Моніторинг сучасного стану фінансового апарату України

Серед небанківських установ найбільш активними у поданні повідомлень є страховий сектор. Питома вага таких повідомлень у загальному обсязі взятих на облік повідомлень про фінансові операції, що надійшли до Держфінмоніторингу України від небанківського сектору склала 71,48%.

Питома вага повідомлень у загальному обсязі взятих на облік повідомлень про фінансові операції, що надійшли до Держфінмоніторингу України від небанківського сектору протягом 2011 року наведено в таблиці 2.1 та діаграмі 2.1.4.

 

Таблиця 2.1- Питома вага повідомлень у загальному обсязі взятих на облік повідомлень про фінансові операції, що надійшли до Держфінмоніторингу України від небанківського сектору протягом 2011 року

 

Тип установи	Кількість	Питома вага (%)
Страхові установи	23138	71,48
Торговці цінними паперами	1087	3,36
Компанії з управління активами	2890	8,92
Торговці-зберігачі	959	2,96
Інші професійні учасники ринку цінних паперів	828	2,56
Нотаріуси	1172	3,62
Інші суб’єкти первинного фінансового моніторингу	2297	7,1

 

Діаграма 2.1.4 – Питома вага повідомлень за видами суб’єктів небанківського сектору за 2011 рік

 

Динаміка інформування про фінансові операції банківськими та небанківськими установами з 2007 по 2011 роки (діаграма 2.1.5)

Розподіл прийнятих на облік в звітному році повідомлень в розрізі ознак фінансового моніторингу має такий вигляд:

• за ознаками обов’язкового моніторингу – 53,84% (581213);
• за ознаками внутрішнього моніторингу – 45,69% (493188);
• за ознаками обов’язкового внутрішнього моніторингу – 0,47% (5050).

 

Діаграма 2.1.5 – Динаміка інформування про фінансові операції банківськими та небанківськими установами з 2007 по 2011 роки

 

Станом на 01.01.2012 на облік у Держфінмоніторингу України стали  11701 суб’єкт  первинного фінансового моніторингу [9; с.46-48].

Питома вага суб’єктів первинного фінансового моніторингу, що стали на облік в Держфінмоніторингу України станом на 01.01.2012 року наведена в таблиці 2.2 та діаграмі 2.1.6.

 

Таблиця 2.2- Питома вага суб’єктів первинного фінансового моніторингу, що стали на облік в Держфінмоніторингу України станом на 01.01.2012

 

Тип суб’єкта первинного фінансового моніторингу	Кількість	Питома вага (%)
Банківські установи	175	1,5
Учасники ринку фінансових послуг	2503	21,39
Професійні учасники ринку цінних паперів	1766	15,09
Товарні біржі	261	2,23
Оператори поштового зв’язку	4	0,03
Спеціально визначені суб’єкти первинного фінансового моніторингу	6992	59,76

 

 Діаграма 2.1.6 – Питома  вага суб’єктів первинного фінансового  моніторингу, які стали на облік  у Держфінмоніторингу України 

 

 

2.2 Фондовий ринок у сучасних макроекономічних процесах на фоні макроекономічних показників в Україні

 

Фондовий ринок у 2012 році  демонстрував позитивну динаміку: більшість показників вітчизняного ринку були прогнозованими та очікуваними.

Так, у 2012 році обсяг торгів на ринку цінних паперів перевищив майже у 1,5 рази показник 2011 року і становив 2171,10 млрд.грн. перевищивши таким чином обсяг ВВП країни на 854,50 млрд. грн. (діаграма 2.2.1). Це свідчить про розвиток економіки держави в цілому та розвиток фінансового ринку зокрема, а також швидкі темпи цього поступу

 

Діаграма 2.2.1 – Порівняльні дані обсягів торгів на ринку цінних паперів та ВВП, млрд.грн.

Загальновідомо, що головним завданням, яке повинен виконувати ринок цінних паперів, є , насамперед, забезпечення умов для залучення інвестицій. Тож обсяг залучених інвестицій в економіку України через інструменти фондового ринку у 2012 році сягнув 173,38 млрд. грн., що більше майже у 2 рази, ніж у 2011 році ( 2011 – 92,91 млрд. грн., 2010 – 137,10 млрд. грн.). Це свідчить про збільшення ролі фондового ринку (діаграма 2.2.2).

