Перспективи України на світовому ринку нафти

З метою  забезпечення стабілізації ринку нафти  і нафтопродуктів, приросту інвестицій в галузь, посилення регулюючого  державного впливу на процеси нафтопостачання  та ціноутворення на нафтопродукти  необхідно здійснити наступні заходи:

стабілізувати законодавчу базу, що стосується оподаткування  видобутку і торгівлі нафтою і  нафтопродуктами, зокрема оптимізувати митні ставки;

створити  умови сприятливого правового і  політичного середовища для реалізації інвестиційних проектів у галузі;

забезпечити державну підтримку учбових закладів, які займаються підготовкою фахівців для нафтопереробної галузі;

забезпечити відповідність енергетичної політики цілям Європейської енергетичної Хартії, приведення галузі у відповідність  до європейських нормативів;

створити  стратегічний резерв нафти і нафтопродуктів в 90-денних обсягах для попередження кризових ситуацій (для цього необхідно  підготовити необхідну законодавчу  базу та вибрати підхід та механізм створення стратегічного резерву, визначити механізм розподілу витрат на створення резерву між державою та нафтовими компаніями з урахуванням  поточної ціни світового ринку нафти).

З метою  оптимізації функціонування сектору  нафти і нафтопродуктів здійснити  наступні заходи з реструктуризації:

реформувати нафтовий сектор шляхом впровадження монопольно-конкурентної (змішаної) структури  його ринків – (державна монополія  об’єктивно має лишитися у сфері  ліцензування розвідки та видобутку  вуглеводнів, а також їх розподілу  у магістральних трубопроводах; конкурентне середовище доцільно створити у сфері локального транспортування  нафти);

посилити  департамент Мінпаливенерго, який займається нафтопереробкою (або утворити новий  департамент), поставивши цій структурі  за обов’язки займатися розробкою  стратегії роботи, модернізації і  реконструкції уже існуючих НПЗ, і на їх базі - виробництва дизельного біопалива та сумішевих бензинів, перспективного будівництва нових  заводів (якщо це буде потрібно), а також  координувати роботу НПЗ, галузевих  проектно-дослідних інститутів та сприяти  захисту інтересів споживачів нафтопродуктів;

створити  державну систему забезпечення достатніх  державних запасів нафти і  нафтопродуктів та уніфікований порядок  обліку і використання резервів, зокрема  створити окрему структуру для управління стратегічними резервами (новий  комітет чи агентство).

3.2..Перспективи України на світовому ринку нафти

Переробка нафти і газового конденсату та виробництво нафтопродуктів в  Україні здійснюється на шести Нафтопереробних заводах (НПЗ )

(табл. 3.1).

Таблиця 3.1. Характеристика НПЗ України

Загальна потужність шести вітчизняних  НПЗ з первинної перегонки  нафти на даний час становить  понад 51 млн т нафти на рік. Наявні потужності і технічний рівень НПЗ  на сьогодні дозволяють повністю забезпечувати  потреби економіки України в  бензинах, дизельному паливі, мазуті та дають ще понад 50 видів продукції  нафтопереробки і нафтохімії, а також  дозволяють постачати значну їх кількість  на експорт.

Україна має досить вигідне геополітичне становище та є транзитною державою, що необхідно адекватно використовувати  в процесах інтеграції у світову  економічну систему. Україна має  потужну нафтотранспортну система, через яку здійснюється подача нафти  внутрішнім споживачам та транзит її переважно до країн Центральної  та Західної Європи. Транзит нафти  до Європи в останні роки становив 32—33 млн т на рік. Нафтотранспортна система України включає 18 магістральних  нафтопроводів загальною довжиною 4578,6 км, річна пропускна здатність яких складає на «вході» 114 млн т, на «виході» — 56,3 млн т на рік. За необхідності система нафтогонів здатна в повному обсязі забезпечити потреби НПЗ, виходячи з їх максимальної проектної потужності. Стратегічними напрямами розвитку нафтотранспортної системи є:

нарощування її транзитного потенціалу, який має не тільки економічне, а  й політичне значення для нашої  держави;

підтримання системи на високому технічному рівні для забезпечення її високої надійності і конкурентоспроможності;

інтеграція в загальноєвропейську  мережу нафтопроводів.

