Бюджетный дефицит

           Отже, якщо ж уряд все-таки обирає емісійний спосіб бюджетного фінансування, то Центральному банку необхідно в першу чергу ввести обмеження (ліміти) кредитування державних підприємств і організацій. У противному випадку може виникнути ризик повного витиснення приватного сектора із кредитного ринку й відбутися падіння інвестиційної активності. Необхідно також постійно тримати під контролем рівень інфляції, стежити за станом платіжного балансу.

2.2. Боргове фінансування: внутрішні і зовнішні  позики 

           Державні позики відображають взаємовідносини між державою як позичальником і юридичними та фізичними особами, урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями як кредиторами. Державні позики

залежно від територіального розміщення поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішні характеризують залучення коштів від юридичних та фізичних осіб на внутрішньому фінансовому ринку даної країни. Зовнішні пов’язані з надходженням ззовні — від кредиторів інших країн, якими можуть бути як іноземні юридичні та фізичні особи, так і уряди чи урядові організації інших країн. Особливе місце займають кредити, які надаються міжнародними організаціями та міжнародними фінансовими інституціями.

           Альтернативні можливості зовнішнього пільгового фінансування бюджетного дефіциту (наприклад, отримання безоплатних субсидій з-за кордону або пільгових позик за низькими ставками з тривалими строками погашення) є найбільш привабливими, тому що в цьому випадку дефіцит не тільки не робить негативного впливу на економіку, але й може виявитися дуже корисним, якщо таке фінансування пов’язане з продуктивним використанням ресурсів.

           Нерідко, однак, можливості пільгового фінансування в перехідних економіках або обмежені через значну зовнішню заборгованость, або використовуються урядами переважно в непродуктивних цілях - на споживчі дотації, виплати пенсій, збільшення державного апарату і т.д. Такі додаткові бюджетні витрати не можуть бути швидко скорочені в разі припинення їх зовнішнього субсидування на тлі відсутності гарантованих внутрішніх джерел покриття, що підсилює загальну напругу в бюджетно-податковій сфері.

           Використання зовнішнього боргового фінансування бюджетного дефіциту виявляється щодо ефективним, коли рівень внутрішніх процентних ставок перевищує середньосвітовий і є можливість відносно стабілізувати валютний курс.

           Внутрішні ставки відсотка піднімаються особливо значно в тому випадку, коли стимулююча фіскальна політика уряду супроводжується обмеженням пропозиції грошей Центральним Банком з метою зниження рівня інфляції. У цих умовах закордонний попит на цінні папери даної країни збільшується, що викликає приплив капіталу.

           Зростаючий закордонний попит на вітчизняні цінні папери супроводжується підвищенням загальносвітового попиту на національну валюту, необхідну для їх придбання. В результаті обмінний курс національної валюти виявляє тенденцію до підвищення, що сприяє зниження експорту та збільшення імпорту.

           Якщо не вдається підтримати валютний курс відносно стабільним, то скорочення чистого експорту робить стримуючий вплив на національну економіку: в експортних і імпортозамінних галузях знижуються зайнятість і випуск, зростає рівень безробіття.

           Тому початкове стимулюючий вплив бюджетного дефіциту може бути ослаблена не тільки за рахунок «ефекту витіснення», але й за рахунок негативного «ефекту чистого експорту», що погіршує стан платіжного балансу країни по рахунку поточних операцій. Але одночасно з цим приплив капіталу збільшує внутрішні ресурси й сприяє відносному зниженню внутрішніх процентних ставок.

           У результаті масштаби «ефекту витіснення» скорочуються, але зовнішня заборгованість збільшується. Обслуговування зовнішнього боргу передбачає передачу частини реального випуску продукції в розпорядження інших країн, що може викликати скорочення національного виробництва в майбутньому. [19, с. 77]

           Зовнішнє фінансування бюджетного дефіциту виявляється менш інфляційним, ніж його монетизація, тому що пропозиція товарів на внутрішньому ринку збільшується в тій мірі, в якій зовнішні позики сприяють розширенню імпорту.