 

 

Діаграма 2.2.2 – Залучення інвестицій в економіку України через інструменти фондового ринку у 2008 -2012 роках, млрд. грн.

Два роки поспіль вітчизняний фондовий ринок характеризувався доволі високою активністю біржового сегменту, про що свідчать показники капіталізації лістингових компаній фондового ринку станом на 31.12.2012 р. становила179,86 млрд. грн., що більше на 4,72% порівняно зі станом на 31.12.2011 р. – 171,76 млрд. грн. Збільшення капіталізації свідчить про підвищення вартісної оцінки компаній, акції яких пройшли процедуру лістингу та занесені до біржового реєстру організаторів торгівлі.

Такий показник, як співвідношення капіталізації лістингових компаній до ВВП, станом на кінець 2012 року становив 13,66 %, тоді як на кінець 2011 року – 15,87%, 2010 – 12,64%, а 2008 – 9,02%. У 2012 році рівень капіталізації помірно зростав, що насамперед, пов’язано із збільшенням кількості цінних паперів емітентів, які прийшли процедуру лістингу. Однак зростання ВВП у 2011 році порівняно з капіталізацією лістингових компаній відбувалося швидшими темпами.

Поступове зростання загального обсягу випусків емісійних цінних паперів є відображенням намірів вітчизняних підприємств щодо збільшення своєї капіталізації та зростання їх зацікавленості у залученні інвестицій за допомогою цінних паперів. Так , у  2012 році цей показник продемонстрував значне зростання і станом на 31 грудня 2011 року загальний обсяг усіх зареєстрованих регулятором випусків цінних паперів становив

1014,78 млрд.грн.

Варто зазначити, що  у 2012 році Комісією зареєстровано випуски емісійних цінних паперів на суму 179,17 млрд. грн., у тому числі:

• акцій – 58,16 млрд. грн.;
• облігацій підприємств – 35,91 млрд. грн.;
• облігацій місцевої позики – 584,50 млрд. грн.;
• опціонів – 3,44 млрд. грн.;
• інвестиційних сертифікатів пайових інвестиційних фондів – 75,75 млрд. грн.;
• акцій корпоративних інвестиційних фондів – 8,77 млрд.грн.

Ця динаміка є свідченням поступового подолання кризових явищ та стабільності роботи вітчизняного реального сектору економіки [9; с.15-25].

3 НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ  ФІНАНСОВОГО АПАРАТУ УКРАЇНИ

 

3.1 Сучасний стан розвитку  фінансової системи

 

Фінанси як категорія існують об'єктивно та підпорядковуються економічним законам. Від рівня пізнання їхньої суті та призначення залежить їх використання в економічній системі держави. Водночас будь-яке використання фінансів владними структурами держави є суб'єктивним, тобто на ньому позначаються інтереси певних економічних, соціальних і політичних сил, які можуть не збігатися з інтересами суспільства або більшості його членів [6; с.402].

За умов демократичної держави з ринковою економікою основним призначенням фінансів є забезпечення зростання суспільного добробуту. Для досягнення поставленої мети здійснюється жорстке правове регулювання щодо використання фінансів в економічних і соціальних процесах.

Правові норми, що регулюють фінансові відносини, є системою фінансового права, яка грунтується на конституції держави. Так, у розділі 2 Конституції України, де йдеться про права, свободи та обов'язки людини й громадянина, статтею 67 визначено, що кожна особа зобов'язана сплачувати податки і збори за порядком і розмірами, встановленими законом.

Держава, використовуючи фінансові методи, може регулювати темпи й пропорції розвитку окремих галузей економіки. Для цього використовується насамперед податковий механізм. Надаючи податкові пільги, вона сприяє збільшенню власних фінансових ресурсів підприємств, розширенню їхніх фінансових можливостей. Здійснюючи регулювання темпів розвитку певних галузей економіки, держава може створювати сприятливий інвестиційний клімат для залучення зовнішніх джерел фінансування, а також ресурсів банківської системи та населення. Сприятливий інвестиційний клімат можна запроваджувати, зокрема, шляхом надання привілеїв в імпорті, створення офшорних зон, технополісів, спеціальних економічних зон тощо.

