Процес управління дебіторською заборгованістю на прикладі ПрАТ «АПК-Інвест»

Матеріально-виробничі запаси класифікуються по трьох видах:

 1.Виробничі запаси;

 2.Незавершене виробництво;

 3.Готова продукція.

 До першої групи відносяться запаси сировини і матеріалів, купувальних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, конструкцій і деталей, паливо, тару і тарні матеріали, відходи, запасні частини, інші матеріали.

Для будь-якого виробничого  процесу можуть бути виділені наступні види початкових матеріалів:

 - сировина, утворююча в результаті переробки значну частину (по кількості або вартості) кінцевого продукту. До сировини, як правило, відносяться первинні матеріали, що не пройшли переробки взагалі або що пройшли її в незначному ступені.

 - допоміжні матеріали, що займають незначну (по кількості або вартості) частину у складі кінцевого продукту. Проте, такі матеріали можуть мати важливе функціональне значення.

 - виробничі матеріали, що не входять на відміну від сировини і матеріалів до складу кінцевого продукту, але необхідні для нормального ходу виробничого процесу.

 - до тих, що комплектують належать продукти, що не вимагають обробки взагалі або що вимагають її в незначному ступені. До операцій, що проводяться з ними, можуть належати пересортовування, зміна розміру партії, маркування і т. п.

Сировина, напівфабрикати, допоміжні  матеріали відносяться до загальної  категорії сировина і матеріали (оскільки піддаються обробці або  переробці в процесі виготовлення кінцевої продукції).

На шляху перетворення сировини в кінцевий виріб і подальшого руху цього виробу до кінцевого споживача  створюється два основні види запасів: виробничі і товарні  запаси.

Зупинимося докладніше на кожному з названих виглядом запасів.

Виробничі запаси - запаси, що знаходяться на підприємствах всіх галузей сфери матеріального  виробництва, призначені для виробничого  споживання. Мета створення виробничих запасів - забезпечити безперебійність  виробничого процесу.

Товарні запаси - запаси готової  продукції у підприємств-виробників, а також запаси на шляху проходження  товару від постачальника до споживача, тобто на підприємствах оптової, дрібнооптової і роздрібної торгівлі, в заготовчих організаціях і запаси в дорозі.

Товарні запаси підрозділяються, у свою чергу, на запаси засобів виробництва  і предметів споживання.

Управління виробничими  запасами набуває особливої важливості в сучасних умовах, унаслідок чого зосередимося в даній роботі на вивченні проблем  управління виробничими  запасами.

Виробничі і товарні запаси підрозділяються на поточні, страхові і сезонні.

Поточні запаси -  основна  частина виробничих і товарних запасів. Вони забезпечують безперервність виробничого  і торгового процесу між черговими  постачаннями.

Страхові запаси - призначені для безперервного забезпечення матеріалами або товарами виробничого  або торгового процесу у разі різних непередбачених обставин, наприклад, таких як:  відхилення в періодичності і величині партій постачань від передбачених договором; можливих затримок матеріалів або товарів в дорозі при доставці від постачальників; непередбаченого зростання попиту.

Сезонні запаси - утворюються  при сезонному характері виробництва, споживання або транспортування. Прикладом  сезонного характеру виробництва  може служити виробництво сільськогосподарської  продукції. Сезонний характер має споживання бензину під час прибиральних жнив. Сезонний характер транспортування  обумовлений, як правило, відсутністю  постійно  функціонуючих доріг.

Таким чином, зробити висновок, що в даний час в економічній  літературі категорія запасів достатньо  повно описана. Проте необхідно  з'ясувати наскільки необхідні  запаси для підприємства, а також  визначити види витрат, які воно несе у зв'язку із змістом запасів.

 

1.2 Дебіторська заборгованість  як керована категорія

 

Управління дебіторською заборгованістю припускає, перш за все, контроль за оборотністю засобів  в розрахунках. Прискорення оборотності  є позитивною тенденцією економічної  діяльності підприємства.

Прискорення оборотності  може бути досягнуте завдяки відбору  потенційних покупців, визначенню умов оплати, контролю за термінами погашення  дебіторській заборгованості і дії  на дебіторів. Відбір покупців здійснюється завдяки аналізу дотриманню їх платіжної  дисципліни у минулому, аналізу їх поточної платоспроможності, аналізу рівня їх фінансовій стійкості і аналізу інших фінансових показників, що характеризують фінансовий стан підприємства-покупця.

