Амортизаційні відрахування як внутрішнє джерело формування фінансових ресурсів

11

ПЛАН

Вступ

1.      Сутність амортизаційних відрахувань як внутрішнього джерела формування фінансових ресурсів

2.      Аналіз та практика сучасного стану амортизаційних відрахувань в Україні

3.      Шляхи вдосконалення амортизаційних відрахувань суб’єктів господарювання на сучасному етапі розвитку України

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Актуальність теми. У  ринкових  умовах  головну  роль  у  відтворенні  основних  засобів  належить  власним  джерелам фінансування,  зокрема  амортизаційним  відрахуванням.  Використання  внутрішніх  джерел  відтворення основних  засобів  також  мають  власні  недоліки  та  позитивні  сторони.  Недоліками  являються  обмежений обсяг  залучення,  що  веде  за  собою  скорочення  можливостей  розширення  інвестиційної  діяльності,  та обмеження  зовнішнього  контролю  за  ефективністю  використання  власних  інвестиційних  ресурсів.

Позитивними  аспектами  є  наступні:  простота  та  швидкість  залучення,  висока  віддача  за  критерієм прибутковості  капіталу,  який  інвестується,  істотне  зниження  ризику  неплатоспроможності  та  банкрутства підприємства при  їх використанні, повне  збереження управління під контролем  засновників підприємства.

Таким чином істотна увага повинна приділятись амортизаційній політиці підприємств.

Тому необхідною  умовою  відтворення  основних  фондів  є  передусім розвиток  та  удосконалення  відтворювальної  функції  амортизації,  для  чого  необхідно  здійснювати переоцінку вартості основних засобів, що використовуються підприємством, необхідно опрацювати питання оптимізації  норми  ставок  амортизації  для  продукції  машинобудування. 

В сучасній економічній літературі дослідженням питань удосконалення амортизаційних відрахувань  докладно займалися Сопко В.В., Білуха М.Т., Бутинець Ф.Ф.,  Пархоменко В.М., Пушкар М.С.

Незважаючи на те, що в економічній науці питанню визначення напрямів та механізмів удосконалення амортизаційних відрахувань приділяється значна увага, дослідження з питань удосконалення методики обліку і розрахунку амортизаційних відрахувань є актуальними.

Метою  роботи є  аналіз  амортизаційних  відрахувань  як  джерела  відтворення  основних  фондів  в сучасних  умовах.

1.      СУТНІСТЬ АМОРТИЗАЦІЙНИХ ВІДРАХУВАНЬ ЯК ВНУТРІШНЬОГО ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ

Значеним джерелом формування внутрішніх власних фінансових ресурсів є амортизаційні відрахування.

Амортизаційні відрахування — відрахування частини вартості основних фондів для відшкодування їх зносу, тобто для їх відтворення, шляхом віднесення (списання) на собівартість продукції згідно з існуючими нормами. Амортизаційні відрахування є елементом витрат виробництва і поділяються на дві частини: амортизаційні відрахування для повної заміни основних фондів (реновації) і відрахування на капітальний ремонт та модернізацію[7, с. 12].

Амортизація основних засобів – це "поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах встановлених норм амортизаційних відрахувань". Амортизації  підлягають  придбані  або  самостійно  виготовлені  основні фонди призначені для власного використання.

Пархоменко В.М. визначає амортизацію як “поступове відшкодування підприємству вартості об’єктів, що перебувають на правах власності, фінансового лізингу, оренди цілісних майнових комплексів, у повному господарському віданні чи оперативному управлінні підприємства шляхом її включення до витрат діяльності підприємства. Відшкодування витрат відбувається через одержання виручки від реалізації продукції (робіт, послуг), плата за яку враховує всі витрати діяльності підприємства, включаючи амортизацію основних засобів.”[1, с. 34]

Професор В.Ф.Палій трактував амортизацію як ніщо інше, ніж “... спосіб повернення капіталу, затраченого власниками на створення чи придбання об’єктів, що амортизуються”.

Прискорена амортизація основних фондів веде до швидшої їх заміни і тим самим стимулює технічний прогрес, але при цьому знижується прибуток. Щоб не допустити зниження рентабельності, в державах з ринковою економікою практикується законодавче зменшення суми прибутків, які обкладаються податком, на величину витрат, пов’язаних з амортизацією.

