Особливості місцевого оподаткування в Україні

 

1) Особливості місцевого оподаткування в Україні

Нині в Україні місцеві  податки і збори є одним  з головних економічних інструментів державного регулювання та важливим джерелом доходів місцевих бюджетів. Починаючи з 2011 року система місцевого  оподаткування була реорганізована шляхом прийняття Податкового кодексу  України та внесення змін до переліку місцевих податків і зборів. Це призвело до докорінної зміни даної складової  доходів місцевих бюджетів, оскільки було ліквідовано ті місцеві податки  та збори, що складали 90% доходів від  місцевих податків і зборів (комунальний  податок, ринковий збір, збір за надання  дозволу на розміщення об’єктів торгівлі), й запроваджено нові – податок  на нерухоме  майно,  відмінне  від  земельної ділянки, єдиний податок, збір  за  провадження  деяких видів підприємницької діяльності, збір за місця для паркування транспортних засобів та туристичний збір.

Прийняття Податкового кодексу  України стало суттєвим кроком вперед у процесі розвитку системи місцевого  оподаткування в Україні. Однак  діюча на сьогодні в країні система  місцевих податків і зборів не відповідає принципам Європейської хартії місцевого  самоврядування. Зокрема, серйозною  проблемою є те, що законодавчо  закріплені місцеві податки і  збори та їх ставки не враховують реальних можливостей платників податків, а отже, не виконують стимулюючої  функції. Як наслідок, такі вади негативно  позначаються на дотриманні принципів  єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності бюджетного устрою країни в цілому.  

Місцеве оподаткування є  однією з точок перетину двох різних систем: складаючи частину системи  оподаткування держави, місцеві  податки і збори є атрибутом  місцевого самоврядування. У світовій економічній і правовій думці  місцеве оподаткування характеризується як структурна ланка в державному управлінні фінансами країни або  ж як природне право територіальних общин (громад) тощо.

До впровадження податкової реформи в Україні та прийняття  Податкового кодексу у грудні 2010 року місцеве оподаткування регламентувалося Законами України «Про систему оподаткування», Декретом КМУ «Про місцеві податки  і збори» та ін. З моменту введення в дію Податкового кодексу України ці нормативно-правові акти втратили чинність, а їх положення зазнали суттєвих змін.

З прийняттям Податкового  кодексу України, кількість місцевих податків та зборів різко зменшилась – з чотирнадцяти місцевих податків та зборів залишилося лише п’ять. Тобто  діє спрощена структура завдяки  скасуванню ряду місцевих податків і  зборів (табл. 1).

Таблиця 1.

Порівняння переліків  місцевих податків та зборів

Закон «Про систему оподаткування»	Податковий  кодекс України
Податок з реклами	Скасовано
Комунальний податок	Скасовано
Збір за паркування автотранспорту	Збір за місця для паркування автотранспорту
Ринковий збір	Скасовано
Збір за видачу ордера на квартиру	Скасовано
Курортний збір	Туристичний збір
Збір за участь у перегонах  на іподромі	Скасовано
Збір за виграш у перегонах  на іподромі	Скасовано
Збір з гравців на тоталізаторі на іподромі	Скасовано
Збір за право використання місцевої символіки	Скасовано
Збір за право проведення кіно- і телезйомок	Скасовано
Збір за проведення місцевого  аукціону	Скасовано
Збір за розміщення об’єктів торгівлі	Скасовано
Збір з власників собак	Скасовано
	Збір за деякі види підприємницької  діяльності
	Єдиний податок
	Податок на нерухомість, відмінний  від землі

 

До місцевих податків, згідно з Податковим кодексом, належать [1]:

- податок на нерухоме  майно, відмінне від земельної  ділянки;

- єдиний податок.

До місцевих зборів, згідно з Податковим кодексом, належать:

- збір за провадження  деяких видів підприємницької  діяльності;

- збір за місця для  паркування транспортних засобів;

- туристичний збір.

