Визначте поняття: попит, ефект Веблена, спадний ефект масштабу, лідерство в цінах, підприємницький вибір

Отже, маємо галузь із зростаючою вартістю (виробництва) – це галузь, при розширенні якої середня вартість виробництва зростає за рахунок підвищення цін використаних ресурсів (у відповідності з властивістю рідкісності ресурсів). Для такої галузі довгострокова крива ринкової пропозиції LS на рис. 5.а (яка утворюється при з'єднанні лінією станів довгострокової рівноваги Е0, Е1) нахилена вгору.

2. Збільшення попиту на рідкісні ресурси не призводить до зміни цін на ресурси, тобто довгострокова вартість виробництва не змінюється; тоді нова довгострокова галузева рівновага досягається в точці Е2 (рис. 5.б): ціна Р спадає порівняно із короткостроковою ціною Рs і досягає рівня ціни попередньої довгострокової рівноваги Р0.

Отже, маємо галузь із незмінною вартістю (виробництва) – галузь, при розширенні якої середня вартість виробництва не змінюється через сталість цін на фактори виробництва. Для такої галузі крива довгострокової ринкової пропозиції LS на рис. 5.б (яка утворюється із станів довгострокової рівноваги Е0, Е2) є горизонтальною лінією.

3. Збільшення попиту на рідкісні ресурси призводить до зменшення цін на ресурси, тобто до зменшення довгострокової вартості виробництва. Така ситуація трапляється не часто у порівнянні з попередніми випадками і може бути пов'язана з технологічними особливостями або виробництва деяких із проміжних продуктів, що використовуються як ресурс у виробництві кінцевої продукції, або виробництва самої кінцевої продукції. Внаслідок цього крива LRAС зсувається вниз, minLRAC теж спадає, тобто нова довгострокова галузева рівновага досягається в точці Е3 (рис. 5.в): нова рівноважна ціна Р3 є нижчою порівняно і з короткостроковою ціною Рs, і з попередньою довгостроковою ціною Р0.

Таким чином, виникає галузь із спадною вартістю (виробництва) – галузь, при розширенні якої середня вартість виробництва зменшується за рахунок зниження цін використаних ресурсів. Для такої галузі довгострокова крива ринкової пропозиції LS нахилена вниз (а не вгору). Галузі із спадною вартістю виробництва, як правило, породжують природні монополії.

Різний характер довгострокових кривих пропозиції, відповідно, веде до різних довгострокових наслідків державного регулювання конкурентних ринків (зокрема при введенні податків) у залежності від типу галузі.

Аналізуючи ефективність конкурентного ринку, виділяють:

1) ефективність виробництва (виробництво продукту при найменших витратах);

2) ефективність розподілу ресурсів (між галузями та окремими виробниками, щоб максимізувати задоволення потреб).

Ефективність виробництва конкурентного ринку реалізується в тому, що ціна встановлюється на рівні мінімальних середніх витрат, а це означає, що споживачі одержують необхідні їм товари за найнижчими з усіх можливих цін.

Ефективність розподілу ресурсів видно з того, що конкурентна фірма залучає ресурси лише до тієї точки, в якій ціна зрівнюється з граничними витратами, а це означає, що ресурси розподілено найефективніше.

Але ринок досконалої конкуренції має і недоліки:

1. адже конкурентна фірма виробляє лише те, що у неї купують. Фірма не стане виробляти громадські товари, за які не має можливості отримати відшкодування від споживача. Тому ринковий механізм у сучасній економіці доповнюється державним регулюванням;
2. орієнтація конкурентної фірми на максимізацію прибутку часто призводить до конфлікту між поточними і перспективними цілями (ефект Робін Гуда).

Однак навіть з перерахованими недоліками ринок досконалої конкуренції є найефективнішою моделлю ринку.

Економічна конкуренція є складною системою суспільних відносин. Її багатоплановість заважає виокремленню єдиного інтегрального показника, що характеризував би ступінь розвиненості конкурентних відносин у національній економіці. Аналіз стану конкурентного середовища має дуже важливе значення для розуміння тенденцій розвитку економіки України, вироблення рекомендацій щодо удосконалення конкурентної політики.

По-перше, необхідна оцінка інституціональних передумов конкуренції, без яких вона неможлива. Найважливіші з них – лібералізація цін, приватизація, лібералізація зовнішньої торгівлі, система державного захисту конкуренції в підприємницькій діяльності.

