Лекции по "Экологии"

Національні парки поряд  із природоохоронною функцією виконують  рекреаційну. Саме завдяки цій категорії  на національному рівні практично  розв'язується суперечність між збереженням  природної краси та її рекреаційним використанням.

Залежно від цільового  призначення, природоохоронного статусу, територіальної і ландшафтної структури  заповідних об'єктів, С. М. Стойко виділив  їх основні функції:

Науково-дослідна функція. Полягає у можливості проведення в заповідних територіях систематичних стаціонарних досліджень, результати яких використовують при науковому обґрунтуванні раціонального природокористування, рекреаційного навантаження тощо.Екологічна функція. Надання платних екологічних, соціальних і рекреаційних послуг туристам та екскурсантам відіграє важливу роль у формуванні власних фінансових ресурсів установ ПЗФ в умовах ринкових відносин.Соціальна функція. Властива національним паркам, охоронним ландшафтним районам, паркам-пам'ятникам садово-паркового мистецтва. В умовах існуючих темпів урбанізації перед ними стоїть важливе завдання - забезпечення рекреаційними ресурсами населення міст й індустріально-промислових агломерацій.Природо-пізнавальна функція. Властива екосистемам як природного, так і культурного походження. Природні екосистеми дають змогу ознайомитись туристам і краєзнавцям з визначними пам'ятками та явищами природи, красивими пейзажами; відвідати екологічно чисті об'єкти; побачити екзотичний тваринний і рослинний світ; відвідати історичні місця і споруди; познайомитись з інтродукованими видами рослин і тварин та їх адаптацією до нових екологічних умов.

Культурно-освітня та дидактична функція. Полягає у сприянні розвитку загальноосвітньої сфери  людини, розширенні її природничого і краєзнавчого світогляду, вихованні природоохоронної активності та відповідальності за стан природи як національного, так і загальнолюдського багатства. Історичний аналіз взаємодії суспільства й біосфери свідчить про значення природних багатств не лише для біологічного виживання людини, але й для її інтелектуального і духовного розвитку.

Ландшафтно-естетична  функція. Розуміючи важливе значення навколишньої природи, людина здавна прагнула зберегти не лише корисні для неї  природні ресурси, а й естетично  вартісні ландшафти. Саме завдяки цьому в Україні у XIX ст. створювалися прекрасні ландшафтні парки (Софіївка, Олександрія, Тростянець тощо), ботанічні сади, бралися під охорону мальовничі скелі, старі дерева й урочища.

Природно - заповідний фонд Чернівецької області

Майже весь природно - заповідний фонд нашої області створений  на вилучених або  не вилучених землях державного лісового фонду. Землі лісового фонду  займають 32 відсотки (258,1 тис. га) площі області, а розміщено на них   64 відсотки площ об’єктів природно – заповідного фонду. Окрім того площа заповідних об’єктів  становить 10,5 відсотка (!) загальної площі області, цей показник у 2,5 рази вищий як  середній по державі.  
Розміщення об’єктів природно – заповідного фонду області по категоріях земель  
 