Введення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки  стало найбільш стабільним доходом  для місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів. Цей податковий платіж виступає як оплата вартості суспільних товарів і послуг, що пропонуються місцевими органами влади, оскільки домовласники та підприємці обирають місце проживання, що забезпечує оптимальне співвідношення вартості майна і якості суспільних послуг. Вартість майна збільшується, якщо місцеві органи влади пропонують якісні суспільні послуги. Це сприяє підвищенню ролі місцевого оподаткування.

Охарактеризуємо податок на нерухоме майно в загальних  рисах.

Податок на нерухоме майно  сплачують фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які  є власниками об'єктів житлової нерухомості [1, п. п. 265. 1. 1]. Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової нерухомості.

Ставка за 1 кв. метр загальної  площі об'єкта житлової нерухомості:

не більше 1 % розміру МЗП  на 1 січня звітного року для квартир, загальна площа яких не перевищує 240 кв. м, і житлових будинків, загальна площа яких не перевищує 500 кв. м;

2,7 % розміру МЗП на 1 січня  звітного року для квартир,  загальна площа яких перевищує  240 кв. м, і житлових будинків, загальна  площа яких перевищує 500 кв. м  [1, п. п. 265. 5. 1].

Для фізичних осіб суму податку  обчислює ДПС за місцем розташування об'єкта житлової нерухомості. Податкове  повідомлення-рішення про суми податку, належної до сплати, та платіжні реквізити  надсилаються органами ДПС платникам  за місцем проживання (реєстрації).

Юридичні особи будуть самостійно обчислювати суму податку  за станом на 1 січня звітного року і  до 1 лютого цього ж року подавати до органу ДПС за місцезнаходженням  об'єкта оподаткування декларацію з  розбивкою річної суми рівними частками поквартально.

Щодо порядку сплати, то податок на нерухоме майно сплачується  за місцем знаходження об’єкта оподаткування  і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями  Бюджетного кодексу України за звітний  рік з податку сплачується [2]:

а) фізичними особами - протягом 60 днів з дня отримання податкового  повідомлення - рішення;

б) юридичними особами - авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, наступного за звітним кварталом, які  відображаються у річній податковій декларації.

Розглянемо єдиний податок.

Єдиний податок - це найпоширеніша  з діючих систем оподаткування у  підприємців України. Якщо підприємець  працює на цій системі, це означає, що він щомісяця платить фіксовану  суму, уникаючи при цьому потреби  оплачувати ряд податків і зборів .

Ставка, яку платить суб’єкт  малого підприємництва (СМП) варіюється від 20 до 200 грн. за календарний місяць. Розмір ставки встановлюється місцевими  органами і безпосередньо залежить від виду діяльності.

Зараз більшість ставок дорівнюють 200 грн. Важлива примітка: де б підприємець - платник єдиного податку не працював, він зобов'язаний проплати за тією ставкою, яка встановлена місцевою радою  за місцем його державної реєстрації.

Якщо підприємець збирається одночасно займатися кількома видами діяльності, він зобов'язаний платити  найбільшу ставку.

Податок сплачується щомісячно  до 20 числа поточного місяця за наступний  місяць. Можливість працювати на єдиній системі необхідно продовжувати кожен рік. Для цього приватна особа-підприємець з першого по 15 грудня повинен написати заяву  про продовження на наступний  рік.

Обсяг виручки, яку отримав  суб’єкт від реалізації продукції, товарів і послуг за календарний  рік не повинен перевищувати 500 000 грн. Кількість найманих працівників, включаючи членів сім'ї підприємця, протягом календарного року має бути одночасно не більше десяти осіб [11].

Збір за здійснення деяких видів підприємницької діяльності.

Платниками збору є  фізичні особи-підприємці, юридичні особи та їх відокремлені підрозділи, які отримують торгові патенти. У п. п. 267 ПКУ перераховані види діяльності, для здійснення якої потрібно отримати патент.

Ставка встановлюється органами місцевого самоврядування з розрахунку на календарний місяць у визначеному  розмірі від мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року. При цьому враховуються місцезнаходження пункту продажу товарів, асортимент товарів, пункт за надання платних послуг і їх вигляд. В ПКУ встановлені тільки мінімальні і максимальні межі.

