Перспективи України на світовому ринку нафти

 

Протягом кількох десятиріч  нафта була основним джерелом первинної  енергії. Зростання глобальної економіки  приведе до підвищення попиту на багато видів сировини та насамперед на нафту. Головну роль у формуванні попиту на нафтопродукти відіграє рівень використання опалення, електроенергії, транспорту, рівень розвитку економіки та кліматичні умови країни. На пропозицію впливають  витрати на розвідування нафтових родовищ  і виробництво нафтопродуктів, технологічний  рівень, регулятивне оточення, а  також цінові коливання. Високорозвинуті  країни споживають, як правило, більше за слаборозвинуті, але існує тенденція  суттєвого підвищення попиту на нафту  з боку країн, що розвиваються (рис.2.1)

Збільшення попиту на нафту в  індустріальних регіонах буде пов’язано  головним чином з підвищенням  попиту на нафтопродукти в транспортному  секторі, де майже відсутні конкурентоспроможні, з економічного погляду, альтернативи цим видам палива.

В країнах, що розвиваються, попит  на нафту зростатиме у всіх секторах споживання (використання дизельних  двигунів для генерування електроенергії, підвищення попиту на сировину в нафтохімічній  промисловості). Загальне споживання енергії  з 2000 р. до 2020 р. зросте приблизно на 50 % (з 1980 р. до 2000 р. зростання становило 34 %), нафті в світовому енергетичному  балансі належатиме дедалі більша частка.

 

 Рис. 2.1 Прогнозне споживання нафти (млн барелей / день)

Для забезпечення очікуваного приросту споживання світовому ринку потрібне значне збільшення нафтовидобувних  потужностей — приблизно на 44 млн бар./день від сучасного рівня. Основну частину додаткового попиту забезпечуватимуть виробники ОПЕК, але передбачається, що поставки нафти з інших країн залишаться досить конкуренто-спроможними — за рахунок збільшення видобутку в Каспійському басейні, розробки офшорних ресурсів Латинської Америки та глибоководного буріння в Західній Африці. За оцінками International Energy Agency (IEA) для розширення видобутку нафти з тією швидкістю, з якою зростає попит, необхідно щорічно інвестувати на ці цілі близько 200 млрд дол., реально інвестується на 15—17 % менше.

Наприкінці ХХ сторіччя частка нафти  в структурі світового ринку  первинних енергоносіїв досягла 40 %, зокрема на високорозвинуті країни припадає 44%, на країни, що розвиваються, — 42 %, на країни Центральної і Східної  Європи з урахуванням республік  колишнього СРСР — 24 %. Майже 60 % очікуваного приросту споживання (в 2006 р. — на 1,8 % — 2 %) припадає на США та країни Азії (передусім Китай та Індію). Індустріальні держави продовжують використовувати основну частину світових нафтопродуктів. Країни, що розвиваються, швидко скорочують своє відставання (в 2001 р. їх споживання становило 64 % попиту в західних країнах, а до 2025 р. воно підвищиться до 94 % попиту, що прогнозують для індустріальних країн). Стабільно утримують частку в світовому споживанні нафти США (близько 25 %). Залежність США від постачання нафти з інших країн робить їх вразливішими в міру того, як зростають конкуренція в боротьбі за безпечні джерела поставок енергоносіїв і ризик порушення постачання країнами—експортерами нафти й газу. У 2004 р. високі темпи зростання споживання нафти показала Індія, для якої це є максимальний стрибок попиту (частка у світовому споживанні — 3,22 %) в останні чотири роки. Вагому роль Китаю на ринку нафти демонструє те, що протягом останніх 15 років частка цієї країни в ньому збільшилася з 3,5 %  до 8,3 %, а в 2006 р. наближається до відмітки 9 % (рис. 2.2).

Як правило, в періоди різкого  подорожчання нафти відбувалося  падіння рівня споживання нафтопродуктів (наприклад, у Франції, де вартість нафти протягом 1979—1981 років зросла в 3,5 разу, споживання нафтопродуктів у цей самий період скоротилося на 15 %).

Рис. 2.2  Частка країн у світовому споживанні нафти (2010 р.)