Площа об'єктів природно - заповідного фонду  на території земель лісового фонду області в цілому становить  біля 30 відсотків, в той час коли статтею 10 розділу ІІІ Закону України  від 10.02.2000р. № 1436 – ІІІ „Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево – букових лісах Карпатського регіону” передбачено розширення мережі заповідного фонду в цілому Карпатському регіоні до 20 відсотків.  
Структура природно – заповідного фонду на землях лісового фонду областіНа території лісового фонду підвідомчих підприємств облуправління лісового та мисливського господарства виділено  104 об’єкти природно – заповідного фонду: заказники загальнодержавного значення, регіональні ландшафтні парки, державні заповідні урочища, заказники місцевого значення, пам’ятки природи місцевого значення, всього на площі 54,9 тис. га , що складає 31,3 (!) відсотка  загальної площі лісів облуправління.  
Приведена інформація свідчить що вилучення земель державного лісового фонду  для розширення заповідного фонду  абсолютно недоцільне.  Необдумане заповідання лісових масивів, а також їх вилучення із території державного лісового фонду теж  може привести до негативних наслідків і прямих економічних збитків. Свідченням  цього є стихійне лихо у березні 2002 року, коли по області утворилось 1230 гектарів суцільних вітровалів та 3266 га вибіркових, загальний обсяг -   468,0 тис. куб. м, в тому числі тільки по Путильському району суцільні вітровали виникли на площі 1052 га  загальним обсягом 374,4 тис. куб. м   Загальна площа суцільних вітровалів по ДП "Путильський лісгосп" становила 368 га, в т. ч. у пристигаючих  насадженнях – 73 га,  у стиглих і перестиглих насадженнях 224 га та обсягом  85,1 тис. куб. м – це більш як річна розрахункова лісосіка головного користування зазначеного підприємства. Слід відмітити, що основна частина цих вітровалів  виникла у стиглих насадженнях різних категорій захисності та у насадженнях, розташованих вище 1100 м над рівнем моря. Зазначене ставить під сумнів доцільність створення національного природного парку „Черемошський”. Детальний аналіз стану лісів Перкалабського лісництва ДП "Путильський лісгосп"  також свідчить, що в основному це штучно створені молодняки та середньовікові насадження, які потребують постійного лісогосподарського догляду вони не становлять особливої цінності для національного природного парку. Враховуючи зазначене облуправління лісового та мисливського господарства вважає недоцільним створення національного природного парку „Черемошський”. Землі державного лісового фонду будуть знаходитись в кращому стані у підпорядкуванні підприємств Держкомлісгоспу України.  
Окремо – щодо доцільності створення НПП "Хотинський". Ліси Колінківецького, Клішківецького, Рухотинського, Хотинського лісництв загальною площею 15072 га розташовані на Хотинському підвищенні, до р. Дністер прилягають лише незначні території площею 254 га, що віднесені до захисних смуг лісів вздовж берегів річок, а 85,7 % площі вказаних лісництв відносяться до експлуатаційних лісів, основне призначення яких – задоволення потреб народного господарства в деревині  з одночасним забезпеченням природозахисних функцій. 
Крім цього, ці ліси розташовані в густонаселеному районі, експлуатуються вже декілька століть, а отже зазнали значних змін: більше  50% площ  впродовж шістдесяти років займають штучно створені ліси – лісокультури, з врахуванням чого вони мало відповідають критеріям, необхідним для віднесення їх до національного природного парку.  
В той же час вони є економічною базою для функціонування Хотинського та Сокирянського держлісгоспів, забезпечують потребу населення в деревині. Включення лісів до складу національного природного парку та заборона рубок головного користування значно зменшить обсяги лісокористування, що, в свою чергу, різко скоротить кількість робочих місць, погіршить господарську діяльність зазначених підприємств, за рахунок коштів якого  здійснюються значні обсяги робіт з ведення лісового господарства -  лісовідновлення, рубки догляду, охорона і захист лісу. Лише 30 % даних робіт здійснюються за рахунок бюджетних коштів на ведення лісового господарства. Незважаючи на це лісгоспами забезпечується належне ведення лісового господарства, покращання якісного породного складу лісів, підвищення їх продуктивності.Окремі ділянки лісів на території Кельменецького району, що проектуються до складу національного природного парку, розташовані розрізнено і являють собою малопродуктивні, переважно порослеві, насадження  на крутосхилах до р. Дністер.На території держлісфонду Хотинського та Сокирянського держлісгоспів виділено 3888,6 га об’єктів природно-заповідного фонду, в тому числі: пам’ятки природи загальнодержавного значення – 109 га, заповідні урочища обласного значення – 144,8 га,  ландшафтні заказники обласного значення – 3634,8 га, з них на території Кельменецького району – 2045,3 га («Бабинська стінка», «Молодівський яр», «Поливанівський яр»), Сокирянського району -1438,4 га («Шебутинський яр», «Галицька стінка», «Василівський яр»), Хотинського району – 151,1 га.Необґрунтоване  стихійне розширення мережі природно -  заповідного фонду за рахунок вилучення земель лісового фонду на даний час є розкішшю, яка призводить тільки до розладнання вилучених насаджень, в основному – подвійних збитків для держбюджету (оскільки виділяється фінансування але ніяких коштів за використання лісових ресурсів не сплачується) та сприяє безконтрольному використанню вилучених земель та лісових ресурсів.  
Заповідаючи високопродуктивні деревостани, ми чекаємо коли вони втратять свою цінність, а потім  замість високоякісної вчасно зрубаної  деревини часто маємо   дрова (які і не завжди можна реалізувати). Такі економічні втрати не перекриваються ніяк тим ефектом, що такий деревостан простоїть ще 10 - 20 років,   тому  оптимальним варіантом для забезпечення нормального збереження і примноження природно – заповідного фонду є виділення заповідних територій без вилучення їх у лісокористувачів. Це дасть змогу повноцінно фінансувати всі необхідні природоохоронні заходи не тільки із держбюджету, а і за рахунок використання власних коштів підприємств,  а також забезпечить спеціальний екологічно і господарсько збалансований режим ведення лісового господарства на зазначених територіях і  усуне неоправдані втрати високоякісної деревини, а також сумнівне використання вилучених (найкращих!) земель у майбутньому. Національні парки необхідно створювати  у місцевості, де є розвинута інфраструктура туристичної галузі (сітка доріг, побутові умови та ін.), тоді таке заповідання принесе економічний ефект.  
При виділенні нових об’єктів природно – заповідного фонду часто  залишаються не враховані інтереси відповідних регіонів, у яких лісогосподарська галузь є найбільш розвиненою і основною та специфіка ведення лісового господарства. Це стосується насамперед Путильського, Вижницького, Хотинського, Сокирянського  та Сторожинецького районів.  
Підхід до справи заповідання, особливо із вилученням   територій лісового фонду має бути  виваженим, комплексним та таким, що враховує інтереси усього суспільства, на основі науково обґрунтованих норм.     Облуправління лісового та мисливського господарства вважає площу об’єктів природно – заповідного фонду області оптимальною та просить розглянути  викладені пропозиції  з  врахуванням природоохоронних, економічних і соціальних інтересів регіону.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

