Перспективи України на світовому ринку нафти

Найбільше нафти видобувають у  Саудівській Аравії, Ірані, Іраку, ОАЕ, Кувейті. Майже 20% видобутку дають країни Північної Америки: США, Канада, Мексика. Серед нафтовидобувних країн Південної Америки чільне місце посідає Венесуела. У Європі в Північному морі нафту видобувають Велика Британія та Норвегія, нафтові родовища в морі розробляють Данія, Італія, Нідерланди, Іспанія. Деякі країни СНД теж мають потужний нафтовидобуток (Росія, Азербайджан, Казахстан). В Азії швидкими темпами розвивається нафтова промисловість Китаю, Індонезії. В Африці найбільші нафтодобувні країни — це Нігерія, Єгипет, Алжир, Лівія. Родовища в морі має Австралія. Але в більшості країн Європи, в Японії, ПАР практично немає власних ресурсів, і вони використовують імпортну сировину. Нафта залишається «вантажем номер один» світового морського транспорту. Головні вантажопотоки починаються від великих нафтових портів у Перській затоці і ведуть до Західної Європи, США та Японії. Нафтові танкери йдуть від країн Латинської Америки до США і Західної Європи, з Африки - в Європу. Зростає роль газової промисл овості. Останнім часом видобуток природного газу, який є важливою енергетичною і хімічною сировиною, швидко збільшується. Основна частина видобутку припадає на Росію, Туркменистан, Іран, ОАЕ, Саудівську Аравію, Катар, Індонезію, США, Канаду, Нідерланди, Велику Британію, Норвегію, Алжир. Газ транспортують газопроводами, а також у зрідженому стані спеціальними танкерами. Розвиток зовнішньої торгівлі природним газом, особливо з країнами Азії та Африки, стримується недостатністю транс- або міжконтинентальних трубопроводів. Найбільшими експортерами газу трубопроводами є Росія, Канада, Нідерланди, крупними постачальниками зрідженого природного газу — Індонезія, Алжир, Бруней, Малайзія, США, Лівія. Вугільна промисловість — найрозвинутіша галузь ПЕК. Її розвиток у період, коли ціни на нафту знизилися, сповільнився, але потім знову набув швидких темпів. Основні країни, на які припадають понад 80% світового видобутку цінної сировини, це Китай, США, Росія, Австралія, ПАР, Індія, ФРН, Польща, Велика Британія. Основні споживачі вугілля — країни, в яких його видобувають, а основна галузь споживання — електроенергетика. Тому на зовнішній ринок потрапляють лише близько 10% загального видобутку вугілля. Важливу роль у конкурентоспроможності вугілля на світовому ринку відіграє його собівартість, яка залежить від способу видобутку (відкритого чи закритого), глибини залягання та потужності пластів. Експортерами вугілля є країни в яких кращі умови його видобутку: Австралія, США, ПАР. 

3. Цінова динаміка та світовий видобуток нафти

Цінову динаміку нафти різні  країни сприймають неадекватно: одні —  із радістю, інші — із сумом. Наприклад, зниження цін на нафту радує уряд США, споживачів Японії, виробників Південної  Кореї і засмучує уряд Росії, власників  морських свердловин у Норвегії, нафтовидобувачів у країнах ОПЕК. Низькі ціни на нафтопродукти  дозволяють уряду України забути про проблеми ринку палива, виробникам — вибирати інвесторів, а споживачам — не заощаджувати на пальному. На цьому  тлі більшість аналітиків прогнозують  низькі ціни світовому ринку нафти  і світле майбутнє українському ринку  нафтопродуктів.

Десять років тому в перший тиждень  бойових дій у Перській затоці ціна нафти зросла на 30% і сягнула 33,5 дол. за барель, а цього разу вона знизилася на 20% і зупинилася на позначці 20—22 дол. за барель. З 19 січня по 19 жовтня цього року ціна тонни нафти на International Petroleum Exchange (ІРЕ) знизилася на 31% при тому, що середньорічне зниження нафти складає 5—25%. Це пов’язано  не лише з тим, що баланс попиту і  пропозиції нафти сьогодні оптимальний, у зв’язку з чим будь-яке  повідомлення впливає на ціну нафти, а й із тим, що ціна підігрівається великою кількістю великих спекулятивних гравців. Наприклад, якщо на IPE у серпні цього року ціна нафти за ф’ючерсними контрактами у березні 2002 року становила 23,0—26,0 дол., то 19 жовтня — 21,0—21,6 дол. за барель. Знизився показник спекулятивної та ділової активності на довгострокові контракти: ще в серпні ф’ючерсні контракти на 6 місяців цікавили 30—35% покупців, а 19 жовтня — лише 8%. 560 із 608 покупців віддали перевагу тому, щоб закрити контракти у грудні. Традиційним грудневим попитом пояснити це складно, швидше це свідчить, що ринок нафти переживає невизначеність.

Останніми роками у світі щороку добувається близько 3 млрд. тонн нафти  і газового конденсату. Розвиток нафтовидобувної  галузі показує, що найбільш динамічні  і найбільш ємні ринки видобутку нафти - не одне й те ж.

