Автор работы: Пользователь скрыл имя, 02 Марта 2014 в 17:28, курсовая работа
Завдання роботи:
- дослідити економічну сутність поняття «природно-ресурсний потенціал»;
- провести аналіз методичних підходів до оцінки природно-ресурсного потенціалу;
- визначити роль і місце природно-ресурсного потенціалу в розвитку сільськогосподарського виробництва;
- розробити науково-методичні підходи до оцінки природно-ресурсного потенціалу;
- проаналізувати динаміку розвитку та структури сільського господарства.
Вступ
Розділ 1. Природні ресурси країни: структура, особливості, потенціал
1.1 Поняття «природні ресурси». Класифікація природних ресурсів
1.2 Структура природно-ресурсного потенціалу
Розділ 2. Методи економічної оцінки природних ресурсів
2.1 Глобальні проблеми використання природних ресурсів
2.2 Продовольча проблема та шляхи її вирішення
Розділ 3. Аналіз та економічна оцінка природних ресурсів України
3.1 Економіко-географічний аналіз земельних ресурсів України
Висновок
Список використаної літератури
Найбільше гостро проблема дефіциту продуктів харчування коштує в багатьох країнах, що розвиваються, (до них по статистиці ООН відноситься і ряд постсоціалістичних держав). Зокрема, до числа найбільш нужденних країн, де середньо душове споживання продовольства по енергетичній цінності складає менш 2000 ккал у день і продовжує знижуватися, Того і Монголія. У той же час у ряді країн, що розвиваються, рівень споживання на душу населення в даний час перевищує 3000ккал у день, тобто знаходиться на цілком прийнятному рівні. До даної категорії відносяться, зокрема, Аргентина, Бразилія, Індонезія, Марокко, Мексика, Сирія і Туреччина.
Іншим найважливішим аспектом продовольчої проблеми є незбалансованість харчування . Так деяких країн характерно не стільки зниження енергетичної цінності споживаного продовольства (протягом 90-х рр. – з 2500 до 2300 ккал у день), скільки погіршення структури харчування . Іншими словами, душове споживання найбільш важливих видів продовольства знаходиться значно нижче медичних норм, що рекомендуються для повноцінного харчування, і продовжує скорочуватися. У 1997 р. споживання м'яса і м'ясопродуктів у розрахунку на одну людину склало 50 кг (при нормі 81 кг), молока і молочних продуктів – 229 кг (норма 392 кг), рослинної олії – 7,9 кг (норма – 13 кг), цукру – 33 кг (норма 40,7 кг). Найбільшу гостроту продовольча проблема в Росії придбала в 90-і рр. у зв'язку з різким зниженням життєвого рівня основної частини населення і падінням сільськогосподарського виробництва більш ніж у 1,5 рази. Основною причиною голоду і передчасної смерті через недоїдання є бідність, який піддана п'ята частина населення світу . Тому з економічної точки зору варто забезпечити бідняків достатнім заробітком або землею, а фермерам повинні бути надані економічні стимули для виробництва харчових ресурсів. І, звичайно, потрібно здійснювати керування світовим господарством таким чином, щоб знизити рівень шкідливого впливу на навколишнє середовище.