Якщо підприємство припинило  свою діяльність, воно повинне до 15 числа місяця, що передує звітному, письмово повідомити про це орган  ДПС, а також повернути торговий патент. При цьому зайво сплачена сума збору повертається підприємству [1, п. п. 267. 7. 5].

Збір за місця  для паркування транспортних засобів.

До прийняття ПКУ цей  збір називався трохи інакше: "збір за паркування автотранспорту". До 01. 01. 11 р. згідно ст. 3 Декрету про місцеві  податки платниками збору за паркування автотранспорту були юридичні особи  і громадяни, які паркують автомобілі в спеціально обладнаних або відведених для цього місцях. Збір сплачувався  водіями на місці паркування і  встановлювався з розрахунку за одну годину парковки.

З 01. 01. 11 р. платниками є юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), фізичні особи-підприємці, які згідно з рішенням сільської, селищної або  міської ради організовують і  здійснюють діяльність по забезпеченню паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування і спеціально відведених автостоянках. Виходить, що тепер платниками збору  є не кінцеві споживачі послуг з паркування автомобілів, а ті, хто  ці послуги надає [10, c. 57].

Не відносяться до спеціально відведених автостоянок гаражі, автостоянки, власники або користувачі яких є  платниками земельного податку або  орендної плати за земельні ділянки  державної і комунальної власності, а також земельні ділянки, що належать до прибудинкових територій.

Туристичний збір.

Введення туристичного збору, який, на відміну від курортного збору, буде справлятися на всій території  України дозволяє збільшувати об’єкт оподаткування. Такий податок можна застосувати на більшій території внаслідок більшої кількості об’єктів туризму порівняно з курортними місцями .

Туристичний збір - це місцевий збір, кошти від якого зараховуються  до місцевого бюджету. [5, c. 39]. Механізм його справляння регулює ст. 268 ПКУ. Туристичний збір можна вважати наступником курортного збору, який існував до 01. 01. 11 р., і скасованого з 01. 01. 04 р. готельного збору.

1) На зміну прописаному  у Декреті про місцеві податки,  прийшло більш уточнене коло  платників збору;

2) відповідно до декрету  про місцеві податки розмір  збору не міг перевищувати 10 % неоподаткованого мінімуму громадян. Тепер ставка збору буде становити від 0,5 до 1 % від суми вартості проживання особи, яка споживає туристичні послуги. Здавалося б, збір став соціально справедливим, оскільки тепер його розмір залежить від вартості проживання. Однак у зв'язку з цим можливе подорожчання послуг;

3) дещо скорочено перелік  осіб, які звільняються від сплати  туристичного збору. [5, c. 62]. Терміни сплати збору залишилися колишніми.

2) Особливості місцевого оподаткування в розвинутих країнах світу.

Місцеві податки  і збори в розвинених країнах, як правило, мають досить високу питому вагу в загальній сумі грошових надходжень органів місцевого самоврядування на відміну від колишніх соціалістичних країнах, де власні кошти у формі місцевих податків і зборів становлять, як правило, відносно малу питому вагу в доходах місцевих бюджетів.

Сьогодні місцеві бюджети  відчувають гостру нестачу власних  доходів,  питома  вага  яких  постійно  скорочується.  Водночас  збільшується  кількість об’єктів  житлово-комунального  господарства,  благоустрою  та  доріг,  які  потребують невідкладного  ремонту,  значних  фінансових  вкладень  потребує  сільськогосподарська галузь тощо.

Досвід зарубіжних країн  показує, що міцне місцеве самоврядування неможливе без належного  матеріального  і  фінансового  забезпечення.  У  багатьох  країнах  основу фінансової  незалежності  місцевих  органів  влади  становлять  місцеві  податки  та  збори. Вони, як правило, мають високу питому вагу в загальній частці грошових надходжень і є основою дохідної частини місцевих бюджетів більшості держав світу (рис. 1) [4].