50.

У Законі України "Про  природно-заповідний фонд України" подано класифікацію територій та об'єктів  ПЗФ України (стаття 3) та форм власності  на території на об'єкти природно-заповідного  фонду (стаття 4). 
До складу природно-заповідного фонду України входять (рис. 4.2) як природні, так і штучно створені території та об'єкти.

 
Рис. 4.2. Структура типів територій і об'єктів, включених у природно-заповідний фонд (ПЗФ) України

Державний природно-заповідний фонд - це складна система, яка включає  в себе чотири підсистеми:

4. природоохоронну та науково-дослідну (біосферні заповідники, заповідники і пам'ятки природи);
5. природоохоронну та рекреаційну (національні парки і пам'ятки садово-паркового мистецтва);
6. природоохоронну та ресурсновідновну (заказники природи);

4) науково-дослідну та  природоохоронну (ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні  парки).

Залежно від рівня наукової і природоохоронної цінності заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва отримують статус державного або місцевого значенняЗалежно від походження та інших особливостей природних комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками природи, заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, геологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні; пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.Станом на 1 січня 2004 р. природно-заповідна мережа України охоплювала 7023 територій та об'єктів загальною площею понад 2,7 млн га. 

Природні заказники й заповідники, яких в Україні найбільше і які займають найбільшу площу охоронних територій, обмежені як територіально, так і функціонально. Як правило, вони займають невеликі за площею території без наявності буферних зон.

