Аналіз та економічна оцінка природних ресурсів України

 

Виходячи із наведених у таблиці даних, у цілому у 2009 р. виробництво продукції підприємствами АПК Полтавської області зменшилося на 13,5% порівняно із 2008 р. Спостерігається значне скорочення обсягів виробництва за сільськогосподарськими підприємствами області – відповідно на 32,8%, проте виробництво аграрної продукції господарствами населення за аналогічний період часу збільшилося на 7,9%. З 2006 р. по

2008 р. маємо позитивну  динаміку збільшення обсягів  виробництва продукції сільськогосподарськими  підприємствами області та зменшення  за господарствами населення.

У 2009 р. збільшилися обсяги вирощування зернових та зернобобових культур підприємствами АПК Полтавської області на 33,6% порівняно із 2007 р., а відносно 2008 р. – зменшилися на 15,5%. Вирощування цукрових буряків суб’єктами аграрної сфери області у 2009 р. зменшилося на 5,4% та 23,1% відповідно до 2007 р. і 2008 р. Протягом досліджуваного періоду позитивною тенденцією є вирощування соняшнику підприємствами АПК Полтавської області. Так, у 2009 р. обсяг вирощування даної культури збільшився на 39,6% порівняно із 2007 р. і на 5,7% відносно 2008 р. У 2009 р. вирощування картоплі сільськогосподарськими підприємствами області збільшилося на 1,2% порівняно із 2007 р. і зменшилося на 0,9% проти обсягу у 2008 р. Позитивна динаміка щодо зростання обсягів вирощування сільськогосподарських культур спостерігається за овочами (у 2009 р. обсяг вирощування збільшився на 7,1% порівняно із 2007 р. і на 13,3% відносно 2008 р.), плодами та ягодами (відповідно на 98,2% та 76,2%). Таким чином, можна стверджувати, що підприємствами АПК Полтавської області досягнуто позитивної динаміки щодо обсягів діяльності за такими сільськогосподарськими культурами як соняшник, овочі, плоди та ягоди. Зменшення обсягів вирощування інших культур негативно відобразилося на структурі виробничої діяльності та кінцевому фінансовому результаті суб’єктів господарювання області.

У сучасних умовах важливого значення набуває дослідження економічних відносин підприємств АПК. Під економічними відносинами ми розуміємо систему господарських зв’язків між підприємствами АПК щодо присвоєння і відтворення землі, виробничих фондів, робочої сили, виробленої продукції та іншими суб’єктами ринкового середовища (державою, постачальниками ресурсів, споживачами готової продукції, фінансовими і науково-освітніми організаціями тощо). Економічні відносини підприємств АПК охоплюють стадії виробництва, розподілу, обміну і споживання сільськогосподарської сировини і продукції; це організаційно-управлінська система у процесі виробництва сільськогосподарської продукції, її заготівель, транспортування, збереження, переробки і реалізації, а також виробництва матеріально-технічних засобів для сільського господарства й інших галузей АПК, їх виробничого і соціального обслуговування.

Сучасні економічні відносини в агропромисловому комплексі України характеризуються розбалансованістю інтересів партнерів, посиленням монополізму переробних підприємств й торгівлі та нееквівалентністю обміну між стадіями виробничого процесу. Це призводить до зниження ділової активності не лише сільського господарства, а й суміжних з ним галузей.

Економічні відносини між підприємствами АПК і державою здійснюються через державне регулювання.

Враховуючи сучасний стан виробництва та економічних відносин підприємств АПК Полтавської області, я б запропонував організаційно-економічний механізм удосконалення господарської діяльності суб’єктів аграрної сфери, який базується на комплексному розвитку ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств регіону та його ефективному використанні, адаптації суб’єктів господарювання до ринкового середовища та забезпечення конкурентоспроможності продукції на ринках.

Здійснення організаційних заходів має базуватися на впровадженні науково обґрунтованих форм організації виробництва, прогресивної техніки і новітніх технологій; раціоналізації управління; забезпеченні підприємницької ініціативи; здійсненні маркетингових досліджень товарних ринків; екологізації виробництва сільськогосподарської продукції тощо. В економічних заходах надзвичайно важливим є удосконалення механізму економічних відносин як на міжгалузевому, так і внутрішньогалузевому рівнях, які забезпечать дотримання закону вартості у формуванні цінової політики, врахують терміни обороту капіталу у галузях національної економіки при формуванні кредитної і податкової систем; конкурентоспроможність продукції; захист вітчизняного товаровиробника; регулювання імпортно-експортних продовольчих товаропотоків.

Можна зробити висновок, що дослідження сучасного стану виробництва та економічних відносин підприємств АПК Полтавської області свідчить про зміни обсягів діяльності суб’єктів господарювання аграрної сфери, що зумовлено ринковою кон’юнктурою. Економічні відносини в агропромисловому комплексі України мають нестабільний характер взаємодії між суб’єктами сільськогосподарського виробництва та іншими контрагентами, включаючи державні органи різного рівня управління. Запропонований організаційно-економічний механізм удосконалення господарської діяльності та економічних відносин підприємств АПК Полтавської області має забезпечити розвиток інфраструктури суб’єктів господарювання аграрної сфери через проведення організаційних заходів щодо ринково орієнтовних засад управління виробничою діяльністю та економічних напрямів з метою підвищення ефективності формування і використання ресурсного потенціалу, розробки шляхів покращення фінансово-кредитних відносин та інвестиційної активності, а також регулювання зовнішньоекономічної діяльності на ринку сільськогосподарської продукції. Подальші наукові дослідження у даному напрямі мають бути спрямовані на розробку державної комплексної програми стимулювання запровадження організаційно-економічного механізму удосконалення господарської діяльності та економічних відносин підприємств АПК.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Україна належить до країн, з дуже великими обсягами та високою інтенсивністю використання природних ресурсів. Цьому сприяє наявність, різноманітність та багатство видів ресурсів, добра господарська освоєність, доступність територій, сприятливі умови для їх експлуатації та зростаючи потреби людини та промислового виробництва в цих ресурсах. По-перше, за питомими (на 1 чол., на 1 км²) масштабами та інтенсивністю використання ресурсів, Україна випереджає всі розвинуті країни світу і, безперечно, займає перше місце в Європі. По-друге, великі обсяги виробництва та інтенсивне використання ресурсів визначили спеціалізацію економіки, яка характеризується високими масштабами споживання сировини, палива, матеріалів. Основна задача на сьогодні – це питання комплексного та ефективного використання ресурсів в народному господарстві та збереження їх для наступних поколінь. Тут можна визначити основні напрямки державної стратегії раціонального природокористування:

