Дослідження динаміки зростання обсягів природно-заповідного фонду Київської області засобами геоінформаційних систем

Гор. Р — материнська порода; найчастіше світло-палевий крупно-пилувато-легкосуглинистий лес з великою кількістю трубочок СаСО3; темно-сірі кротовини зустрічаються по всій його товщі до глибини 2,5-3 м.

Трохи меншою потужністю гумусового забарвлення відрізняються чорноземи південно-західної і південної частини області, в яких межа горизонтів Н + НР проходить, звичайно, на глибині 85-90 см. Характеризуються дещо краще вираженою зернистою структурою.

Таблиця 2.7.3

Фізико-хімічні властивості чорноземів Київського Лісостепу

Ґрунти	Горизонт	Гумус, %	рН	Ввібрані		Сума ввібраних основ	Гідролітична кислотність	Ступінь насичення ґрунту на основи, %	Рухомий фосфор, мг на 100 г
				Са	Mn
				в мг-екв на 100 г ґрунту
Світло-сірі лісові ґрунти	0-20 25-35 45-55	1,1-1,5 0,4 —	4,8-5,2 5,4 5,6	3,1 2,9 6,3	0,9 1,0 1,8	4,4 4,2 8,6	2,8—3,2 2,6 0,8	70-80 78-82 90-93	8,5 9,1 12,1
Сірі лісові ґрунти	0-20 25-35	1,3-2,0 0,9-1,2	5,7 5,5	3,9 7,0	1,1 1,4	5,2 8,6	2,3—3,2 1,3	75-82 84-86	11,0 14,0
Темно-сірі лісові ґрунти	0-20 25-35 50-60	1,9-3,8 1,2 0,8	5,7 5,6 5,6	9,1 5,8 12,8	1,0 1,7 2,1	11,1 6,9 15,6	2,6—3,0 1,4—1,8 1,3—1,5	80 82 90,5	10,6 12,4 15,5
Чорноземи типові	0-20 20-30 30-40	4,3 3,6 3,0	6,4 6,4 6,5	18.5 19,3 18,5	3,4 2,9 1,9	22,8 23,2 25,0	1,2 0,9 0,8	94,5 95,0 98,5	7,8 8,5 4,8
Чорноземи опідзолені	0-20 25-35 40-50	2,5-3,8 2,0-2,9 1,1	5,6 5,8 6,5	12,6 11,3	4,1 3,6 —	16—18 14—15 18—20	2,5 2,3 0,5	84 80 98	10,5 8,4

Привертає увагу малий вміст гумусу, який не перевищує 5%, а найчастіше коливається в межах 4,2-4,5%. Чорноземи майже повністю насичені двовалентними основами і мають злегка кислу, майже нейтральну реакцію. Запаси рухомих поживних елементів у них порівняно високі завдяки інтенсивному розвитку мікрофлори, якому сприяє м'який вологий клімат з довгим періодом вегетації. Лише фосфор знаходиться в порівняно важко доступному стані, оскільки міцно пов'язаний з кальцієм. За відсутності руху колоїдів по профілю, великої потужності гумусового забарвлення, а також низького вмісту органічних речовин ці ґрунти треба віднести до чорноземів типових малогумусних глибоких.

Залежно від глибини закипання Чорноземи Київського Лісостепу відносяться до вилугуваних, нормальних та карбонатних різновидів. Карбонатні різновиди закипають з поверхні. Вилугувані чорноземи залягають в мезо- і мікрорельєфних зниженнях і лише зрідка суцільно вкривають широкі вигнуті плато. На відміну від східніших провінцій, зокрема Середньоруської височини, в Україні вилугувані чорноземи не утворюють широтної зони і повинні розглядатися не як підтип, а як відміна чорноземних ґрунтів. Вони відрізняються зниженою лінією закипання, яка залягає під нижньою межею гумусового забарвлення, більш рухомим колоїдним комплексом і підвищеною родючістю.

Характерна особливість типових чорноземів Київського Лісостепу — їх низька гумусність при великій потужності гумусового профілю — може бути пояснена двома причинами:

1) західним положенням і в  зв'язку з цим інтенсивністю мінералізації органічних залишків у древніх степах;

2) легким механічним складом ґрунтоутворюючої породи, що сприяло глибокому вмиванню органічних колоїдів і великій переритості профілю землерийками. Легкий механічний склад лесів, в яких 50-65% становить фракція крупного пилу і лише 15-18% мул, обумовила також погану структурність ґрунтів [5].

