Перспективи України на світовому ринку нафти

2. Смолисті  піски —  знайдені в осадкових породах.  Видобувати їх можна у великих  відкритих шахтах. Найкрупнішим  світовим ресурсом є запаси  у Канаді (близько 1,8  трлн  барелей). На сьогоднішній день можна  видобути 280—300 млрд барелей, частка  пісків дорівнює приблизно 20 % канадської нафти. Видобуток смолистих   пісків  потребує у 10 разів  більше енергії, площ та води, ніж добування звичайної нафти. 

3. Нафтові  сланці —  великі запаси є в екологічно  важливих районах США (Колорадо, Вайомінг та Юта), де вони містяться  на різній глибині. Такі нафтові  компанії, як Shell, Exxon і ChevronTexaco інвестують  міліарди доларів у цей видобуток.  Для виробничого процесу необхідна  гаряча вода, тому добувати цю  нафту набагато дорожче, ніж  звичайну. При розгляді питання  про позбавлення нафтової залежності  проводяться дослідження можливості  та ефективності використання  низки альтернативних бензину  видів палива.

Біопаливо. Органічні матеріали, такі як деревина, відходи та спирти, які використовуються для виробництва енергії. Це — поновлюване джерело енергії, на відміну від інших природних ресурсів, таких як нафта, вугілля й ядерне паливо. Офіційне визначення біопалива — будь-яке паливо, яке містить (за об'ємом) не менш ніж 80% матеріалів, отриманих від живих організмів, зібраних у межах десяти років перед виробництвом. Подібно до вугілля й нафти, біомаса — це форма збереженої сонячної енергії. Енергія сонця «захоплюється» через процес фотосинтезу під час росту рослин. Одна перевага біологічного палива в порівнянні з іншими типами палива — те, що воно повністю розкладається мікроорганізмами, і тому відносно безневинне для навколишнього середовища. Отримують із продуктів сільського господарства чи безпосередньо з сільсько-господарських культур. Комерційне використання цієї технології стане можливим вже в 2008 році. На розгляді Європарламенту — директива, відповідно до якої країни ЄС повинні довести споживання біопалива до 2011 року до 5,75 % від обсягів загального використання бензину і дизельного палива. Досягнення цього показника стане можливим завдяки застосуванню таких форм використання біологічного палива, як:

чисте біологічне паливо відповідно до спеціальних стандартів якості для  застосування на транспорті;

біологічне паливо, змішане  з нафтопродуктами відповідно до європейських норм, що встановлюють технічні специфікації для транспортного палива;

рідина, одержана з біологічного палива, зокрема ЕТБЕ (етил-3-бутил-ефір), якщо частка біологічного палива буде дорівнювати 47 %. Німеччина серед  країн Євросоюзу досягла найбільших успіхів у виробництві екологічно чистого рідкого палива, що сприяє зниженню споживання мінерального палива і шкідливих викидів в атмосферу.

Джерела сировини є такими, що поновлюються. Перехід на цей  вид палива не вимагає корінної перебудови системи, що склалася. Вартість біопалива  порівняно з бензином — значно вища. Витрати енергії і забруднення  навколишнього середовища під час  виробництва біопалива повністю перекривають ті вигоди, які дає  заміна ним бензину.

Природний газ.  Це суміш газів, що утворилася в надрах землі при анаеробному розкладанні органічних речовин, . Як правило, це суміш газоподібних вуглеводнів (метану, етану, пропану, бутану, тощо), що утворюється в земній корі та широко використовується як високоекономічне паливо на електростанціях, у чорній та кольоровій металургії, цементній та скляній промисловості, у процесі виробництва будматеріалів та для комунально-побутових потреб, а також як сировина для отримання багатьох органічних сполук. За прогнозами фахівців, обсяги споживання цього виду палива до 2030 року зростуть у 25 разів. Але і в цьому випадку це буде лише 4 % від усього палива, що використовується транспортом. Технології переробки газу в рідке синтетичне паливо (GTL — gas-to-liquids) досить дешеві та екологічні. Хоча найкращою сировиною для них є саме природний газ, можна переробляти також і вугілля або біомасу. Це паливо також можна підмішувати в традиційне і використати в звичайних автомобільних двигунах.

Комбінація водневого  палива і паливних елементів. Комерційне застосування може стати можливим у далекому майбутньому. У паливних елементах відбувається хімічна реакція між воднем і киснем, внаслідок чого виділяється електрика. Побічними продуктами є тепло і вода.

Отримання водню може забезпечуватися  будь-якими енергоносіями — від  природних копалин до енергії  вітру. General Motors обіцяє випустити в  продаж перший мільйон автомобілів  з використанням нової технології вже до 2010 року. До цього часу буде створена мережа водневих заправок. Витрати  на розвиток системи — значні, але  становлять лише малу частину від  тієї, яка витрачається нині на розвиток нафтової промисловості.

