Правове регулювання інституту неспроможності та банкрутства суб’єктів господарювання

Одночасно господарський  суд за погодженням комітету кредиторів призначає керуючого санацією, яким може бути керівник підприємства, розпорядник  майна або стороння особа, яка  має ліцензію арбітражного керуючого.

З дня винесення ухвали про санацію припиняються повноваження органів управління боржника і управління боржником переходить до керуючого  санацією, який має низку прав (розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень, передбачених Законом України «Про банкрутство»; укладати від імені  боржника угоди, в т. ч. мирову угоду; подавати заяви про визнання угод, укладених боржником, недійсними) та обов’язків (прийняти в господарське відання майно боржника та організувати проведення його інвентаризації; відкрити спеціальний рахунок для проведення санації та розрахунків з кредиторами; розробити та подати на затвердження комітету кредиторів план санації; організувати ведення бухгалтерського і статистичного обліку та фінансової звітності; здійснювати заходи щодо стягнення дебіторської заборгованості перед боржником; розглядати вимоги кредиторів щодо зобов’язань боржника, що виникли після порушення справи про банкрутство в процедурі розпорядження майном боржника та санації, а також заявляти в установленому порядку заперечення щодо зазначених вимог кредиторів; звітувати перед комітетом кредиторів щодо реалізації плану санації; своєчасно повідомляти державний орган з питань банкрутства про своє призначення, затвердження мирової угоди, закінчення виконання плану санації, звільнення від обов’язків; інші повноваження, передбачені Законом України «Про банкрутство») [6, с. 197].

Основне призначення керуючого  санацією - це розробка і забезпечення виконання схваленого комітетом  кредиторів та затвердженого господарським  судом плану санації, який має  передбачити строк відновлення  платоспроможності боржника та містити  заходи щодо такого відновлення аж до продажу майна боржника як цілісного  майнового комплексу; умови участі інвесторів, за їх наявності, у задоволенні  вимог кредиторів, строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам і т. ін. Якщо протягом шести місяців з дня винесення  ухвали про санацію в господарський  суд не буде подано схваленого комітетом  кредиторів плану санації, господарський  суд може прийняти рішення про  визнання боржника банкрутом і відкриття  ліквідаційної процедури.

Керуючий санацією зобов’язаний подати зборам кредиторів письмовий  звіт у разі: закінчення строку санації (за 15 днів до його закінчення); за наявності  підстав для дострокового припинення санації (відновлення платоспроможності  боржника, укладення мирової угоди). Цей звіт має містити відомості  про фінансово-господарський стан боржника та наявність у боржника грошових коштів, які можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів боржника, а також інші відомості про можливість погашення кредиторської заборгованості, що залишилася.

Господарський суд затверджує звіт керуючого санацією і виносить ухвалу про припинення провадження  у справі про банкрутство, якщо зборами  кредиторів за результатами розгляду цього звіту прийнято рішення:

• про виконання плану санації, закінчення процедури санації та відновлення платоспроможності боржника;
• про дострокове припинення процедури санації у зв’язку з відновленням платоспроможності боржника та переходом до розрахунків кредиторів.

Звіт керуючого санацією не підлягає затвердженню у разі встановлення господарським судом обгрунтованості скарг кредиторів або відсутності ознак відновлення платоспроможності боржника, про що виноситься відповідна ухвала. Незатвердження господарським судом звіту керуючого санацією або неподання такого звіту у встановлений строк є підставою для визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури [8, с.43].

Мирова угода (як судова процедура у справі про банкрутство) - це домовленість між боржником і кредиторами щодо відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, що оформляється як письмова угода сторін; набирає чинності у разі затвердження її господарським судом, про що виноситься відповідна ухвала; може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Рішення про укладення мирової угоди приймається: від імені кредиторів - комітетом кредиторів більшістю голосів за умови наявності письмової згоди на це всіх кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою; від імені боржника - керівником боржника або арбітражним керуючим, які виконують повноваження органів управління боржника [9, с.19].

Мирова угода може бути укладена щодо вимог другої та наступних  черг, визначених ст.31 Закону України  «Про банкрутство».

Дуже важливим для процедури  мирової угоди є положення  ч.2 ст.36 Закону України «Про банкрутство», згідно з яким органи податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за виплатою податків і зборів, зобов’язані при укладанні мирової угоди погодитись на:

• списання податкового боргу (всієї заборгованості по сплаті податків і зборів), який виник у строк, що передував трьом повним календарним рокам до дня подання заяви про порушення справи про банкрутство;
• списання частини заборгованості, що виникла протягом трьох останніх років перед поданням заяви про порушення справи про банкрутство, або на розстрочку (відстрочку) цієї заборгованості [8, с.44].

Зміст мирової угоди:

• обов’язкові положення: про розмір, порядок і строки виконання зобов’язань боржника; про відстрочку чи розстрочку або списання боргів чи їх частини;
• факультативні положення: про виконання зобов’язань боржника третіми особами; про обмін вимог кредиторів на активи або на корпоративні права боржника; про задоволення вимог кредиторів іншими особами, що не суперечить закону.