- постійний контроль за  дотриманням надрокористувачами проектів розробки та технологічних схем при розробці родовищ корисних копалин;

- розвиток заповідної  справи та збереження біорізноманіття, розширення існуючих і створення нових природно-заповідних об’єктів;

- державне фінансування  діяльності по лімітування, розміщенню  та знешкодженню відходів;

- запобігання забруднення  річок, озер, водосховищ, та ін. гідрологічних  об’єктів і підтримка їх сприятливого  гідрологічного стану;

- втілення сучасних технологій  ведення лісового господарства  та лісоексплуатації, відтворення  корінних деревостанів і корінних  фауністичних комплексів;

- впровадження еколого-економічних  важелів раціонального використання  природних ресурсів та формування  екологічних фондів для фінансування  природоохоронної діяльності.

Формування і реалізація еколого-економічної політики на перспективу базується на необхідності взаємного узгодження екологічної і економічної концепцій.

Без урахування екологічного фактору не можна вирішувати проблему сталого розвитку економіки країни, в тому числі її продовольчого комплексу. Це вимагає прийняття рішень з екологічної оцінки економічної політики, тобто визначення прямих та непрямих можливих наслідків проектів, оцінка варіантів співвідношень між економічною вигодою і можливою шкодою навколишньому середовищу.

Тільки такий підхід дає можливість визначити заходи щодо мінімізації негативних дій і сприяти позитивному впливу економічної політики на навколишнє середовище.

Організаційно-економічний механізм управління навколишнім середовищем повинен включати: економічне стимулювання ресурсозберігаючої і середовищезахисної діяльності; організаційні заходи, що забезпечують виконання природоохоронних заходів.

Основними природоохоронними заходами мають бути: реконструкція промислових підприємств, перехід на безвідходні та маловідходні технології, утилізація відходів виробництва; будівництво очисних споруд, газо- і пилоуловлювачів; рекультивація порушених земель; організація моніторингу та єдиної державної охорони природного середовища та інші заходи.

Проблему раціонального природокористування, відтворення та охорони ресурсів природних ресурсів та стабільності збалансованого приросту сільськогосподарського виробництва можливо забезпечити при наступних умовах:

- районування природних  умов і ресурсів на основі  всебічного їх дослідження;

- комплексна економіко-екологічна  оцінка продовольчої ефективності  природно-ресурсного потенціалу;

- забезпечення розширеного  відтворення та охорони родючості  земельних угідь;

- проведення комплексу  природоохоронних (меліоративних, агротехнічних, організаційно-економічних) заходів.

 

Список використаної літератури

1. Вільна енциклопедія. – http://uk.wikipedia.org.

2. Паламарчук М.М., Паламарчук  О.М. Економічна і соціальна географія  України з основами теорії. –  К.: «Знання», 1998 р.

3. Голиков А.П., Олійник  Я.Б., Степаненко А.Б. Вступ до економічної  і соціальної географії: Підручник. – К.: Либідь, 1997р. – С.154-155.

4. П. Самуельсон. Економіка. – Москва «Прогресс», 1998 р.

5. Мартин Г.П., Шуман Х. Западня глобализации: атака на процветание и демократию / Пер. с нем. – М.: Изд. дом «АЛЬПИНА», 2001.

6. Руденко В.П. Природно-ресурсний  потенціал України. – К.: Либідь, 1999.

7. Розміщення продуктивних  сил / за ред. В.В. Ковалевського. –  Київ, 2002.

8. Закон України Про  Державний бюджет України на 2009 рік [Електронний ресурс]. – Сторінка  «Законодавство України» сайту  Верховної Ради [29.04.09 07:32].

9. Ґудзь О.Є. Державна підтримка  підприємств АПК через механізм  здешевлення кредитів / О.Є.Ґудзь, A.B. Сомик // Економіка АПК. – 2008. – №11. – С.58.

10. Державний комітет статистики  України – www.ukrstat.gov.ua.

11. Самодай В.П. Классификация методических подходов к оценке природно-ресурсного потенциала региона / В.П. Самодай // Вісник Сумського державного університету. Серія: Економіка. – № 1. – 2008. – С.107-119.

12. Статистичний щорічник  Полтавської області // www.poltavastat.pi.net.ua.

13. Іванюта В.Ф. Ефективний розвиток АПК – передумова зміцнення продовольчої безпеки України / В.Ф. Іванюта // Науковий вісник Полтавського університету споживчої кооперації України: Серія: Економічні науки. – 2009. – №2. – С.8-10.

14. Кириленко І.Г. Перспективи  вітчизняного АПК в контексті  сучасних проблем та нових  ризиків/ І.Г. Кириленко // Економіка  АПК. – 2007. – №11. – С.61-68.

15. Коротун І.М. Коротун  Л.К. Коротун С.І. Природні умови  та ресурси України: Навчальний  посібник. – Рівне: УДАВГ, 1997.