Обмеження будь-якої діяльності на суміжних територіях зводиться лише до рекомендацій не розміщувати поблизу об'єктів природно-заповідного фонду екологічно небезпечне виробництво. Це веде до незахищеності периферійних ділянок із статусом суворого заповідання від впливу сільськогосподарської, лісогосподарської, рекреаційної діяльності та промислового виробництва

Жорстке обмеження будь-якого  господарського використання резервованих територій викликає негативне відношення місцевого населення і супроводжується  частими порушеннями природоохоронного законодавства. Функціональні обмеження, зокрема проведення лише науково-дослідної та природоохоронної діяльності ставлять установу в жорстку залежність від державного фінансування, яке знаходиться далеко не на належному рівні. Окрім цього, збережені найбільш цікаві природні утворення держави є практично недоступними для відвідування як закордонними, так і вітчизняними громадянами.Працівники природних заповідників, розуміючи складність цієї проблеми, часто проводять краєзнавчу екскурсійну діяльність, мотивуючи це необхідністю проведення екоосвітньої та ековиховної роботи, яка є однією з додаткових функцій цих природоохоронних установ. Проте, ця діяльність є можливою лише під керівництвом працівників заповідника на спеціально облаштованих екологічних стежках, створення яких вимагає додаткових коштів. 
Натомість, серед туристів дедалі більшої популярності набувають установи природно-заповідного фонду, які передбачають поліфункціональне використання територій. Це національні природні парки й регіональні ландшафтні парки. У структурі їхньої діяльності рекреаційне природокористування займає одне з чільних місць (табл. 4.3):

Національні парки поряд  із природоохоронною функцією виконують  рекреаційну. Саме завдяки цій категорії  на національному рівні практично розв'язується суперечність між збереженням природної краси та її рекреаційним використанням.

Залежно від цільового  призначення, природоохоронного статусу, територіальної і ландшафтної структури  заповідних об'єктів, С. М. Стойко виділив  їх основні функції:

Науково-дослідна функція. Полягає у можливості проведення в заповідних територіях систематичних  стаціонарних досліджень, результати яких використовують при науковому  обґрунтуванні раціонального природокористування, рекреаційного навантаження тощо.Екологічна функція. Надання платних екологічних, соціальних і рекреаційних послуг туристам та екскурсантам відіграє важливу роль у формуванні власних фінансових ресурсів установ ПЗФ в умовах ринкових відносин.Соціальна функція. Властива національним паркам, охоронним ландшафтним районам, паркам-пам'ятникам садово-паркового мистецтва. В умовах існуючих темпів урбанізації перед ними стоїть важливе завдання - забезпечення рекреаційними ресурсами населення міст й індустріально-промислових агломерацій.Природо-пізнавальна функція. Властива екосистемам як природного, так і культурного походження. Природні екосистеми дають змогу ознайомитись туристам і краєзнавцям з визначними пам'ятками та явищами природи, красивими пейзажами; відвідати екологічно чисті об'єкти; побачити екзотичний тваринний і рослинний світ; відвідати історичні місця і споруди; познайомитись з інтродукованими видами рослин і тварин та їх адаптацією до нових екологічних умов.

Культурно-освітня та дидактична функція. Полягає у сприянні розвитку загальноосвітньої сфери людини, розширенні її природничого і краєзнавчого світогляду, вихованні природоохоронної активності та відповідальності за стан природи як національного, так і загальнолюдського багатства. Історичний аналіз взаємодії суспільства й біосфери свідчить про значення природних багатств не лише для біологічного виживання людини, але й для її інтелектуального і духовного розвитку.

Ландшафтно-естетична  функція. Розуміючи важливе значення навколишньої природи, людина здавна прагнула зберегти не лише корисні для неї природні ресурси, а й естетично вартісні ландшафти. Саме завдяки цьому в Україні у XIX ст. створювалися прекрасні ландшафтні парки (Софіївка, Олександрія, Тростянець тощо), ботанічні сади, бралися під охорону мальовничі скелі, старі дерева й урочища.

