Реформа державних фінансів та фінансовий сектор

Метою реформування фінансового сектору є підвищення його спроможності забезпечувати стійке зростання економіки України. Для цього необхідно:

– забезпечити низький рівень інфляції разом із забезпеченням гнучкого валютного курсу;

– збільшити рівень капіталізації фінансової системи;

– збільшити обсяг надання фінансових послуг з урахуванням посилення оцінювання фінансових ризиків;

– знизити частку проблемних активів у загальному портфелі активів банків та інших фінансових установ;

– забезпечити щорічне підвищення капіталізації й обсягу торгів організованого фондового ринку;

З метою утримання низького рівня інфляції необхідно:

– затвердити найважливіші пріоритети роботи НБУ – забезпечення низького рівня інфляції й підтримання стабільності фінансової системи;

– гнучко управляти курсом національної валюти з урахуванням першочерговості досягнення цінової стабільності;

– посилити координацію НБУ й Кабінету Міністрів України щодо вирішення завдань підтримання цінової стабільності;

– підвищити політичну незалежність НБУ разом з посиленням підзвітності й прозорості його діяльності, поліпшити корпоративне управління НБУ.

Для підвищення стабільності й збільшення капіталізації фінансової системи необхідно:

– завершити рекапіталізацію за рахунок державних коштів, реорганізації або закриття банків, що втратили платоспроможність під час кризи;

– підвищити вимоги до мінімального розміру статутного капіталу фінансових установ;

– доопрацювати законодавство для полегшення процесу злиття банків;

– виявити банки, недокапіталізовані відповідно до діагностичного обстеження якості кредитного портфеля, здійсненого НБУ, скласти й довести до банків відповідні плани докапіталізації.

Для збільшення обсягу надання фінансових послуг, відновлення нормального кредитування економіки за одночасного зниження рівня ризиків фінансової системи необхідно:

– реформувати процедуру банкрутства;

– удосконалити нормативне врегулювання щодо забезпечення виконання зобов'язань позичальників за кредитними договорами з метою підвищення захисту прав кредитора та вкладників банків;

– забезпечити повноцінне функціонування агентства кредитних історій;

– створити умови для підвищення якості кредитного аналізу платоспроможності позичальників і забезпеченості кредитів, у т.ч. надати фінансово-кредитним установам можливість перевіряти достовірність поданих документів потенційних позичальників;

– створити нові інструменти зниження валютних ризиків, у тому числі за участю НБУ;

– підвищити вимоги до розкриття обов'язкової інформації учасниками фінансового ринку, у т.ч. інформації про кінцевих власників фінансових установ;

– запровадити міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФЗ) для всіх фінансових установ;

– удосконалити систему гарантування внесків населення, у т.ч. шляхом надання Фонду гарантування внесків фізичних осіб (ФГВФО) повноважень з виведення проблемних банків з ринку для забезпечення своєчасності виплат вкладникам ліквідованих банків; розвитку механізму фінансування ФГВФО за рахунок надання кредитів НБУ й  Кабінету Міністрів України в особливих випадках.

Для зниження частки проблемних активів необхідно:

– обрати й реалізувати модель реструктуризації проблемних активів у банківській сфері, наприклад, створити банк проблемних активів або перехідний банк (із залученням держави або приватних інвесторів);

– спростити механізми продажу, передавання, списання поганих активів, у т.ч. у межах проведення досудових процедур;

– посилити пруденційний нагляд за діяльністю банків і ввести систему пруденційного нагляду за небанківськими фінансовими установами.

Важливим кроком у процесі забезпечення стабільності банківського сектору є розроблення й реалізація державної стратегії щодо державних фінансових установ і банків, у яких держава стала основним власником у результаті рекапіталізації.

