Лекции по "Экологии"

Стійкість організмів, популяцій  або екосистем виявляється у  самому факті їхнього існування  протягом тривалого часу. Але біосистеми не існують вічно. Як смерть окремих  особин, так і вимирання видів  є природним процесом. У ході еволюції, коли певні види вимирають та їм на зміну приходять інші, більш пристосовані до умов існування, видове різноманіття біосфери зростає. Інша річ, коли вимирання організмів та руйнування екосистем іноді стають наслідком катастрофічних природних або антропогенних порушень (виверження вулканів, повені і т.п.).

Іноді популяції та види знищуються людиною безпосередньо, а почасти знищують опосередковано, коли під впливом антропогенної  діяльності середовище змінюється таким  чином, що стає цілком непридатним для існування будь-якого організму. Таке опосередковане знищення біологічного різноманіття людиною в сучасну епоху е основним. Заборона мисливства, наприклад, не зберігає від вимирання сокола-сапсана, якщо цілковито зруйновані його місця проживання та знищена природна кормова база..

Історія людства накопичила вже цілий ряд прикладів негативних наслідків спроб надто грубого  і спрощеного "призначення" якихось  біологічних видів, родин і навіть екосистем однозначно позитивними, або однозначно негативними. Осушення боліт призводило не тільки до зменшення малярійних комарів, а й до більш бурхливим весняним паводкам при висушення прилеглих полів влітку, відстріл вовків ("кривдників" мирних пухнастих оленів) на замкнутому плато - до непомірного зростання чисельності цих оленів, майже повного винищення ними кормів і подальшому повального відмінку.

49. Стратегії,плани програми  збереження біорізноманіття

Збереження  біорізноманіття та формування екомережі

Регіональна програма та регіональна схема формування національної екологічної мережі не розроблені через відсутність фінансування. Нормативно-правові акти місцевого рівня, розроблені з метою забезпечення реалізації Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі на 2000-2015 роки, відсутні.

Пропозиції щодо розвитку заповідної справи та, відповідно, формуванню регіональної екологічної мережі включені в "Комплексну програму охорони навколишнього  природного середовища, раціонального  використання природних ресурсів і  екологічної безпеки м. Севастополя на період до 2010 року", затверджену у встановленому порядку у 2003 році. Деякі заходи передбачені "Програмою сталого соціально-економічного, екологічного і культурного розвитку м. Севастополя на період до 2015 року", затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 2006 р. № 1017.

На підставі звернення  Севастопольської міської держадміністрації (СМДА) Держу правлінням охорони  навколишнього природного середовища в м. Севастополі розглянуто проект Загальнодержавної цільової екологічної програми збереження і відтворення біорізноманіття України на період 2008-2027 р.р. і при участі вчених ІнБПМ ім.. О.О. Ковалевського НАН України розроблені пропозиції та комплекс заходів щодо збереження біорізноманіття регіону Севастополя, які повинні фінансуватися за рахунок місцевого бюджету, для використання при формуванні зазначеної Програми.

У складі Генерального плану  розвитку міста Севастополя на період до 2025 року, затвердженого 13.12.2005 р., розроблений  розділ «Екологічний каркас міста і планувальна організація ландшафтно-організаційних територій».

Загальнодержавною програмою  формування національної екомережі  України передбачено, що формування структурних елементів національної екологічної мережі місцевого значення здійснюватиметься за рахунок коштів відповідних розділів місцевих бюджетів і місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища. Згідно зі ст. 22 (п.3) Бюджетного Кодексу України розпорядниками коштів міського бюджету можуть бути тільки структурні підрозділи (управління) міської держадміністрації.

З метою рішення питання  про виділення фінансових коштів на розробку регіональних програми і  схеми формування національної екологічної  мережі Держуправлінням кількоразово протягом останніх років було запропоновано  включити в план роботи Севастопольської міської Ради розгляд зазначеного питання. Розроблений Держуправлінням проект рішення Севастопольської міської Ради «Про розробку Регіональної програми і схеми формування національної екологічної мережі» був направлений на адресу Севастопольської міської держадміністрації для організації його оформлення та погодження в установленому порядку, відповідно до діючого регламенту.

