає грошей від університету. В Берлині розуміють цю ситуацію. В серпні 1764 року з міністерства юстиції, до відома якого відносилась освіта, поступає пропозиція зайняти місце професора поезії та красномовства, яке пустувало в Кенігсберзі вже два роки. Кант відмовився. В нього була мета і він йшов до неї прямим шляхом. Відмову оцінили. Спеціальним рескриптом короля було обіцяно “доцента Канта відвинути при першій можливості ”.

В кінці 60-х років XVIII сторіччя Кант стає відомим не тільки в Пруссії. В 1769 році професор Хаузен з міста Галле хотів видати “Біографії відомих філософів та істориків XVIII сторіччя в Німеччині та за її межами ”. Кант включений до збірника, і автор звертається до нього за необхідними матеріалами. Майже одночасно приходить запрошення на роботу до Ерлагену. Куратор місцевого університету пропонує Канту зайняти кафедру теоретичної філософії. Кант відмолюється. Нарешті 31 березня 1770 року мрія Канта здійснилася. Спеціальним указом короля він був призначений ординарним професором логіки та метафізики. Філософу треба було виконати ще одну справу, без якої призначення було недійсним: необхідно захистити професорську дисертацію. В цій дисертації був зафіксований новий “переворот” в поглядах, здійснівшийся, за словами автора, рік тому. На зміну емпіричний, доходившей до скептицизму позиції прийшов своєрідний дуалізм в поглядах. Канта вже не хвилює питання, які данні органів почуття пов’язані з інтелектом,– він розвів в різні сторони ці два вида духовної діяльності. “Витоки всіх наших уявлень,– говориться в праці,– або чутливість, або розум. Світ,  вивчаємий як феномен, існує в часі та просторі. Але час та простір не є дещо само по собі існуюче, це лише суб’єктивні умови, які властиві людському розуму для координації між собою чутливо сприймаємих предметів. Ще не так давно Кант закликав науку спиратися виключно на досвід, тепер в нього інша турбота – застерегти її від переоцінки досвіду. В листі до Ламберта, яке супроводжувало подарований екземпляр дисертації, Кант пропонує запровадити спеціальну дисципліну – загальну феноменологію ” з завданням окреслити межи чутливого пізнання, щоб не переносити його на предмети чистого розуму ”. Подаровані екземпляри дисертації також були вручені Мендельсону і прославившему себе роботами з філософії мистецтва Зульцеру. Дуже швидко прийшли три листа в відповідь. Кант не відповів на жодне з них. Кожне ставило перед ним проблеми, наводило на роздуми, поки що безрезультатні. Через чотирнадцять місяців він пише своєму берлінському другу Марку Герцу і просить його принести вибачення Ламберту, Мендельсону та Зульцеру. В цьому листі вже є дещо більше ніж констатація факту, що треба ще розмірковувати над власними ідеями. Дату цього листа (21 лютого 1772 року) прийнято вважати днем народження головної філософської праці Канта. Її перша назва була: “Межи чутливості і розуму ”, але вже в першому варіанті тексту виникає вислів “критика чистого розуму ”. Майбутня книга, як вважає Кант, повинна дати “ключ до таємниці всієї метафізики ”.

Знаходячись під впливом раціоналізму Г.Лейбніца, Кант намагався споглядальне проникнути в таємниці природи. Мислитель обґрунтував теорію про походження Сонячної системи з космічного пилу. Йому належить пріоритет в поясненні залежності припливів І відливів за положенням Місяця. Завдяки цьому вперше було поставлене під сумнів - уявлення про те, що природа не має ніякої Історії в часі. В докритичний період І.Кант був на позиціях деїзму. Матерія, на його думку, рухається за вічними законами, які створені богом.

Знайомство з філософією агностика Д.Юма похитнуло впевненість  Канта в можливості одного розуму пізнати природу. Філософ намагався поєднати апріоризм Г.Лейбніца і агностичний емпіризм Д.Юма. Він дійшов до висновку: перед тим, як вивчати природу, необхідно дослідити власні пізнавальні здібності. До цих пір, стверджував І.Кант, намагалися узгодити наші знання з природою, але в наслідок так і не спромоглись зрозуміти сутність загальних суджень. Тому треба спробувати узгодити природу з нашими знаннями. Кант відштовхувався від суб'єкту, структури його розуму і намагався зрозуміти природу (об'єкт). Цей шлях він звав коперніканським переворотом в філософії.

