Формування та використання фінансових ресурсів державних підприємств України

Розкриттю питань теорії та методології  радянських фінансів, історії їх становлення  та розвитку присвячено спільну роботу М.Г.Сичова та Б.І.Болдирєва “Финансы СССР”[235]. Щодо сутності фінансових ресурсів у ній зазначено, що утворені підприємствами, об’єднаннями, організаціями та державою грошові нагромадження та грошові фонди в порядку розподілу та перерозподілу суспільного продукту та національного доходу і є фінансовими ресурсами. Враховуючи це визначення можна зробити висновок, що автори розмежували фінансові ресурси та джерела їх утворення, що дозволило виділити в структурі фінансових ресурсів крім грошових фондів також і грошові нагромадження.

Питання фінансового управління підприємством  розглядаються в роботі В.І.Терьохіна “Финансовое управление фирмой”[228]. У даній праці під фінансовими ресурсами розуміються фонди грошових коштів, які знаходяться в розпорядженні держави, господарюючих суб’єктів та населення, що утворюються в процесі розподілу та перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту, головним чином чистого доходу у грошовій формі та призначені для забезпечення розширеного відтворення та задоволення загальнодержавних потреб. З цього визначення випливає, що автор теж розмежовує фінансові ресурси та джерела їх формування, проте не враховує те, що використання підприємством грошових коштів для виконання фінансових зобов’язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, банками, страховими компаніями здійснюється у нефондовій формі.

У праці М.І.Туган-Барановського “Социальная теория распределения” запропонована соціально-економічна теорія розподілу фінансових ресурсів, що стала важливим кроком в розвитку економічної думки України[99, 321]. Незважаючи на прогресивність даного підходу він розкриває сутність лише формування первинних доходів, що акцентує увагу не на дослідженні фінансових ресурсів, як таких, а на джерелах їх формування.

Аналіз чинників, що впливають на процес формування та використання фінансових ресурсів проведений у праці М.П.Яснопольського[99, 312]. Ця робота, на нашу думку, заслуговує на особливу увагу зі сторони суб’єктів розподілу фінансових ресурсів оскільки пов’язує результативність управлінських рішень з економічними та іншими особливостями регіонів.

Проаналізувавши запропоновані різними авторами підходи до трактування фінансових ресурсів, можна зробити висновок, що вітчизняна наукова думка сформувала достатньо цілісне та докладне уявлення про процеси формування фінансових ресурсів підприємницьких структур і, у той же час, практично не нагромадила теоретичного та практичного досвіду розробки шляхів їх цільового та ефективного використання.

В результаті виникає потреба комплексного дослідження процесів формування та розподілу фінансових ресурсів в  умовах ринкової трансформації економіки України, що дасть змогу забезпечити більш повне та всебічне висвітлення сутності терміна “фінансові ресурси підприємств ”. У контексті цієї роботи акцент робиться на процес розподілу фінансових ресурсів, а не їх формування. Керуючись цим, у дисертаційній роботі, пропонуємо таке визначення фінансових ресурсів підприємств: це грошові кошти фондового та нефондового характеру, що є в розпорядженні підприємств і використовуються ними для споживання, трансформації в інші види ресурсів або виконання фінансових зобов’язань.

Фінансові ресурси формуються під  час заснування підприємств, утворюються  за рахунок власних та прирівняних  до них коштів, мобілізуються на фінансовому ринку, поступають у  порядку розподілу грошових надходжень. Фінансові ресурси, що формуються на рівні підприємств, забезпечують можливість здійснення виробництва продукції, інвестування, формування оборотних коштів, створення фондів економічного стимулювання, виконання зобов’язань перед бюджетом, фінансово-кредитною системою, постачальниками та працівниками, здійснення міжгосподарських розрахунків. Їх рух опосередковує рух матеріальних та трудових ресурсів, необхідних складових організації виробничого процесу.

Вони можуть використовуватися  для:

– придбання сировини, матеріалів та напівфабрикатів у постачальників;

– придбання основних засобів;

– придбання нематеріальних активів;

– придбання довготермінових фінансових інструментів інвестиційного портфелю підприємства;

– виплати заробітної плати операційним  працівникам;

– виплати заробітної плати адміністративно-управлінському персоналу;

– виплати дивідендів власникам  підприємства;

– здійснення інших виплат грошових засобів в процесі операційної  діяльності;

– сплати податкових платежів до бюджету;

– сплати податкових платежів до позабюджетних фондів;

– погашення основного боргу  за довготерміновими кредитами і  позиками;

– погашення основного боргу  за короткотерміновими кредитами і  позиками;

– забезпечення приросту незавершеного  капітального будівництва;

– викупу власних акцій підприємства.

