Дослідження динаміки зростання обсягів природно-заповідного фонду Київської області засобами геоінформаційних систем

Поверхня цієї частини області має значно менші абсолютні відмітки—100-190 м, глибина її розчленування також незначна. Важливу роль у будові поверхні відіграють широкі долини рр. Дніпра, Прип'яті, Ужу, Тетерева, Здвижу, Ірпеня. На межиріччях і широких терасових поверхнях в долинах річок поширені піщані вали, горби, пасма висотою понад 20-25 м. У північній частині, в районі Чорнобиля і Чистогалівки, помітно виділяється Чорнобильське пасмо з горбами висотою до 20-30 м над оточуючою місцевістю, а біля Вишгорода, Димера, Чорнобиля - підвищені ділянки лесових островів.

Придніпровська низовина заходить у Київську область лише невеликою західною частиною, розміщеною в долині Дніпра і частково Десни. Це типова терасова рівнина, в межах якої з різною чіткістю проявляються гіпсометричні ступені широких терасових рівнів з досить слабким коливанням абсолютних і відносних відміток. Поверхня Лівобережжя мало розчленована, лише подекуди трапляються окремі балки та яри. Помітна монотонність поверхні порушується місцями нагромадженнями пісків, а на більш високих терасах невисокими пасмами та блюдцеподібними пониженнями.

Загальний орографічний план Київської області визначається особливостями геологічної будови, зокрема геоструктури,які виявляються у простяганні меж макроформ рельєфу їх морфології, гіпсометричному положенні орогідрографічних елементів. З ними тісно пов’язано походження і будова сучасної поверхні області [5].

Геоморфологічна характеристика району дослідження.

Історія формування морфоструктури Київської області

Геологічна історія розвитку території, у межах якої розташована Київська область, відбилась на морфоструктурі різних її частин. З часу першого її етапу, протягом якого в археї і протерозої сформувались розчленовані тектонічними розломами складчасті структури кристалічного фундаменту, територія області пережила складну геологічну історію. На різних етапах — палеозой, мезозой і кайнозой — сформувались головні риси її морфоструктури. Сліди більш ранніх етапів розвитку території збереглись порівняно слабо. У межах області, особливо на Українському щиті, відсутні морські відклади палеозою, обмежене їх поширення і на північно-східному схилі щита до Дніпровсько-Донецької западини. Значно повніше тут виявлені сліди мезозойського етапу розвитку геоструктури і рельєфу. З цим етапом пов'язується формування доюрської (нижньомезозойської) поверхні розмиву і утворення кори вивітрювання. Протягом юрського і крейдового періодів була сформована мезозойська (юрсько-крейдова) поверхня вирівнювання, що вважається вихідним рівнем для сучасного рельєфу південного заходу Східноєвропейської платформи. На Українському щиті - це денудаційний рівень типу пенеплену, у межах схилу якого до Дніпровсько-Донецької западини — морська акумулятивна рівнина, складена  верхньокрейдовими відкладами. Абсолютні відмітки її на щиті становлять 170-200 м, у межах западини вона занурена на глибини понад 100 м [1].

Палеогеновий етап розвитку території характеризується загальним вирівнюванням і формуванням палеогенової поверхні вирівнювання акумулятивного, місцями акумулятивно-абразійного типу.

Останній етап формування морфоструктури рельєфу території області охоплює неоген-антропогеновий час, протягом якого проявились новітні рухи земної кори, підняття і опускання, що викликали коливання берегових ліній морських басейнів, формування різновікових поверхонь вирівнювання. Прояв неотектонічних рухів у взаємодії з екзогенними процесами відбився на формуванні морфоскульптури різних частин Київської області. У процесі формування рельєфу активно розвивались екзогенні фактори рельєфоутворення, ерозійна і акумулятивна діяльність, що відбилась на морфології поверхні палеогенових рівнин. На початку антропогену територія області вступила в новий період розвитку , що знайшли свій прояв у формуванні ряду терасових рівнів в річкових долинах, розвиток льодовикової і водно-льодовикової морфоскульптури у межах північної частини області, зокрема на Поліссі і на Придніпровській височині, та лесових акумулятивних підвищених рівнин на Придніпровській височині.