Крім того, з ініціативі Держуправлінням в установленому  порядку розроблені запити щодо фінансування у 2009 році за рахунок місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища розроблення регіональних програми та схеми формування екомережі (виконавець – ІнБПМ НАН України). Запити розглянуто на засіданні постійної профільної депутатської комісії Севастопольської міської Ради та схвалено міськрадою. Міськрадою дано доручення Севастопольській міській держадміністрації передбачити фінансування розробки програми формування регіональної екомережі на 2009 рік.

В цілях забезпечення комплексного підходу до рішення  питань в сфері охорони та збереження біо- та ландшафтного різноманіття, формування регіональної екомережі Держуправлінням у 2008 році розроблені пропозиції і комплекс заходів, які повинні бути враховані при формуванні регіональної програми соціального та економічного розвитку міста Севастополя на 2009 рок. Переліком заходів передбачено розроблення програми формування регіональної екомережі, а також проектів землеустрою з організації та встановленню меж структурних елементів екомережі - територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення та прибережної захисної смуги уздовж Чорного моря.

Держуправлінням охорони  навколишнього природного середовища в м. Севастополі розроблені і  кількоразово протягом останніх років  надані на адресу Севастопольської міської державної адміністрації пропозиції щодо організації роботи з виконання Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі на 2000-2015 роки, в т.ч. щодо виконання невідкладних заходів - розроблення регіональних програми та схеми формування екомережі.

Питання щодо реалізації основних положень Загальнодержавної  програми формування національної екомережі  України на 2000-2015 роки та Закону України  «Про екологічну мережу України» з  ініціативи Держуправління, при активної участі та підтримці учених ІнБПМ ім. О.О. Ковалевського НАН України, кількаразово розглянуто на засіданні постійної профільної депутатської комісії Севастопольської міської Ради.

У 2005 р. з ініціативи Держуправління охорони навколишнього природного середовища в м. Севастополі створено Севастопольську міську Координаційну раду з питань формування національної екологічної мережі (розпорядження СМДА від 12.05.05р. № 573-р). В зв'язку з змінами посад більшості членів Координаційної ради засідання у 2008 р. не проводилися. Держуправлінням охорони навколишнього природного середовища в м. Севастополі прийняті міри для відновлення роботи Севастопольської міської координаційної ради з питань формування національної екологічної мережі та створення Севастопольською міською держадміністрацією (СМДА) робочої групи з питань встановлення меж територій ПЗФ загальнодержавного значення. На підставі звернень Держуправління внесені зміни до складу Севастопольської міської координаційної ради з питань формування національної екологічної мережі (розпорядження СМДА від 02.04.2009р. № 280-р) та відновляється робота координаційної ради.

Питання щодо розвитку існуючої мережі природно-заповідних територій, збереження біо- та ландшафтного різноманіття і формування екомережі винесено на розгляд Колегії Держуправління охорони навколишнього природного середовища в м. Севастополі 11.02.2009р. Рішенням Колегії Севастопольської міської раді та Севастопольської міської державної адміністрації в рамках їх повноважень запропоновано вжити відповідних заходів для рішення проблеми фінансування робіт з встановлення меж територій ПЗФ загальнодержавного значення, розробки схемі формування регіональної екологічної мережі та матеріалів клопотання щодо створення національного природного парку.

Площі земельних  угідь – складових національної екомережі за роками, тис.га*

Таблиця 5.1.

Категорії землекористування	2000 (на 01.01.2001)	2005 (на 01.01.2006)	2006 (на 01.01.2007)	2007 (на 01.01.2008)	2008 (на 01.01.2009)
Землі природного призначення	22,5	22,5	23,7	23,7	23,7
Сіножаті та пасовища	4,8	4,7	4,7	4,7	4,7
Землі водного господарства (рибні ставки)**	0,044	0,044	0,044	0,044	0,044
Землі водного фонду у т.ч. площа рибних ставків	0,9	0,9	0,9	0,9	0,9
Землі оздоровчого призначення	1,2	1,2	1,2	1,2	1,2
Землі рекреаційного  призначення	8,7	8,7	8,7	8,7	8,7
Землі історико-культурного  призначення	0,5	0,7	0,7	0,7	0,7
Ліси	34,9	35,4	35,4	35,4	35,4

* За даними Головного  управління Держкомзему у м.  Севастополі від 13.07.2009р. вих.  № 8-2.1-1/4287

** Площа ставків у  ДП р/з ім. П. Осіпенко;

*** Загальна площа поверхневих  водних об'єктів - 0,842 тис. га (за  даними паспортів водних об'єктів  м. Севастополя,

без обліку рік)

В цілях забезпечення цілісності і нерозривності екомереж суміжних адміністративних територій  у 2008 році Держуправлінням охорони навколишнього природного середовища в м. Севастополі зроблено сприяння в розробці Кримської екомережі – розроблювачам (ІнБПМ ім. О.О. Ковалевського НАН України) надані матеріали і результати наукових досліджень по регіону м. Севастополя (щодо приморських територій природно-заповідного фонду) для забезпечення комплексного підходу до рішення питань щодо формування екомережі Кримського півострова.

