Військова діяльність та конверсія військово-промислового комплексу

втрачаються й економічні переваги від утилізації боєприпасів і ракет на

арсеналах. Це пояснює, чому основні роботи з утилізації проводяться на

спеціалізованих підприємствах Мінпромполітики та НКАУ.

Кількість промислових підприємств, готових розбирати боєприпаси і

ракети, досить велика. Однак тільки два з них здатні в адекватних об’ємах

переробляти вилучені тротил і гексоген на промислову вибухівку – де-

ржавне науково-виробниче об’єднання «Павлоградський хімічний завод»

(ПХЗ) та Донецький казенний завод хімічних виробів (ДКЗХВ), тільки

три можуть в обмеженому об’ємі утилізовувати порохи – Хімічне казенне

об’єднання імені Г. І. Петровського (ХКО ім. Петровського), м. Петровсь-

ке, Луганська область, Державний науково-дослідний інститут хімічних

продуктів (ДержНДІХП), м. Шостка, закрите акціонерне товариство

«Інтер-васт», с. Богданівка, Кіровоградська область, і тільки одне спе-

ціалізується на утилізації капсулів та детонаторів – Шосткинський казен-

ний завод «Імпульс». Ці підприємства та Шосткинський казенний завод

«Зірка» утворюють індустріальне ядро утилізації. Їх сумарна потужність

становить: із розбирання боєприпасів і ракет – близько 65 тис. т на рік, з

утилізації бризантних вибухових речовин – до 20 тис. т на рік (для отри-

мання такої кількості треба утилізувати приблизно 100 тис. т боєприпасів

і ракет) з подальшою переробкою на приблизно 65 тис. т промислової ви-

бухівки, з утилізації порохів – близько 6 тис. т на рік (значно менше, ніж

потрібно), капсулів та детонаторів – до тисячі т на рік.

Тісно пов’язаним з утилізацією боєприпасів і ракет є питання утиліза-

ції рідинних компонентів ракетних палив, хоча ці речовини зберігаються

окремо від ракет і для їх утилізації задіяний інший комплекс організацій-

них заходів. В Україні знаходиться близько 16 тис. т високотоксичних ме-

ланжів на основі азотної кислоти, з них приблизно 10 тис. т – некондицій-

ні. Стінки ємностей поступово кородують, що змушує терміново шукати

можливості утилізації. На основі аналізу ситуації експертами ОБСЄ та

НАТО було зроблено попередній висновок, що при залученні міжнарод-

ної допомоги утилізувати наявний в Україні меланж можна протягом 1,5-2

років з використанням стаціонарних промислових потужностей в Україні

та мобільної американської установки. У липні 2005 року Агентство

NAMSA оголосило відповідний тендер і розпочалася підготовка імпле-

ментаційної угоди.

Із зазначеного комплексу робіт доцільно виокремити такі першочер-

гові завдання:

– ліквідація протипіхотних мін, яка є обов’язковою з огляду на міжна-

родні зобов’язання України і яка (за умови активних та оперативних

дій держави) може повністю здійснюватися за рахунок зовнішньої

допомоги;

– ліквідація ракет для систем залпового вогню («Град», «Ураган»,

«Смерч»), які несуть найбільшу небезпеку у разі надзвичайних ситу-

ацій на арсеналах та у місцях зберігання;

– ліквідація боєприпасів і ракет з вичерпаними термінами зберігання,

яких станом на 2006 рік нараховується близько 500 тис. т і які є одним

з головних джерел небезпеки;

– утилізація меланжу із залученням українських («Екоантилід») та за-

кордонних компаній і отримання з нього промислових сполук азоту;

фінансування цих робіт значною мірою може здійснюватися за раху-

нок міжнародної допомоги.