Визначення умов оплати товарів  покупцями полягає в тому, що покупцю  встановлюються межі термінів оплати товарів: сплатили раніше - одержали знижку по оплаті товарів, сплатили в строк - втратили знижку, що надається, сплатили пізніше за термін - платите штраф.

Контроль за термінами  погашення дебіторської заборгованості включає ранжирування дебіторської заборгованості по термінах її виникнення. Найбільш поширена класифікація передбачає наступне угрупування дебіторської заборгованості в днях: до 30 днів, від 30 до 60 днів, від 60 до 90 днів, від 90 до 120 днів, більше 120 днів.

Запаси підприємства як і  інші матеріальні цінності повинні  максимально ефективно використовуватися. Для цього ними необхідно управляти. Управління запасами в основному  зводиться до мінімізації платежів по обслуговуванню запасів при недопущенні  збоїв у виробничому процесі  через нестачу виробничих запасів, тобто дотриманні ритмічної роботи підприємства.

Необхідність утворення  запасів пов'язана з характером процесів виробництва і відтворення. Основною причиною утворення запасів  є розбіжність в просторі і  в часі виробництва і споживання матеріальних ресурсів.

До речі дебіторську заборгованість можна класифікувати за різними  ознаками.

1.  За причинами виникнення:

— виправдана — заборгованість, строк погашення  якої ще не настав або становить  менше ніж один місяць і яка  пов'язана з нормальними строками документообігу;

—  невиправдана — прострочена заборгованість, а  також заборгованість, пов'язана з помилками в оформленні розрахункових документів, з порушенням умов господарських договорів.

2.  За  ступенем вірогідності погашення:

— сумнівна — заборгованість, відносно якої у  підприємства є невпевненість у  її погашенні боржником;

— безнадійна — заборгованість, відносно якої у  підприємства є впевненість у  непогашенні її боржником та щодо якої минув строк позовної давності.

Відповідно  до П(С)БО дебіторська заборгованість поділяється на довгострокову та поточну.

Довгострокова дебіторська заборгованість — це сума дебіторської заборгованості фізичних та юридичних осіб, яка не виникає  в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.

Поточна дебіторська заборгованість — це сума дебіторської заборгованості, яка  виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Рис. 1.2 Класифікація дебіторської заборгованості

Утворення запасів пов'язане  також з необхідністю забезпечення безперервності процесу виробництва  на всіх його стадіях. В процесі виконання  договорів постачання продукції  і при її транспортуванні можуть відбуватися відхилення від запланованих термінів і розмірів партій постачання. У теж час живлення виробництва повинне здійснюватися регулярно. Тому від наявності і стану запасів в першу чергу залежить ритмічна робота підприємства.

Наявність запасів дозволяє безперебійно забезпечувати виконання  встановленої виробничої програми. Відсутність  на підприємстві матеріалів унаслідок  вичерпання запасів порушує ритм роботи виробничого процесу, приводить  до простоїв устаткування або навіть до необхідності перебудови технологічного процесу.

Знижки за покупку крупної  партії товарів також можуть стати  причиною створення запасів.

Однією з причин створення  запасів є також можливість коливання  попиту (непередбачуване збільшення інтенсивності вихідного потоку). Попит на яку-небудь групу товарів  можна передбачити з великою  часткою ймовірності. Проте прогнозувати попит на конкретний товар набагато складніше. Тому, якщо не мати достатнього  запасу цього товару, або початкових матеріалів для його виготовлення у  разі роботи підприємства  на замовлення, не виключена ситуація, коли платоспроможний  попит не буде задоволений, тобто  клієнт піде з грошима і без  покупки.

У сучасних умовах господарювання в Україні однією з основних проблем  фінансово-господарської діяльності підприємств є проблема інфляції. Значне дорожчання матеріальних ресурсів, необхідних для виробничого процесу  несприятливо позначається на функціонуванні підприємства, веде до перебоїв в постачанні аж до зупинки виробничого процесу. Таким чином, вкладення вільних  засобів у виробничі запаси є  одним з можливих способів уникнення  падіння купівельної спроможності грошей.

