Фінансування соціальних функцій держави в нових соціально-економічних умовах

2.3 Фінансування освіти

Система освіти є одним  з найважливіших гарантів соціальної стабільності, основою економічного розвитку суспільства, джерелом зростання інтелектуального, культурного і духовно-морального потенціалу нації. Її розвиток є одним з найважливіших пріоритетів державної політики України. Вона включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; професійно-технічна освіта; вища; післядипломну освіту.

Прагнення України приєднатися  до Болонського процесу обумовлено розумінням його інтеграційного характеру  і тим, що освіта є стабілізуючим  і інтегруючим чинником розвитку держави, демократизації всіх процесів становлення сучасного суспільства, що найбільш відповідають стратегічним інтересам України в умовах глобалізації.

Подальша модернізація системи освіти в Україні, її удосконалення  та підвищення якості освітніх послуг є найважливішою соціокультурною проблемою.

На даний момент в  сучасному суспільстві відбувається нестримне розвиток інформаційних  технологій, особливо в області мультимедіа, віртуальної реальності і глобальних мереж. Використання цих технологій у різних сферах життєдіяльності людини породило чимало філософських, теоретико-методологічних і соціально-економічних проблем. Найбільший суспільний резонанс викликає феномен глобальної комп'ютерної мережі Інтернет. Інтернет являє собою зручне джерело різноманітних відомостей, якісно змінює всю систему накопичення, зберігання, розповсюдження і використання колективного людського досвіду.

Виходячи з поточного  стану інформатизації суспільства, необхідно розширити вже склалося уявлення про інформаційну культуру особистості. Для безпечного існування і гармонійного розвитку членів суспільства інформаційна культура повинна відображати наступні аспекти: інформаційна етика, естетика, ергономіка інформаційних технологій, інформаційна безпека, не тільки в сенсі захисту інформації, а й у сенсі захисту людської психіки.

Сьогодні можна говорити про активізацію процесу використання Інтернет технологій у сучасній шкільній освіті. Цей процес ставить ряд  гострих проблем, що є предметом  обговорення вчених, вчителів, працівників  освіти, що пов'язують розвиток школи з активним використанням Інтернет технологій, створенням єдиного інформаційного освітнього простору, що сприяє розвитку і самореалізації учнів.

На регіональному рівні  при співвідношенні фонду оплати праці педагогів та іншого персоналу, частки витрат на забезпечення освітнього процесу відбувається вирівнювання бюджетної забезпеченості територій регіону. З іншого боку, тут же виникає ризик зниження бюджетного фінансування тих шкіл, у яких фактичні співвідношення відрізнялися від нормованих, і тягли за собою більш високий рівень фінансування, який склався в цих школах.

Найважливішими завданнями регіональних і муніципальних органів  управління освіти є:

1. Внесення змін до регулювання фінансування системи загальної освіти і виведення малокомплектні школи з бюджетного фінансування.
2. Створення на регіональному та муніципальному рівні системи моніторингу освітнього простору на підставі повної статистичної та фінансової інформації.
3. Розробка і реалізація програми реструктуризації мережі освітніх установ.
4. Створення умов для постійного підвищення кваліфікації керівників муніципальних освітніх установ та освітніх установ, а також бухгалтерів освітніх установ [15, c. 203].

Також основною проблемою  фінансування є недостатня матеріальна  забезпеченість навчальних закладів, тобто нестача підручників, методичних видань, комп'ютерної апаратури; складність переходу в системі отримання наукових ступенів.

Необхідно сформувати регіональну  нормативно-правову базу, включаючи  методику розрахунку вартості оснащення освітніх установ. Методика розрахунку повинна містити особливості визначення величини вартості за типами та видами установ, що реалізують освітні програми.

Глава 3. Розвиток економіки та проблеми фінансової стабілізації

1. Основні напрямки соціальної політики на сучасному етапі розвитку економіки України

Програмою економічних  реформ на 2010-2014 роки серед широкого набору стратегічних перетворень передбачається (поряд з традиційними факторами виробництва) розвиток людського капіталу та соціального капіталу, які формувалися протягом другої половини XX століття під впливом інформаційно-технологічної революції. З введенням в науковий обіг категорії «соціальний капітал» економісти та соціологи в своїх дослідженнях торкалися її з обережністю і характеризували неоднозначно. Дехто з учених вважають, що соціальний капітал не підходить під сувору дефініцію. На думку українських економістів, соціальний капітал - це складова в структурі громадянського суспільства, з якої і на базі якої формується приватний соціальний капітал.

Можна було б наводити також інші визначення соціального  капіталу, але і вже наведене дає  підстави для висновку, що поняття «соціальний капітал» є багатоаспектним, формується на основі новітніх знань, довіри, кваліфікаційного рівня кожного індивіда в структурній одиниці, сприяє розвитку людського капіталу, під яким розуміють втілену в індивіда потенційну здатність приносити дохід. Отже, людський капітал створюється в результаті накопичення знань, фізичний капітал - у процесі матеріального виробництва, а соціальний капітал втілюється у відносини між людьми.