Державні фінанси, тобто насамперед система бюджетів держави, в ринкових умовах є одним із найдієвіших інструментів впливу на темпи та пропорції розвитку економіки й соціальної сфери. Мобілізуючи доходи до бюджету, держава впливає на фінансові можливості господарських структур і громадян за допомогою об'єктів оподаткування, ставок податків і пільг при оподаткуванні.

Значніші можливості є у бюджету щодо впливу на темпи та пропорції розвитку економіки при фінансуванні саме з бюджету і насамперед витрат на розвиток економіки. Так, із бюджету здійснюється фінансування операційних та інших витрат на розвиток агропромислового комплексу, надаються дотації вугільній промисловості, спрямовуються капітальні вкладення в низку об'єктів загальнодержавного значення, фінансуються науково-технічні програми.

За допомогою бюджету створюються спеціальні економічні зони, які суттєво впливають на прискорення територіального розвитку економіки. Проте найбільше бюджет впливає на темпи та пропорції розвитку економіки завдяки фінансуванню соціальних витрат і науки. При цьому з бюджету фінансується підготовка кадрів, охорона здоров'я, збереження довкілля тощо. Звісно, що обсяги витрат із бюджету на науку відіграють вирішальну роль для розвитку економіки та соціальної сфери.

Державні фінанси, тобто система бюджетів держави, є на сьогодні найрозвиненішими. Упродовж усіх років утворення фінансової системи незалежної України у вдосконаленні підсистеми державних фінансів здійснено найрішучіших кроків.

Це насамперед прийняття Закону про бюджетну систему України. Можна без перебільшення вважати цей закон одним з найпрогресивніших у Європі. Його справедливо називають ще фінансовою конституцією держави. Цей закон закріпив фундаментальні засади організації державних фінансів. Ним визначено ланки зведеного бюджету, чітко окреслено призначення та роль кожної з них. У цьому законі наведено перелік прав і обов'язків різних гілок влади щодо бюджету, виписана послідовність бюджетного процесу, визначено низку доходів і витрат кожного з бюджетів. Проте це хоч і значний, однак лише перший крок у процесі реформування системи бюджетів держави. На своє вирішення чекають такі важливі питання, як:

— розширення дохідної частини бюджетів за рахунок збільшення прямих і скорочення непрямих податків;

— здійснення заходів щодо економії державних коштів, скорочення бюджетних видатків, удосконалення форм і методів їх фінансування;

— вжиття заходів щодо скорочення бюджетних дотацій і субсидій, переходу до надання фінансової допомоги безпосередньо споживачам;

— раціоналізація мережі науково-дослідних і соціально-культурних закладів, що утримуються за рахунок держави, розширення їх фінансування за рахунок позабюджетних джерел;

— визначення оптимального обсягу бюджетних коштів, що спрямовуються на фінансування капітальних вкладень шляхом визначення підприємств, які в умовах ринку не можуть забезпечити розширене відтворення;

— відносне скорочення бюджетних видатків на оборону та управління завдяки втіленню принципу розумної достатності щодо чисельності та структури Збройних сил, а також раціональної побудови й використання апарату державних владних структур [5;103-133].

Важливою умовою успішного функціонування бюджетної системи має стати поглиблення реформи бюджетних взаємовідносин між центральними та регіональними рівнями влади на основі розмежування відповідальності за розв язання економічних і соціальних проблем країни та окремих адміністративно-територіальних утворень шляхом відповідного розподілу державних видатків і доходів.

Для реалізації цього положення буде визначено розмір гарантованого рівня витрат на соціально-економічний розвиток адміністративно-територіальних утворень. Забезпечення такого рівня мас здійснюватися з урахуванням сукупності відносин щодо розподілу й використання фінансових ресурсів, що створюються на відповідній території, та перерозподільчих міжрегіональних процесів.