Для зростання й розвитку фондового ринку й сектору фінансових послуг необхідно:

– поліпшити координацію діяльності регуляторних органів фінансового сектору з метою моніторингу системних фінансових ризиків і вироблення погодженої стратегії й тактики регулювання фінансових ринків;

– посилити інституціональну спроможність й операційну незалежність регуляторів ринку небанківських фінансових послуг і фондового ринку;

– посилити жорсткість вимог до управління ризиками, прозорість діяльності й розкриття інформації учасниками фінансового ринку;

– підвищити рівень капіталізації страхових компаній, запровадити принципи страхового нагляду відповідно до стандартів Міжнародної асоціації органів страхового нагляду й створити систему гарантування страхових виплат за договорами страхування життя;

– створити законодавчу базу для впровадження нових фінансових інструментів та механізмів перерозподілу коштів, у т.ч. похідних цінних паперів;

– удосконалити регулювання іпотечного ринку, у т.ч. вирішити питання обігу заставних інструментів на іпотечному ринку України;

– створити єдину систему депозитарного обліку цінних паперів;

– увести єдині правила розрахунків біржового курсу цінних паперів, запобігати маніпулюванню ціноутворенням на ринку цінних паперів, посилити на законодавчому рівні відповідальність за використання інсайдерської інформації;

– стимулювати збільшення обсягів операцій на організованому сегменті фондового ринку шляхом продажу на фондовій біржі пакетів акцій до 25 відсотків статутного капіталу приватизованих об'єктів.

Етапи реформи

І етап (до кінця 2010 р.):

– підвищення незалежності, підзвітності й прозорості НБУ, закріплення пріоритетів діяльності НБУ;

– докапіталізація банків за результатами аудиту кредитних портфелів;

– вибір і реалізація моделі реструктуризації проблемних активів;

– завершення рекапіталізації за рахунок державних коштів, реорганізації або закриття банків, що втратили платоспроможність під час кризи;__

– внесення змін до законодавства й до судової практики щодо захисту прав кредиторів і виконання зобов'язань позичальниками;

– удосконалення системи гарантування внесків;

– удосконалення нормативів, що обмежують ризики діяльності фінансових установ;

– підвищення вимог до розкриття обов'язкової інформації учасниками фінансового ринку, у т.ч. про кінцевих власників фінансових установ, посилення відповідальності за використання інсайдерської інформації.

ІІ етап (до кінця 2012 р.):

– збільшення капіталізації банків і сприяння консолідації сфери;

– удосконалення системи пруденційного нагляду за фінансовими установами, у т.ч. перехід до пруденційного нагляду на консолідованій основі за всіма фінансовими установами;

– перехід усіх учасників фінансового ринку на МСФЗ;

– приватизація банків, у яких держава стала основним власником у результаті рекапіталізації;

– законодавче й нормативне врегулювання випуску й обігу похідних цінних паперів, фінансових інструментів вторинного іпотечного ринку;

– уведення єдиних правил розрахунків біржового курсу цінних паперів.

ІІІ етап (до кінця 2014 р.):

– впровадження ринкових інструментів акумулювання й перерозподілу довгострокових фінансових ресурсів, у т.ч. у рамках уведення обов'язкового накопичувального пенсійного забезпечення.

Індикатори успіху:

– досягнення рівня інфляції у 5-6% до 2014 р., відсутність різких стрибків курсу гривні в 2011-2014 рр.

– зниження частки проблемних активів у загальному портфелі активів банків та інших фінансових установ до 7-8% до 2011 р., 5 % - до 2014 р.

– збільшення середнього рівня власного капіталу банків не менше ніж удвічі до 2014 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Пріоритетні завдання розвитку фінансового сектора.

