Природні ресурси України

Основним   елементом    прибутку   водного   балансу  України  є атмосферні опади, загальний обсяг яких, за різними оцінками становить, 366 – 377 км3. Через  значні  втрати на  випарування на поверхневий місцевий стік припадає лише 50 км3. Водні  ресурси   поповнються за  рахунок транзитного стоку Дунаю, Дніпра, Сіверського Дінця і  сумарно становлять майже 210 км3. Частина поверхневого стоку (Тиса, Прут, Західний Буг) загальним обсягом 14 км3. виходять за межі України.

Хоч найбільший обсяг стоку припадає на Дунай, головну роль у водозабезпеченні господарства  України відіграють річки басейну  Дніпра. Стік Дніпра біля Києва  становить   приблизно 44  км3.,  Дніпропетровська 53.4 км3., а  далі  дещо  зменшується  у  зв’зку  великим випаровуванням   з поверхні   Каховського   водосховища  Обсяг   стоку   інших  річок   значно  менший:  Дністра – 6.3 км 3.,    Сіверського   Дінця – 5.0 км3.,  Південного Бугу – 3.4 км3.

З трьох тисяч озер України  лише 30 (1 %)  мають площу  більшу як 10 км3. В основному прісні озера розміщені Поліссі (найбільше   Світязь – 24.2 км2.), закритих  солонуватих  і  солоних озер та лиманів – на узбережжях  Азовського  і  Чорного морів ( найбільше Сасик – 210 км2., Тілігульський  лиман – 160 – 170 км2.,  Ялпуг – 149 км2. ). Ресурси прісних озерних вод  становлять 2.3 км2., солонуватих і солоних  - 8.6 км3. Значно поповнюються    ресурси   поверхневих вод    за рахунок  будівництва   водосховищ і   ставків.

Найбільший  каскад  водосховищ створений на Дніпрі, де збудовано  шість  великих  водосховищ  об’ємом   43.8 км3.: Каховське (площа – 2255 км2., об’єм – 18.2 км3.),  Кременчуцьке (2250 км2., об’єм – 13.5 км3.), Києвське   (922 км2., об’єм – 3.73 км3.),  Дніпровське (410 км2., 3.3 км3.), Канівське (675 км2., 2.62 км3.), Дніпродзержинське (567 км2., 2.45 км3.).

Чорне  та  Азовське  моря ,   що  омивають   територію   України можна розглядати як альтернативне джерело водних ресурсів, але оскільки ці  води  вимагають  опріснення, а  отже  і  значних затрат коштів і енергії, в найближчі роки їх використання малоймовірне. І вони  є дуже забруднені внаслідок   викидів  неочищених  вод  рядом великих   підприємств   чорної металургії, хімічної, нафтохімічної, вугільної промисловості.

Найбільшу   кількість  води   мають  західні  області, де на 1 км2. площі   припадає   від   100  до  600  тис.  м3.   місцевого  стоку.   Найменше забезпечені     водою   південні   області.  Так    у   Донецькій,   Запорізькій  Дніпропетровській,   Одеській  і Херсонській областях  на 1 км2. території припадає  від  5  до 40 тис. м3. води  на  рік, а  на  одного  жителя – від  130 до  400 м3. В  областях  Полісся  на   км2. території нараховується від 75  до 100  тис. м3.  на рік, а на одного мешканця від 1500 до 2000 м3. В областях лісостепової  зони   на  1  км2. площі водні ресурси складають 50-70 тис. м3. на  рік, збільшуючись  до  125 тис. м3. у східній і західній частині зони. На одного жителя тут налічувалось від 500 до 1500 м3. води на рік.

Україна    має   великі   запаси  підземних  вод ,  які здебільшого використовуються   для  водопостачання   і   зрошення.  Сумарна   кількість підземних   вод  у  зоні   активного водообміну складає  18.6 км3.  на  рік.  В межах  України  підземні води  зосереджені в окремих артезіанських басейнах, серед яких найбільші Дніпровсько-Донецький, Волино-Подільський і Причорноморський.

Найбільші    річки   України:  Дніпро,  Південнй  Буг, Псел, Дністер,  Сіверський  Донець   Горинь, Десна, Інгулець, Ворскла, Случ, Стир, Західний Буг і т. д.

У  цілому   запаси   водних  ресурсів  із  розрахунку  на одиницю площі  і на одного жителя України  займає одне з  останніх місць у Європі, та й по території держави розміщені нерівномірно.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

        Лісові ресурси.

Площа лісового фонду   становить  9.400  тис. га.   (14.2 % площі території України), що значно менша ряду розвинутих країн. Запаси деревини     в   Україні    становлять  1.3  млрд. м3.   У   віковій   структурі   лісів переважають   молодняки   і  середньовікові   та   пристигаючі   насадження (понад 90 %  усіх лісовкритих площ).

