Екологічна освіта

Вступ

Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу для життя людей, що робить украй актуальною проблему зміни ставлення людства до природи. Цій меті служить екологічне виховання.

Екологічне виховання - систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.

Завдання екологічного виховання полягає у формуванні екологічних знань, вихованні любові до природи, прагненні берегти, примножувати її, формуванні вміння і навичок діяльності в природі.

Екологічне виховання передбачає розкриття сутності світу природи - середовища перебування людини, яка повинна бути зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі. Це передбачає уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності. Здійснюється вона на всіх етапах навчання у школі, кожному з яких, з огляду на вікові особливості школярів, властиві певна мета, завдання, методика. Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу для життя людей. Забруднення повітря, водоймищ, ерозія ґрунтів і вирубування лісів у багатьох місцях досягли критичного рівня. Екологічна криза вимагає інтенсивного екологічного виховання підростаючого покоління зокрема і населення загалом.

Система екологічного виховання передбачає формування умінь аналізувати явища природи, бережливого ставлення до її багатств як надзвичайно важливого середовища існування людини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Екологічна освіта і виховання.

 До недавнього часу  розвиток людського суспільства  і самоочищення навколишнього  природного середовища від техногенних  забруднень перебували в динамічній  рівновазі. Проте останніми роками  інтенсивне зростання чисельності  населення планети, надзвичайно  інтенсивний розвиток промисловості, сільського й комунального господарства  та інші чинники антропогенного  впливу на навколишнє природне  середовище, незважаючи на колосальні  екологічні резерви біосфери  та її самоочисну спроможність, призвели до різних негативних  наслідків, з якими вона впоратися  не здатна. Насамперед це стосується  забруднення біосфери хімічними  речовинами – ксенобіотиками, порушення природних геохімічних циклів, а також інтенсивного, нераціонального використання природних ресурсів.

 Тривалий час, упродовж  тисячоліть – з моменту появи  Homo Sapiens у біосфері Землі культивувалась споживацька свідомість відношення до природи, й багатства – природних ресурсів. Завжди вважали, що природна комора цих ресурсів невичерпна, а тому їх можна необмежено споживати для задоволення власних усе зростаючих потреб. Так тривало майже до наших днів. І тільки наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.., коли чисельність населення почала катастрофічно зростати, а невідновні природні ресурси, які природа накопичувала мільйони й мільярди років, почали стрімкими темпами вичерпуватись, людство збагнуло, що природні ресурси в біосфері вичерпні, а деякі з них уже нині перебувають на межі вичерпності. При цьому стало очевидним, що невідновні ресурси вичерпуються швидше, ніж людське суспільство здатне перебудувати свою економіку.

 Виходячи з нинішньої  кризової екологічної ситуації, найголовнішим завданням сучасної  епохи вважать формування в  першу чергу нової екологічної  свідомості – бережливого ставлення  до навколишнього природного  середовища. Надзвичайно важливим  і актуальним як для термінових  практичних дій, так і для планування  та тривалу перспективу, є вирішення  проблеми ефективного захисту  навколишньої природи від забруднення  техногенними розсіюваними й неутилізованими відходами та раціональне використання природних ресурсів для оптимального задоволення обґрунтованих потреб людського суспільства. Особливо гостро ці проблеми стоять в Україні, зважаючи на екологічну й духовну кризу та низький рівень екологічної культури нашого суспільства. Правовий нігілізм, повсюдне нехтування чинних законів, корупція та хабарництво призвели до відчутної руйнації всіх інститутів, пов’язаних з охороною природи. Охорона довкілля , раціональне використання природних ресурсів та екологічна безпека ще не стали повсякденною турботою кожного мешканця нашої країни. Наслідками такої бездуховності і байдужості є скорочення тривалості життя населення, зростання дитячої смертності, народження дітей – калік та зниження народжуваності. Невпинно наближається екологічна катастрофа, яку за своїми наслідками можна порівняти з термоядерною війною. Про це свідчить аварія на Чорнобильській атомній електростанції. Якщо так триватиме й надалі, то загибель сучасної цивілізації неминуча. Для подолання екологічної кризи в країні у Державній програмі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів і екологічної безпеки передбачається запровадження загальної екологічної освіти та виховання. Вона має охопити всі верстви населення, починаючи від дитячого садка і закінчуючи вищою школою.