У контексті останнього стратегічного  напряму актуалізується питання  входження України в регіональні  інтеграційні угруповання. Вважаєтся, що для розвитку нафтового та нафтопереробного бізнесу України характерним є формування інтеграційних угруповань за схемою «знизу — догори», коли домовленостям між країнами передує тривалий період розвитку міжнародних економічних зв’язків на рівні підприємців, фірм, корпорацій. За допомогою розвитку економічних зв’язків переважно на корпоративному рівні відбувається вивчення, пристосування та вдосконалення політико-правового, економічного, соціально-культурного та інфраструктурного середовища. Необхідно посилювати взаємозв’язки між країнами через створення інтеграційних угруповань, визначивши найпріоритетніші зони, вдосконаленням законодавчої бази та веденням чіткої політики в державі. Нафтопереробний бізнес має розвиватися та ефективно функціонувати за умов відсутності необгрунтованого політичного впливу та контролю. До потенційних експортерів нафти в Україну можна віднести традиційні Росію та Казахстан, а також Азербайджан і Туркменію.

На сьогоднішній день існує тенденція  підвищення цін на нафтопродукти  в Україні, що зумовлюється підвищенням  світових цін на нафту та експортного  мита з Росії, залізничних тарифів  на перевезення нафти, сезонним підвищенням  попиту на нафтопродукти тощо. Суттєвим важелем впливу на формування цін  на пальне може стати створення його стратегічного резерву. Недоліком  нафтопровідної системи України  є те, що зовнішніми надходженнями  сировини вона  пов’язана тільки з російською нафтогінною системою, а це призводить до монопольного становища  Росії у сферах постачання нафти  в Україну та її транзиту. У таких  умовах заходи з диверсифікації джерел її надходження мають розглядатися як ключовий елемент національної безпеки  держави і створення умов для  стабільної роботи та розвитку ПЕК. Географічне  розташування України дозволяє залучити різноманітні джерела постачання нафти  незалежними шляхами з Азербайджану, Казахстану, Туркменістану, країн Ближнього і Середнього Сходу тощо, при цьому суттєво посиливши роль держави-транзитера між нафтовидобувними регіонами країн каспійського краю та важливими ринками збуту в Європі. Передбачається збільшення завантаженості системи нафтопроводів до 2010 року — до 65 млн т на рік, до 2015 року — до 70 млн т на рік, на подальші роки — збереження обсягів транспортування нафти або поступове їх зменшення.

Будівництво нафтопроводу Броди —  Плоцьк — Гданськ та  поетапна реалізація  проекту  ЄАНТК  необхідні  для забезпечення транспортування  нафти з країн каспійського регіону (Казахстан, Азербайджан) та країн Персидської  затоки (Іран, Ірак тощо) до 2010 р. — до 10 млн т, до 2015 р. — 20 млн т. Згодом можливе збільшення обсягів транспортування  системою Одеса-Броди до проектної  потужності 40 млн т на рік. Перехід  нафтопроводу Одеса — Броди на роботу в аверсному режимі дозволить  здійснювати постачання нафти в  Україну з інших країн Каспійського регіону, а також з Іраку, Ірану, країн Північної Африки та ін. країн, обминаючи Босфор. Для забезпечення поставок нафти з Іраку необхідно  прокласти в Туреччині нафтопровід  Джейхан — Самсун. У цьому нафтопроводі зацікавлені не тільки Україна, але  й країни Чорноморського басейну  та учасники ЄАНТК, Польща, Словаччина, Молдова та ін. країни. Польща, США, Казахстан, Азербайджан, Хорватія підтверджують  свою готовність спільно працювати  над реалізацією проекту Одеса  —  Броди — Плоцьк — Гданськ  у напрямі його головного призначення, необхідно проводити переговори з Чехією та Словаччиною. Повинні  бути конкретні домовленості з потенційними постачальниками і споживачами, і потрібне це робити якнайшвидше, оскільки існують альтернативні трубопроводи або проекти (наприклад, Бургас—Александрополіс). Перевагами будівництва нафтопроводу Одеса — Броди на сьогоднішній день є:

1. Каспійська нафта — легка і малосірчана. Потенційно вона може стати конкурентом важкої і сірчастої Urals, яку експортує Росія.
2. Даний нафтопровід є стратегічним для країни. Рентабельність поставок підтверджується, оскільки витрати в два рази нижчі традиційного шляху доставки з російського порту Новоросійськ.
3. З’являється можливість транспортувати нафту екологічно чистими шляхами, розвантажується Босфор.