Метод амортизації обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу от­римання економічних вигід від його використання і пе­реглядається у разі зміни очікуваного способу отри­мання економічних вигід від його використання. Прямолінійний метод більшістю фахівців оціню­ється як найпростіший. Для розрахунку амортизації за цим методом досить знати: вартість об'єкта, що підлягає амортизації; очікуваний період його використання.

Згідно з п. 29 П(С)БО 7 при розрахунку амортизації цим методом спершу розраховують річну суму амортизації, після чого місячну суму визначають діленням річної суми на 12. Розраховується сума річної амортизації по кожному об'єкту основних засобів окремо за формулою:

Аріч = (Р - SL) : Nі     (1.1)

де Аріч — річна сума амортизації об'єкта основних засобів; Р - первісна вартість об'єкта; SL – ліквіда­ційна вартість об'єкта; Nі – кількість років корисної експлуатації об'єкта.

Згідно з П(С)БО 7 за відсотковим методом здійснюється щорічне зменшення залишкової вартості на суму річної амортизації, яку визначають як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації і річ­ної норми амортизації. Річна норма амортизації (у від­сотках) обчислюється як різниця між одиницею і ре­зультатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від розподілу лікві­даційної вартості об'єкта на його первісну вартість. З цього визначення випливає, що річна сума амор­тизації визначається множенням річної норми амор­тизації на: залишкову вартість об'єкта на початок звітного року; або первісну вартість на дату початку нарахування амортизації.  Визначимо річну норму амортизації від­повідно до П(С)БО 7 за формулою:

An =      (1.2)

де Аn - річна норма амортизації; Ni — термін корис­ної експлуатації; SL - ліквідаційна вартість; Р - пер­вісна вартість.

Помноживши первісну вартість придбаного об'єк­та на визначену для нього річну норму амортизації, одержимо річну суму амортизації, тобто суму амор­тизації, яку необхідно рівномірно розподілити на 12 місяців. Розрахунок річної суми амор­тизації необхідно здійснювати не за звітними (ка­лендарними) роками, а за роками експлуатації об'єкта (12 місяців корисної експлуатації). Застосування порядку, передбаченого в П(С)БО 7, коли розрахунок річної суми амортизації здійсню­ється множенням залишкової вартості об'єкта на початок звітного (календарного) року на річну но­рму амортизації, на наш погляд, можливе тільки у випадках: 1) збігу звітного (календарного) року і року екс­плуатації об'єкта; 2) зміни, за рішенням підприємства, починаючи з 1 січня поточного року методу нарахування амортизації. Якщо підприємство застосовуватиме порядок розрахунку амортизації методом зменшення залишкової вартості (відсотковий метод), передбачений у П(С)БО, то ні­якого перерахунку до кінця звітного (календарно­го) року робити не потрібно. Річ у тім, що розра­хунок річної суми амортизації здійснюється множен­ням залишкової вартості на початок звітного року на річну норму амортизації, а в розглянутій ситуації ні перше, ні друге не змінилися[4, с. 159].

Прискореною амортизацією вважати такий метод її нараху­вання, за якого протягом перших років чи всього амортизаційного пе­ріоду забезпечується випереджаюче зростання нагромадженої суми амортизаційних відрахувань порівняно з дійсними темпами втрати за­собами праці споживчих властивостей і вартості. Виходячи з такого ви­значення, прискорену амортизацію можна забезпечити трьома основни­ми способами:

         за рахунок скорочення амортизаційного періоду проти економіч­но раціонального строку служби і відповідного підвищення річної норми амортизації при використанні рівномірного методу;

         за рахунок використання спеціальних методів нарахування (су­ми чисел, залишку, який зменшується) при амортизаційному періоді, що дорівнює економічно раціональному строку служби;

         в результаті комбінованого використання перших двох способів, тобто скорочення амортизаційного періоду порівняно з економічно ра­ціональним строком служби і використання спеціальних методів нара­хування амортизації.

