Фінансові інвестиції та формування портфеля фінансових інвестицій

Процес формування портфелю цінних паперів здійснюється після того як конкретизовано цілі формування інвестиційної діяльності, визначені пріоритети формування інвестиційного портфелю та оптимізували пропорції інвестиційних ресурсів у розрізі окремих видів портфелів.

Основними етапами формування портфелю цінних паперів є:

1) вибір оптимальної  о гину портфеля;

2) оцінка прийнятного співвідношення ризику та доходності;

3) визначення початкового  складу портфеля

4) вибір схеми управління  портфелем.

При формуванні портфелю пінних паперів важливе значення мас:

• по-перше, тип портфелю. Наприклад, при формуванні агресивного (ризикованого) портфелю, який націлений переважно на отримання доходу від приросту курсової вартості цінних паперів (в основному акцій), у інвестора ступінь ризику найбільша. Отже, такий інвестор прагне отримати найбільшу доходність у найризикованіші фінансові активи. При формуванні поміркованою (ринкового) портфелю дохід у інвестора буде складатися з приросту курсової вартості, відсотків за державними цінними паперами, а також з дивідендних виплат. Консервативний портфель формується переважно з державних облігацій. Інвестор, який формує такий портфелі» зацікавлений в отриманні стабільного доходу протягом тривалого часу, який компенсується високою надійністю.
• по-друге, диверсифікація фондових інструментів. Така диверсифікація може носити галузевий чи реї тональний характер, а також проводитися за різними емітентами однієї галузі.
• по-третє, необхідність забезпечення високої ліквідності портфеля. Така необхідність виникає у випадку, коли інвестор формує портфель цінних паперів із мстою захисту інвестиційних ресурсів від інфляції та наступного їх реінвестування в реальні інвестиційні проекти.
• по-четверте, необхідність забезпечення участі в керуванні акціонерними підприємствами. Така необхідність виникає лише в тому випадку, якщо основною метою інвестора с формування пакету акцій, які дадуть можливість йому керувати підприємством.
• по-п'яте, рівень оподаткування доходу за окремими фінансовими інструментами. Па відміну від акцій, за якими ставки оподаткування доходу є незмінними, по облігаціям, зокрема, державним, можуть встановлюватися певні податкові пільги. Наявність таких податкових пільг може бути достатнім додатковим стимулом для включення окремих інструментів цього виду у склад портфелю, що формується.

Сформований з урахуванням  цих факторів портфель цінних паперів має бути оціненим у сукупності за критеріями доходності, ризику та ліквідності з тим, щоб бути упевненим у тому, що він за своїми параметрами відповідає такому типу портфелю, який визначено цілями його формування.

При формуванні портфеля цінних паперів інвестори потрібно чітко сформувати свою стратегію управління.

Стратегічне управління при формуванні портфеля цінних паперів передбачає виконання таких функцій:

- оцінку інвестиційної  привабливості активів;

- розробку рейтингів,  прогнозування стану ринку в цілому, а також його сегментів у галузевому й реї тональному розрізах;

- аналіз ринку альтернативних  вкладень;

- аналіз ринкової о  середовища, сильних і слабких  сторін основних конкурентів,  їхньої частки на ринку;

- пошук нових можливостей,  аналіз по греб потенційних клієнтів;                                                         

- динамічне спостереження  за кон'юнктурою ринку.

Можна виділити основні  типи інвестиційних стратегій.

Стратегія ефективного  власника базується на тому, що інвестор одержує не тільки доступ до певних видів продукції і забезпечення контролю над фінансовими потоками. Його місія полягає також і в підвищенні науково-технічної о й виробничо-збутового потенціалу, фінансовому оздоровленні підприємства. Основний дохід інвестора є довгостроковим і утворюється в результаті господарської діяльності підприємства. Тому для здійснення цієї стратегії необхідні значні ресурси не тільки на придбання контрольного пакету акцій, але й на розвиток емітента. Коли підприємство станс високорентабельним і його акції зростуть у ціні, інвестор матиме можливість продати свій пакет і одержати значні прибутки. Саме цю стратегію обирають венчурні фонди для фінансування інноваційного бізнесу.

Стратегія спекулятивного злиття або поглинання відрізняється тим, що інвестор стає власником контрольного пакета акцій, маючи на мсті доступ до дефіцитних видів продукції (послуг), фінансових ресурсів, одержання у розпорядження вигідних об'єктів нерухомості, а також інших майнових і немайнових прав. Великі підприємства через застосування цісї стратегії отримують можливість спрямувати значні фінансові потоки на свої дочірні фірми, офіцер, банки тощо.

Інвестор може одержати прибуток або за рахунок управління і ротовими потоками підприємства або через реалізацію пакета акцій кінцевому інвестору. Мета застосування стратегії спекулятивної о злиття або поглинання відносно дрібних компаній зводиться до придбання вигідних площ у престижних районах для використання їх під офіси, склади, зведення нових будівель. Як передумови використання стратегії можна розглядати належність інвестора до фінансово-промислової групи, банківських або торгово-посередницьких структур, які володіють необхідними коштами для скупки контрольного пакета акцій.

Зазначена стратегія  використовувалася й використовується, як правило, на перших етапах приватизації, коли на підприємстві починається боротьба за перерозподіл власності.

Вибір стратегії значною  мірою визначається типом управління. Виділяють два типи управління — активне й пасивне.

Активне управління передбачає ретельний моніторинг ринку, оперативне придбання фінансових інструментів, що відповідають цілям інвестування, а також швидку зміну структури портфеля. Інвестор використовує цю стратегію тоді. коли намагається одержати дохідність вищу за середньоринкову. Стратегія активного управління потребує значних витрат, тому що вона пов'язана з інформаційно-аналітичною підготовкою рішень, придбанням і розробкою власного програмно-технічного і методичного забезпечення. Саме тому цю стратегію обирають тільки ті інвестори, які мають достатній капітал і високопрофесійний персонал.