Вартість нафти за підсумками 2008 р. подорожчала на 42 %. Прибутки, отримані від високих цін на нафту, дозволили Саудівській Аравії та іншим експортерам стримати зниження рівня життя у своїх країнах. Майже 60 % світового попиту на нафту припадає на держави—члени Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), на найбільших виробників нафти (країни Близького і Середнього Сходу) — по 5,7 %, відповідно, Саудівську Аравію — лише 1,7 %. У країнах, які є членами ОЕСР, темпи зростання ВВП і промислового виробництва є значно вищим, ніж збільшення споживання нафтопродуктів загалом та окремих їх видів. Провідні країни ОЕСР створили сучасну нафтопереробну промисловість, технологія якої відповідає високим вимогам ресурсозбереження та стандартам екологічної безпеки. Незначне зростання споживання нафтопродуктів, що спостерігається в цих країнах, задовольняється за рахунок наявності резерву виробничих потужностей установок первинної та глибокої переробки нафти, а дефіцит, що тимчасово виникає, покривається за рахунок створеного запасу нафти.  Так, наприклад, у Німеччині, яка майже на 100 % залежна від імпорту нафти та нафтопродуктів, існує «Спілка зі створення запасів нафти». Передбачено, що кожна компанія, яка виробляє чи імпортує навіть одну тонну нафтопродуктів, бере участь у створенні резерву й автоматично стає членом даної спілки, що зобов’язує платити членські внески, контроль над цим здійснює податкова адміністрація. Даний внесок є податком, оскільки, сплачуючи певну частку витрат на створення резервів, компанія отримує аналогічну частину запасів нафтопродуктів під час кризи. Трейдери мають можливість врахувати цей внесок у кінцевих цінах і, таким чином, перенести його сплату на споживачів. Така модель гарантує, що всі нафтові компанії платять за створення  резервів  пропорційно  обсягам  їх  торгівлі нафтопродуктами. Управління «Спілкою за створення запасів нафти» і резервами здійснюють переважно представники нафтового бізнесу, більшість голосів у раді директорів належить представникам нафтових компаній. Ускладнення у доступі міжнародних нафтових компаній до основних сировинних запасів можуть обмежити інвестиції у видобуток нафти: багато регіонів (наприклад, Каспійське море, Венесуела, Західна Африка, Південно-Китайське море), які розглядаються як важливі ресурси зростання видобутку нафти, опинились у зоні  підвищених політичних або економічних ризиків. Такі традиційні постачальники нафти як країни Близького Сходу також стають дедалі менш стабільними. Найбільшу частку у світовому видобутку нафти має Саудівська Аравія — 13,9 % (рис. 2.3).

Рис. 2.3. Частка країн у світовому видобутку нафти (дані на 01.01.10 р.)

 

З огляду на швидке зростання попиту на нафту, загострення політичної нестабільності в світі, пов’язаної з нафтовими  питаннями, запаси нафти досить стрімко  вичерпуються, і світова економіка  може зіткнутися  з  проблемою нафтового голоду. У зв’язку зі скороченням обсягу пошуково-розвідувальних робіт у Росії розвідані запаси з кінця 80-х років мали тенденцію до зниження, але з 2001 р. по 2008 р. спостерігалася помітна тенденція до зростання. У США розвідані запаси нафти в останні роки швидко зменшуються, що пов’язують з досить високою собівартістю її видобутку в цій країні — це зумовлює низьку активність нафтових компаній у сфері пошуковорозвідувальних робіт. У Венесуелі тільки за останні 5 років розвідані запаси нафти зросли на 14 %. Нафтових запасів Іраку вистачить майже на 130 років (перше місце в світі з цього показника), Кувейтські родовища вичерпаються приблизно через 128 років. Понад 80 %  нафтових запасів країн Західної Європи становлять родовища Північного моря. Характерно, що на континентальних морських шельфах зосереджено близько 1/5 частини сучасних світових запасів нафти, незважаючи на те, що видобуток у такому випадку вимагає значних витрат. Понад 75 % світових сучасних достовірних запасів нафти припадає на країни—члени ОПЕК, серед яких майже 90 % — на держави, що розвиваються, хоча деякі з них, наприклад, Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, за рахунок прибутку від нафти, за показником прибутку на душу населення випереджають навіть промислово розвинені держави. Передбачається, що до 2030 р. більше 90 % світових запасів належатимуть «великій п’ятірці» країн Персидської затоки (Саудівська Аравія, Іран, Ірак, ОАЕ, Кувейт), Росії, Венесуелі, Лівії та Мексиці (рис. 2.4)

Світова тенденція щодо постійного загострення боротьби за ресурси, викликаної зростанням попиту на нафту, може призвести  до серйозних зривів постачання нафти  та стати основною причиною безпрецедентного використання її запасів і можливої нестабільності світового ринку  нафти та нафтопродуктів.

 

Рис. 2.4. Частка країн у світових запасах нафти (дані на 01.01.10 р.)

Для задоволення потреби в нафтопродуктах уряди нафтопереробних країн  та нафтові корпорації повинні модернізувати  нафтопереробні заводи (НПЗ), орієнтуватися  на використання якіснішої сировини, контролювати збільшення коефіцієнта  використання виробничих потужностей, проводити більш агресивну та чітку політику у зовнішньоторговельній діяльності з нафти і нафтопродуктів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РИНКУ НАФТОПРОДУКТІВ

 

3.1..Розвиток та перспективи стабільності в галузі

 

Розвиток  та забезпечення стабільності у нафтовій галузі є однією з ключових умов енергетичної безпеки держави, тому задля надійного та ефективного  функціонування галузі потребується її державна підтримка. Це вимагає від  держави, в першу чергу, стимулювання залучення інвестицій та запровадження  економічних стимулів для розвитку власної ресурсної бази, підвищення ефективності видобутку, транспортування, переробки і використання нафти  та диверсифікації джерел імпорту нафти.