Протягом неоген-антропогенового етапу власне завершилось формування головних рис морфоструктури території. Основні елементи макрорельєфу є частинами крупних морфоструктур Придніпровської височини — антеклізи і Придніпровської низовини — синеклізи, які відбивають успадкованість їх рельєфу від особливостей структури докембрійського кристалічного фундаменту.

Рельєф Київської області

Рельєф Київської області, таким чином, сформувався в складних умовах у процесі активного прояву ендогенних і екзогенних факторів, а складність палеогеографічних умов, особливо протягом останнього неоген-антропогенового етапу розвитку її території та різноманітний прояв сучасних геоморфологічних процесів в межах різних морфоструктур, обумовили різноманітність генетичних типів її морфоскульптури. У їх розвитку, як і у поширенні пов'язаних з ними антропогенових відкладів, на території Київщини простежується певна закономірність. Вона полягає в тому, що у межах Придніпровської височини переважаючим типом морфоскульптури є лесова та ерозійно-акумулятивна морфоскульптура, на Поліссі — льодовикова, водно-льодовикова і еолова, на Придніпровській низовині — ерозійно-акумулятивна.

Придніпровська височина заходить у межі Київської    області    лише своєю    північно-східною частиною.    Початок    її формування   відноситься до ранньопалеозойського часу   з наступним розвитком   тенденцій до підняття. Вихідним   для сучасного   її рельєфу  є докрейдовий,   переважно денудаційний рівень типу цокольної   рівнини, фіксованої   корою вивітрювання кристалічних порід [1]. На цей рівень у схиловій частині Українського щита до Дніпровсько-Донецької западини накладені   морські    акумулятивні верхньокрейдова та еоцен-олігоценова   рівнини. Протягом неоген-антропогенового етапу розвитку морфоструктури височина пережила підняття, що супроводжувалось розчленуванням її поверхні гідрографічною сіткою, а затухання неотектонічних підняттів фіксувались формуванням     акумулятивних поверхонь, частина яких розвивалась поблизу ліній стоку поверхневих вод.

У межах області Придніпровська височина являє собою платоподібне підняття з розвитком підвищених лесових акумулятивних рівнин, розчленованих досить густою долинно-балковою сіткою, що зумовлює в окремих її районах долинно-балковий тип рельєфу.  Сформовані ці рівнини на  архейсько-протерозойській  кристалічній  і метаморфічній напівзакритій  (палеоген-неогеновою  пластово-покривною)   структурно-геологічній   основі.   Слабкохвиляста   поверхня лесових рівнин з поширеними у їх межах вузькими пласкими вододілами і схиловими поверхнями у придолинних ділянках густо розчленована ерозією. На таких ділянках в басейнах річок Стугни, Красної, Росави, Росі — межиріччя набувають вигляду увалистих рівнин з плоскими або слабкопохиленими поверхнями. Особливо значною густотою і глибиною розчленування виділяється вузька придніпровська смуга височини. Правий корінний схил долини Дніпра тут підноситься над рівнем русла на 110-159 м, порізаний ярами, глибина врізу яких досягає 100 м, ускладнений численними зсувами. В умовах широкого розвитку лесів і лесових порід, що легко піддаються ерозійному розмиву, у цій частині Київської області, порізаній ерозійною сіткою, розвивається своєрідний тип лесової морфоскульптури.

Південно-західна частина характеризується широким розвитком ерозійно-акумулятивної морфоскульптури. Поверхня Придніпровської височини густо розчленована річковими долинами, що відіграють важливу роль в її рельєфі [5].