 

 

 

Використана література:

 

1. Барщевський Н.Є. Геоморфологічні особливості території м.Києва. - К.: Вид-во АН УССР, 1940.
2. Демчишин М.Г. Техногенні вплив на геологічне середовище території України. -К.: ІГН НАН України, 2004.-156с.
3. Засульська Т.М., Захарченко І.Г. Ґрунти Київської області. За ред. С.О. Скорини, - Київ, 1969.
4. Маков К.И. Гидрогеология г. Киева. Изд-во АН УРСР, Киев, 1948 г.
5. Маринич А.М. Природа Киевской области. Кол-в авторов, отв. ред. чл.-корр. АН УССР А.М. Маринич. Изд-во Киевского университета, 1972.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кліматичні умови Київської області

Кліматичні умови території Київської області, як і будь-якої іншої території, формуються внаслідок взаємодії сонячної радіації, циркуляції атмосфери і земної поверхні.

Роль кожного з названих факторів у формуванні кліматичних умов різна, але всі вони діють постійно і безперервно. Кожний із факторів по-різному впливає на кліматоутворення протягом року: одні з них відіграють вирішальну роль, а інші - другорядну. Так, сонячна радіація найефективніше проявляється в теплу половину року, коли висота сонця над горизонтом і тривалість дня значні, що забезпечує високі суми сонячної радіації. Для Київської області максимальні добові значення сумарної радіації у цей період можуть перевищувати 1600-1750 МДж/м2, а напруження прямої сонячної радіації в окремі строки досягають 1 Вт/м2. При таких сумах сонячної радіації створюються сприятливі умови для прогрівання земної поверхні і повітря, що проявляється у високій інтенсивності трансформації повітряних мас. Звичайно, що процеси трансформації відбуваються залежно від стану підстиляючої поверхні (ліс, сільськогосподарські угіддя, вода), на якій засвоюються і перетворюються потоки сонячної радіації.

Протягом холодного періоду року, коли тривалість дня і висота сонця над горизонтом незначні і часто спостерігається хмарна погода, суми сонячної радіації не можуть бути великими, а тому роль цього фактора у процесі кліматоутворення стає другорядною. В цей час основним, вирішальним фактором кліматоутворення стає циркуляція атмосфери, внаслідок дії якої відбувається зміна повітряних мас різного типу, що й обумовлює характер погодних процесів.

Сонячна радіація, як кліматоутворюючий фактор, в межах Київської області може бути характеризована за допомогою даних спостережень над сумарною (Q) і відбитою радіацією (Rк), ефективним випромінюванням (Ееф), а також над радіаційним балансом (В) по Києву.

Представлені в таблиці величини свідчать, що в середньому за рік земна поверхня на Київщині одержує близько 4 150 МДж/м2 сонячного тепла, причому четверта частина цих запасів втрачається земною поверхнею внаслідок відбиття.

  Таблиця 2.8.1

Розподіл сонячної радіації за сезонами

Елемент	Сезони				У цілому за рік
	зима	весна	літо	осінь
Q	314,3	1303,1	1831	695,5	4143,9
Rк	163,4	251,4	339,4	155	909,2
Q - Rк	150,9	1051,7	1491,6	540,5	3234,7
Ееф	129,9	456,7	590,8	326,8	1504,2
В	21	595	900,8	213,7	1730,5

 

Слід зауважити, що інтенсивність відбивання сонячної радіації земною поверхнею в межах області має не тільки сезонний хід, але й залежить від типу підстиляючої поверхні. Так, влітку альбедо сільськогосподарських культур під час вегетації становить 20-25%, лісових масивів 15-19%, а водної поверхні 9-10%, взимку, коли земна поверхня вкривається снігом, контрасти величин альбедо на території зменшуються, але альбедо снігової поверхні може перевищувати 75%. Тільки при таненні снігу і утворенні проталин альбедо знижується до 40-45%. У перехідні сезони, коли поля зорані і часто зволожуються дощами, альбедо земної поверхні знижується до 10-13%. Коли ж навесні і восени опадів випадає мало, а поля зорані і вкриті стернею, альбедо підстиляючої поверхні може перевищувати 20%.