Після періоду невизначеності, що тривав з моменту аварії на арсеналі

№ 275 під Новобогданівкою у травні 2004 року, нова система утилізації

боєприпасів і ракет в Україні, центральною ланкою якої є Міністерство

оборони, фактично склалася. Ця система дієздатна і відповідає цілям но-

вої державної програми утилізації. Вона потребує удосконалення, але не

перебудови. Основою нової системи є прямі зв’язки між Міністерством

оборони, яке розподіляє асигнування державного бюджету, та підприємс-

твами боєприпасної галузі, що виконують основну масу робіт. Вже у 2006

році при новій організації реальним є кардинальне збільшення обсягів

утилізації порівняно з попередніми роками.

Основні інструменти державної політики у сфері утилізації боєпри-

пасів і ракет – це фінансове та нормативне регулювання, удосконалення

адміністративного контролю, регулювання вторинних ринків металів та

ринку промислових вибухових речовин, залучення міжнародної допо-

моги. Ефективне їх застосування вимагає координації на рівні Кабінету

Міністрів. Проте це не означає створення нових центральних структур з

великими повноваженнями, оскільки йдеться про узгодження політики у

різних галузях, які, загалом, не можуть бути підпорядковані виключно ін-

тересам утилізації.

Фінансування утилізації боєприпасів і ракет здійснюється трьома шля-

хами: із загального фонду держбюджету, із спеціального фонду держбюд-

жету та шляхом самофінансування. Фінансування утилізації із загального

фонду відбувається у рамках державного оборонного замовлення (ДОЗ).

За даною схемою підрядники отримують контракти на переробку боєпри-

пасів і ракет, які залишаються власністю Міністерства оборони, і після

завершення робіт не можуть розпоряджатися продуктами утилізації – від

імені Міноборони це роблять комісіонери. Кошти, отримані від реалізації

продуктів утилізації, надходять до спеціального фонду держбюджету і, як

правило, знову спрямовуються на фінансування утилізації. Це є другою

схемою фінансування. Теоретично, при багатократному повторному асиг-

нуванні коштів із спецфонду на утилізацію і зарахуванні отриманих від

реалізації продуктів утилізації коштів назад до спецфонду можна досягти

закладеного у нову державну програму утилізації рівня самофінансування

(70%). Однак на практиці це неможливо через обмеження часу та неми-

нучі втрати коштів на кожному новому обертанні. Проблему може виріши-

ти самофінансування на рівні виконавців (без явного проходження кош-

тів через спецфонд), що передбачає оплату робіт з утилізації, принаймні

часткову, за рахунок передачі підприємствам прав власності на отримані

продукти. Така схема здатна забезпечити ефективне використання коштів,

особливо при розподілі контрактів на тендерній основі. Її впровадженню

заважає загальна заборона на розрахунки з держбюджетом у негрошовій

формі. Раніше для Міністерства оборони робилися винятки, однак зараз

воно позбавлене цієї привілеї

Утилізація боєприпасів для України стала нагальною необхідністю, оскільки саме до нашої держави було вивезено арсенали військ колишнього СРСР, що дислокувалися в країнах Центральної і Східної Європи. На сьогоднішній день на території України розміщено 135 арсеналів, баз і складів, на яких, за даними Міністерства оборони, зберігається близько 771,4 тисячі тонн надлишкових і непридатних до подальшого використання та зберігання ракет і боєприпасів. Державна програма їх утилізації, за повідомленням військового відомства, розрахована до 2017 року, але через значне перевищення термінів зберігання майже всі боєприпаси стануть непридатними значно раніше цього терміну. Адже через недостатню кількість пристосованих сховищ боєприпаси тимчасово зберігалися в неналежних умовах, унаслідок чого їх перевезення до місця утилізації стало небезпечним. За словами директора науково-дослідного інституту хімічних продуктів В. Банішевського, боєприпаси в силу своєї природи безкінечно лежати не можуть. На його переконання, неналежні умови значно скорочують термін їх зберігання, а отже, вони стають небезпечними.