До 2015 року необхідно вирішити такі пріоритетні завдання:

- провести реформу державного регулювання, спрямовану на:

1) ліквідацію правових  перешкод для розвитку фінансового  ринку та максимального врахування  інтересів його професійних учасників, інвесторів, емітентів цінних паперів  та споживачів послуг;

2) суттєве підвищення  ефективності нагляду та його максимальне наближення до стандартів ЕС;

- посилити конкурентоспроможність вітчизняних фінансових установ шляхом підвищення рівня їх капіталізації, якості активів, професіоналізму кадрів, впровадження сучасних технологій і принципів інвестування, стандартів діяльності і управління;

- переорієнтувати попит вітчизняних суб'єктів господарювання на внутрішні джерела фінансових ресурсів та активізувати інвестиції;

- забезпечити зменшення транзакційних витрат залучення капіталу шляхом розбудови зручної та ефективної інфраструктури фінансового ринку;

- сформувати  сприятливі передумови для появи  нових фінансових інститутів, інструментів  і послуг, у тому числі шляхом застосування відповідних податкових стимулів;

- впровадити дієві системи захисту прав і законних інтересів споживачів фінансових послуг та інвесторів, у тому числі шляхом розвитку компенсаційних механізмів, забезпечення інформаційної прозорості фінансових установ щодо власників, продуктів, послуг та результатів діяльності;

- створити сприятливий інвестиційний клімат, у тому числі шляхом досягнення політичної стабільності, запровадження чітких правил ведення бізнесу, передбачливого правовстановлення і правозастосування, посилення захисту приватної власності, забезпечення суттєвого зростання доходів потенційних споживачів фінанси

Висновки

Фінансова система є фундаментальною у розвитку держави, вона є ефективним принципом здійснення державної політики, спрямованої на забезпечення життєдіяльності суспільства, стабілізації економічного стану в державі.

Із зростанням економіки відбувається об’єктивний процес підвищення ролі фінансового сектору у системі економічних відносин. Посилення  його впливу на економічні процеси дає підстави для твердження про поступове набуття цим сектором нових якісних ознак. Це - остаточне відокремлення прав власності на капітал від його матеріально-речової форми, що стало основою сучасної парадигми взаємодії реального, фінансового і державного секторів замість застарілих двополюсних моделей типу "держава – ринок", якими є моделі традиційної економічної теорії у всіх своїх різновидах. Відтак, потребує наукового осмислення якісно нова роль фінансового сектору як дзеркала відносин власності в економічній системі, зокрема, теоретичне узагальнення сучасних підходів до цього питання. Пришвидшення структурних зрушень в економіці, поява нових та модернізація традиційних видів економічної діяльності потребують інтенсивного та ефективного перерозподілу фінансових ресурсів між традиційними і "новими" секторами економіки з метою фінансового забезпечення технологічних змін.

Для того, щоб фінансова система України розвивалась збалансованою, варто спершу визначити модель, за якою вона розвиватиметься, удосконалити систему, запровадити нагляд за діяльністю фінансових інституцій, забезпечити захист прав інвесторів.

Підводячи підсумок, хотілося б підкреслити, що у будь-якому випадку держава, маючи можливість застосовувати всі елементи фінансової політики, має потужний інструмент, який дозволяє досить ефективно боротися з будь-якими труднощами, які б не переслідували перехідні економіки. Важливим є об'єктивність використання методів регулювання.

 

Список використаної літератури

1. Федосов В., Опарін В., Льовочкін С. Фінансова реструктуризація в Україні: проблеми і напрямки. –Київ, 2002 р. – 102 с.
2. Молдован О.О., Шевченко О.В., Єгорова О.А.; за ред. Жаліла Я.А. Реформи системи державних фінансів України: перші результати та подальші перспективи – К. : НІСД, 2011. – 88 с. Електронна версія: http://www.niss.gov.ua
3. Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава. ПРОГРАМА ЕКОНОМІЧНИХ РЕФОРМ НА 2010 – 2014 роки Комітет з економічних реформ при Президентові України Версія для обговорення 2 червня 2010 р. Електронна версія:  http://www.minfin.gov.ua/
4. Молдован О.О. Реформа державних фінансів: заробляти навчилися, витрачати - ще ні // Фінансові новини. – 2011, № 20 Електронна версія: http://news.finance.ua/ua/~/2/0/all/2011/10/24/256366