Певним показником перспективності  альтернативних джерел енергії є  увага до їх розвитку з боку найбільших нафтових концернів. Чи Реймонд, який очолює Exxon Mobil, наприклад, переконаний, що і  в 2030 р. 95 % автомобілів будуть оснащені двигунами внутрішнього згоряння і  працюватимуть переважно на бензині. Інвестиції в розвиток  альтернативних джерел енергії він поки що вважає зайвою витратою грошей. За його словами, нафта ще на тривалий час збереже своє провідне становище, тоді як альтернативні джерела енергії із сировини, що відновлюється, можуть вийти на ринок лише там, де немає конкуренції з боку менш дорогої і в багатьох випадках більш ефективної вуглеводневої сировини. Характерна особливість сучасного етапу розвитку ринків нафти і нафтопродуктів — посилення їх залежності від цінового чинника. Проте Джон Райс, керівник енергетичного підрозділу General Electric, стверджує, що кілька років тому ніхто і передбачити не міг, що вже нині компанія зможе отримувати 2 млрд дол. прибутку на рік за рахунок вітряних електростанцій, які були надто поспішно визнані застарілими. На сьогоднішній день компанія інвестує в розробку паливних елементів та в розвиток атомної і сонячної енергетики. Такого ж принципу дотримуються компанії Shell і BP, але порівняно з нафтою частка альтернативних  джерел енергії ще  дуже  мала.  Представники  ВР  упевнені, що розвіданих глобальних резервів нафти вистачить на 40 років за теперішнього рівня споживання. Нині галузь виробляє близько 83 барелей на день. Очікується, що найближчим часом буде знайдено нові поклади нафти в Азербайджані, Анголі, Алжирі, глибинах Мексиканскої протоки та інших місцях. За даними BP Statistical Review of World Energy 2005, за загальносвітового споживання нафтопродуктів (за винятком країн колишнього СРСР) в обсязі 77,028 млн барелів на добу у 2004 р. найбільша питома вага (36 %) припадала на середні дистиляти (ДТ  тощо), тоді як на бензини — 31,5 %, мазут — 11,8 %. Вдосконалення структури споживання нафтопродуктів відбувається на фоні збільшення питомої ваги моторного пального, що вкупі з різким зростанням світових цін на нафту сприяє впровадженню інноваційних технологій у нафтопереробну промисловість з метою ресурсозбереження та підтримання екологічної безпеки.

Для боротьби з наслідками подорожчання нафти необхідно ширше  використовувати інновації,  що  може привести до розвідки нових родовищ  мінерального палива, зниження собівартості видобутку, активізації енергозбереження, а також створення надійної системи  оперативних і стратегічних державних  резервів палива. В умовах нарощування  світових цін на нафту міжнародні нафтові компанії віддають пріоритет  спрямуванню основних коштів у розвиток сектора видобутку порівняно  зі злиттям та поглинанням компаній, як це спостерігалося наприкінці 90-х  років.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Питання розвитку ринку нафти  та нафтопродуктів світу є актуальним на сьогоднішній день та потребує подальшого аналізу. Формування взаємозв’язків та визначення рівня розвитку країн  тісно пов’язано із споживанням  енергії. На підставі проведеного аналізу  розвитку світового ринку нафти  та нафтопродуктів можна зробити  такі висновки.

 Нафтові кризи ХХ—ХХI  сторіч призвели до підвищення  цін на рідке паливо й інші  енергоносії, що вплинуло на  спрямування основних коштів  у розвиток сектора видобутку,  зменшенню залежності економіки  країн Заходу від споживання  нафти. 

Частка нафти в загальному споживанні енергоресурсів постійно зростає, спостерігається тенденці перевищення  попиту над пропозицією. Приріст  споживання нафти буде спостерігатися як в індустріальних державах, так  і в країнах, що розвиваються.

Основну частину додаткового  попиту забезпечувати муть виробники  ОПЕК. Для забезпечення очікуваног приросту споживання світовому ринку  потрібне значне збільшення нафтовидобувних  потужностей. Зниження споживання нафтопродуктів можна забезпечувати за рахунок  використання альтернативних видів  палива.

Існує можливість обмеження  інвестувань у видобуток нафти  з боку міжнародних нафтових компаній через неможливість доступу до основних сировинних запасів, що викликано боротьбою  за ресурси за умов зростання попиту, серйозними зривами поставок нафти. Загострення боротьби за ресурси  може призвести до безпрецедентного використання запасів нафти.