Геоморфологічна будова річкових долин цієї частини області досить різноманітна і тісно пов'язана з її геологічною будовою і, зокрема, геоструктурою. У межах Українського щита долини річок Росі, Роставиці, Кам'янки, Гнилого Тікичу та інших характеризуються наявністю звужених, іноді каньйоноподібних ділянок, значною глибиною врізу, поширенням денудаційних форм рельєфу кристалічних порід. Навпаки, у межах перехідної зони щита до Дніпровсько-Донецької западини, глибина врізу долин річок Стугни, Красної, Протоки, Гороховатки, Росави та інших помітно зменшується, ширина долини поступово збільшується вниз  за течією, днища їх мають поступовий похил у бік вирлових частин, в руслах відсутні пороги тощо.

Річкові долини Придніпровської височини, розміщені у межах перехідної зони щита до Дніпровсько-Донецької западини, характеризуються, як відзначено вище, своєрідною геоморфологічною будовою. Особливо це простежується у тих долинах, які розміщені однією частиною на щиті, іншою у межах його північно-східного схилу до западини. У межах кожної з таких долин можна спостерігати особливості геоморфологічної будови річкових долин, характерні для обох районів з різними геоструктурними рисами. З водногенетичних форм рельєфу південно-західної частини Київської області, що розширюють сферу розвитку її ерозійно-акумулятивної морфоскульптури, є численні балкові форми, глибина врізу яких коливається в межах 4-5 м до 11-115 м, довжина змінюється від кількох десятків метрів до 4-7 і більше кілометрів. У балках, морфологічно оформлених, простежуються балкові тераси [4].

Північно-східна частина Придніпровської височини у межах Київщини майже повністю покривалась дніпровським зледенінням. Сліди його діяльності проявляються у поширенні форм водно-льодовикової морфоскульптури — водно-льодовикових долин, що нерідко перетинають вододіли, з'єднуючи верхів'я річок різних басейнів. Багато таких долин є в басейні р. Рось. Переважна більшість їх має довжину 10-15 км при ширині 1-1,2 км, проте є долини довжиною на 100 км при ширині до 10-22 км. Найбільша з них є водно-льодовикова долина, що простягається від пониззя р. Кам'янки до Вільшанської низовини. На ділянці Біла Церква - Мисайлівка вона успадкована сучасною долиною Росі [5]. У будові водно-льодовикових долин на Київщині спостерігається два гіпсометричні рівні (високий і низький), в них збереглися реліктові форми — водно-льодовикові тераси та мертві ділянки позбавлені водотоків.

Сучасна морфоскульптура північно-східної частини Придніпровської височини розвивається у процесі активного ерозійного розчленування поверхні, розвитку зсувних і суфозійних явищ, еолової переробки слабкозакріплених пісків на низьких рівнях терас у річкових долинах.

Енергійні процеси яружної ерозії призвели до численних берегових, привододільних та донних ярів. Основними факторами, що сприяють розвитку ерозійних процесів в південно-західній частині Київської області, є значні відносні висоти поверхні над місцевими базисами, ерозії, особливості геологічної будови і, зокрема, широкий розвиток лесових порід, кліматичні, гідрогеологічні умови тощо. Найбільш інтенсивно розвиваються яри вздовж правого корінного схилу Дніпра в межах Обухівського та Кагарлицького районів, у зв'язку з чим ця частина Київщини є одним з характерних ерозійних районів України.

На схилових придолинних ділянках південно-західної частини області є сприятливі геологічні, орографічні та гідрогеологічні, фізико-географічні умови для розвитку зсувних явищ.  Форми зсувної морфоскульптури добре виявлені вздовж правого корінного схилу долини Дніпра, на схилах долин його правих приток, глибоких балок і ярів у басейні р. Рось. У більшості випадків зсувні форми характеризуються простою морфологією. У долинах річок Бобриці, Красної, Леглич зсуви розміщені двома ярусами: верхній на бурих і пістрявих глинах, нижній — на мергелях київської світи палеогену. Більшість зсувних форм куполоподібні, довжина їх вимірюється десятками, а іноді сотнями метрів, ширина (віддаль між кінцями дуг) коливається у межах 30-250 м. У верхніх частинах схилів розвиваються зсуви-потоки. На правому корінному схилі Дніпра найбільш яскраво зсувні форми простежуються від с. Трипілля і нижче за течією, де конуси нагромадження зсувних мас досягають рівня Дніпра. На ділянці сс. Халеп'я — Гребені для куполоподібних зсувів характерні опливини, а між сс. Стайки — Гребені у нижній і середній частинах корінного схилу спостерігається суцільний розвиток зсувів фронтального типу. Тут добре виявлена нижня зсувна тераса, простежується також  ділянками уступ верхньої тераси. Ширина зсувних терас рідко перевищує 50-60 м, хоч в Києві на ділянці Петрівська алея — Аскольдова могила досягає 120-150 м. З віддаленням від Дніпра на захід та південний захід зсуви зустрічаються зрідка. На щиті вони розвинені на бурих та пістрявих глинах, а місцями на продуктах руйнування кристалічних порід.