Пасивне управління характерне для консервативних і помірковано-агресивних інвесторів. Головними цілями при пасивному управлінні є захист вкладень від інфляції й одержання гарантованої о доходу при мінімальному рівні ризику і низьких витратах на управління. Цей тип управління передбачає створення добре диверсифікованих портфелів цінних паперів, для яких можна з високою точністю розрахувати дохідність, ризик і ліквідність.

При пасивному управлінні самою розповсюдженою стратегію при інвестуванні в акції є стратегія "купив- і -" тримай ". Особливість цієї стратегії полягає у тому, що її ефективність залежить значною мірою від рівня недооцінки акцій і обраного періоду часу.

Іншою розповсюдженою стратегією пасивного управління виступає стратегія індексного фонду. Вона базується на тому, що структура портфеля повинна відбивати рух обраного стендового індексу, що віддзеркалює стан усього фондового ринку або окремих його сегментів. Види цінних паперів та їх частку визначають так само, як і при розрахунку індексу.

Таким чином, при формування стратегії управління портфелем  цінних паперів інвестор має керуватися основними принципами портфельного інвестування такими як безпечність, доходність вкладень, їх ріст та ліквідність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3 Оцінка ефективності  фінансових інвестицій підприємства  

 

Основним нормативним  документом, що визначає поняття та оцінку фінансових інвестицій, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 "Фінансові інвестиції", який затверджено наказом Міністерства фінансів України 17.05.2000 р. за № 2М//4505.

Положення (стандарт) бухгалтерського  обліку 12 "Фінансові інвестиції" (далі — Положення (стандарт) 12) визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інвестиції та її розкриття у фінансовій звітності.

Норми Положення (стандарту) 12 застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі — підприємства) незалежно від форм власності (крім бюджетних установ).

Під капітальною  інвестицією треба розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних фондів та нематеріальних активів, які підлягають амортизації.

Під фінансовою інвестицією треба розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції поділяються на прямі та портфельні.

Пряма інвестиція— господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Портфельна  інвестиція— господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку (за винятком операцій із скупівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов'язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50 відсотків загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій).

Під реінвестицією треба розуміти господарську операцію, яка передбачає здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок доходу (прибутку) отриманого від інвестиційних операцій. Згідно із Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 2 "Баланс", фінансові інвестиції— це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора.

В залежності від того, на який термін підприємство здійснює інвестиції, вони поділяються на довгострокові та короткострокові (поточні).

Довгострокові фінансові інвестиції — це інвестиції на період більше одного року. Такі інвестиції відносяться до необоротних активів, виходячи з того, що вини не можуть бути реалізованими в будь-який момент.

Короткострокові (поточні) фінансові інвестиції - це інвестиції на період до одного року. Ці інвестиції відносяться до оборотних активів виходячи з того, що вони можуть бути реалізованими в будь-який момент.

Фінансові інвестиції первісне оцінюються та відображаються у бухгалтерському обліку за собівартістю. Собівартість фінансової інвестиції складається з:

- ціни її придбання;

- комісійних винагород;

- мита;

- податків;

- зборів;

- обов'язкових платежів  та інших витрат, безпосередньо  пов'язаних з придбанням фінансової  інвестиції. Визначення собівартості  фінансової інвестиції розглянемо  за допомогою прикладу 1.

Підприємство придбало 6000 акцій по 8,00 грн. за акцію. Вартість послуг брокерської фірми з урахуванням податку на додану вартість склала 4200 гри. Виходячи із цього, собівартість фінансової інвестиції склала, спираючись на представлені документи 51500 грн. (6000 х 8,00 4- 4200 - 700 = 51500).

Якщо придбання фінансової інвестиції здійснюється шляхом обміну на цінні папери власної емісії, то собівартість фінансової інвестиції визначається за справедливою вартістю переданих цінних паперів.

Якщо придбання фінансової інвестиції здійснюється шляхом обміну на інші активи, то її собівартість визначається за справедливою вартістю цих активів.

Дивіденди, відсотки, роялті та рента, що підлягають отриманню за фінансовими інвестиціями, відображаються як фінансовий дохід інвестора, крім випадків, коли такі надходження не відповідають критеріям визнання доходу, встановленим Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290.

Фінансові інвестиції (крім інвестицій, що утримуються підприємством  до їх погашення або обліковуються за методом участі в капіталі) на дату балансу відображаються за справедливою вартістю.

Сума збільшення або  зменшення балансової вартості фінансових інвестицій на дату балансу (крім інвестицій, що обліковуються за методом участі в капіталі) відображається у складі інших фінансових доходів або інших витрат відповідно.

Фінансові інвестиції, справедливу  вартість яких достовірно визначити неможливо, відображаються на дату балансу за їх собівартістю з урахуванням зменшення корисності інвестиції.

Втрати від зменшення  корисності фінансових інвестицій відображаються у складі інших витрат з одночасним зменшенням балансової вартості фінансових інвестицій.

Фінансові інвестиції, що утримуються підприємством до їх погашення, відображаються на дату балансу за амортизованою собівартістю фінансових інвестицій.

Сума амортизації дисконту або премії нараховується одночасно з нарахуванням відсотка (доходу від фінансових інвестицій), що підлягає отриманню, та відображається у складі інших фінансових доходів або інших фінансових витрат з одночасним збільшенням або зменшенням балансової вартості фінансових інвестицій відповідно.