Правове регулювання інституту неспроможності та банкрутства суб’єктів господарювання

Особливості банкрутства  сільськогосподарських підприємств  застосовуються також до рибних господарств, риболовецьких колгоспів, виручка  яких від реалізації вирощеної продукції  та виловлених водних біологічних ресурсів складає не менше п’ятдесяти відсотків  загальної суми виручки.

• Банкрутство страховиків. При розгляді справи про банкрутство страховика учасником провадження у справі про банкрутство визнається державний орган у справах нагляду за страховою діяльністю.
• Банкрутство професійних учасників ринку цінних паперів. При розгляді справ про банкрутство організації або громадянина - суб’єкта підприємницької діяльності, що є професійним учасником ринку цінних паперів, учасником провадження у справі про банкрутство визнається державний орган з питань регулювання ринку цінних паперів. Також, слід зазначити, що особлива процедура банкрутства застосовується до емітентів чи управителя іпотечних сертифікатів, управителя фонду фінансування будівництва чи управителя фонду операцій з нерухомістю.
• Банкрутство суб’єкта підприємницької діяльності громадянина. Його особливість полягає у тому, що неплатоспроможним суб’єктом є не юридична особа а фізична особа, яка має статус підприємця. В українському законодавстві не передбачено визнання банкрутом фізичну особу, що не має статусу суб’єкта підприємницької діяльності.
• Банкрутство фермерського господарства [1, с.305].
• Банкрутство банківських та інших фінансово-кредитних установ.

Таким чином, сучасне господарське право використовує два поняття: "банкрутство" та "неплатоспроможність". Умовно їх можна назвати двома  видами неспроможності боржника. Але  різниця між ними у тому, що неплатоспроможність - це неспроможність виконати грошові  зобов’язання після настання встановленого  строку, а банкрутство - цілковита  неспроможність відновити свою платоспроможність, визнану господарським судом. Банкрутство  зумовлюється неплатоспроможністю, а  не навпаки. Отже вживання терміна "банкрутство" вказує на те, що факт неплатоспроможності вже визнаний господарським судом.

Узагальнюючи та аналізуючи поняття банкрутства, як основного  поняття даного інституту, можна  виділити такі його основні ознаки:

• інститут банкрутства застосовується за загальним правилом у сфері підприємницької діяльності (тобто, щодо суб’єктів підприємницької діяльності, основною рисою яких є функціонування з метою отримання прибутку);
• встановлюється господарським судом як юридичний факт, що породжує певні наслідки (тобто, слід відрізняти від неплатоспроможності боржника як фактичного стану);
• зміст встановленого господарським судом факту банкрутства - неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності повною мірою розрахуватися по своїх боргах (неплатоспроможність) у зв’язку з перевищенням пасивів (суми боргових зобов’язань боржника) над його активами (критерій неоплатності, визначений ч.4 ст. 205 ГК);
• неплатоспроможність боржника має бути стійкою і не піддаватися усуненню, попре здійсненим судовим заходам щодо відновлення платоспроможності суб’єкта [3, с.38].

Ні Закон України "Про  банкрутство", ні Закон "Про відновлення  платоспроможності боржника або  визнання його банкрутом" не встановлюють видів банкрутства і не передбачають критеріїв їх диференціації.

1.2. Учасники  провадження у справі про банкрутство

Згідно із Законом України  “Про відновлення платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом" до учасників справи про банкрутство  належать сторони сторони, забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) суб’єкта підприємницької діяльності – боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

Більш детально розглянемо правове положення деяких із учасників  справи про банкрутство.

Сторони у справі про банкрутство - конкурсні кредитори (представник  комітету кредиторів), боржник (банкрут).

Боржник - суб’єкт підприємницької  діяльності (юридична особа або фізична  особа – підприємець), неспроможний виконати протягом трьох місяців  свої грошові зобов’язання після  настання встановленого строку їх виконання, які підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, та постановою про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено цим Законом.  Фізична особа - підприємець є боржником лише за зобов’язаннями, які виникли у неї у зв’язку зі здійсненням підприємницької діяльності. Боржником не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо).

Закон “Про відновлення  платоспроможності боржника або  визнання його банкрутом" не поширюється  на юридичних осіб, які не займаються згідно з їх статутами (положеннями) систематичною підприємницькою  діяльністю, та на фізичних осіб - не підприємців.

Кредитор - юридична або фізична  особа, а також органи доходів  і зборів та інші державні органи, які  мають підтверджені у встановленому  порядку документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори  за вимогами до боржника, які виникли  до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання  яких не забезпечено заставою майна  боржника; поточні кредитори - кредитори  за вимогами до боржника, які виникли  після порушення провадження  у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Арбітражний керуючий - фізична  особа, призначена господарським судом  у встановленому порядку в  справі про банкрутство як розпорядник  майна, керуючий санацією або ліквідатор з числа осіб, які отримали відповідне свідоцтво і внесені до Єдиного  реєстру арбітражних керуючих (розпорядників  майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України.

Представник працівників  боржника - особа, уповноважена загальними зборами (конференцією), на яких присутні не менш як дві третини штатної  чисельності працівників боржника, або відповідним рішенням первинної  профспілкової організації боржника (а за наявності кількох первинних  організацій - їх спільним рішенням) представляти їх інтереси під час провадження  у справі про банкрутство з  правом дорадчого голосу.

Уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) суб’єкта підприємницької  діяльності - боржника - особа, уповноважена загальними зборами учасників (акціонерів), що володіють більш як половиною  статутного капіталу боржника, представляти їхні інтереси під час провадження  у справі про банкрутство з  правом дорадчого голосу.

