Загрози економічній безпеці. Критерії, індикатори та порогові значення економічної безпеки країни

Склад злочину, передбачений ст. 209 КК України, має певні недоліки, які призводять до помилок у її застосуванні на практиці.

На складність процесу розслідування таких злочинів впливають також: відсутність комплексних методик розслідування, некомпетентність слідчих, співробітників органів дізнання тощо. Проблеми легалізації доходів злочинного походження знайшли певне відображення у наукових дослідженнях вчених-криміналістів України і Росії.

За офіційними даними, в Україні 50 % економічної діяльності завершується відмиванням коштів. За оцінками ДПА в Україні щорічно відмивається 4 млрд. дол. США. Це свідчить про те, що організовані злочинні угрупування завжди мали за мету збагачення, отримання прибутку. В умовах поширення тіньової економіки відмивання доходів, отриманих незаконним шляхом, давно вже стало загальнодержавною проблемою і потребує вирішення саме на загальнодержавному рівні.

Виявлення «відмивання» доходів, що мають незаконне походження, ускладнюється ще й тим, що досі не існує єдиного тлумачення поняття «відмивання доходів». На Конгресі ООН у Гавані (1990 р.) рекомендовано взяти за базове таке визначення процесу «відмивання» доходів: «перетворення або передача власності, якщо при цьому відомо, що така власність виникла внаслідок злочинів з метою приховування або маскування незаконного походження власності або надання допомоги будь-якій особі, яка бере участь у вчиненні такого злочину або злочинів із тим, щоб уникнути правових наслідків таких дій; приховування або маскування справжнього характеру, джерела, місцезнаходження розташування, переміщення прав стосовно власності або права власності, якщо відомо, що така власність виникла внаслідок злочинів; придбання, володіння або використання власності, якщо на момент одержання відомо, що вона виникла внаслідок акту участі в такому злочині». Віденська конвенція ООН від 19 грудня 1988 р. «відмивання» грошей визначає як «умисне приховування дійсної природи, джерела, розміщення або володіння прибутком від протизаконного обороту, включаючи рух чи конверсію доходів, які були одержані в результаті законних дій». Конвенція Ради Європи 1990 р. «Про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів одержаних злочинним шляхом» визначає, що «відмивання грошей – це процес такого маніпулювання протизаконно одержаними коштами (насамперед готівкою), при якому ці кошти набувають цілком законного вигляду».

Правовою основою протистояння тіньовому бізнесу, в тому числі кримінальному підприємництву злочинних угрупувань у країнах з перехідною економікою, є законодавство, яке перешкоджає легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Відсутність або ж недосконалість такого законодавства створює умови, найбільш сприятливі розквіту «нелегального» бізнесу, проведення велико масштабних фінансових афер, «тінізації» доходів, одержаних від неконтрольованої державної економічної діяльності.

З 1 вересня 2001 р. в Україні набув чинності новий КК України, ст. 209 якого визначає злочином діяння, спрямовані на легалізацію грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом. Це є, безперечно, значним кроком у напрямі боротьби з найнебезпечнішим проявом злочинності – організованою злочинністю. 16 січня 2003 р. Законом України № 430-ІV були внесені зміни до статті. Тепер ця стаття передбачає відповідальність за вчинення фінансової операції чи укладення угоди з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувала легалізації (відмиванню) доходів.

Зазначені проблемні питання щодо виявлення злочинів, пов’язаних з легалізацією грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, їх розслідування потребує подальшого удосконалення законодавства.

Можливо потрібно було б врахувати досвід США з призначення покарання за ці злочини, де встановлені тривалі терміни ув’язнення (від 10 до 20 років) та великі суми штрафів (наприклад, сума штрафу в тричі перевищує вартість майна, що є об’єктом кримінальної операції).

Враховуючи викладене вище, зазначимо, що в Україні нейтралізація процесів відмивання доходів є вкрай необхідною з таких основних причин:

-         такі заходи дають можливість виявити злочини не тільки у сфері безпосереднього відмивання  доходів, а й корупцію, шахрайство, ухилення від сплати податків та інші форми організованої злочинності;

-         відмивання доходів сприяє розвитку міжнародної корупції, що підриває зусилля України, спрямовані на становлення демократичних політичних інститутів і стабільної національної економічної системи;

-         боротьба з цим економічним злочином дозволяє захистити цілісність української фінансової системи від негативного впливу «кримінального капіталу».

