Сучасний стан грунтів України та шляхи їх покращення

Міністерство освіти і  науки молоді та спорту України

 

 

 

 

 

 

Реферат

На тему: «Сучасний стан грунтів України та шляхи їх покращення»

 

 

 

 

 

 

 

Виконала

Учениця 11-Б класу

Перевірила

 

 

 

 

Київ-2012

 

                                                     План 
Зміст 
1.Вступ

2.Проблема охорони та раціонального використання земель

3.Поняття про грунт

4.Склад ґрунтів

5. Зональне розміщення ґрунтів

6.Основні напрями охорони ґрунтів.

7. Поняття моніторингу територій

8. Природоохоронні заходи

9. Система моніторингу ґрунтів України

Висновок 
Використана  література

 

 

 

 

 

                                                                                                                                                             2

 

Вступ

Найбільше природне багатство України — чорноземи. Вони складають майже 50% світового запасу чорноземів. Розорані землі в Україні становлять близько 85% від площі степів і лісостепів. Посівні площі займають 33,5 млн. га. Вже зіпсовано 60% чорноземів, щорічно втрачається 100 тисяч гектарів родючих ґрунтів. 
Майже 50% урожаю сільськогосподарських культур вирощується на ґрунтах, оброблених хімічними добривами та отрутохімікатами. В Україні накопичено 12 тисяч тонн непридатних і заборонених для використання пестицидів. 
Великої шкоди ґрунтам України завдала необґрунтована меліорація. Майже 50 тис. га орних земель підтоплені, крім того 3,7 млн. га землі знаходиться в зоні дії аварії на Чорнобильській АЕС. 
Якщо узагальнити всі зміни, то 22% території України можна характеризувати як сильно і дуже сильно уражені і непридатні до повного використання. 
Внаслідок екстенсивного розвитку сільського і лісового господарств, неефективного ведення заповідної та інших природоохоронних справ порушилося співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових та водних ресурсів, і як наслідок — інтенсивний розвиток ерозійних процесів, ущільнення орного шару ґрунту, зниження його родючості, послаблення стійкості природних ландшафтів України. 
Ситуація, яка склалася, зумовлена головним чином тим, що протягом багатьох десятиріч екстенсивне використання земельних угідь, і особливо ріллі, не компенсувалося рівнозначними заходами щодо відтворення ґрунтів. В цьому полягає головна причина низької ефективності засобів, які застосовуються з метою інтенсифікації землеробства, а комплекс деградаційних процесів виснажує ґрунтові виробничі ресурси, знижує врожаї сільськогосподарських культур. На значній частині площі сільськогосподарських угідь досягнуто межі екологічної збалансованості ґрунтових екосистем і агрофітоценозів. Найбільших збитків ґрунтам завдають водна і вітрова ерозії, безповоротні втрати гумусу і поживних речовин, засолення і закислення ґрунтів, висушування і перезволоження, в тому числі і заболочування, забруднення промисловими відходами і викидами, отрутохімікатами.

3

Проблема охорони та раціонального використання земель є одним із найважливіших завдань людства, бо 98% продуктів харчування, які споживає людина, отримуються за рахунок обробітку землі. Агрокультурою людина займається майже 10 тисячоліть. За цей період у багатьох частинах планети розквітали і гинули цивілізації, колись квітучі краї перетворювались на пустелі. Низька культура землеробства, а хижацька експлуатація земель призводили до руйнування ґрунтів. Французькі вчені підрахували, що за весь історичний період людство втратило близько 2 млрд. га родючих земель. 
Заходи щодо підвищення продуктивності земель та їх охорони дуже різноманітні і повинні здійснюватись комплексно, як єдина система, взаємно доповнюючи один одного і посилюючи дію всіх інших. Тому передусім потрібно, щоб кожний клаптик землі, кожне поле мало дбайливого господаря, освіченого, розсудливого, щоб від стану поля залежала не тільки його доля, а й доля його дітей та онуків. 
В кожному конкретному районі повинно бути своє, науково обґрунтоване співвідношення між полем, лісом, луками, болотами, водоймищами, що дасть найвищий господарський ефект і збереже навколишнє середовище. 
Важливим напрямком є також організація і дотримання польових, кормових, протиерозійних та інших сівозмін. Необхідно оптимізувати розмір полів у сівозмінах, оскільки вони у нас часто завеликі. Поля сівозмін потрібно нарізати за контурами ґрунтових відмін, а не розбивати різноґрунтові ділянки на правильні прямокутники з метою полегшення механізованого обробітку. Адже кожна ґрунтова відміна дозріває для обробітку в певний час, і потребує різних форм обробітку, різних норм та сортів гною, добрив, вапна та гіпсу. 
Для того, щоб зберегти фізичні властивості ґрунтів — структуру, пористість, оптимальний водно-повітряний режим — потрібно різко скоротити повторність обробітку ґрунтів, перейти на прогресивні та ефективні його форми, легкі машини і механізми. Поняття про грунт

 

Грунт — це поверхневий шар земної кори, видозмінений під впливом фізичного, хімічного і органічного вивітрювання. Це ланка, що зв'язує живу і неживу природу. Складається з твердих речовин, ґрунтової води, повітря і живих організмів.