Отже, можна констатувати, що відсутність єдиного погляду  на сутність соціального капіталу обумовлено, головним чином, неоднозначністю у формулюванні категорії "капітал", який трактується дослідниками теж по-різному: капітал - це запаси, капітал - це гроші, капітал - це ресурси і т . п. Втім, більшість учених схиляються до думки, що «капітал» - це економічна категорія, що реалізується в сфері економічної діяльності та економічних відносин і приносить додаткову вартість.

Накопичення соціального  капіталу відбувається в результаті багаторазового спілкування в певній угрупованню людей, побудованої  на їх взаємній довірі. Соціальний капітал і людський капітал тісно взаємопов'язані, але мають різну основу для дії. Слід також зазначити, що в радянську епоху, як правило, такі категорії не використовувалися, оскільки вони, як тоді вважалося, притаманні суспільству, побудованому на приватній формі власності. У роботі підкреслимо, що соціологи надають індивідууму велике значення в соціальній структурі суспільства.

З розвитком продуктивних сил суспільства категорія «капітал» придбала нові ознаки, що стало підставою для того, щоб зв'язувати капітал не тільки з грошима, запасами але і з потенційними ресурсами людини, направляючи їх на розвиток виробництва, і тому держава має створювати умови для самореалізації людини, що є рушійною силою суспільства.

Розвинені країни світу давно зрозуміли цю істину і тому не шкодують коштів на розвиток людини і власної науки. У Китаї в 1995 році інвестиції в науку склали 17 млрд. дол., А в 2010 році за попередніми розрахунками, досягнуть 140 млрд. дол. В Україні на розвиток науки з державного бюджету виділяється не більше 0,4 % ВВП - замість 1,7 %, передбачених законом, а витрати на одного вченого втричі менше, ніж у Росії, не кажучи вже про західноєвропейських державах, де цей показник у кілька десятків разів вище і має тенденцію до зростання.

У нинішніх економічних  умовах, коли Україна планує в найближчі  роки увійти до числа найбільш розвинених держав світу, основним напрямком нашої  соціальної політики має стати курс на піднесення добробуту бідних верств населення (частка яких, за даними Держкомстату України, досягає 26,4 %), без збільшення багатства багатих, а отже - на скорочення розбіжності між доходами бідних і багатих. Якщо в країнах ЄС співвідношення доходів 20% найбагатших і 20% найбідніших громадян становить у середньому 4,8: 1, а в Китаї - 7: 1, то в Україні - 15:.

У силу цих причин у  нас індикатор споживання продуктів  харчування невисокий: м'яса - 57%, молока і молокопродуктів - 59%, плодів і ягід - 47% і т.п.

Різке падіння доходів  широких верств населення України  почалося ще в перші роки її незалежності і стало настільки значущим, що його наслідки дають про себе знати і до теперішнього часу. У 1991 році середньомісячна заробітна плата найманих працівників становила 479,7 грн., А ВВП на 1 чол. - 6 тис. руб. У 2002 р. частка бідного населення досягла 47 %. За даними Світового банку, в 2007 році за рахунок зростання реальної заробітної плати та збільшення соціальних трансфертів, рівень бідності населення України становив 12,3%, але в 2009 р., внаслідок рецесії, частка бідного населення зросла більш ніж на 16% і наблизилася до рівні 2006 р [20, c. 9].

В умовах фінансової кризи  соціальний захист малозабезпечених верств населення здійснюється шляхом надання  їм допомоги в залежності від майнового  достатку і сукупного доходу сім'ї  і відповідно до норм Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям». Розмір такої допомоги визначається з урахуванням рівня забезпечення прожиткового мінімуму, який встановлюється державою згідно реальним можливостям видаткової частини державного бюджету і принципу соціальної справедливості.

Соціальна справедливість - це один з вагомих чинників підвищення ефективності виробництва, що відображає ступінь рівності або нерівності людини в суспільстві.

За визначенням ООН  і Світового банку, людина, чиї доходи становлять менше 1 дол. в день, знаходиться на межі бідності. За даними Держкомстату України, в 2008 році номінальна заробітна плата найманих працівників становила 1806 грн., А в 2009 році - 1996 грн. У жовтні ж 2010 року мінімальна заробітна плата досягла 907 грн., А мінімальний прожитковий мінімум - 861грн.

За своєю сутністю прожитковий мінімум відноситься  до показників, що свідчить про рівень життя населення країни, а також  представляє собою мінімальний  набір продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності людини та збереження її здоров'я. Індикатором бідності є мінімальний споживчий бюджет, тобто прожитковий мінімум. В Україні мінімальний споживчий кошик складається з 296 товарів і послуг (Для порівняння: в Росії - з 407, у США - з 300, у Франції - з 507). У 2007 році межа бідності в США становила 800 дол. на місяць для однієї, а для сім'ї з трьох осіб - відповідно, 1600 дол. В окремих європейських країнах мінімальний споживчий кошик формується з урахуванням не тільки можливостей їх бюджетів, а й національних традицій, - як це відбувається у Франції, де в неї включається навіть вартість косметичних засобів.