Деякі географічні аспекти сучасної продовольчої проблеми. В другій половині XX в. збільшення чисельності населення в третьому світі в середньому щорічно на 2,5%, а в Африці навіть на 3%(тоді як у промислово розвитих країнах на 0,8% у рік), знову поставило в порядок денний питання про принципову можливість забезпечення людства продуктами харчування . Тому відновився інтерес до обговорення ідей Т.Р. Мальтуса, майже забутих у 30-х рр., коли в європейських країнах виникла погроза депопуляції, а в нацистській Німеччині багатодітним матерям видавалися державні нагороди. Відразу ж помітимо, що не виправдалася його відома теза про те, що «населення, якщо процес не обмежувати, збільшиться в геометричній прогресії, а засобу до існування – тільки в арифметичної «. Можна затверджувати, що Мальтус, перше видання книги якого «Досвід про закон народонаселення...» з'явилося в 1798 р., гіперболізував найближчі небезпеки, оскільки було ще неможливо угадати феєричні досягнення машинного виробництва, кардинальний прогрес на транспорті й освоєння великих степових просторів у Європі (Росія, Угорщина) і за океаном . Однак принципова заслуга Мальтуса полягала в іншому, а саме в постановці питання про межі росту людства і встановленні динамічної рівноваги між чисельністю населення і виробництвом засобів до існування, тобто в першу чергу продуктів харчування . Особливо рішуче і послідовно ідея обмеження народжуваності і планування родини (хоча сам Мальтус як священик подібної позиції не дотримував, покладаючи «надії» насамперед на такі «руйнівні фактори», як голод, війни, епідемії) стала проводитися в соціалістичній державі – КНР, усупереч тому, що марксистське навчання цю ідею заперечувало. У країні на озброєння узяте гасло – «Одна подружня пара – одна дитина», що веде до появи народу «без братів і сестер», але вже приносить очікувані владою результати. Аналогічна по цілям політика здійснюється, як правило, у менш твердих формах, також у зростаючому числі країн, що розвиваються. Наприклад, в Африці в середині 70-х рр. державна демографічна програма була прийнята лише на Маврикій, а в даний час більш ніж у 20 країнах.
Проведений аналіз дозволяє укласти, що, з одного боку, продовольча проблема виступає як глобальна, торкаючись, так чи інакше, усе людство, у всякому разі, – усі найбільші держави світу . З іншого боку, вона має яскраво виражений географічний характер і виявляє себе на різних ступенях територіальної ієрархії – регіональної, страновой, районної, локальної . Причини, гострота і масштаби поширення неправильного харчування, недоїдання і голоду на земній кулі диктуються, насамперед, соціально-економічними факторами, що повинно визначати і напрямок пошуків виходу з існуючого положення . Звідси – неминуче різноманіття і виправдана неоднозначність пропонованих наукою рецептів по поліпшенню ситуації . Виробляти політикові забезпечення населення продуктами харчування і прагнути до досягнення шуканого балансу з урахуванням зовнішньоторговельних можливостей приходиться, насамперед, на рівні окремих країн. Ключ до «зняття» продовольчої проблеми в кожної з них повинний бути власним .
Представляється, що гарні перспективи відкриває активне впровадження в країнах низьких широт практики других і навіть третіх посівів у році, для чого потрібні в першу чергу скоростиглі сорти і зрошення, якщо є в наявності сухий сезон. Тому обґрунтовано зв'язувати надію саме з прийдешнім успіхами селекції і генетики, але вони – те саме і найменш передбачувані: так у середині 60-х рр. несподіваним навіть для фахівців стала поява високопродуктивних гібридних сортів пшениці, що послужило сигналом бурхливого розгортання «зеленої революції». Чималі шанси дає удосконалювання галузевої структури посівів, зокрема, упровадження багатих білками культур. Відомо, як великий внесок у забезпечення продуктивного молочного скотарства калорійними кормами внесла одержала в США широке поширення соя.
Аналіз соціально-економічних і історичних джерел сильної географічної диференціації в постачанні населення світу продуктами харчування підводить до висновку, що голод, масове недоїдання й інші труднощі аналогічного роду самі в найсильнішому ступені впливають на громадське життя. Воно складається, зокрема, у прагненні влади усталити свій вплив на справи продовольчого сектора, а через нього зміцнити свою роль, що централізує, у відношенні всіх автономних осередків господарського механізму. У нашій країні це може повести до особливо енергійних спроб реанімувати бюрократичні початки в керуванні економікою і спорудити додаткові шлагбауми на шляхах становлення справжнього ринку. Серед різноманітних наслідків продовольчого положення, що загострилося, крім тих, що мають явно виражену гуманістичну сутність, особливо важливим представляється гальмування розвитку економіки при збереженні її застарілих консервативних форм. Тому задача подолання продовольчої кризи для будь-якої держави перетворюється в пріоритетну, і рішення її демократичними методами неминуче здобуває визначальний характер, відкриваючи дорогу до національного відродження.
