Аналіз фінансової діяльності підприємства

 

 

 

Таблиця 1.1 – Інформаційні потреби основних користувачів фінансових звітів

Користувачі звітності	Інформаційні потреби
Інвестори, власники	Придбання, продаж та володіння  цінними паперами  Участь у капіталі підприємства  Оцінка якості управління  Визначення суми дивідендів
Керівництво підприємства	Регулювання діяльності підприємства
Банки, постачальники  та інші кредитори	Забезпечення зобов’язань  підприємства  Оцінка здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов’язання
Замовники	Оцінка здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов’язання
Працівники підприємства	Оцінка здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов’язання  Забезпечення зобов’язань підприємства перед працівниками
Органи державного управління	Формування макроекономічних показників

 

Інші звіти (звернення  ради директорів до акціонерів, звіт керівництва  компанії, звіт аудитора тощо), які включені до звітності підприємства, не є  фінансовою звітністю.

Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду, розкриття облікової політики та її змін, що робить можливим ретроспективний аналіз діяльності підприємства.

Такі компоненти фінансової звітності, як баланс, звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал та звіт про рух грошових коштів, складаються зі статей, які об’єднуються у відповідні розділи.

 

2 Методичні підходи  до аналізу діяльності підприємства

 

2.1 Методики аналізу  балансу

 

Аналіз фінансово-господарської  діяльності підприємства починається  з оцінювання фінансового стану  за даними балансу.

Бухгалтерський  баланс підприємства (Balance Sheet) — це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає напевний момент часу його активи (А), зобов’язання (З) та власний капітал (ВК). Основне рівняння балансу:

 

А = ВК + З      (2.1)

 

«Баланс» у перекладі  з латинської буквально означає  «подвійність», вживається як символ рівноваги, а балансовий метод фінансового  аналізу — як спосіб подання інформації у вигляді двосторонніх таблиць з рівними підсумками.

Баланс є статичним  документом, що відображає фінансовий стан підприємства на визначену дату (як миттєва фотографія).

Головна мета балансу  — показати фінансову стабільність чи нестабільність підприємства. Він демонструє, чим володіє підприємство (активи) і як саме фінансується володіння активами (пасиви) (рис. 2.1).

 

 

 

 

 

 

Рисунок 2.1 - Структура  балансу підприємства

 

Баланс не претендує  на відображення ринкової вартості всього підприємства або окремих його активів, він здебільшого спирається на первісну вартість.

В Україні «Баланс» будується  за двома ознаками:

1) за ступенем зростання  ліквідності активів;

2) за ступенем зростання  терміновості погашення.

Активи повинні належати підприємству (не можуть бути орендовані) і повинні бути раніше придбані (не можуть бути в стадії придбання).

Активи (Assets) складаються з трьох розділів:

1. розділ І — «Необоротні активи»;
2. розділ ІІ — «Оборотні активи»;
3. розділ ІІІ — «Витрати майбутніх періодів».

Необоротні  активи (Noncurrent Assets) — це активи, які використовує підприємство тривалий термін (більше року).

Основні складові необоротних  активів: матеріальні необоротні активи (основні засоби); нематеріальні  необоротні активи; довгострокові фінансові  інвестиції.

Наявність у складі активів  підприємства нематеріальних активів  опосередковано характеризує обрану цим  підприємством стратегію як інноваційну.

Базовими складовими матеріальних необоротних активів  є земля, будівлі та споруди, машини та обладнання, транспорт, техніка.

У витратах вартість матеріальних необоротних активів враховується частинами (нараховується амортизація).

Дуже важливими є  питання оцінки як оборотних, так  і необоротних активів. Розрізняють  балансову вартість, ринкову вартість, справедливу вартість.

Балансова вартість — сума, за якою актив включається до балансу  після вирахування будь-якої суми накопиченого зносу.

Справедлива вартість — це вартість, за якою може бути здійснений обмін  основними засобами.