Держави намагаються  досягти рівномірності при розподілі  доходів. З цього приводу лауреат Нобелівської премії в галузі економіки Ф. фон Хайєк зазначав, що нерівномірний розподіл доходів між членами суспільства та наявність заможних і абсолютно жебраків він пояснює як закономірність, що витікає із спадковості людей. Той факт, продовжує він, що один громадянин має великі доходи, ніж інший, ніяк не можна пояснити з моральної точки зору. Такий стан речей навіть не варто обгрунтовувати за допомогою моралі, оскільки воно цілком залежить від людської волі.

В економічній літературі, поряд з поняттям «справедливість», використовується категорія «платоспроможність». Дехто з економістів вважають, що практичний зміст категорії "платоспроможність" зводиться до висновку, яке служить орієнтиром при визначенні податкової політики: з більш високих доходів повинні утримуватися великі суми податків. Що стосується поняття «соціальна справедливість», то воно (хоча і "розмите", оскільки об'єднує чесність, свободу, доброту і т.п., якими нерідко маніпулюють політики), на відміну від категорії «платоспроможність», повніше характеризує соціальне становище фізичних і юридичних осіб будь-якої держави і досягається завдяки державній податковій політиці, яка, з одного боку, забезпечує формування доходів у країні, а з іншого - є важливим засобом регулювання національної економіки. Соціальна спрямованість державного бюджету є однією з найважливіших складових бюджетної політики України. При цьому особлива увага приділяється фінансуванню таких напрямків, як соціальний захист, соціальне забезпечення, охорона здоров'я, освіта, культура та фізичний розвиток. У 2009 р. обсяг бюджетного фінансування соціального захисту і соціального забезпечення склав 8,5 % ВВП (проти 9,7 % ВВП в 2005 році), соціальні витрати на захист пенсіонерів - відповідно, 5,5 % (6,5 %), охорона здоров'я – 4 % (3,5 %). Отже, наведені показники свідчать, що за рахунок перерозподілу доходів у соціальній сфері соціального дива не сталося.

У Законі України «Про систему оподаткування» соціальна справедливість визначена як забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обгрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а також застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи. У силу цього соціальна справедливість включає неоподатковуваний мінімум доходів і прогресивне оподаткування. У свою чергу, прогресивне оподаткування має сприяти реалізації принципу соціальної справедливості шляхом застосування неоподатковуваного мінімуму доходів, який в Україні занадто низький, внаслідок чого він перетворився на символічне явище, позбавлене якого б то не було економічного сенсу.

На жаль, хоча в останні  роки податкова політика України  і стала більш досконалою завдяки  зниженню ставок податків, ліквідації значної частини податкових пільг і податкових амністій, вдосконалення системи податків з фізичних осіб, підвищенню акцизних зборів та ін, все ж сьогодні податковий тягар у нас істотно перевищує відповідні показники в колишніх постсоціалістичних країнах, які є членами ЄС. Так, за даними Світового банку, в Польщі воно становить 35 %, а в Україні - понад 40 %, тоді як ставки податку на фонд заробітної плати (внески на соціальне страхування) - відповідно, 25,4 % і 35 %. У 2009 році бюджетні надходження в Україну досягли 41 % ВВП, у тому числі податкові надходження - понад 35 % ВВП.

У 2009 році обсяг ВВП надушу населення становив у Польщі 17,9 тис. дол., А в Україні - 6,3 тис. дол. Розрахунки свідчать, що в 2008 році в Україні податкові надходження в розрахунку на 1 працюючого були на рівні 2826,6 грн. (Проти 798,1 грн. у 2002 року), а неподаткові - відповідно, 366,6 грн. (103,1 грн.), тобто зросли в середньому в 3,5 рази.

Віддаючи належне ролі податкової політики у забезпеченні соціальної справедливості, необхідно  також враховувати вплив цінового механізму на добробут широких верств населення, в останні роки придбала тенденцію до поступового зростання.

Згідно з аналітичними даними, за 2003-2009 роки витрати бюджету в значній мірі зросли за рахунок державного споживання (на 4,8 процентного пункту) та трансфертів (на 6,5 відсоткового пункту). Що стосується пенсійних витрат, то їх питома вага у ВВП сягає 18 % і є найвищим серед країн світу, тоді як витрати на капіталовкладення протягом останнього десятиліття були на рівні в середньому лише 2 % ВВП.

Значну частину державних  коштів Україна спрямовує на освіту. За інформацією Світового банку, в нашій державі віддача від  освіти становить тільки 5,2 %, що набагато нижче, ніж в інших постсоціалістичних країнах (у тому числі і в Росії). Методика розрахунку цього показника не наводиться. До того ж на основі одного року навчання говорити про низьку віддачі бюджетних коштів недоцільно. При розрахунку віддачі від навчання за кілька років такий показник складе 13,1% [20, c. 11].