Фінансові інвестиції та формування портфеля фінансових інвестицій

На третій (оцінній) стадії передінвестиційної фази проекту юридичними (фізичними) особами, які готові підтримати ідею проекту, усі його технічні, організаційні та фінансові аспекти, приймається остаточне рішення про інвестування.

Інвестиційна  фаза циклу інвестиційного проекту  зазвичай охоплює такі види робіт:

• Формування юридичного, фінансового та організаційного базису (підготовка засновницьких документів, вибір технологій, прийняття рішень про організаційну структуру управління майбутнім виробничим підприємством чи об’єктом);
• Детальне проектування і контрактація (підготовка території під забудову; остаточний вибір технологій та устаткування; планування і проектування будівництва; проведення торгів – тендеринг; переговори і контрактація між усіма сторонами, які беруть участь у реалізації проекту);
• Будівництво (будівельні роботи, установлення та монтування обладнання; здача готового виробничого об’єкта в експлуатацію);
• Виробничий маркетинг (підготовка ринку до появи на ньому нової продукції; маркетинг поставок на ринок нової продукції);
• Організація і проведення навчання експлуатаційного персоналу для новоспорудженого підприємства (об’єкта);
• Уведення в експлуатацію новоспорудженого підприємства чи іншого об’єкта (складання і затвердження акта державної комісії про введення в експлуатацію нового виробничого об’єкта).

Кількість розділів і деталізація  бізнес-плану інвестиційного проекту  залежать від його масштабності і  конкретної сфери діяльності.

План  залучення капіталу передбачає конкретні джерела фінансування проекту: внутрішні – власні кошти, залучені кошти, державні субсидії, кредити комерційних банків; зовнішні – кредити міжнародних фінансових організацій, кредити іноземних банків, технічна допомога (гранти), портфельні іноземні інвестиції, прямі іноземні інвестиції. За статтями “ Власні кошти ” і “ Прямі іноземні інвестиції ” інвестиційні витрати відшкодовуються за рахунок грошових коштів, а також матеріальних і нематеріальних активів інвесторів. Якщо джерелами фінансування служать залучені кошти і портфельні іноземні інвестиції то це означає, що ініціатори інвестиційного проекту залучають кошти інших інвесторів (юридичних чи фізичних осіб) через продаж акцій чи інших цінних паперів.

Найважливішою складовою бізнес-плану  та інвестиційного проекту в цілому є фінансовий план, який складається на 3 –5 років за певною схемою:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.2. Схема побудови фінансового плану проекту

За статтею “ Кредити  міжнародних фінансових організацій” фіксується обсяг фінансових коштів, які пропонуються (надаються) Всесвітнім банкам, Міжнародним валютним фондом, і Європейським банком реконструкції і розвитку, і іншими подібними організаціями. При цьому загальні обсяги інвестиційних витрат і джерела їхнього фінансування кількісно мають збігатися.

Метою розрахунку поточних витрат проекту є визначення загальних поточних витрат на виробництво і збут. Рекомендується розраховувати прямі витрати на одиницю продукції, а потім – на весь обсяг реалізованої продукції. Прямі витрати на одиницю реалізованої продукції охоплюють матеріальні і трудові витрати:

1. Сировина і матеріали; покупні комплектуючі вироби та напівфабрикати; паливо; енергія; роботи і послуги виробничого характеру; оборотні відходи – виключаються;
2. Основна заробітна плата персоналу; відрахування на державне соціальне страхування і до Пенсійного фонду та Державного фонду сприяння зайнятості; додаткові виплати з фонду оплати праці.

