Лекции по "Финансам"

Операції щодо готівкових і безготівкових  розрахунків здійснюють банки та небанківські установи. Однак безпосереднє регулювання грошового обороту  здійснюють банки, що зумовлює виділення  їх як самостійного елемента грошової системи. Механізм регулювання характеризується побудовою самої банківської  системи – її організацією за однорівневим чи дворівневим принципом.

Кожна держава, пристосовуючи грошову  систему до своїх інтересів, визначає орган, який здійснює грошово-кредитне та валютне регулювання. Таким органом  за традицією виступає центральний  банк, в Україні – Національний банк України.

Сучасна грошова система характеризується наступними загальними рисами:

- відміною офіційного золотого  вмісту грошових одиниць, демонетизацією  золота;

- переходом до нерозмінних на  золото кредитних грошей, які  за своєю природою небагато  чим відрізняються від паперових  грошей;

- збереженням в грошовому обігу  декількох країн поряд з кредитними  грошима паперових грошей у  формі казначейських білетів;

- випуском банкнот в обіг  з метою кредитування господарства, держави, а також приросту офіційних  золотих і валютних резервів;

- розвитком та розширенням в  грошовому обороті безготівкових  розрахунків при одночасному скороченні готівкових;

- посиленням державного регулювання  грошового обороту в зв'язку  з постійним порушенням базового  принципу грошової системи –  відповідності кількості грошей  об'єктивним потребам економічного  обороту, яке веде до інфляційного  процесу. 

 

4.2 Еволюція грошових систем 

 

Грошові системи сформувались в XVI – XVII століттях з появою та затвердженням  капіталістичного способу виробництва, хоча окремі елементи з'явсь в більш ранній період.

З розвитком товарно-грошових відносин та капіталістичного способу виробництва  відбуваються суттєві зміни в  грошовій системі.

Тип грошової системи визначається змістом її елементів та їх взаємодією, які обумовлюють тенденції розвитку та закономірності функціонування грошової системи.

Як елемент господарського механізму  країни грошова система відображає властиву йому сукупність економічних  відносин, в зв'язку з чим набуває  характеру системи ринкового  чи неринкового типу.

Неринкову грошову систему відрізняє  наявність значних обмежень щодо функціонування грошей (талони, карткові системи розподілу тощо), використання адміністративних методів регулювання  грошового обігу (раціонування видачі грошей, лімітування кредитів тощо), розмежування сфер готівкового та безготівкового обігу, заборони певних грошових операцій, здійснення контролю за грошовими операціями юридичних осіб та громадян тощо. В  такій грошовій системі фактично порушуються її межі як форми організації  обігу грошей, а регулювання безпосередньо  поширюється на зміст грошових операцій. Такий тип грошової системи властивий  адміністративно-командній економіці, якою була система управління економікою колишнього СРСР. Він обумовлює підрив самої природи грошей.

Грошову систему ринкового типу характеризує вільне функціонування грошей. Зберігаються лише певні обмеження  проведення грошових операцій на рівні  банків як елементу грошової системи  країни. При цьому регулювання грошового обігу проводиться шляхом використання економічних методів впливу на обсяг, динаміку та структуру грошової маси.

Відповідно до механізму регулювання  валютних відносин виділяють грошові  системи відкритого та закритого  типу. У відкритій грошовій системі  відсутні обмеження на проведення валютних операцій юридичними та фізичними особами. Режим регулювання валютних відносин та визначення валютного курсу забезпечують органічне включення національної економіки в світову. Грошова  система закритою типу передбачає використання валютних обмежень, які зумовлюють ізоляцію національної економіки від  світової. За таких умов валютний курс не відображає реальної інвалютної ціни грошової одиниці країни, і фактично виступає як формальний елемент грошової системи.

Відповідно до загальних законів  функціонування грошей виділяють саморегулюючі  та регульовані грошові системи. Саморегулюючими були системи обігу  металевих грошових знаків (монет). Основою саморегулювання виступала  рівність вартості, яку виражали монети в обігу, і вартості металу, що містився в них. В зв'язку з цим у конкретний період часу безпосередньо в обігу (функція грошей як засобу обігу) знаходилася  кількість монет, необхідна для  реалізації товарів згідно з законом  грошового обігу. Якщо через зміну  обсягу виробництва і реалізації товарів потреба обігу в грошових знаках скорочувалась, то відповідна кількість  монет вилучалась з обігу, перетворюючись на скарб. При розширенні виробництва  і товарного обігу монети, що станов скарб, надход в обіг. Так через функцію грошей як засобу утворення скарбу здійснювалось стихійне регулювання грошової маси, завдяки якому кількість грошових знаків в обігу підтримувалась на рівні потреби обігу в грошах.