Розмір та структура фінансових ресурсів залежить від обсягу виробництва  та його ефективності. Зв’язок між  розміром фінансових ресурсів та обсягом  виробництва є двояким, оскільки основним регламентуючим фактором збільшення обсягів виробництва є величина фінансових ресурсів, як і навпаки. Наприклад, недостатній розмір фінансових ресурсів веде до скорочення обсягу виробництва та неможливості його розширення, зниження рівня використання виробничих потужностей, недостатнього забезпечення матеріальними, трудовими та іншими ресурсами і, як наслідок, до ще більшого скорочення фінансових ресурсів.

Достатній розмір фінансових ресурсів забезпечує: стабілізацію обсягів виробництва, а також можливість його розширення; високий, проте не повний рівень використання виробничих потужностей; достатній рівень забезпечення організації матеріальними ресурсами, а, отже, здатність в процесі виробництва відшкодувати авансовані фінансові ресурси в обсязі, що не буде поступатися використаному.

Надлишковий обсяг фінансових ресурсів сприяє тенденції збільшення обсягів виробництва, розширення асортименту продукції, що випускається, освоєння нових видів продукції, повного використання існуючих виробничих потужностей, повного забезпечення підприємства необхідними товарно-матеріальними цінностями, що забезпечить зростання об’ємів фінансових ресурсів, проте може також вести до перевитрат та недоцільного їх використання і, до скорочення обсягів виробництва.

Фінансові ресурси підприємств  формуються за рахунок різних джерел. Їх пропонуємо поділяти на сім видів як це показано на рис.1.1.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Структура джерел фінансових ресурсів підприємств 

у перехідній економіці  України.

Використання фінансових ресурсів на підприємствах здійснюється в  результаті розподілу грошових поступлень шляхом:

– утворення фондів грошових коштів;

– виконання фінансових зобов’язань  перед державою та суб’єктами господарювання;

– фінансового забезпечення процесів відтворення на підприємствах.

Звідси випливає, що розподіл фінансових ресурсів може здійснюватися у 2-х формах – фондовій і нефондовій. Це пояснюється тим, що частина фінансових ресурсів підприємства використовується на утворення грошових фондів цільового призначення: фонду оплати праці, фонду виробничого розвитку, фонду матеріального заохочення тощо. В той же час інша частина фінансових ресурсів використовується для виконання платіжних зобов’язань перед бюджетом, установами фінансово-кредитної системи, постачальниками.

В процесі розподілу фінансових ресурсів важливе значення має оцінка ефективності окремих напрямів їх використання. Допомогти в цій справі, на нашу думку, може класифікація фінансових ресурсів за рядом ознак (див. рис. 1.2.–1.5).

– за термінами використання фінансових ресурсів підприємств (рис.1.2.);

 

 

 

 

 

Рис.1.2. Класифікація фінансових ресурсів підприємств за термінами їх використання.

• за напрямами використання фінансових ресурсів підприємств (рис.1.3.);

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.1.3. Класифікація фінансових ресурсів підприємств за напрямками їх використання.

• за видами фондів, що утворюються в результаті розподілу доходів підприємств (рис.1.4.);

 

 

 

 

 

Рис.1.4. Класифікація фінансових ресурсів підприємств за видом фонду, що утворюється в результаті їх використання

• за приналежністю фінансових ресурсів підприємств (рис.1.5.)

 

 

 

 

Рис.1.5. Класифікація фінансових ресурсів підприємств за приналежністю 

На формування та використання фінансових ресурсів підприємств впливають  різноманітні чинники, які по відношенню до суб’єктів підприємницької діяльності доцільно поділяти на внутрішні (несистематичні) – пов’язані безпосередньо з діяльністю окремого підприємства та зовнішні (систематичні) – не пов’язані.