Розділ 3. Аналіз та економічна оцінка природних ресурсів України
3.1 Економіко-географічний
аналіз земельних ресурсів
Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об'єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва (в першу чергу сільського і лісового господарства). Всі землі України незалежно від їх цільового призначення, господарського використання і особливостей правового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави. Рівень, тривалість використання родючості та продуктивність ґрунтів залежать від їх властивостей, клімату, соціально-економічних умов господарювання, розвитку науки і техніки. Теоретичною основою високої продуктивності ґрунтів є врахування біологічних вимог культур, що вирощуються, до тепла, вологи тощо. Беручи до уваги потреби сільськогосподарських культур у теплі й опадах та агрокліматичне районування території України, можна зробити висновок, що в північно-західних районах можуть дозрівати найвимогливіші до тепла ярі культури (ячмінь, овес), озима пшениця, а на південному заході та південному сході – вимогливіші до тепла (кукурудза і соняшник). Геополітичне положення України та її високий земельно-ресурсний потенціал обумовлюють провідну роль земельного фонду як одного з важливих ресурсів держави, що виступає первинним фактором виробництва і своєрідним фундаментом економічного розвитку. Земельний фонд України становить 60,4 млн. га і складається із земель різного функціонального призначення, якісного стану та правового статусу. Власне земельна площа (суша) становила на початок 1998 р. 57,9 млн. га; її сільськогосподарська освоєність досягла майже 70,0%, розораність – 57,1%; частка ріллі в загальній площі сільськогосподарських угідь перевищила 79%. За цільовим призначенням земель та функціональним використанням земельний фонд України охоплює: сільськогосподарські угіддя (41,9млн. га, або 69,4% земельного фонду); ліси та лісовкриті площі (10,4 млн. га, або 17,2%); забудовані землі під промисловими і транспортними об'єктами, житлом, вулицями тощо (2,3 млн. га, або 3,8%); землі, що покриті поверхневими водами, – (2,4 млн. га, або 4%); інші землі (3,4 млн. га, або 5,6%). Земельний фонд України становить 60 млн. га, більшу частину його на кінець 2002р. складали сільськогосподарські угіддя (41800,4 млн. га). Землі під ріллею становили 32,5 млн. га, або 53,9% земельної площі країни. У структурі земельних угідь України переважають родючі чорноземи (типові, звичайні і південні), які займають 55% площі орних земель. Біля 10% ріллі мають опідзолені і деградовані чорноземи, 2,5% – солонуваті ґрунти, 6% – чорноземні і дерново-чорноземні ґрунти на супісках і піщаних породах. Підзолисті ґрунти займають 7% ріллі, опідзолені – 5%. Біля 7% ріллі вкрито сірими лісовими ґрунтами. Розповсюджені також каштанові, лучні ґрунти, буроземи тощо.
Сумарна оцінка потенціалу земельних ресурсів України (за розрахунками В.П. Руденка) складає 13946,3 млн. грн.
Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів України є досить диференційованим у територіальному розрізі. Найвища залученість земель у господарський обіг склалася у Львівській, Донецькій, Тернопільській областях. В цілому земельні ресурси України характеризуються досить високим біопродуктивним потенціалом, а в його структурі висока питома вага ґрунтів чорноземного типу, що створює сприятливі умови для продуктивного землеробства. Найвищу сільськогосподарську освоєність території мають землі Запорізької (88,3%), Миколаївської (86,6%), Кіровоградської (85,7%), Дніпропетровської (82,8%), Одеської (83,2%) та Херсонської (81,4%) областей.
Україна за природно-ресурсним та аграрним потенціалом посідає провідне місце у світі. Однак цей потенціал використовується вкрай неефективно, а агропромисловий комплекс України за рівнем розвитку значно відстає від передових країн світу і ЄС. Основні проблеми полягають у:
- низькій
конкурентоспроможності
- низькому
рівні інвестицій і зростанні
залежності від державного
- низькій
економічній ефективності
- домінуванні
в структурі експорту
- катастрофічному падінні родючості ґрунтів і зростанні їх ерозії.
