Контрольная работа по "Экологии"

1.Велика різноманітність знарядь, поряд з формуванням міцніших великих общин, тісно пов'язаних з культурою вогнища (традиції збереження постійно тліючого багаття), сприяли розвиткові полювання на середніх і навіть крупних копитних (антилопи, дикі коні, мамонти), а також печерного ведмедя. У зв'язку з цим оброблена на вогні їжа поступово ставала основним джерелом харчування.

За деякими даними, у мустьєрський час, тобто у період існування пізніх неандертальців, почали з'являтися випадки поховання померлих (звичайно поблизу стоянок). Це свідчить про виникнення релігійних уявлень.

Первісна  людина поставила вогонь на службу людському суспільству. Можна сказати, що після геніального винаходу, яким було ашельське зубило, освоєння вогню і особливо штучне його добування — найбільше відкриття людства.

Освоєння вогню пройшло  три основні етапи, а саме:

1. використання природного вогню;
2. зберігання і застосування вогню для виготовлення деяких знарядь (загострення дерев'яної рогатки і дерев'яних списів тощо);
3. штучне добування вогню (тертям і свердлінням).

Є підстави гадати що коли два перші етапи освоєння вогню відносяться до найбільш раннього періоду існування найдавнішої людини то третій етап, тобто штучне добування вогню, слід віднести до періоду виникнення неоантропів.

Добування і використання вогню мало величезне  значення для фізичного розвитку первісної людини, для форму, вання суспільних відносин і утворення перших традицій. Так, використання вогню значно розширило діапазон харчових ресурсів, термічна обробка їжі сприяла кращому її засвоєнню, що в свою чергу сприятливо позначилося на біологічному розвитку людей. Вогонь врятував людей від переохолодження і став надійною зброєю для захисту від хижих тварин. Перед цим тривале зберігання і підтримання палаючого вогнища в житлі (печері, гроті тощо) сприяло утворенню і згуртуванню первісних колективів. Надалі ці колективи переходять у постійні общини, об'єднані спільними завданнями її членів. Одночасно з цим починається поділ праці за віковими і статевими ознаками.

Слід  також зазначити, що саме вогонь як нова продуктивна сила вперше дав змогу первісній людині вийти за межі даної йому природою екологічної ніші, а також пристосуватися до змін у навколишньому середовищі. Вогонь остаточно відділив людину від не-людських мавп.

Отже, лише на початку середнього плейстоцену  або дещо пізніше первісна людина змогла вирватися з-під влади природи і цим прокласти шлях в історію людства.

Первісна  людина поводилася в природному середовищі, як і всі

інші  представники тваринного світу: шукала їжу, ховалася від

непогоди  в природних захистках, пристосовувалась до особливостей

довкілля. Так продовжувалось більше мільйона років – з періоду, який

датується цифрою 3,5 мільйона років тому, коли троє прямоходячих

індивідів пройшли по вулканічному пилові і  залишили сліди для

нащадків, до періоду, в якому почалося використання вогню,

свідчення про який знаходять у печерах. Використання вогню слід вважати початковим моментом в історії

людини  розумної – ця істота (до формування homo sapiens залишалося

ще біля двох мільйонів років) за впливом  на природне довкілля

відрізнялася  від інших живих істот. Саме ця відміна ще два мільйони

років тому була характерною ознакою людства. Примітивнізнаряддя – 

палка, спис, кремнійова сокира – не внесли принциповоїзміни впливу

людства на природне середовище. Вони лише компенсували

недостатню  міцність щелепів, кігтів, м’язів, які  були в інших

представників хижого царства.

Описана картина взаємовідносин між людиною  і природою

збереглася  і на більшій частині антропогенезу  – ери homo sapiens, яка

налічує 35-40 тисяч років. Використання енергії  відрізняло людей від

інших представників  живої природи. Піклування про житло, одяг, про

знаряддя  полювання та збирання рослинної  їжі не вносило

принципових змін у відношення до природного середовища.

2.

3. Історія дослідження проблем екологічної кризи налічує вже майжесто років, але лише недавно прийшло усвідомлення того, що екологічна кризаце багато в чому світоглядний, філософсько-ідеологічна криза, щовирішення екологічних проблем в глобальному масштабі неможливо беззміни пануючого в даний час антропоцентіческого (від грец.anthrхpos людина + kentron центр) громадської екологічної свідомості,що ставить на перше місце людини і її інтереси на шкоду інтересамнавколишньої його природи. 