Проблемні питання:

1) Відсутність фінансування  для розроблення регіональних  проекту і схеми формування національної екомережі, а також для розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж структурних елементів екомережі – існуючих територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

2) Для одержання достовірної  інформації про сучасний стан земель м. Севастополя і обліку їх змін у динаміці потрібно рішення питань про створення спеціалізованої лабораторії по моніторингу земель в системі одного з відповідальних суб'єктів моніторингу довкілля (Відповідно до листа Головного управління Держкомзему в м. Севастополі на адресу Держуправління охорони навколишнього природного середовища в м. Севастополі від 06.02.2009р. № 382/5/9-09).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

50. Природно-заповідний  фонд України і Чернівецької  області. Екомережа.

У Законі України "Про природно-заповідний фонд України" подано класифікацію територій та об'єктів ПЗФ України (стаття 3) та форм власності на території на об'єкти природно-заповідного фонду (стаття 4). 
До складу природно-заповідного фонду України входять (рис. 4.2) як природні, так і штучно створені території та об'єкти.

 
Рис. 4.2. Структура типів територій  і об'єктів, включених у природно-заповідний фонд (ПЗФ) України

Державний природно-заповідний фонд - це складна система, яка включає  в себе чотири підсистеми:

1. природоохоронну та науково-дослідну (біосферні заповідники, заповідники і пам'ятки природи);
2. природоохоронну та рекреаційну (національні парки і пам'ятки садово-паркового мистецтва);
3. природоохоронну та ресурсновідновну (заказники природи);

4) науково-дослідну та  природоохоронну (ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні  парки).

Залежно від рівня  наукової і природоохоронної цінності заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва отримують статус державного або місцевого значенняЗалежно від походження та інших особливостей природних комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками природи, заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, геологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні; пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.Станом на 1 січня 2004 р. природно-заповідна мережа України охоплювала 7023 територій та об'єктів загальною площею понад 2,7 млн га. 

Природні заказники  й заповідники, яких в Україні  найбільше і які займають найбільшу площу охоронних територій, обмежені як територіально, так і функціонально. Як правило, вони займають невеликі за площею території без наявності буферних зон.

Обмеження будь-якої діяльності на суміжних територіях зводиться лише до рекомендацій не розміщувати поблизу об'єктів природно-заповідного фонду екологічно небезпечне виробництво. Це веде до незахищеності периферійних ділянок із статусом суворого заповідання від впливу сільськогосподарської, лісогосподарської, рекреаційної діяльності та промислового виробництва

Жорстке обмеження будь-якого  господарського використання резервованих територій викликає негативне відношення місцевого населення і супроводжується  частими порушеннями природоохоронного  законодавства. Функціональні обмеження, зокрема проведення лише науково-дослідної та природоохоронної діяльності ставлять установу в жорстку залежність від державного фінансування, яке знаходиться далеко не на належному рівні. Окрім цього, збережені найбільш цікаві природні утворення держави є практично недоступними для відвідування як закордонними, так і вітчизняними громадянами.Працівники природних заповідників, розуміючи складність цієї проблеми, часто проводять краєзнавчу екскурсійну діяльність, мотивуючи це необхідністю проведення екоосвітньої та ековиховної роботи, яка є однією з додаткових функцій цих природоохоронних установ. Проте, ця діяльність є можливою лише під керівництвом працівників заповідника на спеціально облаштованих екологічних стежках, створення яких вимагає додаткових коштів. 
Натомість, серед туристів дедалі більшої популярності набувають установи природно-заповідного фонду, які передбачають поліфункціональне використання територій. Це національні природні парки й регіональні ландшафтні парки. У структурі їхньої діяльності рекреаційне природокористування займає одне з чільних місць (табл. 4.3):