Так, якщо 1972 року на країни Близького  Сходу припадало 39,6%, Північної Америки - 27,0%, Центральної та Південної Америки - 10,1%, Європи (без Росії) - 1,4% ледь більше 2,2 млрд. тонн світового видобутку нафти, то 1999 року на країни Близького Сходу -36,0%, Північної Америки - 18,8%, Центральної та Південної Америки, як і Європи (без Росії) - по 9%.

Якщо близькосхідні держави  сьогодні продовжують залишатися найбільшими  видобувачами нафти, то структура світової видобувної галузі значно змінилася  і сьогодні видобуток рівномірніше розосереджено по країнах і континентах. Насамперед, динаміка зміни цін пов’язана  з тим, що сьогодні всі ринки товарів  взагалі і нафти зокрема є  по суті олігополіями, або транснаціональними монополіями.

Так, не менше третини кави виробляється в Бразилії, а чверть виробництва  глинозему контролює Alcoa, близько  половини світового виробництва  нікелю припадає на російського монополіста  “Норільський нікель”. В руках Організації країн-експортерів нафти (Organization of the Petroleum Exporting Countries) зосереджено понад 75% світових запасів нафти. А з 3215 млн. тонн нафти, видобутої у світі 1999 року, 1317 млн. припадає на країни ОПЕК. Будь-яке рішення цієї організації може стабілізувати ціну нафти. Наприклад, 1999 року організація розробила оптимальний механізм для стримування ціни в коридорі від 22 до 28 дол. Загальний нафтовидобуток країн скорочується, якщо протягом 10 днів підряд ціна кошика ОПЕК (середня вартість 7 сортів нафти) тримається нижче 22,0 дол. за барель або підвищується, якщо ціна залишається вище 28,0 дол. протягом 20 днів. По-друге, динамічність цін пов’язана не тільки з нерівномірним розподілом ресурсів нафти, а й значною різницею в собівартості їхнього видобутку. Наприклад, у Перській затоці отримання однієї барелі нафти обходиться в середньому в 1—2 дол., у Сибіру — 4—5 дол., на Північному морі (Норвегія) — близько 12 дол., у Техасі (США) — 18 дол. Більше третини щорічно видобутої нафти припадає на близькосхідні держави, зокрема Кувейт, Ірак і Іран щороку видобувають не менше 400 млн. тонн “чорного золота”, левова частка якого направляється в Європу й Америку .

Країни-споживачі нафти й нафтопродуктів — третій чинник впливу. Попри те, що у світовій нафтопереробній промисловості за останні тридцять років відбулися зміни (наприклад, потужність НПЗ у США з 1972 по 2000 рік знизилася з 42,5 до 32,0% від світового рівня), основними споживачами нафтопродуктів у світі залишаються США, Японія, країни ЄС.

Враховуючи власні потужності переробки, основні держави-споживачі нафтопродуктів залежать від імпортної і насамперед близькосхідної нафти: США споживають 27% усієї видобутої у світі нафти; 37% нафти в Німеччину постачають країни ОПЕК; 28% постачається до Японії з ОАЕ; 19,2% — із Саудівської Аравії; 8,7% — з Ірану.

Склався певний пул основних видобувачів  нафти (країни ОПЕК плюс США, Великобританія, Росія, Китай, Норвегія, Канада), на частку яких припадає 80% усього світового видобутку, і пул найбільших споживачів (США, країни Євросоюзу, Японія, Китай, Росія), куди постачається понад 65% видобутої  у світі нафти й нафтопродуктів. 2000 року, за даними німецького галузевого об’єднання Mineraloelwirtschaltsverband, споживання нафти у світі збільшилося порівняно з 1999 роком на 1% — до 3,5 млрд. тонн. На основного споживача — США, що збільшили торік використання “чорного золота” на 0,3%, припало 875 млн. тонн нафти (25% світового споживання), і Америка, як і раніше, з великим відривом випереджає інші країни. Друге місце посідає Японія (з обсягом споживання 256 млн. тонн і світовою часткою понад 7%). Далі йдуть — Китай (231 млн. тонн, близько 7%), Німеччина (129 млн. тонн, майже 4%) і Росія (128 млн. тонн, 4%). Таким чином, торік країни ЄС, а також США, Китай, Японія та Росія спожили 2237 млн. тонн, або 60% світового видобутку нафти, у той час як на держави ОПЕК припало тільки 6,5%.

Фактично така ж картина склалася й у нафтопереробній галузі —  всі основні НПЗ розташовані  поруч із ринками збуту пального. Так, з одинадцяти найбільших у світі  НПЗ по одному знаходиться у Венесуелі, Індії, Росії, Сінгапурі, три у Південній  Кореї і чотири у США. Основні  виробничі потужності зосереджено  в Азійсько-Тихоокеанському регіоні (215 НПЗ), Північній Америці (179 НПЗ) і  ЄС (105 НПЗ). Трохи відставали держави  Східної Європи та СНД, де розташовані 92 заводи. Якщо врахувати, що темпи споживання нафти в Європі збільшуються, то очевидно, що європейський ринок нафтопродуктів залишається перспективним для  російських нафтовиків і українських  НПЗ.