З іншого боку, підприємство, що зуміло передбачати інфляційні процеси  в економіці, створює запас з  метою отримання прибутку за рахунок  підвищення ринкової ціни. В даному випадку йдеться про спекулятивний  характер створення запасів.

Процес оформлення кожного  нового замовлення на постачання матеріалів і що комплектують супроводжується  поряд витрат адміністративного  характеру (пошук постачальника, проведення переговорів з ним, відрядження, міжміські переговори і т.п.). Понизити ці витрати можна скоротивши кількість  замовлень, що дорівнює збільшенню об'єму  партії, що замовляється, і, відповідно, підвищенню розміру запасу.

Сезонні коливання виробництва  деяких видів товарів призводять до того, що підприємство створює запаси даної продукції, щоб уникнути проблем  в постачанні в несприятливі періоди. В основному це торкається продукції  сільського господарства.

Крім того, накопичення  запасів часто є вимушеною  мірою зниження ризику недопоставці (недоставляння) сировини і матеріалів, необхідних для виробничого процесу  підприємства. Відзначимо, що в зв'язку з цим підприємство, що орієнтується на одного основного постачальника, знаходиться в більш уразливому положенні, чим підприємство, що будує  свою діяльність на договорах з декількома постачальниками.

Проте політика накопичення  матеріальних запасів веде до значного відтоку грошових коштів підприємства з обороту. Залежність ефективності виробництва від рівня і структури  запасів полягає в тому, підприємство несе певні витрати на забезпечення збереження запасів.

У сучасних роботах по економіці  підприємства і логістиці виділяють  наступні основні види витрат, пов'язані  із створенням і змістом запасів :

 - комерційні витрати - відсотки за кредит; страхування; податки на капітал, вкладений в запаси;

 - витрати на зберігання - зміст складів (амортизація, опалювання, освітлення, заробітна платня персоналу і т.д.); операції по переміщенню запасів;

 - витрати, пов'язані з ризиком втрат унаслідок: старіння, псування, продаж за пониженими цінами, уповільнення темпів споживання даного виду матеріальних ресурсів;

 - втрати, пов'язані з упущеною вигодою від використання вкладених у виробничі запаси засобів в інші альтернативні напрями: збільшення виробничої потужності; зниження собівартості продукції; капіталовкладення в інші підприємства.

При цьому довготривалий  зміст запасів, деколи навіть надмірної  їх величини приводить до освіти на російських підприємствах так званих  неліквідів  - запасів, які не можуть бути використані ні на самому підприємстві, ні реалізовані стороннім споживачам.

Таким чином, при багатьох позитивних моментах створення запасів  підприємство несе значні витрати по їх формуванню і змісту, тому необхідно  з'ясувати - чи існує можливість функціонування підприємства в умови відсутності  запасів, або при їх мінімальній  величині. Розглянемо зарубіжний досвід управління запасами.

 

 

1.3 Формування політики  управління дебіторською заборгованістю  підприємства

 

В управлінні дебіторською заборгованістю важливе  значення має побудова ефективної системи  контролю.

Безконтрольне зростання дебіторської заборгованості – досить поширене явище в умовах кризи неплатежів. Система контролю, у даному випадку, має величезне  значення, тому що без неї сума дебіторських заборгованостей може перевищити допустимий рівень, що призведе до зниження потоку готівки і до появи сумнівних  боргів, які, в свою чергу, значно знизять  загальний виторг, а отже і прибуток від реалізації продукції. Часто  виникає потреба корекції дій, іноді  добре налагоджена система контролю за дебіторськими заборгованостями є єдиним засобом простеження  ситуації на цій дільниці.

Оцінка  позитивних і негативних наслідків  кредитної політики підприємства повинна  бути складовою частиною контролю в  галузі управління дебіторською заборгованістю. Перш за все оцінюється, як відображається діюча в галузі маркетингу кредитна політика на обсязі реалізації продукції, дебіторській заборгованості, витратах капіталу, ризиках втрат від безнадійних боргів. Важливим індикатором стану справ у цій галузі є показник оборотності оборотного капіталу, який своєю динамікою характеризує зміну ефективності використання оборотного капіталу.