До непрямих витрат на обсяг реалізованої продукції відносять:

• Амортизацію (у тому числі амортизацію основних виробничих фондів, нематеріальних активів);
• Рентні платежі (у тому числі: платежі на обов’язкове страхування майна, працівників; платежі на страхування іноземних інвесторів і ризиків зовнішньоторговельних операцій; плату за землю; плату за викиди забруднюючих речовин і розміщення відходів у межах встановлених лімітів; обов’язкові відрахування до позабюджетних та інноваційних фондів);
• Маркетингові витрати (у тім числі: витрати на комплексне дослідження ринку; на рекламу; на сертифікацію  і збут продукції, включаючи експортне мито; на проведення виставок, ярмарок, ділових переговорів тощо);
• Адміністративні витрати (у тім числі: оплату послуг зв’язку і банків; оплату аудиторських, ремонтно-сервісних і комунальних послуг; офісно-господарські, представницькі та канцелярські витрати; витрати на службові відрядження);
• виплату відсотків за кредити банків;
• невиробничі витрати;
• інші операційні витрати.

Отже, загальна сума поточних витрат на виробництво і збут продукції  включає прямі матеріальні і  трудові витрати, а також операційні (непрямі) витрати.

 

Таким чином, у даному розділі ми визначили, що:

• Фінансові інвестиції є основою розвитку підприємств, окремих галузей економіки країни в цілому. Від уміння фінансового інвестувати залежить розквіт чи занепад власного виробництва, можливості вирішення соціальних та екологічних проблем, сучасний рівень і потенційний динамізм фізичного, фінансового та людського капіталів.
• Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким чином: інвестиції - це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов’язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.
• Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення  коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значну частку посідають вкладення коштів у цінні папери.

 

 

 

 

 

Розділ 2. Аналіз фінансово-інвестиційної діяльності підприємства ТзОВ „ММГ”

 

2.1 Економічна  доцільність фінансових інвестицій

 

Ціни і доходність облігацій, поряд із макроекономічними умовами, залежить, на яких вони емітовані, і способів виплати доходу (процентів). Найпоширенішими є облігації, які випускаються на певний термін (1-3 і більше років) з фіксованою відсотковою ставкою і періодичною виплатою доходу(наприклад, щоквартально, один раз на півріччя, щорічно). Оскільки виплата процентів за цими облігаціями відбувається з використанням відрізних купонів, вони мають назву облігації з фіксованою купонною ставкою. Очевидно, що доходність і ціна такої облігації тим вищі, чим частіше протягом року сплачується проценти.

Дисконтована сума доходу облігації з фіксованою купонною ставкою за прийнятої для інвестора  норми доходності з врахуванням  одержання компенсації номінальної  вартості облігації після закінчення терміну, на який вона випущена, може розраховуватися  за формулою:

де ДО - дисконтований  доход від володіння облігацією за весь термін облігаційної позики;

      НВО – номінальна  вартість облігації;

      r – відсоткова ставка (річних) за період, визначений для виплати процентів;

      к – середньоринкова норма доходності;

      n – кількість періодів виплати процентів.

Оскільки величина к у формулі приймається на рівні, що задовольняє інвестора, величину ДО можна розглядати як прийняту ціну облігації.

Підприємство аналізує доцільність купівлі облігації  номінальною вартістю 300 тис.грн. за 270 тис.грн. на таких умовах: річна  відсоткова ставка – 32%, термін облігації  – 3 роки, періодичність виплат процентів  – 2 рази на рік. Середньоринкова норма  доходності – 36%. За цих умов, згідно вище наведеної формули, дисконтована сума доходу на облігацію, включаючи вартість її номіналу, що надійде підприємству після закінчення позики, становитиме:

Отже, така інвестиція доцільна, бо сума дисконтованого доходу за прийнятої для інвестора норми доходності досягає (і навіть перевищує) розмір вкладених в облігацію грошей.

При аналізі ефективності інвестування фінансових ресурсів в акції інших юридичних осіб (АТ) треба виходити з того, що на розвиненому ринку цінних паперів ціна акції практично не пов’язана з тією частиною статутного фонду емітента, яку вона репрезентує (тобто з її номінальною вартістю). Визначальними факторами, які формують ринкову ціну акції, є:

• Величина дивідендів, які сплачує акціонерне товариство володареві акції;
• Середньоринкова норма доходності капіталу.