Теорії пізнання присвячена найбільш відома праця мислителя — «Критика чистого розуму» (1781 р.). Досягненням Канта є те, що йому вдалось вийти за межі суб'єкта, окремого індивіда з психологічними особливостями і дослідити знання таким, яким воно склалось в наукових системах. Основні питання, що розглянуті Кантом в «Критиці чистого розуму», так і формулюються як можливі: математика, природознавство, метафізика, що набула статусу науки. Що надає загального та необхідного характеру їх положенням? Разом з раціоналістами Кант визнавав, що в досліді нам не дається знання загальності та необхідності. Так, загальне судження «всі явища мають причину» принципово не може бути перевірено на досвіді, ми ніколи не зможемо дослідити всі явища. Звідки ж переконаність в істинності? Де джерело загальності? На думку Канта, загальність нашому знанню надають апріорні форми чуттєвості -(простір і час), і розуму (причина, субстанція і т.п.).        

Простір, час, причинність  та інші категорії він вважав суб'єктивними  формами, які привносяться в природу  розумом, а наше знання виникає з досвіду, хоч існують «речі в собі», які не залежать від нашої свідомості. Ці речі викликають у нас почуття, що через категорії стають науковим знанням. Таким чином, знання є наслідком взаємодії апріорних форм та матеріалу відчуттів.

Подолавши протилежність емпіризму і раціоналізму, Кант зробив висновок, що пусті форми та ідеї, які не базуються на дослідних даних, не можуть претендувати на звання науки. Метафізика, що виходить з чистих ідей, призводить до суперечливих висновків: з однаковим успіхом можна довести, що світ конечний і безконечний; що людина вільна і строго детермінована в своїх вчинках. Тому метафізика, як наука про світ, — неможлива. Вона можлива лише як «критика розуму», т.з. гносеологія. Кант, за суттю, вперше в історії філософії дослідив роль категорій в процесі духовного освоєння людиною оточуючого світу. І хоча філософ надавав їм апріорного характеру, аналіз активної синтетичної функції категорій в пізнанні заслуговує на увагу.

Свою філософську систему  Кант визначив трансцендентальним ідеалізмом (лат. той, хто виходить за межі, непізнаними).Концепція трансцендентальної свідомості виводила за межі суб'єкта, як окремого індивіда. Кант підкреслював, що дійсним суб'єктом пізнання є не індивідуальне «емпіричне я», а суб'єкт взагалі, трансцендентальний суб'єкт, що знаходиться в основі індивідуального “я”. Канту не вдалось подолати до кінця психологізму, досліджуючи свідомість окремого індивіда, а не свідомість як культурно-історичне явище. Звідси його апріоризм. Філософ виголосив “речі в собі ” непізнаними, але те, що не дано теоретичному розуму (т.п. пізнанню), підвладне практичному розуму (т.т. практиці), стверджував він в праці «Критика практичного розуму» (1788).

Практичний розум має  справу з реальними речами. Кант першим з мислителів нового часу поставив проблему співвідношення практики і пізнання. Незважаючи на те, що це співвідношення подано як співвідношення двох зовнішніх сторін, двох окремих суб'єктів пізнаючого і «волаючого» (від волі); Сама постановка проблеми була оригінальною і мала значення для всього розвитку німецької класичної філософії. Кант зазначав первинність практичного розуму по відношенню до теоретичного. Як ідеаліст, він схибив, звівши практику до практичного розуму, до моралі, до проблем свободи.

В етиці Кант запропонував ідею про категоричний імператив — головне правило поведінки. Категоричний імператив говорить: роби так, щоб правило твоєї поведінки могло стати правилом для всіх. Кант був формалістом в моралі. Він гостро протиставляв обов'язок і інтереси особистості, і лише вчинок, що витікає з обов'язку, мислитель вважав моральним. Якщо .ж до вчинку приєднується якийсь інтерес, то він вже Не є моральним. Оскільки ця категорія діє в сім'ї, в колективах, де відношення між людьми завжди пов'язані з якимось інтересом, то людина не може Іменуватись моральною.

Філософія І.Канта суперечлива, її критикували як зліва, так і  справа. Матеріалісти критикували Канта за агностицизм, за тезу про незнатність «речей в собі». Суб'єктивні ідеалісти за існування речей поза нашою свідомістю. До досягнень Канта в філософії відносять дослідження діалектики розуму. Він показав, що суперечності, в які впадає розум, намагаючись судити про світ — це не просто помилки. Вони коріняться в самих поняттях розуму, таких, як конечне і безконечне, свобода і необхідність. З антиномій розуму і розпочалось дослідження діалектики, яке було продовжене в філософії Г.Гегеля.

₃

 Тепер розглянемо  прикладну, можна сказати практичну,  етику Канта. Це проблематика  філософії права та історії,  соціологічних і соціально-політичних поглядів Канта, які пов’язані з його теорією моралі.