 Основним завданням  екологічної освіти та виховання  в країні повинно бути формування  екологічної свідомості про необхідність  гармонійного співіснування людського  суспільства з навколишнім природним  середовищем та охорону довкілля  від техногенних забруднень. На  це мають бути спрямовані вся  структура, зміст і методи навчання.

 Освіта й виховання  повинні організовуватись на  чотирьох рівнях: загальна ( для всього  населення країни ), дошкільна ( для  дітей дошкільного віку ), шкільна  і вища.

 Метою загальної освіти  має бути формування екологічного  світогляду, забезпечення екологізації  суспільної свідомості, прищеплення  любові до рідного краю, розуміння  необхідності охорони навколишнього  природного середовища на роботі  та в побуті, навичок бережливого  й раціонального споживання природних  ресурсів, прагнення до відтворення  відновних природних ресурсів  і обґрунтованого самообмеження  використання невідновних, створення  ефективної системи екологічної  безпеки.

 Дошкільна екологічна  освіта має бути спрямована  на прищеплення любові до Вітчизни  та рідного краю, пізнання понять  життя і смерті, формування навичок  бережливого ставлення до навколишньої  живої та неживої природи, прагнення  зберегти рослинний і тваринний  світ, зробити кращим навколишнє  природне середовище.

 Шкільна екологічна  освіта повинна мати на меті  вивчення основ загальної екології, раціонального використання природних  ресурсів та екологічної безпеки  біосфери на рівні викладання  дисциплін біології, хімії, фізики  та географії в середній школі.

 Метою екологічної  освіти у вищій школі має  бути підготовка фахівців вищої  кваліфікації ( вчителів, викладачів, інженерів, магістрів, кандидатів і докторів  наук ) для організації суспільного  життя і виробництва, проведення  наукових досліджень у галузі  екології, тобто вирішення повсякденних  екологічних завдань і глобальних  екологічних проблем.

 Формування екологічної культури учнів.

 Екологічна культура  особистості формується в процесі  виховання і навчання. Об’єктивним  показником екологічної культури  є рівень нашого спілкування  з природою. Сприйняття природи  допомагає розвивати такі якості, як емоційність, життєрадісність, чутливе  уважне ставлення до всього  живого. Сьогодні мало говорити  про проблеми навколишнього середовища. І кому не вчителям біології  і хімії потрібно керуватись  простими положеннями екологічної  моралі, здійснювати природоохоронну освіту і виховання учнів не лише в курсі шкільної біології та хімії, а і в позаурочний, позашкільний час на матеріалах природи.

 Гострота сучасних  екологічних проблем поставила  перед педагогічною теорією і  шкільною практикою завдання  великої екологічної і соціальної  значимості: виховання підростаючого  покоління в дусі бережливого  відповідального ставлення до  природи.

 Починаючи з курсу  природознавства початкової школи  і закінчуючи курсом хімії  і екології в старших класах, учитель весь час наголошує  на зв’язках між неживою і  живою природою, між різними компонентами  живої природи, між природою і  людиною. Вивчення екологічних зв’язків відіграє важливу роль у розвитку в учнів логічного мислення, уяви, мови. Постійна увага вчителя на розкриття екологічних зв’язків значно підвищує інтерес учнів до предмета. Під час фактичного опису матеріалу зацікавленість в учнів знижується. Якщо ж при вивченні екології та хімії розвиваються різноманітні і достатньо складні зв’язки, які існують у природі, теоретичний рівень матеріалу підвищується, пізнавальні завдання, поставлені перед учнями, відповідно ускладнюються, і це сприяє розвитку інтересу.