           При цьому, чим більш відкритою є перехідна економіка і чим більш жорстким - її валютний курс, тим меншою мірою зовнішнє боргове фінансування виявиться інфляційним, але тим сильнішим буде його вплив на платіжний баланс.

           Залучення коштів з іноземних джерел для фінансування бюджетного дефіциту може виявитися щодо привабливим варіантом для перехідних економік в тих випадках, коли:

1) вдається організувати концесійне фінансування;

2) на внутрішньому ринку відчувається дефіцит капіталу при високій внутрішній нормі прибутку;

3) торговий баланс відносно благополучний за наявності сприятливих перспектив розширення ринку;

4) початкові розміри зовнішнього боргу незначні;

5) першочерговим завданням макроекономічної політики є зниження ймовірної інфляції.

           Внутрішньо боргове фінансування. Якщо уряд випускає з метою фінансування облігації державних позик, то попит на кредитні ресурси зростає, що, за стабільної грошової маси, призводить до збільшення середніх ринкових ставок відсотка. Якщо внутрішні процентні ставки змінюються вільно, то їх зростання може бути достатньо великим для того, щоб відвернути банківські кредити з приватного сектора.

           У результаті приватні внутрішні інвестиції, чистий експорт і частково споживчі витрати - знижуються, викликаючи «ефект витіснення», який значно послаблює стимулюючий потенціал фіскальної політики.

           Якщо внутрішній ринок капіталів слабко розвинений, процентні ставки фіксовані і можливості розміщення облігацій серед населення обмежені, що типово для багатьох перехідних економік, то зростаючий приватний сектор всередині країни зазвичай пред’являє підвищений попит на іноземні активи, що неминуче порушує рівновагу платіжного балансу по капітальному рахунку.

           Більш того, якщо уряд має намір фінансувати значну частину свого бюджетного дефіциту через продаж облігацій, то воно не може одночасно проводити жорстку фінансову політику, утримуючи ставку відсотка нижче очікуваного рівня інфляції. Облігації будуть користуватися попитом тільки при досить привабливому рівні прибутковості. Якщо ж цей показник буде низьким (або від’ємним), то можливості внутрішнього боргового фінансування бюджетного дефіциту сильно зменшуватися навіть незалежно від ступеня розвитку внутрішнього ринку капіталу.

           У цьому випадку економічні агенти будуть прагнути придбати товари або вкласти свої фінансові кошти за кордоном, обмежуючи тим самим можливості уряду фінансувати бюджетний дефіцит із внутрішніх небанківських джерел і погіршуючи стан платіжного балансу.

           Ця диспропорція може посилитися на тлі очікувань девальвації національної валюти (особливо в обстановці недовіри до політики уряду і ЦБ), що сприяє порушенню рівноваги рахунку поточних операцій і створює загрозу кризи платіжного балансу. З цієї точки зору внутрішнє боргове фінансування дефіциту держбюджету робить більш сильний негативний вплив на платіжний баланс при відносній стабільності внутрішніх відсоткових ставок, ніж при їх підвищенні, хоча в останньому випадку «ефект витіснення» виявляється більш значним.

           У разі оптимістичних очікувань росту прибутків у приватного бізнесу цей «ефект витіснення» може бути частково або повністю елімінувати збільшенням інвестиційного попиту. Таким чином, в обстановці довіри до політики уряду і ЦБ один і той же механізм - внутрішнє боргове фінансування дефіциту державного бюджету - може одночасно як викликати ефект витіснення, так і частково елімінувати його. Чим менш еластична внутрішня пропозиція у перехідній економіці, тим кращий, за інших рівних умов, може виявитися «ефект витіснення». [19, с. 79]

           Внутрішнє боргове фінансування бюджетного дефіциту нерідко розглядається як антиінфляційна альтернатива монетизації. Однак цей спосіб фінансування не усуває загрози зростання інфляції, а лише відкладає це зростання.