Для забезпечення розвитку власної ресурсної нафтової бази й підвищення ефективності видобутку  і транспортування нафти необхідно:  

збільшити фінансування геологорозвідувальних  робіт й обсяги пошуково-розвідувального  буріння на нафту та забезпечити  щорічний приріст розвіданих запасів  нафти з газоконденсатом відповідно до Енергетичної стратегії України  до 2030 р.; 

створити  законодавчі умови для підготовки нафтоносних об’єктів та виявлення  нових об’єктів (зокрема, на шельфі Чорного і Азовського морів); 

оптимізувати  процеси видачі ліцензій та дозволів на розробку родовищ та видобуток  нафти, застосовувати прозорі та конкурентні тендерні процедури  видачі ліцензій з одночасним посиленням контролю за виконанням умов ліцензій;  

розробити і прийняти програму енергозбереження у нафтогазовій галузі;

легалізувати  „тіньовий” видобуток нафти та побудувати державну систему контролю над власними нафтовидобувними компаніями;

укласти взаємовигідні контракти на видобуток  нафти державними компаніями за межами України;

прийняти  зміни до Закону України «Про рентні платежі за нафту, природний газ  і газовий конденсат», які встановлюють ефективні ставки та порядок сплати платежів, що сприятиме підвищенню рівня видобутку нафти;

залучити  міжнародні організації до реалізації в Україні інвестиційних проектів, спрямованих на поліпшення експлуатаційних  характеристик вітчизняної нафтотранспортної  систем.

Для підвищення ефективності переробки нафти та якості нафтопродуктів, покращення екологічного стану галузі необхідно здійснити  наступні заходи:

розробити Концепцію реконструкції і модернізації нафтопереробних заводів та розвитку нафтопереробної галузі; при цьому, скориставшись досвідом провідних  західних нафтових компаній та залучивши  для наукового супроводження  галузеві інститути, застосувати принципово нові схеми розвитку НПЗ, інноваційні  для вітчизняної нафтопереробки;

використати сучасні ринкові механізми стимулювання залучення інвестицій в галузь, зокрема  законодавчо скасувати мито і  ПДВ на імпортоване устаткування, впровадження якого зможе збільшити  обсяг і глибину переробки  нафти;

модернізувати діючі українські НПЗ (НПК „Галичина”, „Нафтохімік Прикарпаття” та Кременчуцький), для того, щоб збільшити показники  переробки нафти до рівня глибокої схеми, тобто до 90-95 %;

оптимізувати  структури виробничих потужностей  НПЗ шляхом скорочення потужностей  установок первинної переробки  і впровадження нових установок  вторинної переробки, які орієнтовані  на інноваційні технологічні процеси: легкого крекінгу, флюїдкаталітичного крекінгу, сповільненого коксування, гідрокрекінгу й ін., а також  з максимальним використанням можливостей  автоматизації управління підприємством  і виробництвом та переваг інформаційних  технологій;

запровадити нові стандарти та екологічні норми  „Євро” на моторні палива, що відповідають вимогам стандартів Євросоюзу;

посилити  контроль за виконанням інвестиційних  зобов’язань російськими приватними власниками щодо реконструкції НПЗ  та модернізації потужностей для  глибокої переробки нафти, відповідно новим стандартам;

проводити дослідження та контроль за дотриманням  природоохоронного законодавства  на виробництвах нафтопродуктів, АЗС, нафтобазах та інших об’єктах;

налагодити  випуск альтернативних, більш екологічно чистих видів палив;

створити  випробувальні центри та лабораторії, відповідно оснащені, для проведення повної перевірки якості автомобільних  палив, імпорт яких складає частку від 30 до 60 % від обсягів їх споживання;

посилити  державний контроль та ввести кримінальну  відповідальність за створення паливних сурогатів на численних міні-заводах;  

розробити оптимальний баланс постачання та споживання моторного палива (бензин, дизельне паливо, біопаливо) на основі аналізу  попиту і пропозицій на ринку;

впровадити  механізми постійного моніторингу  і прогнозування ситуації (цін  і ресурсів) на ринку нафтопродуктів шляхом створення інтегрованої інформаційно-аналітичної  системи збору, накопичення і  узагальнення даних;

розробити стандарти щодо правил зберігання, реалізації та обліку моторних бензинових сумішей, а також здійснити реконструкцію  автозаправних станцій та нафтобаз для впровадження цих сумішей (біопалива);

розробити техніко-економічне обґрунтування  щодо економічної доцільності й  можливості будівництва в Україні  нового НПЗ.