«Відмивання» грошей це операція, в процесі якої приховуються походження, призначення грошового платежу. «Відмивання грошей» - це конверсія, або "очищення" майна, яка бере початок від серйозного злочину з метою приховання джерела його походження. Слід зазначити, що процесс відмивання «брудних» грошей несе загрозу для загальноекономічного розвитку територій та країн, які відмовляються від жорсткого контролю за цим видом міжнародної злочинної діяльності.

Неконтрольований приплив та відплив великого обсягу "брудних" грошей потенційно може зруйнувати національну економіку країни, що їх приймає. Надлишкові потоки готівкових коштів, що потрапляють в обіг, спотворюють попит на готівку, відсоткові ставки і, таким чином, призводять до інфляції. Відплив мільярдів доларів на рік з економічної системи ставить під загрозу не тільки стабільність та розвиток окремих національних економік, а й міжнародної фінансової системи в цілому.

Безпосереднім джерелом одержання «брудних» коштів є тіньова економіка як сукупність неврахованих і протиправних видів економічної діяльності. Вона включає три сегменти:

• «неофіційну» («неформальну», «сіру»);
• «підпільну» («кримінальну», «чорну»);
• фіктивну економіку.

«Неофіційна» економіка - це не заборонені законом легальні види економічної діяльності, в рамках яких мають місце нефіксоване офіційною статистикою виробництво товарів і послуг, приховування цієї діяльності від податків. Така діяльність можлива практично у всіх галузях економіки. Основною причиною її виникнення вважається високий рівень оподаткування, який існує в економіці, як правило, доходи отримані від діяльності в такому правовому полі - це додаткові, тимчасові доходи.

Підпільна економіка - це, як правило, заборонені законом види економічної діяльності, як-то: незаконне виробництво та збут зброї, наркотиків, контрабанда, рекет, злодійство, бандитизм, а також незаконна практика, наприклад практика лікарів без ліцензії, нелегальний гральний бізнес, проституція тощо. Така економіка головним чином має розвиток в рамках злочинних угрупувань.

До «фіктивної» економіки відносять хабарництво та всякого роду шахрайство, пов'язане з отриманням і передачею грошей; сюди ж відносять і діяльність, направлену на одержання необґрунтованого зиску та різного роду пільг економічними агентами на основі організованих корумпованих зв'язків. Основною причиною виникнення такого сектору економіки є прагнення отримати економічними агентами певної вигоди від використання свого службового становища.

Парадоксальність відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом, в Україні заключається в тому, що операції комерційних фірм, які відносять до легалізації доходів, є збитковими для держави, оскільки по своїй суті не є операціями з відмивання доходів, а є операціями з ухилення від сплати податків, незаконного відшкодування коштів з бюджету, незаконного отримання дотацій тощо.

Також до поширених операцій в Україні слід віднести конвертаційні центри, що за своєю суттю створюються задля переведення безготівкових грошей в готівкову форму. Основними факторами популярності готівкових грошей є:

- висока ліквідність;

- відсутність контролю за фізичним переміщенням;

- можливість ефективного приховування слідів походження доходів, отриманих з незаконних джерел, та осіб, що отримали незаконні доходи.

Наряду з популярністю готівкових форм грошей, активно до таких розрахунків залучаються фізичні особи. Це можуть бути втрачені ідентифікаційні документи або ж незначна винагорода для власника таких документів. Залученню фізичних осіб до схем з легалізації сприяють наступні фактори:

- відсутність обмежень на розрахунки готівкою між юридичними особами та фізичними особами-громадянами;

- відсутність необхідності реєстрації юридичної особи та, відповідно, необхідності спілкування з органами державної влади.

Особливої популярності набуваються способи з придбанням скретч-карток за безготівкові кошти та подальшим їх продажем фізичним особам за готівкові кошти.