По суті, для первісної  людини навколишні об'єкти і явища  є нещо інше, як "люди в іншому вигляді". А раз так, то немає і не може бутипринципової різниці і межі між людським і природним. Цимобумовлена друга риса екологічної свідомості в архаїчну епохусуб'єктне сприйняття світу природи (точніше, суб'єкт-об'єктнанероздільність з ним).  
Взаємодія з природою в архаїчну епоху, безумовно, носить в ціломупрагматичний характер, оскільки головна його мета забезпечити родуфізичне виживання. Але в той же час для первісної людини природаце не тільки "вороже оточення" або "постачальник корисного продукту", алеі його "рідний дім" (характерно походження слова "природа" "при роді").  
Рід цілком занурений у природу не тільки фізично, але й духовно: він як бирозчиняється в ній. Тому третя риса екологічної свідомості вархаїчну епоху полягає в тому, що поряд з домінуваннямпрагматичного взаємодії зі світом природи присутні елементи інепрагматичні.  
У процесі розвитку людського суспільства, формування свідомості тапояви певної фізичної незалежності від природи оригіналпсихологічне єдність з нею починає руйнуватися. Вона все більше ібільше сприймається як щось існуюче поза людиною, незалежно відлюдини і протиставлене людині. Це відчуження від природипроходило декілька етапів. 

На першому етапі пошуки первісною людиною причин природних  явищпризводять до появи уявлень  про особливий потойбічний світ духів,керуючих всім, що відбувається навколо складається анімістичних картинасвіту.

Другий етап відчуження людини від природи пов'язаний з епохою античності,коли складається система уявлень про богів як творців природи. Логічним підсумком даної тенденції розвитку буде формування нового,екоцентріческого типу екологічної свідомості, що є своєрідним  
"синтезом" в діалектичної тріаді або запереченням попереднього заперечення. 

4. По-перше, природа задовольняє потреби людини в їжі, воді, повітрі, без яких люди жити не можуть і тому цей зв'язок між природою і людиною вічна і незмінна. Посуху і неврожаї навіть для сучасного людства становлять проблему, а для людей минулих століть вони були справжнім лихом. 
 
По-друге, особливості навколишньої природи формують сам образ життя людини. Життя людей, які живуть, наприклад, на березі моря, відрізняється від способу життя населення лісових або гірських районів, а народи Півночі змушені організувати свій побут і трудову діяльність зовсім інакше, ніж південні народи. Відповідно і прогресувала у своєму розвитку населення різних районів планети в залежності від природних умов проживання. 
 
По-третє, природні ресурси справляють величезний вплив на економічний розвиток людства. По-справжньому глобальні масштаби ця зв'язок між людиною і природою прийняла в останні два століття, коли людям для забезпечення своєї життєдіяльності стали необхідні такі корисні копалини, як вугілля, нафта, уран і так далі. Економіка десятків країн (і нашої теж), а отже, і життя мільйонів людей сьогодні залежить від наявності в надрах їх територій цих природних ресурсів. 
 
По-четверте, людина все ще залежить від різних стихійних змін, що відбуваються в природі. Різка зміна клімату, землетрусу, урагани здатні кардинально вплинути на життя населення цілих районів земної кулі. Цунамі в Таїланді, землетрус в Японії і численні урагани в США тому прикладом. 
 
Однак зв'язок між природою і людиною взаимообразна. Людство своєю діяльністю також впливає на природу і, на жаль, найчастіше це вплив негативно, тобто, завдає природі відчутної і інколи непоправної шкоди. 
 
Сьогодні в сферу своєї виробничої діяльності люди втягують практично всі існуючі природні ресурси - земні надра, гірські породи, верхні шари грунту, водні запаси, ліси і навіть повітря. Таке «втручання» в усталені протягом сотень тисяч років природні процеси може призвести і часто призводить до катастроф, які прийнято називати екологічними. Наприклад, до пересихання річок, висихання озер або глобального забруднення навколишнього середовища в результаті аварій на різному технічному обладнанні.

5. Еколо́гія (грец. οίκος — будинок, дім; грец. λογος — наука) — наукова дисципліна, один з розділів біології, який досліджує взаємовідносини між біотичними та соціальними цілісностями та їхнім довкіллям.

Екологія вивчає взаємовідносини організмів із довкіллям, досліджує структурно-функціональну організацію надорганізмових систем (популяцій, угруповань, екосистем, біосфери), виявляє механізми підтримання їх стійкості упросторі й часі.

Аутекологія — розділ екології, що вивчає вплив чинників довкілля на окремі організми, популяції і види (рослин, тварин, грибів, бактерій). Завдання аутекології — виявлення фізіологічних, морфологічних і інших пристосувань (адаптацій) видів до різних екологічних умов: режиму зволоження, високим і низьким температурам, засоленню ґрунту (для рослин). Останніми роками в аутекології з'явилося нове завдання — вивчення механізмів реагування організмів на різні варіанти хімічного і фізичного забруднення (включаючи радіоактивне забруднення) середовища.