Звичайно промислові, торговельні  та інші підприємства вкладають гроші  в прості або привілейовані акції  відкритих АТ з метою придбання  корпоративних прав і одержання  додаткового доходу у вигляді дивідендів. В цьому випадку вкладений у привілейовані акції капітал генерує доходи протягом невизначеного тривалого періоду (багатьох років). Те саме стосується і звичайних акцій із застереженням на вищий ступінь ризику. Якщо при цьому сума дивідендів на акцію є сталою величиною, то дисконтований доход від володіння такою акцією може виглядати так:

     де:              

 ДА – дисконтована  сума доходу від володіння  акцією;

СД – річна сума дивідендів;

к – середньоринкова  норма доходності.

Права частина цього  рівняння – це ніщо інше, як сума членів нескінченної спадної геометричної прогресії, тому

Отже,

Підприємство вирішило купити 50 привілейованих акцій надійного  АТ за 200тис.грн.(ціна однієї акції – 4 тис.грн.). Акціонерне товариство гарантує щорічну суму дивідендів на одну акцію 1300 грн., середньоринкова норма доходності, на яку орієнтується підприємство – 36%.

Оцінити прийняте фінансових інвестиційне рішення.

Скориставшись попередньою формулою визначаємо очікуваний дисконтований доход від володіння акцією:

З огляду на норму доходності, що задовольняє інвестора, рішення  про придбання такого пакету акцій  за вказану ціну (200 тис.грн.) помилкове, бо дисконтований доход від володіння ним становить 180,5 тис.грн.(50*3,61).

У випадку, коли суми дивідендів прогнозуються не як сталі щорічні  величини, а з деяким простором (особливо характерна така ситуація для країн  з інфляційною економікою), причому  щорічні темпи приросту розміру дивідендів однакові (що вважається нормальним явищем), дисконтований доход від акції може бути представлений так:

 

де р – щорічний темп приросту дивідендів на акції.

Зазначимо, що ця модель широко використовується у країнах з ринковою економікою; у фінансовій літературі вона відома під назвою “модель Гордона” за ім’ям вченого, який першим ввів її у науковий оборот.

Вирішується питання  про інвестування грошей у акції  надійного АТ. Ціна однієї акції – 4 тис.грн., базова сума дивідендів – 1,0 тис.грн., щорічний темп приросту дивідендів – 12%, середньоринкова норма доходності, на яку орієнтується підприємство, - 36%. Оцінити доцільність купівлі акцій.

За формулою

Отже, інвестування капіталу в акції за ціною 4 тис. грн. виправдане.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2 Розробка та реалізація фінансового інвестиційного проекту

 

Портфель цінних паперів — це сукупність зібраних воєдино різних фінансових цінностей, які служать інструментами для досягнення конкретної мети інвестора. У портфель можуть входити цінні папери одної о типу (акції) або різні інвестиційні цінності (акції, облігації, депозитні сертифікати тощо).

Порівняно з портфелем  реальних інвестиційних проектів портфель цінних паперів мас ряд позитивних моментів, а саме: можливість формування портфелю з великої кількості фінансових інструментів; більш висока ліквідність; більша можливість бути керованим. Разом із тим недоліками с: високий рівень ризику, бо існує не лише ризик на доход, але й ризик на весь інвестований капітал; відсутність можливості впливати на рівень доходності; низька інфляційна захищеність; обмежені можливості вибору окремих фінансових інструментів.

У зв'язку з цим, формування портфелю цінних паперів дія більшості не інституціональних інвесторів є доцільним лише в тому випадку, якщо нема достатньо ефективних проектів реального інвестування або інвестиційний клімат не сприяє їх ефективній реалізації. Що стосується інституціональних інвесторів, зокрема, інститутів спільного інвестування та банків, то для них формування ефективного та збалансованого портфелю має велике значення.