           Якщо облігації державної позики розміщуються серед населення і комерційних банків, то інфляційний напруга виявиться слабшою, ніж при їх розміщенні в ЦБ. Однак останній може скупити ці облігації на вторинному ринку цінних паперів і тим самим розширити свої квазіфіскальній операції, що сприяють росту інфляційного тиску.

           У випадку обов’язкового (примусового) розміщення державних облігацій у позабюджетних фондах (пенсійних, страхових тощо) під низькі (і навіть негативні) процентні ставки, внутрішнє боргове фінансування бюджетного дефіциту перетворюється, по суті, у механізм додаткового оподаткування. Більш того, за високого рівня процентних ставок і значних розмірах дефіциту державного бюджету з часом неминуче відбувається різке збільшення частки державного внутрішнього боргу до ВВП, особливо при низьких темпах економічного зростання.

           Зростання тягаря внутрішнього боргу збільшує і частку державних витрат на його обслуговування, що призводить до самозростання і бюджетного дефіциту, і державної заборгованості. Це серйозно обмежує можливості зниження напруженості в бюджетно-податковій сфері та стабілізації рівня інфляції. У цілому в перехідних економіках внутрішнє боргове фінансування бюджетного дефіциту пов’язано з відносно помірними витратами тільки в тих випадках, коли:

1) складно контролювати надання кредитів приватному сектору;

2) внутрішня пропозиція відносно еластична;

3) зовнішнє боргове фінансування відносно дорого або обмежено через значне тягаря зовнішньої заборгованості, тоді як існуюча внутрішня заборгованість незначна;

4) супроводжує перехідний період інфляція досягла високих темпів або видається абсолютно неминучою.

           Отже, слід зазначити, що застосування державних позик для фінансування додаткових державних видатків визначається значно меншими їхніми негативними наслідками для економіки в порівнянні, наприклад, з додатковою емісією. З іншого боку, практика боргового фінансування є політично більше сприятливою для уряду, чим підвищення податків. У країнах, де дефіцити бюджету заборонене й фінансування через емісійний банк також неприпустимо, дохідна частина державного бюджету може фінансуватися тільки через податки. Але збільшення податків завжди негативно сприймається громадянами, думка яких для уряду є небайдужим, особливо під час виборів. Тому за допомогою кредитного фінансування уряд може значно збільшити свої видатки, не підсилюючи настільки непопулярний податковий тягар. Це, до речі, і пояснює той факт, чому останнім часом кредитне фінансування стало одним з популярних інструментів економічної політики в більшості розвинених країн, заборгованості яких в останні два-три десятиліття значно зросли.

           Боргове фінансування може стимулювати економічний ріст. Збільшуючи свої видатки за рахунок позик, держава тим самим пред’являє попит на інвестиційні й споживчі товари. При цьому починає діяти позитивний ефект мультиплікатора, впливаючи на інші галузі господарства й зайнятість.

           Разом з тим треба мати на увазі, що сукупний обсяг державної заборгованості не може бути занадто високим. У противному випадку державний борг стає важко керованим. Збільшення державних видатків ускладнює проблему контролю майбутніх дефіцитів, а постійно зростаючі процентні виплати по державному боргу істотно обмежують можливість застосування урядом бюджету як стабілізаційний важіль впливу на економіку. При цьому зовнішня заборгованість може стати серйозним фактором не тільки економічного, але й політичного значення. Непомірно високі виплати з державного бюджету по боргах відволікають кошти від фінансування соціальних, економічних, оборонних і інших програм уряду. 

2.3. Збільшення оподаткування 

           Сучасна економічна наука сильно сумнівається в ефективності способу фінансування бюджетного дефіциту через збільшення оподаткування. Дійсно, на перший погляд здається очевидним, що збільшення податків - найбільш простий спосіб скорочення або ліквідації дефіцитів бюджету. Але є деякі обставини, які змушують думати, що збільшені податки можуть викликати лише збільшення дефіцитів.