Українські виробники нафтопродуктів ще пам’ятають жахливу зиму минулого року, коли в лютому-березні на світових біржах ціна тонни нафти складала 33—34 дол. за барель. Це висушило і до того убогі поставки сировини з Росії, бо російські нафтові компанії направили потоки сибірського “чорного золота” на міжнародні ринки. Тоді це було можливо з двох причин: на українських НПЗ працював лише “Лукойл” (і навіть не він, а його тінь — “Синтез Ойл”), а українські компанії-давальці, як і, власне, НПЗ, не могли дозволити собі закупити urals за біржовою ціною, бо переробка її на давальницьких умовах ставала нерентабельною.

Вперше за останні п’ять років  вартість нафти на ІРЕ опустилася до позначки 19 дол., зробила кілька боязких  спроб увійти за нижню межу “опеківського  коридору” у 22 дол. і кілька тижнів кружляла навколо 20 дол. за барель. Ціна “чорного золота” марки brent у Лондоні  збільшилася до 21,3—21,5 дол. за барель, після того, як комітет ОПЕК, що займається моніторингом цін і поставок, рекомендував країнам-членам у черговий раз скоротити  квоти на видобуток сировини.

Цікава ситуація і на ринку нафтопродуктів. Так, за даними Bloomberg, вартість бензину  на АЗС США в серпні поточного  року знизилася, порівняно із серпнем  минулого, на 3,37%, а після теракту  ця різниця становила 2,7%. В Україні 19 жовтня вартість літра бензину  на АЗС була нижчою від торішнього рівня в середньому на 15,0—35,0%; ціна пропозиції коливалася в межах 0,24—0,42 дол. за літр. На російських бензоколонках  цього ж дня пальне пропонувалося  по 0,20—0,34 дол. за літр.

У Petroleum Argus відзначають, що в першому  кварталі наступного року збережеться  тенденція скорочення споживання нафтопродуктів і “все це відбуватиметься на тлі  намірів Росії та Казахстану збільшити  експорт сирої нафти на 10—15 млн. тонн за рахунок уведення нових експортних маршрутів. Тож ціни на сировину знижуватимуться, експорт збільшиться, а конкуренція  росіян на ринках нафтопродуктів у  країнах СНД посилиться”.

Це здається блюзнірством, але російські  нафтові компанії після трагічних  подій в Америці наростили  свою інвестиційну привабливість. Перші  сім рядків, як і колись, займають “Лукойл”, “Сургутнефтегаз”, “ЮКОС”, “Сибнефть”, “Роснефть”, “Тюменская нефтяная компания” і “Татнефть”, загальний рейтинг довгострокової інвестиційної привабливості яких збільшився на третину відсотка. Це, на думку експертів, позитивний чинник не лише для росіян, а й для  українців. І більше того, як вважають у російській компанії “НІКойл”, у російських компаній відкриються нові і почнуть “кровоточити” старі рани.

Напруга навколо українських НПЗ  зростає, і це стає дедалі очевиднішим. Скорочення надлишкових виробничих потужностей у світі 3—4 роки тому змушує працювати решту заводів  на межі можливого.

Сьогодні світовий попит на пальне повністю задовольняється, але НПЗ  працюють “під зав’язку”, оскільки всі  зайві потужності скорочено кілька років тому. Дійсно, ще 1998 року глава Shell East Europe Company Ltd Леслі Ластовецький зізнавався кореспонденту “ДТ”, що “брати участь у приватизації українських  НПЗ нашій компанії складно” з  банальної причини: “оскільки нафтопереробна промисловість відчуває кризу надвиробництва і навіть такий гігант, як Shell, змушений закривати деякі НПЗ”.

Вільні ж потужності українських  НПЗ становлять (за повного забезпечення попиту внутрішнього ринку на пальне) до 39 млн. тонн нафти на рік. Це вагомий  аргумент для компаній, що нарощують  власний видобуток, втім, обтяжений  високими інвестиційними потребами  з модернізації підприємств. Великі капіталовкладення у відновлення  НПЗ необхідні не лише для конкурентоспроможного  експорту, а й у зв’язку з  тим, що структура споживання нафтопродуктів в Україні буде змінюватися, наближаючись до європейських показників.

2. ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВИТКУ СВІТОВОЇ НАФТОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

2.1. Фактори, що впливають на кон’юнктуру ринку нафти

При аналізі цін на нафту, як правило, враховується безліч різних факторів. Найбільш вагомими факторами, що впливають на ринок країн ОПЕК та увесь ринок нафтопродуктів, на нашу думку, є такі:

1. Поточні обсяги споживання  і видобутку нафти у світі.  Дані про поточне споживання  і видобуток нафти регулярно  публікуються відомими інформаційними  агентствами. Відомі також прогнози  попиту на нафту, що видаються  різними дослідницькими центрами.