Основною причиною такої ситуації є низька інвестиційна привабливість сектору через:
- непередбачуваність адміністративного регулювання цін і обмежень експорту;
- неефективні
механізми державної підтримки
сільгоспвиробництва, що включають
захист внутрішнього ринку від
імпорту низькоякісної
- відсутність
ринку землі
Аналізуючи обсяг державної підтримки (рис. 3.1), відмітимо, що загальний обсяг дотації протягом 2006-2009 рр. зріс. Однак, якщо загальна сума підтримки в рамках відповідної програми за 2008 р. склала понад 2 млрд. 921 млн. грн. (що на 500 млн. грн. більше 2007 р. і на 1 млрд. грн. більше 2006 р.), то в 2009 р., у межах даної програми, передбачено всього 441 млн. грн., що становить 23% базового рівня. Аналізуючи по галузях, відзначимо, що рівень підтримки рослинницької галузі в 2009 р. склав 4% від рівня 2006 р. (в динаміці за 2007-2008 рр. обсяг дотації зріс на 3 °% і досягнув 963 млн. грн.). Разом із тим, по тваринництву цей показник склав 23% від рівня 2006 р. (в 2008 р. обсяг дотацій зріс на 40% – 1,958 млрд. грн. проти 1,397 млрд. грн. 2007 р.). Для порівняння, на розвиток сільського господарства Франції у 2008 р. Євросоюз виділив більш як 10 млрд. євро.
Рисунок 3.1 – Обсяг державної підтримки сільського господарства
Державна підтримка сільськогосподарських товаровиробників може здійснюватись шляхом надання кредитів за пільговими відсотковими ставками. В Україні пільгове кредитування сільськогосподарських товаровиробників майже відсутнє. Окрім того, якщо в 2007-2008 рр. державою на компенсацію наданих кредитів було передбачено 500 млн. грн., то в 2009 р. – 300 млн. грн. Так, у Франції розмір пільгової кредитної ставки є фіксованим, законодавчо-визначеним і диференціюється залежно від виду кредиту в межах 2,75-10%. Натомість в Австрії фіксована ставка по пільговому кредиту не встановлюється. Вона диференційована залежно від виду кредиту за двома рівнями компенсаційних доплат – 50 і 36% діючої відсоткової ставки. В Німеччині – ставка по пільгових кредитах, в межах відповідних програм, рівна 1%. Водночас держава гарантує компенсацію 47% кредиту . Аналіз поглядів та інтерпретацій іноземних і вітчизняних вчених свідчить про відсутність однозначного тлумачення змісту державної підтримки сільського господарств. В результаті проведених досліджень зроблено висновок, що державна підтримка сільського господарства – це комплекс законодавчо та організаційно визначених довгострокових бюджетних заходів, що об’єктивно необхідні для формування сприятливого конкурентного середовища розвитку галузі як запоруки продовольчої безпеки. Ці заходи в сукупності з критеріями та умовами їх здійснення формують механізм державної підтримки сільського господарства.
Проведемо дослідження економічних показників діяльності на прикладі підприємств АПК Полтавської області як рослинницького, так і тваринницького підкомплексу, скориставшись даними офіційної статистики.
Темпи зміни сільськогосподарського виробництва підприємств АПК Полтавської області відображені у таблиці 3.1.
Таблиця 3.1 – Індекси сільськогосподарського виробництва суб’єктів господарювання аграрної сфери Полтавської області за 2006-2009 рр.
Суб’єкти господарювання |
2006 р. |
2007 р. |
2008 р. |
2009 р. |
Відхилення, 2009 р. від 2008 р. (+, -) |
Сільське господарство – всього: |
103,6 |
102,1 |
113,0 |
99,5 |
-13,5 |
у т.ч.: сільськогосподарські підприємства |
105,1 |
109,2 |
127,3 |
94,5 |
-32,8 |
господарства населення |
102,3 |
95,7 |
98,3 |
106,2 |
7,9 |
Информация о работе Аналіз та економічна оцінка природних ресурсів України