Серйозною проблемою для України є також розташування військових арсеналів у небезпечній близькості до обласних центрів та об'єктів цивільного призначення. Зокрема, на території Хмельниччини розміщено 378 потенційно небезпечних об'єктів. Серед них - чотири військових арсенали, на яких зберігається близько 15 тисяч умовних вагонів боєприпасів. Завантаженість складів становить 120-150% від установлених нормативів. Особливе занепокоєння викликає близькість Хмельницької АЕС до військової частини, яка дислокується у 30-кілометровій зоні. Небезпека полягає в тому, що за 800 метрів від технічної території цієї військової частини розташовано підприємство зі зберігання державного резерву пального. У разі вибуху боєприпасів комбінат перетворюється на потенційну мішень.

За 5 кілометрів від Одеси, в міжлиманні, знаходиться склад боєприпасів, де зберігаються, зокрема, глибинні бомби великих розмірів. У разі катастрофи наслідки спрогнозувати нескладно. Те ж саме стосується складів у Болграді та Чорноморському.

Поблизу с. Ічня, що на Чернігівщині, розміщено склади із 360 тоннами легкозаймистого пороху, що зберігається в... паперових мішках. А неподалік - 400 га території військової частини, де просто неба лежить стратегічний запас МО. У випадку надзвичайної події в зоні ураження опиняться 19 населених пунктів.

На Вінниччині потенційну загрозу для мешканців Калинівки, Людавки та Гайсина становлять три склади, де зберігається ракетне озброєння та інженерні боєприпаси. Ці арсенали перебувають у небезпечному сусідстві із Центром забезпечення пальним.

У Брюховичах, Яворові та Бродах на Львівщині теж знаходяться три великих склади боєприпасів, що становлять реальну загрозу для місцевих мешканців, оскільки тут не дотримано норм розміщення військових арсеналів відносно цивільних об'єктів. У разі якоїсь надзвичайної події наслідки можуть бути жахливими.

До сказаного варто додати, що заходи безпеки майже на всіх базах боєприпасів незадовільні. Відсутність належної охорони військових об'єктів, а також спеціальних сховищ на зразок тих, що є в Івано-Франківській області, створює потенційну загрозу майже для всіх регіонів України.

 

 

Висновок

 

Геополітичне розташування України на Європейському континенті історично зумовило роль і місце її території, а також військово-економічного потенціалу в проектах і програмах реалізації військових доктрин різних громадсько-політичних систем і військово-політичних блоків.

Екологічний стан може ще більше погіршитися у ході проведення наступної широкомасштабної військової реформи, конверсії оборонної промисловості, ліквідації ракетно-ядерної зброї та хімічної зброї, що залишилася з другої світової війни, продовження утилізації (знешкодження) застарілих видів військової продукції та боєприпасів, відходів військового виробництва, якщо військові й надалі не будуть дотримуватися екологічних вимог.

Відсутність належної охорони військових об'єктів, а також спеціальних сховищ на зразок тих, що є в Івано-Франківській області, створює потенційну загрозу майже для всіх регіонів України.

 

 

Список використаних джерел

 

1. Бегма В.М. Оборонно-промислові комплекси України та Росії: співробітництво, партнерство, конкуренція. – К.:НІУРВ, 1998. – 192с

2. Шевцов В.І., Боднарчук Р.В. Міжнародна інтеграція оборонно-промислового комплексу України: стан і проблеми розвитку. – Стратегічна панорама, №3-4,2000

3. Боков ВЛ., Лущик А.В. Основы экологической безопасности. - Симферополь: Сонат, 1998. - 224 с.

4. Бойчук Ю.Д., Солошенко Е.М., Бугай  О.В. Екологія і охорона навколишнього  середовища. – Суми, 2002. – 284 с

5. Новиков Ю.В. Природа и человек. – М.: Просвещение, 1991. – 223 с.

Размещено на Allbest.ru