Природно - заповідний фонд Чернівецької області

Майже весь природно - заповідний фонд нашої області створений  на вилучених або  не вилучених землях державного лісового фонду. Землі лісового фонду  займають 32 відсотки (258,1 тис. га) площі області, а розміщено на них   64 відсотки площ об’єктів природно – заповідного фонду. Окрім того площа заповідних об’єктів  становить 10,5 відсотка (!) загальної площі області, цей показник у 2,5 рази вищий як  середній по державі.  
Розміщення об’єктів природно – заповідного фонду області по категоріях земель  
 
Площа об'єктів природно - заповідного фонду  на території земель лісового фонду області в цілому становить  біля 30 відсотків, в той час коли статтею 10 розділу ІІІ Закону України  від 10.02.2000р. № 1436 – ІІІ „Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево – букових лісах Карпатського регіону” передбачено розширення мережі заповідного фонду в цілому Карпатському регіоні до 20 відсотків.  
Структура природно – заповідного фонду на землях лісового фонду областіНа території лісового фонду підвідомчих підприємств облуправління лісового та мисливського господарства виділено  104 об’єкти природно – заповідного фонду: заказники загальнодержавного значення, регіональні ландшафтні парки, державні заповідні урочища, заказники місцевого значення, пам’ятки природи місцевого значення, всього на площі 54,9 тис. га , що складає 31,3 (!) відсотка  загальної площі лісів облуправління.  
Приведена інформація свідчить що вилучення земель державного лісового фонду  для розширення заповідного фонду  абсолютно недоцільне.  Необдумане заповідання лісових масивів, а також їх вилучення із території державного лісового фонду теж  може привести до негативних наслідків і прямих економічних збитків. Свідченням  цього є стихійне лихо у березні 2002 року, коли по області утворилось 1230 гектарів суцільних вітровалів та 3266 га вибіркових, загальний обсяг -   468,0 тис. куб. м, в тому числі тільки по Путильському району суцільні вітровали виникли на площі 1052 га  загальним обсягом 374,4 тис. куб. м   Загальна площа суцільних вітровалів по ДП "Путильський лісгосп" становила 368 га, в т. ч. у пристигаючих  насадженнях – 73 га,  у стиглих і перестиглих насадженнях 224 га та обсягом  85,1 тис. куб. м – це більш як річна розрахункова лісосіка головного користування зазначеного підприємства. Слід відмітити, що основна частина цих вітровалів  виникла у стиглих насадженнях різних категорій захисності та у насадженнях, розташованих вище 1100 м над рівнем моря. Зазначене ставить під сумнів доцільність створення національного природного парку „Черемошський”. Детальний аналіз стану лісів Перкалабського лісництва ДП "Путильський лісгосп"  також свідчить, що в основному це штучно створені молодняки та середньовікові насадження, які потребують постійного лісогосподарського догляду вони не становлять особливої цінності для національного природного парку. Враховуючи зазначене облуправління лісового та мисливського господарства вважає недоцільним створення національного природного парку „Черемошський”. Землі державного лісового фонду будуть знаходитись в кращому стані у підпорядкуванні підприємств Держкомлісгоспу України.  
Окремо – щодо доцільності створення НПП "Хотинський". Ліси Колінківецького, Клішківецького, Рухотинського, Хотинського лісництв загальною площею 15072 га розташовані на Хотинському підвищенні, до р. Дністер прилягають лише незначні території площею 254 га, що віднесені до захисних смуг лісів вздовж берегів річок, а 85,7 % площі вказаних лісництв відносяться до експлуатаційних лісів, основне призначення яких – задоволення потреб народного господарства в деревині  з одночасним забезпеченням природозахисних функцій. 
Крім цього, ці ліси розташовані в густонаселеному районі, експлуатуються вже декілька століть, а отже зазнали значних змін: більше  50% площ  впродовж шістдесяти років займають штучно створені ліси – лісокультури, з врахуванням чого вони мало відповідають критеріям, необхідним для віднесення їх до національного природного парку.  