Ринкова вартість — за відсутності даних про ринкову варіть це справедлива вартість.

До нематеріальних активів відносяться: патенти; авторські права; торгові  марки та торгові знаки; ліцензії, технології; гудвіл; витрати на дослідження  та розробки тощо.

Характерними рисами нематеріальних необоротних активів є: відсутність матеріальної форми; довгострокове використання; здатність приносити доход.

Довгострокові фінансові інвестиції включають активи, що заходяться у  тривалому володінні підприємства, наприклад ті акції інших підприємств, котрі в подальшому можуть бути продані. Частіше — акції дочірніх підприємств.

Оборотні активи (Current Assets) — це активи, що за умови нормальної господарської діяльності підприємства змінюють свою матеріально-речову форму за відносно короткий строк (менше року).

Оборотні активи — найбільш рухома частина активів. У промисловості  оборотні активи становлять 30—40 % активів, будівництві — 20—40 %, сільському господарстві — 15—25 %, роздрібній та оптовій торгівлі — 70—80 %.

Різноманітні елементи розділу  «Оборотні активи» можна об’єднати в п’ять груп: запаси (склад); дебіторська заборгованість; поточні фінансові інвестиції; грошові кошти; інші оборотні активи.

Двома найголовнішими компонентами оборотних  активів є запаси та дебіторська  заборгованість.

Розрізняють три види запасів: запаси сировини для виготовлення продукції; запаси напівфабрикатів (незавершене виробництво); запаси готової до продажу продукції. Запаси є одним із джерел виручки підприємства, що пояснює їх значимість.

Дебіторська заборгованість — це заборгованість клієнтів(замовників) за надані товари (послуги), що виникла в результаті операційної діяльності підприємства.

Дебіторська заборгованість відображає два фактори: рівень ділової активності — чим більше обсяги продаж, тим  більше дебіторська заборгованість; відношення підприємства з своїми клієнтами — чим більше підприємство «любить» своїх клієнтів, тим більш дебіторська заборгованість.

Різновидом дебіторської заборгованості є векселі. Найбільш важливіші характеристики векселів: строк дії, сума займу, ставка відсотка.

Грошові кошти — це специфічний  вид активів, який є універсальним  платіжним засобом для залучення  на підприємство будь-яких ресурсів. Прийнято вважати, що грошей повинно бути багато. Це навряд чи підходить до грошей підприємства.

Залишку грошових коштів повинно вистачати для проведення чергових грошових виплат, що витікають з поточної діяльності підприємства. Тримати велику суму грошей на підприємстві не ефективно, гроші повинні «працювати». Гроші слід використовувати для придбання будь-яких активів, які в змозі приносити прибуток. Якщо ж іноді і має місце значна сума готівки, то зазвичай це спричинено якимись певними цілями — наприклад, заплановано придбати нові засоби виробництва. Або здійснити довгострокові вкладення.

Поточні фінансові інвестиції — це інвестиції на строк менше року, можуть бути реалізовані в будь-який момент. Фінансові інвестиції є активною формою ефективного використання тимчасово вільного капіталу з метою отримання фіксованого доходу. Це часто ліквідні резерви підприємства.

В розділі «Витрати майбутніх періодів» подано інформацію про витрати, що мали місце протягом попередніх звітних періодів, але належать до наступних періодів.

Для цілей аналізу  необхідно суму витрат майбутніх  періодів визначити за часом і  розподілити між оборотними та необоротними активами. Так, витрати майбутніх періодів, погашення яких очікується протягом наступного періоду, слід віднести до оборотних активів.

Пасиви (Liabilities) за джерелами формування поділяються на власні та позикові. Склад пасивів показує джерела фінансування активів, тобто зобов’язання підприємства.

Пасиви складаються  з п’яти розділів:

1. розділ І — «Власний капітал»;
2. розділ ІІ — «Забезпечення наступних витрат і платежів»;
3. розділ ІІІ — «Довгострокові зобов’язання»;
4. розділ IV — «Поточні зобов’язання»;
5. розділ V — «Доходи майбутніх періодів».

