Особливості функціонування кредитних спілок в Україні

 

РОЗДІЛ 1

ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ КРЕДИТНИХ  СПІЛОК В УКРАЇНІ

1.1. Передумови виникнення кредитної кооперації та їх історичні аспекти

 

 

Поряд із появою грошей винайдення кредиту вважають одним із найгеніальніших відкриттів людства. Під кредитом розуміють економічні відносини з приводу передачі грошових коштів у тимчасове користування за плату і на основі повернення. Кредит виник на певному етапі розвитку людського суспільства. Історична наука стверджує, що кредит був відомий не менш ніж 3000 років тому в Ассирії, Вавилоні, Єгипті. Починаючи з ХІІ ст., діяла комплексна система торгового кредиту в Європі. З одного боку, купці продавали свої товари в кредит, а з іншого — надавали аванси товаровиробникам під майбутню поставку товарів. Активне застосування кредиту було властиве і середньовічній торгівлі на території сучасної України.

Записи у Львівській міській книзі за 1382—1389 pp. свідчать, що у Львові були досить розвинуті  кредитні відносини. Гроші позичались під заставу зі сплатою процентів.

У той час, коли товарно-грошові  відносини були більш-менш регулярними, взаємовідносини між товаровиробниками  іноді набували особливого характеру: продавцеві потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб  його купити з тих чи інших причин. За таких умов акт купівлі-продажу  товару не міг відбутись. І лише за наявності довіри продавця до покупця  товар міг бути проданий із відстрочкою  платежу [1].

Звідси і з'явилась  назва "кредит", що перекладається з латинської "credo", "creditum" як "вірю", "довіряю" або як "борг" чи "позика". А тому категорія кредиту розглядається  економічною наукою переважно як довіра однієї особи до іншої, на підставі чого у позику надається певна  вартість у грошовій або товарній формі для тимчасового користування. Довіра — фундамент кредитних  відносин, одна з найважливіших передумов  їх виникнення.

Слово "кооперація" (від лат. – cooperation) означає співробітництво. Сьогодні воно відповідає кільком поняттям. Зокрема це гуртування і співпраця людей в будь-якій сфері суспільного життя. Кооперація - це форма організації праці, при якій певна кількість людей бере спільну участь в одному й тому ж або в різних, пов'язаних між собою, виробничих процесах [2].

Слід розглянути також термін "кооператив". За визначенням ХХХІ конгресу Міжнародного Кооперативного Альянсу (МКА), кооператив - це група людей, які добровільно  об'єдналися для того, щоб задовольнити свої економічні, соціальні та культурні  потреби і прагнення шляхом створення  підприємства на правах спільного володіння  та демократичного управління й контролю.

 Батьківщиною  кооперативного руху вважається  Західна Європа. Передумовою виникнення  цього руху став економічний  та соціальний прогрес у сільському  господарстві. У ХІХ ст. процес  виникнення сільських кооперативів, створених населенням, яке проживає  в сільській місцевості за  власною ініціативою та в своїх  інтересах, стимулював потребу  в забезпеченні стабільних зв'язків  дрібного та середнього селянства  з ринком сільськогосподарської  продукції [3].

Підвищення товарності сільського господарства та збільшення виробництва продуктів харчування знаходилося у прямій залежності в першу чергу від виробничого  кредитування господарств. Збільшенню потреби сільгоспвиробників в кредитах також сприяли:

– збільшення грошової частини оподаткування відносно розміру існуючих раніше натуральних податків;

– необхідність переходу до інтенсивних систем господарювання від зернового виробництва до тваринництва;

– скорочення доходів від збуту продукції в результаті зниження та відміни митних зборів на ввезення дешевого продовольства з США, Канади, Росії та інших держав.

Позичити кошти  можна було у багатого сусіда в  селі. Але сільські багатії мали незначний капітал та діяли ізольовано від міського фінансового ринку, що збільшувало їх монополізм. Ця обставина  сприяла пошуку такої форми кредитної  установи, яка б знаходилася поруч  з селянином та була порівняно  недорогою. Родоначальниками кредитної кооперації в Німеччині були Герман Шульце та Фрідріх Райффайзен.

У другій половині ХІХ ст. на території України поширення  набуває діяльність фінансових організацій, що поряд з банками займались  кредитуванням [4].

Одними з перших крайове кредитове товариство утворили поміщики Галичини з метою надання  позик під заставу нерухомого майна.

Створюваним подібним кредитним товариствам були притаманні окремі ознаки сучасних кредитних спілок. Зокрема, метою їх діяльності було не отримання прибутку, а задоволення  суспільних потреб у кредиті.