Історично системи металевого обігу  реалізувались у формі біметалізму  та монометалізму. На ранніх етапах розвитку капіталістичного виробництва грошова  система, як правило, базувалась на біметалізмі.

При біметалізмі роль загального еквіваленту  законодавче закріплювалась за двома  металами, – як правило, золотом  і сріблом. Відповідно до принципів  регулювання співвідношення між  золотими і срібними монетами виділяють  три різновиди біметалізму:

• система паралельної валюти, за якої вище зазначене співвідношення встановлюється стихійно, на ринковій основі;

• система подвійної валюти, коли таке співвідношення визначається державою;

• система "кульгаючої" валюти, за якої один з видів монет карбується в закритому порядку.

Найпослідовнішою формою біметалізму  була система паралельної валюти. Однак вона створювала технічні труднощі у функціонуванні сфери обігу  в зв'язку з наявністю та постійними коливаннями подвійної системи  цін. Спроби впорядкування

обігу через законодавчу фіксацію співвідношення золотих і срібних  монет, що, як правило, не відповідало  їх ринковій вартості, неминуче призвод до тезаврації монет, вартість яких недооцінювалась. Явище витіснення "добрих" грошей "поганими", яке обумовлює перехід від біметалізму до монометалізму визначається як закон Коперніка-Грешема.

Не припинило цього процесу  введення деякими країнами системи "кульгаючої" валюти. Відмова від вільного карбування монет з срібла прискорила їх знецінення, наплив срібла з сусідніх країн і вивезення золота за кордон. Тому вони змушені були зовсім припинити карбування монет із срібла, а ті, що залишся в обігу, перетворся на розмінну монету.

Монометалізм – це грошова система, за якої тільки один вид металу виконує  роль грошей. Найпоширенішим в історії  був золотий монометалізм. Його найпослідовнішою формою виступав золотомонетний стандарт.

Золотомонетний стандарт найбільше  відповідав вимогам капіталізму  періоду вільної конкуренції, допомагав  розвитку виробництва, кредитної системи, світової торгівлі і вивезенню капіталу. Цей стандарт характеризується наступними загальними рисами:

• у внутрішньому обігу країни знаходиться повноцінна золота монета, а золото виконує всі функції  грошей;

• дозволяється вільне карбування золотих  монет для приватних осіб (звичайно на монетному дворі країни);

• неповноцінні гроші, що знаходяться  в обігу (банкноти, металева розмінна монета), вільно та необмежене обмінюються  на золоті;

• допускається вільне вивезення  та ввезення золота та іноземної валюти і функціонування вільних ринків золота.

Функціонування золотомонетного  стандарту потребувало наявність  золотих запасів в центральних  емісійних банках, які служ резервом монетного обігу, забезпечували розмін банкнот на золото, виступали резервом світових грошей.

В роки Першої світової війни зростання  бюджетних дефіцитів, покриття їх позиками та зростаючим випуском грошей призвели до збільшення грошової маси в обігу, яка значно перевищувала за своїм  обсягом золоті запаси емісійних  банків, що ставило під загрозу  вільний обмін паперових грошей на золоті монети. В цей період золотомонетний стандарт припинив своє існування в  країнах, що воювали, а пізніше і  в більшості інших країн (крім

США, де він протримався до 1933 р.): було припинено розмін банкнот на золото, заборонено вивезення його за кордон, золоті монети вийшли з обігу  і перетворсь на скарб. Після закінчення Першої світової війни, в умовах розвитку загальної кризи капіталізму, жодна капіталістична держава не змогла здійснити стабілізацію своєї валюти на основі відновлення золотомонетного стандарту.

В ході грошової реформи 1924-1929 рр. повернення до золотого стандарту було проведено  у двох урізаних формах – золотозливкового і золотодевізного стандартів.

При золотозливковому стандарті, на відміну від золотомонетного, в обігу відсутні золоті монети та вільна їх чеканка. Розмін банкнот, як і інших неповноцінних грошей, проводиться тільки на золоті зливки. В Англії вартість стандартного зливку вагою в 12,4 кг дорівнювала 1700 фунтів стерлінгів, у Франції вартість зливку 12,7 кг дорівнювала 215 тисяч франків.