Наступним, актуальним для України, відповідно до звіту ДКФМ за 2012 рік, предикативним злочином є розкрадання коштів або майна, що розділяється на приховані недостачі з підробкою облікових документів та відкриті без підробки документів. Як правило, такого роду розкрадання здійснюються працівниками відповідного підприємства. Досить часто такого роду злочинна діяльність скоюється із використанням комп’ютерної техніки, а здобуті, таким чином, кошти знімаються готівкою. Як можна побачити, знову переведення коштів до найбільш ліквідної форми розрахунку, а мало б бути навпаки. Цікаво, що в самому звіті не вказано чи приведені, за даним типом, схеми не включають самого процесу легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, а лише предикативний злочин з наступними ідентифікаторами підозрілості операцій:

- участь в операціях осіб молодого віку та/або новостворених компаній;

- зняття коштів в день зарахування;

- операції, що не відповідають діяльності клієнта банку;

- відсутність інформації щодо господарської діяльності клієнта;

- надання переваги у використанні онлайнових платіжних систем перед традиційними;

- міжнародні перекази, що не відповідають діяльності клієнта;

- можливі інші фактори.

Особливої актуальності набули злочини у сфері державного управління. Учасниками такого виду злочинів є чиновники різного рівня управління. Досить часто схеми із розкраданням майна або коштів здійснюються за сприянням чиновників. Яскравим прикладом може бути будівництво за держаним замовленням, коли частина коштів, отриманих на будівництво повинна бути повернута у якості «відкату». При цьому сума такого повернення може сягати, за окремими даними, до 90%, вартості самого проекту. За аналогічними схемами відбуваються тендерні закупівлі обладнання до державних установ. Коли в тендері беруть участь підставні компанії лише для створення видимої конкуренції, а переможець заздалегідь відомий, або закупка проводиться взагалі без тендеру у випадку коли сума операції не перевищує 100 тис. грн. (для будівництва ця сума становить 300 тис. грн.). В останньому випадку може мати місце розділення закупок, кожна із яких не перевищує порогового значення і, таким чином, не потребує тендеру.

У приведених специфічних для України операціях чітко прослідковуються спільні риси у вигляді кінцевої мети злочинців – отримання готівки, та широкого задіяння корупційних схем. А відтак боротьба з відмиванням грошей, отриманих злочинним шляхом, у країні де в принципі немає необхідності відмивати гроші позбавлена будь-якого сенсу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Об’єктивна необхідність посилення інноваційного характеру соціально-економічної безпеки

 

Актуальною і найважливішою проблемою сучасного етапу розвитку економіки України є пошук нового балансу пріоритетів у вирішенні завдань соціально-економічної політики регіонів. На перше місце виходить завдання забезпечення економічного зростання за рахунок збільшення обсягу інвестицій, які спрямовуються у нарощування людського потенціалу, в розвиток інфраструктури, а також у великі проривні проекти у високотехнологічних галузях економіки. Успішне вирішення всього комплексу соціально-економічних проблем безпосередньо пов’язане з модернізацією економіки як підвищення соціально-економічної безпеки регіонів з інвестиційним забезпеченням, що вимагає подальшого нарощування обсягу інвестицій та підвищення ефективності їх використання. З опорою на інвестиції реалізуються пріоритетні національні проекти розвитку агропромислового комплексу, забезпечення населення доступним комфортним житлом, підвищення рівня освіти та охорони здоров’я.

 

ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ І МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ

Модернізація у широкому сенсі слова – процес цілеспрямованого системного перетворення,  велика кількість одночасних змін у різних сферах соціуму, економічних, політичних, культурних, соціальних і науково-технічних механізмів розвитку суспільства, тобто це будь-яке динамічне, свідомо регульоване і якісне покращення у економічній та політичній сферах. Модернізація економіки як процес підвищення соціально-економічної безпеки регіонів, повинна стати одним із основних напрямів економічної діяльності держави, сутність якої буде становити систему заходів, спрямованих на якісні й кількісні перетворення у реальному секторі на державному та регіональному рівнях. Реформування і модернізація реального сектору економіки мають бути спрямовані на розвиток промислового комплексу країни, покликаного гарантувати національну безпеку та створення таких видів виробництва, які сприяли б переходу промисловості у цілому на нову технологічну основу, на створення інноваційного конкурентоспроможного високотехнологічного продукту. Підвищення ефективності та продуктивності праці на основі інновацій – ключовий фактор модернізації України і її регіонів. У сучасних умовах глобального кризового періоду важливими чинниками, що визначають необхідність політики модернізації економіки в умовах інтеграції країни у світовий простір, є: наявність проблем у виробничій сфері, рішення яких можливе в рамках науковообґрунтованої державної та регіональної промислової політики, постійний розвиток інтеграційних відносин у промисловості, розвиток середнього та малого бізнесу, створення високотехнологічного конкурентоспроможного продукту тощо.