В галицьких крайових закладах простежувалося змішування акціонерних  засад із засадами взаємності [5].

Перші відомості  про утворення кооперативів з  метою взаємного кредитування з'явилися  у 50-х роках ХІХ ст. Саме тоді внаслідок  прискореного промислового розвитку проблеми нестачі коштів виникали не тільки у підприємців, а й у певних груп приватних осіб. Переважно це були громади, об'єднані виробничими, професійними чи соціальними інтересами, які не мали змоги взяти кредити у  банках [4].

У 1866 р. в Петербурзі було створено Товариство взаємного  поземельного кредиту, яке поширило свою діяльність і на українські губернії. Особливістю цього товариства було те, що його капітал формувався із внесків  членів і кредит могла одержати лише особа, яка внесла свій пай. Але оскільки такі товариства задовольняли потреби  у кредиті лише великих землевласників, то в містах та селах почали створювати невеликі кредитні кооперативи.

Уперше позичково-ощадне товариство у 1869 році було засноване  міщанами м. Гадяч на Полтавщині. Розвитку селянських ощадно-позичкових товариств перешкоджали дві основні проблеми: – у більшості селян не було засобів для внеску (паю) і друга – наявність потреби у більш тривалому за строком кредиті, ніж спроможні були запропонувати ці товариства.

Тому першим українським  кредитним кооперативам як органам  фінансової взаємодопомоги складно  було конкурувати із банками та лихварями, незважаючи на різницю відсотків. Вирішило ці проблеми Положення про установи дрібного кредиту, прийняте царським урядом у 1895 році.

За цим Положенням, позиково-ощадні товариства здобули  право видавати довгострокові позики. Крім того, створювались організації  дрібного кредиту – безуділові. Членом такого крайового товариства можна було стати без вступного  внеску. На формування позикового капіталу уряд Російської імперії виділив  певні кошти [6].

Отже, перші прототипи  сучасних кредитних спілок виникли  на Україні ще в другій половині ХІХ ст. В основі їхньої діяльності містились засади кооперації. Такі товариства загалом надавали короткострокові  позики, але під низькі відсотки. Найпоширенішим видом забезпечення була іпотека. Загалом цих активних учасників кредитних відносин в  післяреволюційний період обумовлювався, насамперед, змінами ідеології щодо питання власника землі [7].

 

 

1.2 Основні організаційно-економічні  аспекти діяльності кредитних  спілок

 

 

Закон України «Про кредитні спілки» чітко не відносить ці організації до кооперативних, хоч у ст.1 вказується, що вони засновуються «фізичними особами на кооперативних засадах». Дійсно, кредитні спілки діють згідно міжнародних кооперативних принципів і мають неприбуткову економічну природу. Кредитні спілки не мають на меті отримання прибутку. Кредитна спілка  діє в інтересах своїх членів, які є одночасно власниками та користувачами послуг (клієнтами), і має на меті надання їм фінансових послуг на вигідніших умовах, ніж пропонуються на фінансовому ринку. В зв’язку з цим, кредитні спілки, як правило, видають позики під нижчі відсотки, а нараховують на вклади вищі відсотки, ніж інші суб’єкти фінансового ринку. Це стає можливим із-за низьких операційних затрат кредитних спілок та особливостей неприбуткового фінансового механізму діяльності [8].

Кредитна спілка фактично є фінансовим кооперативом, а кооперативні організації здійснюють господарську діяльність із самозабезпечення, самозадоволення наявних потреб шляхом об’єднання з іншими особами, що мають аналогічні потреби. Таке самозабезпечення стає можливим завдяки об’єднанню багатьох осіб в єдину організацію, що дозволяє сформувати невеликими індивідуальними  вкладами необхідний капітал для  здійснення господарської діяльності.

Перш за все слід відзначити, що будь-яку характеристику кооперативу можна віднести до однієї з трьох його сторін – організаційної, економічної чи соціальної. Адже кооператив можна характеризувати і з  управлінської точки зору, аналізуючи особливості його внутрішньої побудови як організації, і з економічної  точки зору, розглядаючи фінансово-господарський  механізм функціонування як господарського підприємства, і з соціальної точки  зору, досліджуючи його місце в  системі суспільних відносин. Звичайно, такий розподіл є до певної міри умовний, але він логічний та необхідний для формулювання чітких ознак для  ідентифікації кооперативу.