До внутрішніх чинників можна віднести:

– рівень досконалості фінансової структури  підприємства (деталізація фінансових завдань);

– якість організації управління фінансовими ресурсами;

– оптимізація потоків сировини/готової  продукції з метою мінімізації  запасів та відповідних витрат;

– вироблення оптимальної структури  виробничого циклу з метою  забезпечення найбільшої віддачі обладнання, зниження впливу сезонності виробництва шляхом випуску альтернативних видів продукції;

– налагодження роботи з посередницькими  організаціями, забезпечення зв’язку  збутової стратегії із виробничою;

– позиціонування, вибір сегментів  ринку згідно виробничих можливостей;

– визначення критеріїв цінової  політики, позиціонування продукції  в координатах “ціна – якість”;

– аналіз існуючого ринку продукції;

– якість фінансового, управлінського та податкового обліку;

– планування дистриб’юторської  мережі, планування роботи з контрагентами та її узгодження з фінансовим планом підприємства;

– планування рекламної кампанії;

– здійснення цінової політики виходячи із витрат на виробництво, пошук шляхів їх зниження, аналіз цін конкурентів;

– аналіз структури витрат та шляхів її оптимізації;

– загальна оцінка ефективності функціонування виробництва та узгодження його із фінансовим планом підприємства;

– визначення критеріїв відповідності  кваліфікації персоналу займаним посадам  згідно організаційної структури, делегування повноважень, визначення межі відповідальності;

– характеристика персоналу згідно організаційної структури та фінансового  плану підприємства.

До зовнішніх чинників слід відносити:

– інфляцію;

– зміну ціни на ресурси;

– зміну політичного курсу влади;

– зміну правового поля;

– стан розвитку фінансового ринку;

– стан економіки в цілому.

Усі вище перераховані чинники мають  вплив на формування та використання фінансових ресурсів через регулювання  структури та потужності різноманітних  фінансових джерел. Так, наприклад, зменшення собівартості за умов стабільності інших факторів виробництва та реалізації продукції призведе до збільшення прибутку організації і, як наслідок, до збільшення обсягу її фінансових ресурсів.

Ріст виробництва та підвищення його ефективності є основою для збільшення обсягу фінансових ресурсів, що інвестуються у сферу виробництва, забезпечуючи тим самим ріст його обсягу. Процес функціонування будь-якого підприємства носить циклічний характер. В межах одного циклу відбувається залучення необхідних фінансових ресурсів, поєднання їх з виробничим процесом, реалізація виробленої продукції та отримання фінансових результатів. Тобто фінансові ресурси перебувають у постійному русі, переходячи з однієї фази виробничо-господарської діяльності в іншу. Наявність фінансових ресурсів у необхідних розмірах та ефективне їх використання забезпечують належний рівень фінансової безпеки підприємства.

Слід також зазначити, що вивчення спадщини минулого набуває винятково  важливого значення для повнішого розкриття сутності фінансових ресурсів, вироблення чіткого бачення майбутнього, оцінки доцільності сприйняття зарубіжних ідей, врахування помилок минулого. Це дозволить вирішити надзвичайно складні практичні завдання, що постають сьогодні перед українською державою.

Наукові дослідження, що проводяться  у фінансовій сфері здійснюються через оцінку існуючих теоретичних  підходів та глибокий аналіз сучасності. Наслідком цього є пошуки раціональних управлінських рішень, що дозволять  удосконалити існуючі економічні системи шляхом ефективного розподілу та використання фінансових ресурсів. Саме обґрунтуванню цього і присвячено наступний розділ даної роботи.

 

 

1.3. Класифікація суб’єктів господарювання за певними ознаками

 

 

Для практики господарювання в ринкових умовах, кваліфікованого управління підприємствами виключно важливим є їх чітка і повна класифікація за певними ознаками. Так, за кваліфікаційною ознакою в залежності від форми власності розрізняють приватні, колективні, державні та спільні підприємства, а за правовим статусом  і формою господарювання — одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства.

Приватними є підприємства, що засновані на власності майна окремих громадян, з правом найму робочої сили. До цього виду відносять також індивідуальні та сімейні підприємства. Вони базуються відповідно на власності майна однієї особи або членів однієї сім’ї, виключно їх особистій праці. Колективне — це таке підприємство, що грунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації. В Україні функціонують державні та державно-комунальні підприємства. Їх майно вважається відповідно власністю загальнодержавних чи адміністративно-територіальних одиниць. Майно, що закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання. Здійснюючи це право, державне підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства. Відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, що визначається Фондом державного майна України. Одержані в результаті відчуження зазначеного майна кошти направляються виключно на інвестиції.