В Австрії, Німеччині, Данії, Норвегії та інших країнах був встановлений золотодевізний (золотовалютний) стандарт, при якому також відсутні золоті монети та вільна чеканка. Обмін неповноцінних грошей на золото проводився за допомогою обміну на валюту країн із золотозлитковим стандартом. Таким шляхом зберігався непрямий зв'язок грошових одиниць країн золотодевізного стандарту із золотом. Підтримання стійкості курсу національної валюти здійснювалось методом девізної політики, тобто за допомогою купівлі та продажу національних грошей за іноземні в залежності від того, знижується чи підвищується курс національної валюти на ринках. Таким чином, при золотодевізному стандарті валюти одних країн ставсь в залежність від валют інших.

В результаті світової економічної  кризи 1929-1933 рр. золотий стандарт був  скасований в усіх країнах світу (наприклад, у Великобританії в 1931 р., в США – 1933 р., у Франції – 1936 р.) і встановилася система нерозмінного банкнотного обігу.

Створення у 1944р. Бреттон-Вудської світової валютної системи представляло собою встановлення системи міждержавного золотодевізного стандарту, по суті золотодоларового стандарту, для країн з вільно конвертованою валютою. Особливість золотодоларового стандарту полягала в тому, що він був встановлений лише для центральних банків, причому тільки одна валюта – долар США зберігала зв'язок із золотом. В зв'язку із скороченням золотого запасу уряд США з 1971 р. офіційно закінчив продаж золота за долари і золотодоларовий стандарт припинив своє існування.

Відповідно до змісту механізму  регулювання грошового обороту  виділяють системи паперово-грошового  та кредитного обігу.

Для системи паперово-грошового  обігу характерна бюджетна емісія, яка може виступати у двох формах:

1) випуск грошових білетів  державним казначейством;

2) покриття бюджетного  дефіциту за рахунок кредитної  емісії.

В обох випадках випуск грошей визначається не потребами обороту, а величиною  бюджетного дефіциту, що відповідно до законів обігу паперових грошей викликає їх постійне знецінення. Регулювання  грошового обороту в цих умовах вимагає здійснення заходів, спрямованих  на оздоровлення фінансів та збалансування  бюджету.

Система кредитного обігу – це випуск і рух грошових знаків, що виникають на основі кредиту. Кредитна емісія забезпечує еластичність грошового  обігу, дає можливість, на відміну  від бюджетної емісії, не тільки легко збільшувати, а й зменшувати кількість грошей в обігу. Це створює  реальну можливість підтримання  їх кількості на рівні об'єктивної потреби обігу. За загальними законами обігу грошей кредитна грошова система  близька до металевої. Органами регулювання  грошового обігу є банки. Здійснювані  ними кредитні операції (видача та погашення  позик) відповідно до реальної динаміки економічних процесів, руху матеріальних цінностей виступають передумовою  балансування товарних і грошових мас  в обігу.

Грошова система України в період становлення державної незалежності була неринковою. Державне регулювання  рівня цін в умовах економічної  кризи, яка поєднала падіння виробництва  із значним зростанням грошової маси, викликало розпад споживчого ринку (єдиної сфери нерегламентованих  відносин купівлі-продажу) та всезагальну  дефіцитність товарів. За таких умов для регулювання відносин розподілу були впроваджені карткова система та інші форми раціонування. Становище ускладнювала нескоординованість економічної політики незалежних республік у сфері виробництва, товарообміну, грошових відносин. З метою захисту внутрішнього ринку в Україні була впроваджена купонна система та регламентувалось вивезення товарів за межі держави. Реально всі ці заходи посилювали неринковий характер грошової системи.

Перехід до грошової системи ринкового  типу потребує лібералізації економічних  відносин, введення вільного ціноутворення  та проведення комплексу заходів, спрямованих  на розвиток ринкових відносин: приватизації власності, сприяння розвитку підприємництва, демонополізації економіки, розвитку підприємств ринкової інфраструктури. Становлення ринкових відносин передбачає перехід до грошової системи відкритого типу: лібералізації зовнішньоекономічних відносин та введення конвертованості  національних грошей.

5.1 Сутність і види інфляції 

 

Термін "інфляція" (від лат. Inflаtio) буквально означає "вздуття". Дійсно, фінансування державних видатків (наприклад, у періоди екстремального розвитку економіки в часи війн, революцій) за допомогою паперово-грошової емісії з припиненням розміну банкнот призводило до розширення грошового обігу та знецінення паперових грошей.