Слід відзначити, що кооперативи створюються для  задоволення однорідних потреб своїх  членів і ці потреби визначають вид  кооперативу. Наприклад, кредитний  кооператив створюється групою осіб, що мають потреби у тимчасових коштах (кредитах), ощадний кооператив об’єднує осіб, що мають заощадження  і потреби у їх інвестуванні, ощадно-позичковий кооператив об’єднує обидві вказані  групи. Вид потреб визначає особливості  господарського механізму діяльності кооперативу. Але при цьому, ця діяльність має неприбуткову природу і базується на кооперативних принципах [9].

Базові економічні принципи діяльності кооперативів, незалежно  від їх виду, наведені в таблиці 1.1.

 

Таблиця 1.1 — Принципи діяльності кооперативних організацій

Економічні принципи	Організаційні принципи	Соціальні принципи
Члени кооперативу мають спільні  економічні інтереси, а кооператив - неприбуткову економічну природу	Членство в кооперативі є  добровільним та особистим (не передається  іншим особам і не успадковується)	Створення системи самодопомоги населення, яка базується на взаємодопомозі
Члени кооперативу є одночасно  його власниками і клієнтами (споживачами  послуг)	Членство в кооперативі є  відкритим (потенційна доступність  членства в межах можливостей  кооперативу)	Альтруїзм членів, що базується на солідарності соціальних груп
Кооператив надає послуги своїм  членам з метою скорочення витрат та/або підвищення дохідності їхніх  приватних господарств	Демократичне управління і контроль в кооперативі за принципом "один член - один голос"	Просвітня робота серед членів та населення стосовно принципів демократії і кооперації
Справедливе пропорційне фінансування членами діяльності кооперативу	Рівні права членів в користуванні послугами та управлінні	Турбота про громаду, з якою пов’язані  члени кооперативу
Капітал кооперативу складаються  з дольової  (пайової) та неподільної (колективної) частин	Діяльність членів виборних органів  управління та контролю на громадських  засадах	Співпраця з іншими кооперативами  з метою розвитку системи взаємодопомоги
Винагорода вкладеного капіталу (нарахування  на паї) обмежується	Відповідальність членів за роботу та розвиток свого кооперативу	Дотримання політичного Нейтралітету

 

 

На цих принципах  традиційно базувалась діяльність кооперативів різних країн, видів та напрямків  діяльності [10].  

Принциповою відмінністю  кредитних кооперативів від інших  фінансових установ є те, що вони мають неприбуткову економічну природу, що відрізняє їх від інших суб’єктів  фінансового ринку. На відміну від  інших фінансових установ, які, як правило, створюються однією групою (власниками) для отримання прибутку від надання фінансових послуг іншій групі (клієнтам), кредитний кооператив створюється однією групою (членами) для самозабезпечення фінансовими послугами на основі кооперації. Унікальність фінансово-кредитного кооперативу полягає в тому, що його власниками є ті, хто користується його послугами. Тому метою діяльності кредитного кооперативу є не отримання прибутку, а забезпечення своїх членів  максимальним набором фінансових  послуг на найвигідніших для них умовах. В той час, як інші фінансові установи прагнуть отримати максимальний прибуток  за рахунок залучення коштів під якомога нижчі ринкові відсотки і надання їх у кредит під найвищі відсотки, кредитний кооператив має протилежну мету - надати кредит під якомога нижчий відсоток і максимально збільшити нарахування на вклади, забезпечивши при цьому дотримання всіх обов’язкових фінансових нормативів.

Така, на перший погляд парадоксальна тенденція, викликана  тим, що кредитний кооператив не стоїть між вкладником і позичальником, а об’єднує їх. А із-за того, що члени  кооперативу є одночасно його власниками та клієнтами, кредитний  кооператив прагне гармонійно поєднати їх інтереси в максимізації доходів  на вклади та мінімізації витрат на фінансові послуги. Таким чином, кошти, отримані від членів, як від  клієнтів, розподіляється між ними, як між власниками  за  спільним рішенням, при прийнятті якого  кожен член має один голос, незалежно  від суми вкладу. Тому законодавство  більшості країн світу відносить  кредитні кооперативи до неприбуткових  організацій.

Ще однією особливістю  кредитних кооперативів є те, що вони створюються на базі певного  існуючого територіального чи професійного об’єднання, громадської чи релігійної організації, територіальної одиниці, трудового колективу та іншого формального  чи неформального об’єднання, в  якому люди, як правило, знають одне одного. Інші фінансові установи створюються  на базі штучно сформованої групи. Крім цього, на відміну від інших фінансових установ, при заснуванні кредитного кооперативу не визначається фіксована  чи потенційна кількість людей, які  будуть її власниками. Метою кооперативу є постійне збільшення  кількості його членів-власників, в той час, як у фінансових установах підприємницького напряму кількість власників тенденційно  звужується [11].