Лісистість  у  різних  частинах  і  регіонах держави нерівномірна. Так, в  Українських  Карпатах  зайнято лісами 40.5 %  площі, у Кримських горах – 32.0 %,  на Поліссі – 26.1 %.  У Лісостеповій зоні цей показник становить – 12.2 %, а  в  Степовій – 3.8 %. До  найбільших лісистих територій належать  Закарпатська,  Львівська, Івано-Франківська, Рівненська , Житомирська, Волинська і Чернівецька.

Нерівномірність розміщення лісових ресурсів є наслідком різних природних  умов,  але  більшого  впливу  господарської діяльності людей, яка  звелася  до  варварського  винищення лісів. В Україні є сприятливі для прискореного  росту  деревини, бо пересічний приріст на 1 га лісопокритої площі   становить  4м3.  Причому  на  деревостани  високої  продуктивності припадає 75 %  покритих лісом земель. Переважають хвойні породи (сосна,  ялина) – 54 %  і  твердолистяні (дуб, граб, бук)  – 40 %. Сосна (35 %) зосереджена   в основному, на Поліссі, ялина (16 %) в Карпатах, дуб (18 %) на Поліссі і в Лісостепу, бук (13 %) на Поліссі  в Лісостепу і в Криму.

За  господарським значенням і функціями ліси України поділяють на дві групи:

І група – водоохоронні, захисні,  санітарно-гігієнічні та оздоровчі, а  також  ліси  спеціального цільового призначення (48 % площі усіх лісів держави)

ІІ група –  ліси,  що  мають  захисне  та  експлуатаційне призначення (52 % площі усіх лісів держави)

Важливим         напрямом     збереження   лісів  є     вишукування резервів  деревної сировини на основі її більш раціональної хіміко-механічної переробки, застосування замінників дерева, комплексне використання листя, гілок, стружки, тирси, коріння тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     Земельні ресурси.

Розподіл   ґрунтів  на території України підпорядкований закону горизонтальної зональності на рівнинах  і висотної поясності у горах. Величезний  вплив  має рельєф місцевості, а також  минулий і сучасний характер  рослинного  покриву.  На  рівнинах просторах нашої країни поширені дерново-підзолисті,  чорноземні,  каштанові    ґрунти,  а  також   лучні, болотяні,   солончаки  та солонки. Для гір характерні бурі лісові, гірсько-лучні, червоно-бурі та коричневі. В Україні налічується близько 650 видів.

У   північній   частині    України    поширені   дерново-підзолисті грунти.   Вони  займають  21 %  території   країни,  майже  всю   Поліську низовину. Пов’язані   вони  з  плоскими  формами  рельєфу, сформувались під  мішаними  та  хвойними  лісами  на  водно-льодовикових     супіщаних відкладах. У дерново-підзолистих грунтах процес перегнивання органічних решток проходить  дуже  повільно  через  надмірну  кількість  опадів, вони мають кисле середовище і містять 1 –1.5 % гумусу.  Характерною  ознакою дерново-підзолистих  грунтів у Поліссі є їх безструктурність, для підвищення родючості потрібно вносити мінеральні і органічні добрива.

Сірі лісові грунти поширені  переважно у лісостеповій зоні, зустрічаються і на Поліссі. Сформувались  вони під широколистою лісовою й різнотравно-злаковою рослинністю. Вміст  гумусу  в  ґрунті  становить   до 5    -8%,  що   надає  йому  світло-темного     сірого кольору.    Кислотність грунту мала, структура дрібногрудкувата.

Найбільшу    площу   (65 %  території  України)    під    степовою рослинністю  в  умовах  обмеженої  вологості займають чорноземні грунти. Основною   грунтоутворюючою породою для них є лес, який поширений у межах лісостепової і степової зон. Чорноземні ґрунти мають до 16 % гумусу, зернисто-грудкувату структуру і  є найродючішими  в світі. Гумусовий горизонт  має  товщину понад 40 см., а інколи і 120 см. З півночі на південь змінюються особливості  грунту,  а  тому  виділяють  окремі їх  підзони. В лісостепу поширені  опідзолені та  типові  чорноземи,    в    північній степовій     підзоні      переважають     чорноземи    звичайні,  середньо- та малогумосні. Для  більш  посушливої  південної підзони характерні грунти  що  потребують додаткового зволоження, тобто південні чорноземи.

В  умовах  недостатньої  кількості  опадів,  високих температур і порівняно  бідної степової  рослинності  сформувалися каштанові грунти, які  займають до 5 % території  України. Вміст гумусу  - до 3 %, потужність у них гумосового горизонту буває до 40 см.

Вздовж   узбережжя  морів  утворилися  солончаки  і солонці. Це грунти  у верхніх горизонтах  значний уміст солі, яка підтягується  в процесі  випаровування  з  нижніх  горизонтів. Солончаки  і солонці мають дуже низьку родючість і потребують промивання та гіпсування.