На безстічних ділянках лесових акумулятивних рівнин, а також на надзаплавних терасах річок поширені блюдцеподібні пониження овальної, рідше круглої форми, розміром в діаметрі від 10 до 100 м при глибині 1,5-3 м. Походження їх пов'язується з просадками лесових порід, а також нерівномірною акумуляцією останніх на межиріччях. На річкових терасах вони є свідкам минулої ерозійно-акумулятивної діяльності річок.

Як зазначалось вище, північно-східний схил Українського щита до Дніпровсько-Донецької западини характеризується поступовим похилом кристалічного фундаменту на схід і північний схід, а далі обмежується лініями тектонічних скидів і круто обривається до осьової її частини. У геологічному розрізі цієї перехідної смуги з'являються осадочні відклади пермі, тріасу, юри, крейди, палеогену, неогену, антропогену. У рельєфі північної частини Київської області ця область представлена Київським Поліссям.

Київське Полісся є складовою частиною Поліської низовини, у межах якої кристалічний фундамент опущений на глибини 300-500 м. Південна межа його з Придніпровською височиною на території Київської області визначається тектонічними умовами, відповідає зоні розлому, що простягається з боку Поліського блоку Українського щита до Дніпра в районі Києва, хоч і має в цілому денудаційне, переважно ерозійне, оформлення [5]. Східна межа проходить по Дніпру. За вихідний рівень сучасного рельєфу цієї частини Київської області приймається рельєф палеогенових морських акумулятивних рівнин, похованих під товщею льодовикових, водно-льодовикових і алювіальних відкладів. Вони відіграють важливу роль у будові сучасного рельєфу. У формуванні його найбільш яскраво у межах області відбилась діяльність зледеніння і його талих вод. Тому на Київському Поліссі панує льодовикова і водно-льодовикова морфоскульптура з розвитком акумулятивних моренно-зандрових рівнин в південній його частині і зандрових — в північній, розчленованих широкими пологосхиловими долинами рр. Прип'яті, Ужа, Тетерева, Здвижу, Ірпеня.

Зандрові і моренно-зандрові рівнини займають значні за площею нерідко заболочені межиріччя. Поверхня їх рівнинна, проте у місцях поширення моренно-зандрових рівнин, де морена вкрита товщею водно-льодовикових відкладів, а також на зандрових рівнинах, піщані відклади піддаються еоловій переробці і зібрані в пасма, вали, дюни.

На межиріччі Тетерів-Уж зустрічається моренно-горбастий рельєф [4]. У Чорнобильському районі рівнинність поверхні порушується підвищеннями, орієнтованими з північного заходу на південний схід. Серед підвищень чітко виражене пасмо, що простягається від с. Буряківки, через сс. Чистогалівку, Лелів і доходить до Чорнобиля. Відносні висоти окремих горбів, що складають пасмо, становлять 25-30 м, середня їх висота рідко перевищує 8-10 м. Складені окремі горби піщаними відкладами, місцями перекритими мореною. В районі Чорнобиля морена вкрита товщею лесових порід, а на вершинах горбів вона виходить на поверхню. Характерно, що піщані товщі, які складають горби, мають порушене залягання. У зв'язку з цим окремими дослідниками висловлюється думка, що природу горбів Чорнобильщини слід пов'язувати з гляціодислокаціями. Є думка, що горбисті форми цього району нагадують ками [5].