Україна має досить вигідне  геополітичне становище та є транзитною державою. Сучасну систему нафтопроводів  України необхідно довести до стану, який відповідає міжнародним  стандартам. Для забезпечення національної безпеки держави і створення  умов для стабільної роботи та розвитку ПЕК необхідно диверсифікувати джерела надходження нафти. Географічне розташування України дозволяє залучити різноманітні джерела постачання нафти незалежними шляхами з Азербайджану, Казахстану, Туркменістану, країн Ближнього і Середнього Сходу, при цьому суттєво посиливши роль держави-транзитера між країнами каспійського регіону та важливими ринками збуту в Європі.

На наш погляд, для розвитку нафтового та нафтопереробного бізнесу  України характерним є формування інтеграційних угруповань шляхом «знизу — догори». В Україні необхідно  поширювати інтеграційні процеси за допомогою об’єднання основних циклів функціонування ринку нафти та нафтопродуктів (видобуток нафти,включаючи і  нафту власного видобутку, транспортування, переробка та збут нафтопродуктів). Нафтопереробний бізнес може розвиватися  та ефективно функціонувати за умов відсутності необґрунтованого політичного  впливу та контролю.

Основні напрями та перспективи  розвитку світового ринку нафти  та нафтопродуктів ми систематизували  за ознаками.

Організаційні: напрями —  створення надійної системи стратегічних резервів нафти та нафтопродуктів, проведення чіткої політики у зовнішньоторговельній  діяльності щодо нафти та нафтопродуктів, подальше реформування конкурентного  нафтового ринку; перспективи —  стабілізація ринків нафти та нафтопродуктів, відсутність коливань у пікові періоди, зменшення залежності від країн-експортерів  нафти, підвищення інвестиційної привабливості, укрупнення позицій транснаціональних  нафтових корпорацій, поширення інтеграції країн-експортерів та країн-імпортерів.

Технологічні: напрями —  розвиток альтернативної енергетики, модернізація НПЗ, використання на них  якіснішої сировини, максимальне  залучення модернізованих технологій очищення відпрацьованих газів у  нафтопереробні райони; перспективи  — зміна структури паливно-енергетичного балансу, вдосконалення структури споживання нафтопродуктів, підвищення глибини переробки нафти на НПЗ світу з 70 % до 90 %, підтримка належного рівня екологічної безпеки.