Прискорена амортизація є ефективною тільки для рентабельних підприємств. Вона дає змогу отримати пільги з податку на прибуток у перші роки після введення в експлуатацію нових засобів праці і тим са­мим стимулює їх своєчасне оновлення та інвестиції у розвиток вироб­ництва. Прагнення ж до зниження витрат виробництва і максимізації прибутку заінтересовує керівників підприємств у дотриманні економіч­но раціональних строків служби засобів праці. Економічний ефект при­скореної амортизації виражається додатковими засобами, що залиша­ються у розпорядженні підприємств. Величина цього ефекту Ет може бути визначена за такою формулою:

Ет =    (1.3)

де Нt —діюча у році t ставка податку на прибуток (доход) (%); Аty, At - сума нарахованої на одиницю устаткування амортизації у році t при використанні відповідно прискореного і звичайного рівномірного методу (грн.); Енn — річна норма дисконтування; Т — максимальна тривалість амортизаційного періоду за порівнюваними методами (ро­ків); tp —рік, до якого приводиться ефект; t — рік для якого розрахо­вується ефект.

У П(С)БО 7 визначено, що за кумулятивним методом рі­чна сума амортизації визначається як добуток вар­тості, що амортизується, і кумулятивного коефіці­єнта:

Аріч =  (Р – SL) • КK      (1.4)

де Аріч - річна сума амортизації; Р - первісна вартість; SL - ліквідаційна вартість; КK - кумуля­тивний коефіцієнт.

У свою чергу, кумулятивний коефіцієнт визна­чається діленням кількості років, що залишаються до кінця терміну використання об'єкта NL, на суму кількості років його корисно­го використання ΣNi. Кумулятивний коефіцієнт згідно з П(С)БО 7 визначається діленням кількості років, що залиша­ються до кінця терміну використання об'єкта, на суму кількості років корисного використання. Зро­зуміло, що це не те саме, проте чітко визначити відмінність, спираючись на визначення стандарту неможливо, оскільки визначення терміну корисного використання в стандарті подано, а визначення те­рміну використання немає. На наш погляд, куму­лятивний коефіцієнт необхідно визначати діленням кількості років, що залишаються до кінця терміну корисного використання об'єкта, на суму кількості років корисного використання.

Відповідно до П(С)БО 7 місячну суму аморти­зації при використанні виробничого методу розрахунку визначають множенням фактичного місячного об­сягу продукції (робіт, послуг) на виробничу став­ку амортизації. Виробнича ставка амортизації роз­раховується діленням вартості, що амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), що підприємство очікує виробити (надати) з викорис­танням об'єкта основних засобів. По суті виробнича ставка амортизації — це сума амортизації, яку планується нарахувати за кожну вироблену одиницю продукції (робіт, послуг). Виробнича ставка амортизації розраховуєть­ся на початку корисної експлуатації об'єкта ос­новних засобів і в подальшому не змінюється, якщо не змінюються очікуваний обсяг виробни­цтва продукції (робіт, послуг) і вартість, що підлягає амортизації[1, с. 37].

Виробничий метод нарахування амортизації вкрай незруч­ний і малоприйнятний для розрахунку амортизації будь-яких буді­вель, а тим більше адміністративних. Єдиним прийнятним пока­зником, на нашу думку, в цьому випадку може бути обсяг відпра­цьованих в адміністративному будинку працівниками підприємс­тва людино-годин. Для розрахунку амортизації визначається вироб­нича ставка амортизації по кожному об'єкту основних засо­бів окремо за формулою:

РS = Аi : V     (1.5)

де Аі — вартість, що амортизується; V — загальний об­сяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує ви­робити (надати) з використанням об'єкта основних засобів.

П(С)БО 7 надає право підприємствам викори­стовувати в бухгалтерському обліку податковий метод нара­хування амортизації. Використання одного методу у бухгалтерському і податковому обліку передбачало скорочення витрат часу на розрахунок амортизації. Відповідно до вимог податкового законодавства розрахунок амортизації здійснюєть­ся так.

Балансову вартість групи основних фондів на початок звітного періоду розраховують за форму­лою, зазначеною в ст. 8 За­кону України "Про оподаткування прибутку підприємств":

Б(а) = Б(а-1) + П(а-1) – В(а-1) – А(а- 1)     (1.6)

де Б(а) – балансова вартість групи на початок звітного періоду; Б(а - 1) – балансова вартість групи на початок періоду, що передував звітному; П(а - 1) – сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкції, модернізації й іншого поліпшення основних фондів протягом періоду, що передував звітному; В(а - 1) – сума виведених з експлуа­тації основних фондів впродовж періоду, що пере­дував звітному; А(а-1) – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному.

2.      АНАЛІЗ ТА ПРАКТИКА СУЧАСНОГО СТАНУ АМОРТИЗАЦІЙНИХ ВІДРАХУВАНЬ В УКРАЇНІ