В    Передкарпатті  під  буковими   і  дубовими  лісами  в  умовах помірного   зволоження   сформувались  дерново-підзолисті, а  на Закарпатській   низовині   під   дубовими   лісами – бурі  опідзолені. В  обох    типах ґрунтів  відбувається  процес  оглеєння, що  є наслідком надмірного зволоження.

У поясі Мішаних  лісів Карпат і Криму поширені бурі лісові грунти  із  вмістом  гумусу  5 – 7 %.  Вони  переважно  мають малу потужність генетичннного профілю з характерною щебенюватістю.

На      вершинах      і     безлісних    схилах    гір ,  під   трав’яною рослинністю, залягають гірсько-лучні і гірсько-торфові ґрунти. Потужність їх грунтового профілю – від 40 до 100 см.

На    південному березі Криму, в умовах субтропічного клімату, сформувалися   червоно-бурі   і   коричневі   ґрунти.  Забарвлення   їм  дали окисли   заліза.  Ці    ґрунти   переважно   щебенюваті  з  вмістом      гумусу 3.5 – 5 %.

 

 

      Кліматичні ресурси.

 

Територія   України   лежить  у   помірно континентальній області помірного кліматичного поясу. Значні зміни висоти сонця над горизонтом, тривалості  дня,  циркуляція  атмосфери, а також характеру підстилаючої поверхні  у  різні  пори  року  в   помірному  поясі  визначають закономірне чергування сезонних типів погоди (показано на карті).

Зима    в    Україні    характеризується      морозною   погодою    з випаданням    снігу   і  встановленням снігового покриву. Триває вона 3 – 4 місяці, а   починається  у   кінці   листопада,  коли   утворюється  тривкий сніговий  покрив.  Приходить  зима  до  нас з північного сходу і найпізніше досягає Криму

Весна  на  теренах  України  найраніше   настає   на  південному заході   і   широко   просувається   на   північний  схід. Бувають заморозки, викликані   вторгненням   холодного   арктичного  повітря з півночі. Весна закінчується      цвітінням    акації,   середня   добова   температута 15 С.

Літо  тепле, на  півдні – спекотне. Максимальні     температури повітря  спостерігаються   у   серпні. Цей   місяць    характеризується часто безхмарною   посушливою   погодою.  По   всій території країни проходять грози   та   зливи. На  літо припадає   близько 40 %  річної  норми  опадів.

Осінь  у   нас   порівняно  тепла  і тривала, з ясними і сонячними днями  та  прохолодними ночами, інколи з приморозками. Негода із затяжними дощами і низькими температурами настає під кінець осені.

У  помірно  континентальній  області клімату України виділяють на  рівнині антлантико-континентальну і континентальну підобласті, а у Карпатах – закарпатську і карпатську.

Клімат  України  є  в  цілому сприятливий для життя і діяльності людини.  Кліматичні     умови    враховують  коли   вибирають   місця    для будівництва житла, господарських об'єктів, транспортних шляхів. Однак для клімату    країни характерні деякі несприятливі погодні явища, а саме: град, туман, зливи, посухи у літку, пилові  бурі.

Від     клімату   залежить також рівень, тривалість використання родючості   і    продуктивності   грунтів. Теоритичною    основою високої продуктивності   грунтів   є врахування біологічних вимог культур. Беручи до  уваги  потреби   сільськогогосподарських  культур у  теплі  і  опадах та агрокліматичне   районувань території України, можна зробити висновок, що  в   північно-західних  районах  можуть  визрівати   найвимогливіші   до тепла   ярі  культури,  озима  пшениця,  а  на   південному заході і сході –вимогливіші  до тепла культури (агрокліматичне районування на карті)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     Рекреаційні ресурси.

У   структурі   рекреаційних   ресурсів  України    виділяють   дві складові    частини:  природну  і  соціальну-економічну.   Україна має різно-манітні природні рекреаційні ресурси (біологічні, кліматичні,   гідрологічні, ландшафтні, ...  .) . Загальна площа земель, придатних для рекреаційного використання становить 9.4 млн. га. Майже 10 %  усіх   лісів державного фонду мають рекреаційне значення. Особливе місце   в системі рекреаційного    використання    території    України   посідає     Кримський півострів. Пересічна  тривалість  сприятливого для рекреації періоду становить 175 – 190 днів, комфортного –  65 - 80 днів.

Мінеральні   лікувальні   води   різного  складу виявлені майже в усіх областях, але найбільша  їх  кількість   джерел  на  Закарпатті. Запаси лікувальних  грязей  зосереджені  в південних і північно-західних областях. На  базі  грязевих  покладів   функціонують  найстаріші в Україні курорти: Бердянськ, Євпаторія, Куяльник та інші.

Соціально-економічні   рекреаційні    ресурси в країні формують культурні   об’єкти, пам’ятки   історії, архітектури   та  інші. Найбільше їх у Львові, Криму  і Чернігівській області.