Господарський процес

Крім того, відповідно до ст. 36 Закону України "Про виконавче  провадження" у разі зупинення  виконавчого провадження державний  виконавець виносить вмотивовану постанову про зупинення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Копія постанови надсилається у триденний строк сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

Виконавче провадження зупиняється  до винесення окремої ухвали суду про поновлення виконання судового рішення.

Впродовж строку, на який виконавче провадження зупинено, виконавчі дії не провадяться. Накладений державним виконавцем арешт на майно боржника, у тому числі на кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших фінансових установах, не знімається. У період зупинення виконавчого провадження державний виконавець має право звертатися до суду у порядку, встановленому статтями 28, 32, 33, 78, 79, 80 Закону, а також вживати заходів щодо розшуку боржника або його майна.

Після усунення обставин, які  стали підставою для зупинення  виконавчого провадження, державний  виконавець зобов'язаний своєю постановою поновити виконавче провадження  за власною ініціативою або заявою стягувача, яка затверджується начальником  відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам.[10, 340]

Якщо арештоване майно  боржника передано на реалізацію, копії  постанов про зупинення виконавчого  провадження та про поновлення виконавчого  провадження надсилаються до підприємства, установи, організації, які здійснюють реалізацію майна боржника.[3]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Поворот виконання рішення, постанови.

Гарантією захисту майнових прав суб'єктів господарювання є  передбачений ст. 122 ГПК України поворот  виконання рішення, постанови господарського суду. Ця стаття регулює підстави та порядок повернення майна, грошових сум та інших предметів, одержаних  стягувачем при скасуванні чи зміні  рішення, згідно з яким вони були передані стягувачеві. Рішенню про повернення майна та інших предметів передує  перегляд судового рішення в апеляційному чи касаційному порядку або перегляд справи за нововиявленими обставинами. Повернення майна та інших предметів  як наслідок перегляду справи може мати місце в разі ухвалення нового рішення про повну або часткову відмову в задоволенні позову чи припинення провадження у справі, залишення позову без розгляду.

В основу повороту виконання  покладене загальне положення цивільного права: особа, яка одержала майно  за рахунок іншої особи з підстав, що згодом відпали, зобов'язана повернути  його. Поворот виконання спрямований  на відновлення прав боржника, порушених  виконанням рішення.[11, c.]

Апеляційна чи касаційна  інстанція в резолютивній частині  своєї постанови має зобов'язати  господарський суд першої інстанції  видати відповідний наказ, зокрема, про поворот виконання рішення  згідно з вимогами ст. 122 ГПК України.

Для повернення стягнутих  грошових сум при повороті виконання  боржнику необхідно звернутися до господарського суду із заявою, до якої додається довідка, підписана керівником чи заступником керівника і головним (старшим) бухгалтером, про те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним виконавцем. У цьому випадку видається наказ про повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості.

При повороті виконання «першопочатковий»  стягувач зобов’язаний повернути «першопочатковому» боржнику гроші чи майно, яке від  нього одержав за скасованим рішенням. У випадку неможливості повернення майна в натурі в постанові  суду повинно бути передбачено відшкодування  вартості цього майна.[10, c. 346]

Якщо не виконані рішення  або постанова змінені чи скасовані  й прийнято нове рішення про повну  або часткову відмову в позові, або провадження у справі припинено, або заяву залишено без розгляду, господарський суд виносить ухвалу про повне або часткове припинення стягнення за зміненими або скасованими  у відповідній частині рішенням, постановою.[1]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

За одну з головних засад  судочинства Конституцiя України  визнає обов’язковiсть рiшень суду. Ця норма означає, що судовi рiшення, якi набрали законної сили, є обов’язковими  до виконання для всiх органiв  державної влади, органiв мiсцевого  самоврядування, їхнiх посадових  осiб, для об’єднань громадян та iнших юридичних осiб i громадян. Тобто  сторона, що програла справу, вiдразу  пiсля того, як судове рiшення набрало  законної сили, мусить виконати його добровiльно.

Виконавче провадження –  завершальна стадія господарського судового процесу. Воно також завершує все господарське провадження і  є метою, заради якої розпочинається судочинство. Взагалі всі норми  Господарського процесуального кодексу, зокрема ті, які стосуються судового виконання, є логічними і врегульовують  найважливіші питання цієї стадії процесу. Чітко визначені органи примусового  виконання, суб'єкти, їх процесуальні права  і обов'язки, підстави виконання, виконавчі  документи, процесуальні строки пред'явлення  виконавчих документів до примусового  виконання та інші. Але мені хотілося б подивитись на цю специфічну стадію цивільного та господарського провадження  через призму застосування положень законодавства України про виконавче  провадження на практиці.

На жаль, виконання судових  рішень дуже часто супроводжується  затягуванням, порушенням строків виконання, недостатньою компетентністю державних  виконавців. Трапляються випадки  коли судові рішення зовсім не виконуються. Невиконання або неналежне виконання  рішень суду є причиною незадоволення  діяльністю судової влади в цілому з боку громадян та юридичних осіб, які звертаються до суду за захистом своїх законних прав та інтересів. Це також призводить до підриву авторитету судової влади та зводить нанівець всі спроби держави зробити судовий  захист прав, свобод та інтересів громадян універсальним. Такий стан речей  непокоїть і потребує реформування нині існуючого механізму виконання  судових рішень, що набрали законної сили.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Нормативні акти та література

1. Господарський процесуальний кодекс України.

2. Закон України "Про державну виконавчу службу" від 24 березня 1998 р.

3. Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 р.

4. Про практику застосування ст. 119 Господарського процесуального кодексу України. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 19 березня 1993 р. зі змінами від 18 листопада 1997 р.

5. Кройтор В.А. Фролов М.М. Ясинок М.М. Виконавче провадження: Навчальний посібник. Вид. 2-е, дороб. і доп. / за ред. канд. юрид. наук, доцента Кройтора В.А. – Харків: Еспада, 2005. – 232 с.

6.     Балюк І. А. Господарське процесуальне право: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2008. - 224 с.

7. Беликов О. Общие вопросы обращения взыскания // Юридическая практика. - № 43. – 24.10.2006.

8. Беляневич В. Новеллы хозяйственного процесса // Юридическая практика. - № 31. – 01.08.2006.

9. Фурса С.Я. Щербак С.В. Законодавство України про виконавче провадження: Науково-практичний коментар. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2004. – 976 с.

10. Господарське процесуальне право України: Підручник / За ред. О. І. Харитонової. - К.: Істина, 2008. - 360 с.

11. Чернадчук В.Д., Сухонос В.В. Основи господарського процесуального права України: Навчальний посібник. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2003. - 220 с.