Фінансові: напрями — пошук  та спрямування фінансових ресурсів, формування диверсифікованих джерел надходження  нафти, підвищення та концентрація капіталовкладень, технологічного інвестування в сектор видобутку (розвідка та видобуток у  морських і наземних родовищах нафти); перспективи — вдосконалення  системи транспортування нафти  трубопроводами, підвищення їх пропускної спроможності, виконання вимог до безпеки танкерів та екології транспортування, підвищення ефективності розробки та розвідка нових нафтових родовищ, зниження собівартості видобутку, активізація  енергозбереження, поширення міжнародних  корпоративних інтеграційних процесів у нафтопереробному бізнесі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Авдокушин Є.Ф. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник/ М. : Маркетинг, 1997.-277 с.
2. Агапова Т. А., Серегина С. Ф. Макроекономіка: Підручник/Під загальною ред. д.э.н., проф. А.В. Сидоровича; МГУ ім. М. В. Ломоносова. - 6-е видавництво, стереотип. - М.: Видавництво «Справа і Сервіс», 2004.-448 с.
3.   Василенко  Ю.  Експортна  діяльність  України// Економіка  України. – 2003.- №7, с.17-20
4. Ватманюк  Г.  та  ін.  Макроекономіка  /Київ.  Заповіт.- 1997.-275с
5. Герчикова І. Н. Міжнародні економічні організації. - М.: Єксмо, 2000. – 169с
6. Зозульов О.В. Сегментація ринку як основа маркетингової стратегії підприємства. // Маркетинг в Україні. - 2000. - № 4 (6) (спецвипуск). - С. 37-38.
7. Мамедов О. Ю. Сучасна економіка: Багаторівневе уч. посібник; -Ростов-на-Дону:  «Фенікс», 1998
8. Климко  Г., Нестеренко В. та  ін. Основи  економічної  теорії / Київ.  Вища  школа.,  2002р.-328с
9. Кокорін В. Конкурентоспроможність економіки України // Бізнес & Економіка – 2003 - №5.- с.9-11
10. Коллетт, Тімоті С. Нафтогазове огляд / Тімоті С. Коллетт, Учіда Такаші Льюїс. - М.: Літо, 2004. - 57 с.Котлер Ф. Основи маркетингу. – М.: Вільямс, 2002г. – 302с
11. Мазаракі А.А. та ін. Світовий ринок товарів та послуг: регіональна структура. – К.: КДТЕУ, 1998. – 402с
12. Макконел  К. Р., Брю  С. Л.  Економікс /Москва. Республіка.- 1992. - 621с
13. Мочерний  С.  Основи  економічних  знань / Київ.  FEMINA.- 1996. – 346с. 
14. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України. Підручник. Київ: КНЕУ, 2003. – 465с
15. Олефір В. К. Прогнозування кон’юнктурних змін і ділових циклів. – 2008. – С. 94-111.
16. Павлов В.І. Основи підприємництва: бізнес-планування /Навчальний посібник. Т.1. – Луцьк: Надстир’я - 1998.
17. Паламарчук  В. Важлива  умова  економічного  зростання// Економіка  України.- 2000.- №6, с.21-23
18. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність.//Під ред. С.Ф.Покропивного, К:КНЕУ, 1998
19. Петро, Мишель "Міжнародні економічні валютні і динамічні відносини", переклад з французького, М., Прогрес, 1994г.;
20. Рибалкин В. Є. Міжнародні економічні відносини, підручник, Р., Москва 1999
21. Філіпенко А.С., Вергун В. А., Бураківський І.В. Економіка зарубіжних країн. - До.: Либідь, 1996.-365 с.
22. Фомичев В. І. "Міжнародна торгівля", навчальний посібник, університет С. Петербург, 1993 р.;
23.   Хасбулатов  Р. І.  " Світова  економіка", //Москва, 1997г.
24. Офіційний сайт газети «Дзеркало тижня» http://www.zn.kiev.ua
25. Офіційний книжковий сайт (Економічний факультет - електронні підручники і книги) http://books.efaculty.kiev.ua
26. Офіційний сайт Державного комітету статистики України  www.ukrstat.gov.ua
27. Офіційний сайт ОПЕК  www.opec.org
28. Гогулан І.К. Розміщення виробництва непродовольчих товарів народного споживання в Україні. Конспект лекцій. Київ, 1999
29. Голиков А.П., Олійник Я.Б., Степаненко А.В. Вступ до економічної і соціальної географії: Підручник. - К.: Либідь, 1999. - С. 199-206.
30. Держкомстат "Економіка України за 9 місяців 2005 року", газета "Урядовий кур’єр", №213-214, 5 листопада 2005 рік.
31. Дослідження соціально-економічних проблем перехідного періоду // Науковий вісник. - 2001. - №3
32. Жук М.В. Комерційна географія України. Чернівці: Прут, 1998
33. Заблоцький Б.Ф., Кокошко М.Ф., Смовженко Т.С. Економіка України. Львів: ЛБК НБУ, 1997
34. Заставний Ф.Д. Географія України. Львів: Світ, 1994
35. Инфобанк "Краткие итоги работы нефтегазовой отрасли Украины в 2004 году", журнал "Газ & Нефть", № 1 (25), январь 2005 год.
36. Іщук С.І. Територіально-виробничий комплекс і економічне районування. Київ, 1996
37. Маскалевич И. "Совковый нефтебизнес", газета "Финансовая консультация", №7 (41), февраль 2002 год.
38. Масляк П.О. "Географія", Київ, "Знання", 2001 рік.
39. Мельник С.А. Управління регіональною економікою. Навчальний посібник. Київ, 2000
40. Михасюк І., Яків М., Залога З., Сажинець С. Регіональна економіка. Львів: Українські технології, 1998
41. Мішогло Г.О. "Економічна географія України з основами виробництва", Київ, ПП "Компанія "Актуальна освіта", 2002 рік.
42. Палагин А. "НПЗ в пакетах: ни оптом, ни в розницу", журнал "Газ & Нефть", №7 (31), июль 2004 год.
43. Пащенко Ю., Давиденко А. Розвиток, модернізація виробничої системи України // Економіка України. - 1998. - № 9. - С.45-52.
44. Розміщення продуктивних сил України / за ред. Качана Є.П. Київ: Вища школа, 1998
45. Розміщення продуктивних сил України" (під редакцією Качана Є. П), Київ, "Вища школа", 2002 рік.
46. Розміщення продуктивних сил: Навчальний посібник / За ред. В.В. Ковалевського, О.Л. Михайлюк, В.Ф. Семенова. - К.: Либідь, 1998, - С.369-386.
47. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. Є.П. Качана. К.: Вища школа, 1998. - С. 191-208.
48. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика. Київ: Вікар, 2001
49. Стеченко Д.М. Управління регіональним розвитком. Київ: Вища школа, 2000
50. www.ukrbusiness.com.ua
51. www.kneu.kiev.ua
52. www.expert.ua
53. www.pricereview.com.ua