Процес утворення ґрунтів  пов'язаний з кліматом, рослинністю, рельєфом, діяльністю мікроорганізмів, мінеральним складом підґрунтя  і працею людини.

4

Найважливіші морфологічні ознаки ґрунтів: забарвлення, структура, будова, механічний склад, включення.

Забарвлення — це одна з важливих морфологічних ознак, за якою деякі ґрунти навіть одержали назву (чорноземи, каштанові, буроземи, сіроземи). Колір ґрунтів залежить від сполук, що входять до його складу.

Гумусові речовини і сполуки  марганцю надають ґрунтам темного  кольору (чорного або сірого), оксиди кремнію, солі кальцію — світло-білого або ясно-ciporo. Оксиди заліза, залежно  від концентрації їх, забарвлюють  у жовтий, коричневий або бурий  колір.

Структура. Ґрунти поділяються на структурні і безструктурні. У безструктурному ґрунті окремі механічні елементи (піщинки, пилуваті частинки) перебувають у вільному стані й не зв'язані одна з одною. У структурному — вони поєднані в агрегати різної величини і форми, які і надають ґрунту певної структури.

Структура ґрунту, створюючи  сприятливий водний і повітряний режими, є одним з вирішальних  факторів його родючості.

Найсприятливішою структурою є горіхувато-зерниста з агрегатами розміром від 10 до 0,25 мм.

Будова ґрунту — щільність і пористість, які зумовлюють його водопроникність і аерацію.

Механічний склад ґрунту — це співвідношення в ґрунті часток різної величини. Залежно від вмісту глини і піску ґрунти поділяються  на такі групи: легкі, середні суглинисті, важкі глинисті.

Кращим ґрунтом щодо механічного  складу є легко- і середньо-суглинисті, які мають найсприятливіший водний, повітряний і поживний режим. Визначити механічний склад ґрунту нескладно самому вихователю. Для цього грунт скачують у ковбаску. Якщо він не формується — це піщаний, якщо формується і розсипається — суглинистий, якщо не розсипається — глинистий.Включення — це елементи, які містяться в ґрунті не з причин ґрунтоутворення: уламки твердих гірських порід, залишки будівельного сміття тощо.Родючість ґрунту — це здатність забезпечувати рослини вологою, повітрям і поживними речовинами під час вегетації. Родючість значною мірою визначається кількістю і якістю гумусу (перегною).

5

Утворення гумусу здійснюється під впливом мікроорганізмів  з рослинних і тваринних решток.

 Склад грунтів

До складу ґрунтів входить 45 різних елементів, але найпоширенішими  є вуглець, кисень, водень, азот, кремній, алюміній, залізо, кальцій, натрій, сірка, фосфор, титан і марганець.

Найчастіше рослини зазнають нестачі азоту, фосфору, калію. Значна частина мінеральних речовин  міститься в ґрунті у формі  мінеральних сполук. Більшість поживних речовин засвоюються рослинами  з ґрунтового розчину, який утворюється  водою, що, проникаючи у грунт, вилучає з нього розчинні речовини.

 Зональне розміщення  грунтів

Зональне розміщення ґрунтотворних  факторів, насамперед клімату і рослинності, зумовлює і зональність ґрунтів, яка полягає в тому, що кожній географічній зоні відповідають властиві їм зональні типи ґрунтів.

У зоні Полісся переважають  дерново-підзолисті ґрунти. Тут випадає  значна кількість атмосферних опадів, які більш-менш рівномірно розподіляються за порами року, не дуже високі літні  температури, тому й невелике випаровування. Дерново-підзолисті ґрунти під лісовою  рослинністю весь час вологі і  систематично промиваються атмосферними опадами, внаслідок чого з активного  шару ґрунту в нижні горизонти  вимиваються поживні речовини. Шар  гумусу в підзолистих ґрунтах  дуже малий (10—20 см). Органічні рештки перегнивають повільно, тому тут виникає  кисле середовище.