Демеколо́гія (від грец. demos — народ), екологія популяцій — розділ загальної екології, що вивчає динаміку чисельності популяцій, внутрішньопопуляційні угрупування і їх взаємовідносини.

У рамках демекології визначаються умови, за яких формуються популяції. Демекологія  описує коливання чисельності різноманітних  видів внаслідок впливу екологічних  факторів та встановлює їх причини, розглядає  особину не ізольовано, а у складі групи таких самих особин, що займають визначену територію і відносяться  до одного виду.

Синекологія, розділ екології, присвячений вивченню життя біоценозов, тобто багатовидових співтовариств тварин, рослин і мікроорганізмів. Термін «З.» був запропонований швейцарським ботаніком К. Шретером (1902) і прийнятий Брюссельським міжнародним ботанічним конгресом (1910) для позначення вчення про рослинні співтовариства — фітоценозах . Таким чином, С. в первинному сенсі — синонім сучасною фітоценології, надалі більшість фітоценологов стали рахувати С. лише частиною фітоценології, що охоплює екологічні сторони вивчення фітоценозу. Ср. Аутоекологія .

Екосистемологія-  розділ екології, який досліджує екосистеми (насамперед ценоекосистеми, або біогеоценози) як дуже складні об'єднання популяцій рослин, тварин і мікроорганізмів і біоценотичних середовищ, що утворилися під їх впливом, їх трофічні і медіопативні відносини, складні підсистеми ( консорції) і блоки (автотрофні, біотрофні, сапротрофні), а також потоки речовин і енергії, що встановилися, їх авторегуляція і біотоценогенез, а також раціональне використання та охорону.

Екосисте́ма — це сукупність живих організмів, які пристосувалися до спільного проживання в певному середовищі існування, утворюючи з ним єдине ціле.

Біото́п (грец. βιος — життя і грец. τοπος — місце) — ділянка поверхні землі з більш-менш однотипними умовами існування (ґрунтом, мікрокліматом тощо). Біотоп є основною екологічною одиницею класифікації ділянок земної поверхні за ступенем їх подібності. Зазвичай біотоп заселений певним угрупованням організмів (біоценозом). Разом із біоценозом біотоп складає біогеоценоз, себто є його неорганічною компонентою. У більш вузькому тлумаченні біотоп розглядають, як середовище існування комплексу тварин, що входять у біоценоз.

Біоцено́з (від біо- та грец. koinós — спільний) — сукупність рослин, тварин і мікроорганізмів, що населяють певну ділянку суші або водоймища і характеризуються певними відносинами як між собою, так і з абіотичними факторами середовища 

Біогеоцено́з — ділянка земної поверхні, що характеризується певними фізико-географічними умовами (характером мікроклімату,рельєфу, геологічної будови, ґрунту та водного режиму), разом з біоценозом (угрупованням рослинних і тваринних організмів).

Продуце́нти — організми, які продукують органічні речовини із неорганічних сполук. Організми, які здатні до фото- або хемосинтезу.

Консументи (від лат. consumе - вживати) - гетеротрофи, організми, що споживають готові органічні речовини, створювані автотрофами (продуцентами). На відміну від редуцентов, консументы не здатні розкладати органічні речовини до неорганічних.

Редуценти( сапрофіти) — організми, що отримують необхідні для життєдіяльності речовини, руйнуючи залишки мертвих рослин і тварин чи відмерлі частини рослин і тварин, абсорбуючи розчинні органічні сполуки.

Гомеостаз (ін-грец. ὁμοιοστάσις від ὅμοιος - однаковий, подібний і στάσις - стояння, нерухомість) - саморегуляція, здатність відкритої системи зберігати постійність свого внутрішнього стану допомогою скоординованих реакцій, спрямованих на підтримання динамічної рівноваги. Прагнення системи відтворювати себе, відновлювати втрачену рівновагу, долати опір зовнішнього середовища.

Вид (лат. species) - основна структурна одиниця біологічної систематики живих організмів (тварин, рослин і мікроорганізмів)[1]; таксономічна, систематична одиниця, група особин із загальними морфофизиологическими, біохімічними та поведінковими ознаками, здатна до взаємного схрещування, яке дає в ряду поколінь плодюче потомство, закономірно поширена в межах певного ареалу і подібно змінюється під впливом факторів зовнішнього середовища.

Популяція — сукупність організмів, що займають обмежений ареал (територія поширення якогось об'єкта або явища), мають спільне походження за фенотипом та географічно ізольовані від інших популяцій даного виду. Ріст популяції — співвідношення між народжуваністю і смертністю.