 Саме підручник повинен  бути тією ланкою, яка сполучає  шляхи задоволення пізнавальних  потреб учня педагогічних намагань  вчителя. Хоча, як відомо, один підручник  не може задовольнити пізнавальні  інтереси учнів, які відрізняються  за рівнем природних здібностей. Постає питання, хто ж повинен  стимулювати учня до пошуку  додаткових знань? Звичайно, живе  слово вчителя, яке зможе викликати  інтерес до змісту предмета, підтримуючи  постійну пізнавальну активність, розширити можливості для самостійної  роботи учнів на уроках і в позаурочний час.

 Екологізація біологічної  освіти дає змогу розглядати  природу як єдине ціле з  урахуванням характеру і сили  збалансованих взаємозв’язків між  усіма явищами і процесами, що  відбуваються в біосфері планети.

 Зміст навчальних програм  із різних предметів передбачає  озброєння учнів знаннями, які  мають пряме відношення до  проблем охорони навколишнього  середовища. Проте це повинно  бути не тільки механічна інтерпретація  знань з різних предметів, потрібно  сприяти формуванню в учнів  цілісної картини світу на  основі аналітичного і синтезуючого  розгляду дійсності. У нашій країні  за останні роки зросла увага  до екологічного навчання і  виховання. Оскільки для молодих  школярів найдоступнішою є форма  емоційно-естетичного сприйняття природного середовища, то педагогу необхідно знайти способи злиття емоційних почуттів у ставленні до природи з пізнавальними завданнями щодо її вивчення і практичними діями з охорони. Досить активною формою організації природної діяльності учнів I-III класів з екскурсій, під час яких у них формується позитивні установки, навики спостережливості, орієнтації у позитивних і негативних явищах природному середовищі. Тільки в природі учні можуть конкретно спостерігати зв’язок між предметами та явищами. Екскурсії, навіть у VI класі, створюють словесні образи та ілюструють повніше уявлення про предмети і явища довкілля.

 Конкретні уявлення  про природу, які створюються  в учнів під час екскурсій  в наступних класах при вивченні  біології і хімії допоможуть  розкрити перед ними прості, доступні  їхньому розумінню зв’язки між  окремими предметами і явищами  природи.

 У старших класах  спостерігається розрив між програмними  вимогами і фактичними знаннями  учнів, не забезпечується єдність  їхньої навчальної і позаурочної  діяльності.

 Відомо: на різних етапах  свого життя учні по різному  усвідомлюють і сприймають навколишній  світ. Тому для досягнення певної  мети в екологічній освіті  й вихованні важливо брати  до уваги як вікові, так і  індивідуальні риси характеру, ставлення  до навчання, його мотивацію, комплексно  підходити до вивчення довкілля  з використанням меж предметних  зв’язків.

 Досвідченні вчителі  спонукають учнів активного екологічного  мислення за допомогою завдань  і запитань типу “ Чому ти  так думаєш ? ”,“ Доведи, що …  “, в яких певною мірою виявляються  пізнавальні потреби, духовні запити, нахили і здібності. Під час  розв’язання таких запитань в  учнів виникають власні міркування, аналітичні підходи.

 З метою активізації  пізнавальної діяльності учнів  учитель використовує репродуктивні, пошукові і творчі завдання.

 Розвиток екологічного змісту

 Філософські погляди, суспільні потреби ціннісні орієнтири, відкриття у фізіології, психології  та інших науках що до можливостей  та специфіки розумового розвитку  людини, технічні досягнення людства  та впровадження нових інформаційних  технологій насамперед впливають  на реформування освітньої системи  держави. У цих умовах однією  з найгостріших проблем дидактики  є розробка теорії змісту освіти (ЗО).

 Структура та функції  ЗО зумовлені суспільно – культурним  рівнем розвитку країни та  дидактичними закономірностями  його формування. Останні відповідають  певній моделі освіти. Соціальне  заломлення у вигляді освітньої  законодавчої бази та досягнення  науки в пізнанні процесів  розвитку та навчання людини  є рушійними силами розвитку  ЗО.

 У дидактиці можна  виокремити два основні підходи  до формування та структуризації  ЗО : суспільно – центрований  та дитино – центрований. У  їх основі лежить співвідношення  інтересів суспільства та окремої  людини.