В той же час вони є економічною базою для функціонування Хотинського та Сокирянського держлісгоспів, забезпечують потребу населення в деревині. Включення лісів до складу національного природного парку та заборона рубок головного користування значно зменшить обсяги лісокористування, що, в свою чергу, різко скоротить кількість робочих місць, погіршить господарську діяльність зазначених підприємств, за рахунок коштів якого  здійснюються значні обсяги робіт з ведення лісового господарства -  лісовідновлення, рубки догляду, охорона і захист лісу. Лише 30 % даних робіт здійснюються за рахунок бюджетних коштів на ведення лісового господарства. Незважаючи на це лісгоспами забезпечується належне ведення лісового господарства, покращання якісного породного складу лісів, підвищення їх продуктивності. 
Окремі ділянки лісів на території Кельменецького району, що проектуються до складу національного природного парку, розташовані розрізнено і являють собою малопродуктивні, переважно порослеві, насадження  на крутосхилах до р. Дністер. 
На території держлісфонду Хотинського та Сокирянського держлісгоспів виділено 3888,6 га об’єктів природно-заповідного фонду, в тому числі: пам’ятки природи загальнодержавного значення – 109 га, заповідні урочища обласного значення – 144,8 га,  ландшафтні заказники обласного значення – 3634,8 га, з них на території Кельменецького району – 2045,3 га («Бабинська стінка», «Молодівський яр», «Поливанівський яр»), Сокирянського району -1438,4 га («Шебутинський яр», «Галицька стінка», «Василівський яр»), Хотинського району – 151,1 га. 
Необґрунтоване  стихійне розширення мережі природно -  заповідного фонду за рахунок вилучення земель лісового фонду на даний час є розкішшю, яка призводить тільки до розладнання вилучених насаджень, в основному – подвійних збитків для держбюджету (оскільки виділяється фінансування але ніяких коштів за використання лісових ресурсів не сплачується) та сприяє безконтрольному використанню вилучених земель та лісових ресурсів.  
Заповідаючи високопродуктивні деревостани, ми чекаємо коли вони втратять свою цінність, а потім  замість високоякісної вчасно зрубаної  деревини часто маємо   дрова (які і не завжди можна реалізувати). Такі економічні втрати не перекриваються ніяк тим ефектом, що такий деревостан простоїть ще 10 - 20 років,   тому  оптимальним варіантом для забезпечення нормального збереження і примноження природно – заповідного фонду є виділення заповідних територій без вилучення їх у лісокористувачів. Це дасть змогу повноцінно фінансувати всі необхідні природоохоронні заходи не тільки із держбюджету, а і за рахунок використання власних коштів підприємств,  а також забезпечить спеціальний екологічно і господарсько збалансований режим ведення лісового господарства на зазначених територіях і  усуне неоправдані втрати високоякісної деревини, а також сумнівне використання вилучених (найкращих!) земель у майбутньому. Національні парки необхідно створювати  у місцевості, де є розвинута інфраструктура туристичної галузі (сітка доріг, побутові умови та ін.), тоді таке заповідання принесе економічний ефект.  
При виділенні нових об’єктів природно – заповідного фонду часто  залишаються не враховані інтереси відповідних регіонів, у яких лісогосподарська галузь є найбільш розвиненою і основною та специфіка ведення лісового господарства. Це стосується насамперед Путильського, Вижницького, Хотинського, Сокирянського  та Сторожинецького районів.  
Підхід до справи заповідання, особливо із вилученням   територій лісового фонду має бути  виваженим, комплексним та таким, що враховує інтереси усього суспільства, на основі науково обґрунтованих норм.     Облуправління лісового та мисливського господарства вважає площу об’єктів природно – заповідного фонду області оптимальною та просить розглянути  викладені пропозиції  з  врахуванням природоохоронних, економічних і соціальних інтересів регіону.