Земна поверхня, поглинаючи значну частину сумарної радіації, нагрівається сама і нагріває атмосферу, внаслідок чого вони постійно випромінюють довгохвильову радіацію, суми якої показані в таблиці у вигляді ефективного випромінювання (Ееф). Як видно з цих даних, суми ефективного випромінювання перевищують річні витрати радіації шляхом відбивання. Звичайно, що найвищі значення ефективного випромінювання мають місце в теплий період, коли велике надходження сонячної радіації забезпечує інтенсивне прогрівання земної поверхні і повітря.

Радіаційний баланс у середньому за рік майже не перевищує 1700-1800 МДж/м2. У річному ході радіаційного балансу чітко простежується літній максимум. Взимку радіаційний баланс від'ємний, що є результатом різкого зниження сум сонячної радіації, викликаного зменшенням висот сонця і скороченням тривалості дня, а також високих значень альбедо і ефективного випромінювання снігового покриву. Отже, тільки протягом весняно-літнього періоду земна поверхня одержує значну кількість радіаційного тепла, яка може забезпечити прогрівання земної поверхні і повітря.

Хід і інтенсивність погодних процесів над будь-якою територією залежить від того, у якому співвідношенні буде витрачатися радіаційне тепло між складовими частинами теплового балансу — теплообміном між діяльною поверхнею і повітрям, витратами на випаровування і теплообміном в ґрунті. У межах Київської області внаслідок достатнього зволоження ґрунту переважна частина радіаційного тепла витрачається на забезпечення випаровування з земної поверхні. Дослідження ряду авторів свідчать, що в середньому за рік на випаровування витрачається понад 70% тепла, одержаного земною поверхнею у вигляді радіаційного балансу. Решта 30% тепла йде на теплообмін ґрунт-повітря, оскільки в середньому за рік теплообміном в ґрунті можна нехтувати: тепло, що нагромаджується в ґрунті протягом теплого періоду, витрачається в процесі охолодження за холодний період.

Тільки в окремі роки в кількох районах або й по всій області таке співвідношення між складовими частинами порушується залежно від загальної суми опадів та їх розподілу протягом року. У роки з незначними сумами опадів за рахунок зменшення витрат на випаровування значна кількість тепла витрачається на прогрівання повітря, що сприяє інтенсивній трансформації повітряних мас.

Атмосферна циркуляція як фактор кліматоутворення проявляється в переміщенні над територією циклонів і антициклонів, що викликають в свою чергу переміщення різних повітряних мас та їх трансформацію.

Циклонічна діяльність розвивається в основному на полярному фронті, причому тут переважають циклони атлантичного походження, які проходять з заходу або північного заходу. Більшість західних циклонів проходить своїми центрами північніше Київщини, а тому територія області знаходиться під впливом їх південних частин.

Найбільшої інтенсивності циклонічна діяльність досягає у другій половині осені і взимку, а тому в цей час в області часто спостерігається хмарна погода з тривалими обложними опадами і туманами. Взимку проходження західних циклонів супроводжується відлигами різної інтенсивності і тривалості з частими таненнями сніжного покриву і зникненням його. До меж Київської області іноді проникають і циклони середземноморського походження: від Генуезької затоки через Балкани і Карпати. Залежно від ходу цього руху циклони приходять або оклюдованими, або достатньо розвиненими.

Погодні процеси протягом року формуються також під значним впливом областей підвищеного тиску — антициклонів. Взимку можливий вплив відрогів азіатського антициклону, що призводить до тривалої малохмарної морозної без опадів погоди.

Влітку на територію Київщини іноді впливають відроги Азорського антициклону, що спричинює тривалу безхмарну, сонячну,суху і жарку погоду.

Територія області часто зазнає впливу областей високого тиску арктичного походження. Вторгнення арктичних мас повітря взимку і в перехідні періоди викликає різке і в більшості випадків короткочасне зниження температури. Влітку ж арктичне повітря приходить сухим і досить прогрітим, що є результатом трансформації цього повітря при просуванні територією України у південні широти. Як відомо, в ході трансформації арктичного повітря при його просуванні на південь зволоження відстає від прогрівання. Ось чому арктичне повітря влітку сухе і досить прогріте. Якщо арктичне повітря вторгається після тривалого бездощів'я, то посушливий стан в атмосфері ще більш загострюється.

Таким чином, внаслідок сумісного впливу циклонічної і антициклональної погоди при формуванні кліматичних умов беруть участь такі повітряні маси: континентальні і морські повітряні маси помірних широт або полярне повітря (кПП і мПП), арктичне повітря — морське і континентальне (кАП і мАП) і континентальні та морські тропічні маси повітря (кТП і мТП),