Мирова угода набирає  чинності з дня її затвердження господарським  судом і є обов’язковою для  боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг. З дня  затвердження мирової угоди боржник  починає погашати вимоги кредиторів відповідно до умов мирової угоди. Винесення  господарським судом ухвали про  затвердження мирової угоди є  підставою для припинення провадження  у справі про банкрутство і  відповідно - припинення повноважень  арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

У разі не затвердження господарським  судом мирової угоди (якщо було порушено порядок укладання мирової угоди  або мирова угода містить умови, що суперечать закону) така угода вважається неукладеною.

За заявою будь-кого із конкурсних кредиторів мирова угода може бути визнана господарським недійсною, якщо існують підстави для визнання угоди недійсною, передбачені законодавством України.

Мирова угода може бути розірвана за рішенням господарського суду у разі невиконання боржником  умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів.

У разі невиконання мирової  угоди кредитори можуть пред’явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому мировою угодою [10, с.27].

Ліквідаційна процедура  у справі про банкрутство - це така судова процедура, основним призначенням якої є ліквідація визнаної суми заборгованості банкрута шляхом продажу майна банкрута та проведення розрахунків по його боргах. Тривалість ліквідаційної процедури - дванадцять місяців, яка може бути подовжена господарським судом ще на шість місяців.

Ліквідатор - фізична особа, яка організовує здійснення ліквідаційної  процедури та забезпечує задоволення  визнаних судом вимог кредиторів. Порядок його призначення та вимоги до кандидата ті ж самі, що передбачені  щодо керуючого санацією.

Господарський суд приймає  постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру відповідно до Закону України «Про банкрутство»[11, с.14].

Наслідки визнання боржника банкрутом. З дня прийняття господарським судом постанови про оголошення боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури боржник юридично переходить у новий правовий статус - статус банкрута.

У постанові про визнання боржника банкрутом господарський  суд відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора, яким може бути особа, яка виконувала повноваження розпорядника майна або (та) керуючого  санацією боржника.

Ліквідатор має право  з дня свого призначення виконувати повноваження передбачені ст.25 ЗУ «Про банкрутство»[12, с.37].

До складу ліквідаційної  комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в  разі необхідності - також представники державного органу у справах нагляду  за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місцевого самоврядування.

Усі види майнових активів (майно  та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного  господарського відання на дату відкриття  ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної  маси, за винятком об’єктів державного житлового фонду, в тому числі  гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об’єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому  законодавством, до комунальної власності  відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Майно, на яке звертається  стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим у  порядку, встановленому законодавством України. Для майна, яке продається на аукціоні, оціночна вартість є початковою.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом  кредиторів не встановлено інший  порядок продажу майна банкрута.

Ліквідатор забезпечує через  засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна  банкрута, склад, умови та строки придбання  майна. Порядок продажу майна  банкрута, склад, умови та строки придбання  майна погоджуються з комітетом  кредиторів. При цьому продаж майна  підприємств-банкрутів, заснованих на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону України  “Про приватизацію державного майна" та інших нормативно-правових актів  з питань приватизації.

У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання  майна банкрута ліквідатор проводить  конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із ЗУ “Про приватизацію невеликих  державних підприємств (малу приватизацію)”[13, с.36].

Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів  України.

Черговість спрямування  коштів, одержаних від продажу  майна банкрута, на задоволення вимог  кредиторів, встановлена ст.31 Закону України «Про банкрутство».

У разі, якщо господарським  судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи-банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог  кредиторів, передається власникові або уповноваженому ним органу, а  майно державних підприємств - відповідному органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу  цього майна, спрямовуються до Державного бюджету України.

Після завершення усіх розрахунків  з кредиторами ліквідатор подає  до господарського суду звіт та ліквідаційний  баланс з відповідними додатками.

Господарський суд після  заслуховування звіту ліквідатора  та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора  та ліквідаційного балансу.

Ліквідатор повідомляє державний  орган з питань банкрутства про  завершення ліквідаційної процедури [14, с.103].

 
2.2. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО БАНКРУТСТВО 

До 18 січня 2012 року в Кримінальному  кодексі України (далі за текстом - КК) було передбачено ряд злочинів, яких не існувало в Кримінальному кодексі  Української РСР. Зокрема, до новел  українського кримінального права  належали такі злочини як "фіктивне банкрутство” (ст.218 КК), "доведення до банкрутства” (ст.219 КК), "приховування стійкої фінансової неспроможності" (ст.220 КК) та "незаконні дії у разі банкрутства" (ст.221 КК) [5].

Проте, деякі з означених норм, а саме статті 218, 220, 221 КК були декриміналізовані згідно Закону України від 15 листопада 2011 року 4025- 17 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності" (далі за текстом - Закон N«4025-17) [15]. Зокрема, такі діяння як приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконні дії у разі банкрутства та фіктивне банкрутство передбачені об’єктивної стороною адміністративних правопорушень, передбачених відповідно нормами статей 164-15, 166-16, 166-17 Кодексу України про адміністративні правопорушення [4].