Для цілей аналізу  розділи пасиву можна об’єднати  в три складові: власний капітал, довгострокові зобов’язання, поточні  зобов’язання.

Власний капітал (Equity) — це частина активів підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань. Величина власного капіталу визначається за балансовим рівнянням:

 

ВК = А –  З       (2.2)

 

Власний капітал включає  такі статті:

• статутний капітал;
• пайовий капітал;
• додатково вкладений капітал [сума емісійного доходу (ажіо)];
• інший додатковий капітал [дооцінки (уцінки) необоротних активів; вартість безкоштовно отриманих необоротних активів];
• резервний капітал;
• нерозподілений прибуток (непокритий збиток).

Основні статті власного капіталу:

— випущені звичайні акції (статутний капітал);

— резервний капітал;

— нерозподілений прибуток.

Випуск звичайних акцій (статутний капітал) є головним зовнішнім  джерелом власного капіталу. Це сума капіталу, яка виділяється підприємством  для початку діяльності та вкладена в майно підприємства. Статутний капітал створюється за рахунок: виручки від продажу акцій; приватних вкладень капіталу; державних засобів; ноу-хау; патентів; ліцензій.

Резервний капітал та нерозподілений прибуток належать до внутрішніх джерел формування власного капіталу. Резервний капітал, згідно з Законом України, не може бути меншим ніж 25 % від статутного капіталу. Для акціонерних товариств мінімальна величина — 15 % акціонерного капіталу. Щорічно необхідно відраховувати у резервний капітал не менше ніж 5 % суми чистого прибутку.

У розділі «Забезпечення наступних витрат і платежів» надається інформація про нараховані у звітному періоді майбутні витрати і платежі, кошти цільового фінансування (субсидії, дотації, цільові внески фізичних та юридичних осіб тощо).

Це, наприклад, забезпечення виплат відпусток та додаткових пенсій, гарантійних зобов’язань на проведення ремонту, страхові резерви. Оскільки ця частина зобов’язань практично постійна, то для цілей аналізу її відносять до величини власного капіталу.

У розділі «Довгострокові зобов’язання» вміщено інформацію про довгострокові кредити банків та інші довгострокові фінансові зобов’язання (більше ніж 1 рік).

Інші фінансові довгострокові  зобов’язання (Ф.1 р. 450) відображають довгострокову  заборгованість підприємства щодо зобов’язання із залученням позичкових коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки: векселі, облігації тощо.

У розділі «Поточні зобов’язання» розміщені зобов’язання, що підлягають погашенню впродовж одного року. Це:

— кредиторська заборгованість (20—30 % у поточних зобов’язаннях);

— векселі видані (по суті — різновид кредиторської заборгованості);

— короткострокові кредити;

— інші поточні зобов’язання.

Поточні зобов’язання за розрахунками з учасниками (Ф.1 р.590) характеризують дивідендну політику підприємства. Дивіденди можуть бути сплачені грошима або акціями. Якщо грошима, то з моменту об’яви нараховані дивіденди стають короткостроковою заборгованістю підприємства, відображаються в поточних зобов’язаннях і повинні бути сплачені протягом року. Якщо акціями, то нараховані дивіденди не відображаються в зобов’язаннях, а відображаються у власному капіталі, так як це перенесення частини нерозподіленого прибутку в статутний капітал, що не потребує використання активів.

Інші поточні зобов’язання (Ф.1 р. 610) зазвичай показують всі відсотки: за векселями, банківськими позиками, довгостроковими банківськими кредитами, облігаціями тощо.

У розділі «Доходи майбутніх періодів» надається інформація про доходи, отримані протягом попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів. Для цілей аналізу ці доходи розподіляють за часом на поточні та довгострокові зобов’язання. Цю процедуру можна зробити лише за даними аналітичного обліку.