 На даний час економічний  та фінансовий ефект можливо  отримувати лише за реверсного  напряму (Броди — термінал  «Південний»). Серед  недоліків  будівництва  нафтопроводу Одеса  — Броди можна назвати такі:

1. Відсутність реальних інвестицій на добудову нафтопроводу Броди — Плоцьк (вартість — близько 500 млн євро, термін добудови — 3—4 роки). ЄС пообіцяла виділити 2 млн дол.
2. Каспійська нафта дорожча, всі європейські НПЗ пристосовані до переробки важкої і сірчаної Urals, яку експортує Росія.
3. Недостатній обсяг видобутку нафти в країнах каспійського басейну.
4. На сьогодні роблять ставку на альтернативний нафтопровід Баку-Тбілісі-Джейхан.
5. У разі роботи нафтопроводу Киркук-Юмурталік (Туреччина, район порту Джейхан), Туреччина стане транзитною державою для постачання нафти як з Каспійського регіону, так і з Персидської затоки до Європи. Потужність даного нафтопроводу, а також здатність портів Західної Туреччини приймати танкери водотоннажністю понад 500 тис. т роблять даний маршрут привабливішим для інвестицій, ніж Одеса-Броди.
6. Ситуація, пов’язана з приватизацією двох українських НПЗ (Дрогобицький та Надвірнянський), здатних забезпечити споживання нафти з Одеса-Броди, також вносить незрозумілість у перспективи роботи нафтопроводу.

Після 2010 року може виникнути ризик  поступової втрати транзиту російської нафти, тому реалізація проекту ЄАНТК  є основним стратегічним напрямом розвитку транзитного потенціалу України. Розширення проекту ЄАНТК передбачається у  варіанті Тенгіз-Броди-Плоцьк-Гданськ-Вільгельмсхафен.  Перспектива залучення проектів експорту нафти з Іраку до проекту  ЄАНТК розглядається в контексті  домовленостей України та Польщі щодо співробітництва підприємств  нафтогазових комплексів двох країн.

3.3 Альтернативні види палива

Нафтові кризи призвели до зменшення залежності економіки  країн Заходу від споживання нафти. Більшість експертів вважає, що вже  у 2010—2020 роках на світовому ринку  вуглеводневої сировини попит значно перевищить пропозицію, а характер ринку нафти ще більшою мірою, ніж сьогодні, відображатиме інтереси продавця. У Західній Європі та Японії підвищити ефективність енергоспоживання вдалося за рахунок спеціальної системи оподаткування, а в США — запровадження стандартів корпоративної середньої паливної економічності, відомих серед фахівців під абревіатурою CAFE (Corporate Average Fuel Economy). Ресурси підвищення ефективності та екологічності двигунів внутрішнього згоряння, принаймні в розвинутих країнах, практично вичерпані. Щонайбільше, на думку Ларрі Бернса, який опікується інноваційним напрямом у General Motors, їх ефективність у найближчі десятиріччя вдасться збільшити ще на 25 %. Але збільшення кількості автомобілів у той же період повністю перекриє цей показник. Використання  альтернативних видів палива  здійснюється з метою зниження споживання нафтопродуктів (заміна мазуту на вугілля і природний газ у виробництві електроенергії, дизелізація автомобільного парку, яка супроводжується, як правило, скороченням витрат дизельного палива порівняно з автомобільним бензином). Виникнення й загострення сировинної проблеми змусило переоцінити наявні мінеральні ресурси, внаслідок чого стало зрозуміло, що резерви багатьох видів корисних копалин пов’язані з екологічно шкідливими джерелами, розробка яких загрожує навколишньому середовищу й погіршує екологічну ситуацію в світі. Можна виокремити основні різновиди нафти, резерви яких не беруться до уваги у підрахунку офіційних світових запасів:

1. Важка нафта — видобуток  аналогічний  видобутку звичайної  нафти. Важкі різновиди нафти  знайдені більше, ніж у 30 країнах,  але близько 90 % резервів перебуває  у «важкому нафтовому поясі»  Венесуели. Резерви становили  1,2 трлн барелей. Приблизно третину  даної нафти можна видобувати  з використанням нинішніх технологій. Важка нафта є густішою, сильніше  забруднює довкілля та потребує  складнішої переробки.