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВЕ  РЕГУЛЮВАННЯ БАНКРУТСТВА В УКРАЇНІ

2.1. Судові  процедури, що застосовуються  до боржника в процесі провадження  у справі про банкрутство

До боржника в процесі  провадження у справі про банкрутство  застосовуються такі судові процедури:

• розпорядження майном боржника;
• мирова угода;
• санація (відновлення платоспроможності боржника);
• ліквідаційна процедура.

З метою попередження справи про банкрутство ГК України (ст.211) та Закон України «Про банкрутство»(ст.3) передбачають заходи запобігання банкрутству  суб’єктів господарювання, обов’язок  вжиття яких покладається на засновників  чи учасників суб’єктів господарювання, власників майна, органи державної  влади та органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень. До таких  заходів належать:

• подання боржникові фінансової допомоги в розмірі, достатньому для погашення його зобов’язань перед кредиторами;
• взяття на себе зобов’язань перед особами, що надали фінансову допомогу боржникові;
• досудова санація державних підприємств, що провадиться за рахунок державних підприємств та інших джерел фінансування (обсяг коштів для проведення досудової санації державних підприємств за рахунок коштів Державного бюджету України щорічно встановлюється Законом “Про державний бюджет України”) і регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2000 р. “Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств ” [3, с.39].

Однак ці судові процедури  не завжди є ефективними: платоспроможність  боржника відновити не вдається і  кредитори (в окремих випадках - сам  боржник) ініціюють порушення провадження  у справі про банкрутство.

Разом з тим Закон України  «Про банкрутство» містить положення  про застосування до боржника судових  процедур, спрямованих на зменшення  його заборгованості в результаті ефективного  управління його майном чи навіть на відновлення  платоспроможності боржника та врегулювання конфлікту між ним і кредиторами. Відповідно до ст.212 ГК та ст.4 Закону України  «Про банкрутство» такими процедурами  є: розпорядження майном боржника, санація, мирова угода [7, с.248]. Лише у разі неефективності цих процедур та/або неможливості застосування деяких з них (санації, мирової угоди) господарський суд застосовує ліквідаційну процедуру.

Розпорядження майном боржника. Першою судовою процедурою, що застосовується до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство, є розпорядження його майном.

Розпорядження майном боржника - обов’язкова судова процедура  у будь-якій справі про банкрутство. Вона є системою заходів щодо нагляду  і контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника, що застосовуються з  метою забезпечення збереження та ефективного  використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового  становища. Здійснення її покладається на розпорядника майном боржника - призначеної  суддею після порушення провадження  у справі про банкрутство фізичної особи, яка отримала в установленому  порядку ліцензію арбітражного керуючого  і не є заінтересованою особою стосовно боржника та кредиторів.

До функцій розпорядника майном боржника належать:

• вжиття заходів щодо захисту майна боржника;
• аналіз фінансового становища боржника та розробка рекомендацій, спрямованих на його фінансове оздоровлення;
• розгляд разом з посадовими особами боржника заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, які надійшли у зв’язку з порушенням справи про банкрутство та повідомлення заявникові про результати розгляду;
• ведення реєстру визнаних боржником вимог кредиторів за вказаними вище заявами;
• скликання зборів кредиторів та участь в них з правом дорадчого голосу;
• виконання інших функцій, передбачених Законом “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Після призначення розпорядника майна повноваження органів управління боржника обмежуються шляхом встановлення заборони приймати рішення про: реорганізацію  та ліквідацію боржника; створення  боржником юридичних осіб або  про його участь в інших юридичних  особах; створення боржником філій  та представництв; виплату дивідендів; проведення боржником емісії цінних паперів; вихід із складу учасників  боржника юридичної особи; придбання  в акціонерів раніше випущених акцій  боржника.

За згодою розпорядника майна  органи управління боржника:

• приймають рішення про участь боржника в господарських об’єднаннях;
• укладають угоди щодо: нерухомого майна боржника; одержання та видача позик (кредитів); поруки та видачі гарантій; поступки вимог; переведення боргу; передачі в довірче управління майна боржника; розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого становить понад один відсоток балансової вартості активів боржника.

Розпорядник майна призначається  на строк до шести місяців, який може бути продовжений чи скорочений судом  за клопотанням самого розпорядника, комітету кредиторів чи власника майна боржника [1, с.346].

При проведенні даної процедури  боржник може одночасно задовольнити вимоги усіх кредиторів відповідно до реєстру повністю або частково в  однаковому для всіх пропорційному  відношенні до вимог кожного кредитора (за згодою комітету кредиторів та розпорядника майна). Проведення таких розрахунків  свідчить про відновлення платоспроможності  боржника і господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство. У всіх інших випадках процедура розпорядження майном боржника завершується однією з подальших судових процедур банкрутства, кожна з яких не є обов’язковою сама по собі, однак принаймні одна з них має бути застосована.

Санація боржника - це система заходів, що здійснюється під час провадження у справі про банкрутство, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника та задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів. Вона може включати: кредитування, реорганізацію, в тому числі зміну організаційно-правової форми боржника, зміну форми власності, системи управління боржника і т. ін.

Процедура санації вводиться  ухвалою господарського суду за клопотанням  комітету кредиторів у строк, що не перевищує строку дії процедури  розпорядження майном, терміном до 12 місяців, який може бути подовжений ще до шести місяців або скорочений за клопотанням комітету кредиторів, керуючого санацією або інвесторів (осіб, що беруть участь у санації, приймаючи  зобов’язання про погашення (повністю чи частково) боргу боржника на певних умовах, в тому числі - набуття права  власності на його майно).