Основний фонд орних земель на Поліссі становлять дерново-середньопідзолисті супіщані ґрунти, поширені на підвищених терасах, вододілах. Основна перевага цих ґрунтів полягає в тому, що вони порівняно добре утримують вологу у верхніх горизонтах, містять більше гумусу. На них добре ростуть картопля, гречка, озима пшениця, озиме жито, кукурудза, льон, цукрові буряки.На болотах і торфовищах розвинулись болотяні і торфові ґрунти, а по берегах річок — піщані.Ґрунти Полісся потребують поліпшення: підвищення вологоємності, збагачення на поживні елементи і ліквідації кислотності Обробляється в середньому 37 % усієї земельної площі.

6

У лісостеповій зоні найбільш поширені сірі лісові ґрунти і чорноземи.

В західній частині Лісостепу  переважають сірі лісові ґрунти (світло-сірі, сірі і темно-сірі). Сірі лісові ґрунти сформувалися піл деревною рослинністю  листяних лісів на лесових породах.

Лівобережна частина Лісостепу, що лежить на схід від системи дніпровських терас, вкрита типовими чорноземами. Основною грунтоутворюючою породою, на якій сформувалися чорноземи, є ліс. На ньому при обмеженій кількості опадів, степовій рослинності утворилися чорноземні ґрунти південної і середньої частини України.

Чорноземи — найродючіші  ґрунти в світі. Вони містять до 7 % гумусу і мають грудкувату будову. Найбільшою особливістю цих ґрунтів  є велика глибина гумусового горизонту  — до 120—150 см і більше.

Лісостеп — дуже важлива  зона бурякосіяння в нашій країні. Важливими культурами Лісостепу  є також озима пшениця, ячмінь, кукурудза, горох. На орні землі тут  припадає 67 % земельної площі.

Степова зона за характером ґрунтового покриву поділяється  на дві підзони — північну і південну.

Північна частина вкрита звичайними чорноземами, які мають  високу родючість (вміст гумусу 5,2—7,2 %), та південними чорноземами, які відрізняються  меншою глибиною гумусового горизонту (40—60 см) і кількістю гумусу у  верхньому шарі (3,5—4,5 %).

Південна степова підзона, до якої входить Причорноморська низовина і Північна частина Кримського півострова, вкрита південними чорноземами та темно-каштановими та солонцюватими ґрунтами. Каштанові ґрунти сформувалися на крайньому півдні України, де опадів недостатньо, температура висока, органічних решток потрапляє в землю мало, вміст перегною зменшується до 2,8 %. Солончаки, яких найбільше на півдні країни, потребують глибокого промивання і внесення добрив. Основна причина неродючості солончаків — нестача вологи.У заплавах річок усіх зон поширені лучні ґрунти.Степова зона відзначається найбільшою кількістю оброблюваних земель — 75%. Найважливішою сільськогосподарською культурою степу е озима пшениця, на значних площах висівається соняшник, у приміських господарствах — овочеві культури і картопля. Вирощується кукурудза на зерно і силос. Розвинуто баштанництво і виноградарство.

7

Ґрунтовий покрив Карпат та Криму складається в основному  з бурих гірсько-лісових ґрунтів (буроземів і гірсько-підзолистих).

На безлісих просторах  полонин, яйл сформувалися гірсько-лучні  ґрунти. В гірській частині Карпат обробляється близько 20% землі. Землеробство найбільш розвинуте в Закарпатській  низовині і в обох прикарпатських смугах. У Північно-Східному Прикарпатті  і гірській області вирощують  переважно пшеницю, кукурудзу, частково льон. У Південно-Східному Прикарпатті  крім зернового господарства розвинуто  виноградарство.

У Криму, за винятком власне гір, що здебільшого вкриті лісами, широко розвинуті садівництво і  виноградарство, вирощуються високоароматні тютюни, цінні ефіроолійні культури. Середня розораність земель у Гірському Криму становить близько 24 %.

Грунт є найдорожчим багатством людства. Чорноземні ґрунти, найродючіші в світі, вкривають дві третини території України. Сільськогосподарські угіддя тут становлять 71 %, а орні 56 % усієї площі країни. Земельні ресурси не належать до категорії невичерпних. Через великий розвиток промисловості, зростання міст площа сільськогосподарських угідь зменшується за рахунок відведення земельних ділянок для промислового і житлового будівництва, гірничих розробок тощо.

В Україні спостерігається  зменшення земель внаслідок ерозійних  процесів, повторного засолення, забруднення  промисловими відходами. Так, еродовані  ґрунти Кагарлицького і Миронівського районів Київської області становлять 68 %.

Чорноземи втратили третину  гумусу.

 Основні напрями  охорони ґрунтів

1.Підвищення родючості. 

2.Запобігання водній і  вітровій ерозії.