По-друге, розвиненість конкуренції може бути оцінена на основі дослідження структури товарних ринків.

По-третє, стан конкурентного середовища може бути оцінений за допомогою аналізу ринкової поведінки суб'єктів господарювання, даних опитувань підприємців.

У ряді наукових праць аналізувалися інституціональні передумови конкуренції в Україні. Досліджувалася також структура товарних ринків в умовах перехідної економіки. Основні інституціональні передумови розвитку конкуренції були створені в Україні в 1990-х роках. В наступні роки відбувалося їхнє зміцнення.

У той же час відсутні дослідження конкурентного середовища в Україні, в яких би враховувалися всі три вищевказаних параметри. Тому виникла необхідність проаналізувати основні аспекти, що відбивають стан конкурентного середовища в Україні, у комплексі. Це дасть можливість виробити більш обґрунтовані рекомендації з удосконалювання конкурентної політики.

Таке дослідження було проведено Антимонопольним комітетом України. Для оцінки найважливіших зрушень була визначена частка секторів з різними структурними передумовами конкуренції у 2000 та 2003 роках. Для цього на основі знеособлених даних статистичної звітності за формою 1 (підприємництво) були розраховані частки найбільших підприємств на приблизно 300 загальнодержавних та 2000 регіональних ринках. Використовуючи методологію, запропоновану О. Костусєвим (головою Антимонопольного комітету України, доктором економічних наук) були виділені чотири групи ринків:

1. «чиста» монополія (частка найбільшого підприємства дорівнює або перевищує 90%);
2. з домінуванням однієї фірми (частка найбільшого підприємства перевищує 35%, але менша 90%);
3. з ознаками «жорсткої» олігополії (частка трьох найбільших підприємств перевищує 50%);
4. з конкурентною структурою (всі інші ринки).

Узагальнені результати розрахунків свідчать, що більше половини товарів та послуг виробляються на загальнодержавних та регіональних ринках, де структурні обмеження конкуренції відсутні. Про позитивні зміни в економіці свідчить також скорочення частки продукції, що виробляється в умовах «чистої» монополії, з 11,8% – у 2000 до 10,5% у 2003 році, на ринках з домінуванням однієї фірми – з 22,7 до 19,9 відсотків. Збільшення частки ринків з ознаками «жорсткої» олігополії з 11,6 до 15,3% пояснюється швидкими темпами зростання виробництва у ряді таких галузей, як нафтопереробна, а також переходом до даної групи деяких важливих ринків у харчовій, хімічній промисловості, у машинобудуванні, на транспорті. Слід відзначити, що на більшості олігопольних ринків в Україні конкуренція є досить сильною. В той же час досвід показує, що учасники таких ринків іноді вдаються до таємних змов.

У різних галузях національної економіки умови конкуренції суттєво відрізняються. Як видно з таблиць 1 та 2, найбільш монополізованими залишаються паливно-енергетичний комплекс, а також транспорт і зв'язок. Хоча частка монополізованих ринків у більшості секторів економіки зменшилась, в машинобудуванні спостерігається зворотна тенденція.

 

 

Таблиця 1. Частки ринків з різними структурними передумовами конкуренції по секторах економіки у 2000 р.

№	Сектор економіки	Частка в обсязі виробництва, % до загального
		Чиста монополія	Ринки з ознаками домінування одної фірми	Жорстка олігополія	Ринки з конкурентною структурою
1	Паливно-енергетичний комплекс	12,1	55,8	12,0	20,1
2	Агропромисловий комплекс	0,6	14,8	17,6	67,0
3	Гірничо-металургійний комплекс	1,2	22,3	16,9	59,6
4	Машинобудування	0,0	28,9	16,1	55,0
5	Транспорт і зв'язок	56,4	27,8	2,2	13,6
6	Торгівля і посередництво	1,5	5,5	2,8	90,2

 

Особливе занепокоєння викликає зростання рівня монополізації у торгівлі та посередницькій діяльності. Це пов'язано насамперед з діяльністю «нетипових» підприємств – фірм, що є невеликими за кількістю зайнятих, однак демонструють надзвичайно високі обсяги виробництва. За розрахунками І. Крючкової, яка вперше проаналізувала цей феномен, питома вага «нетипових» підприємств в обсязі виробництва склала у 2003 році 16,9%, а в чисельності робітників – 0,5 відсотка. Такі фірми здебільшого є своєрідними «тунелями» для переливу доходів від великих підприємств до певних осіб, і при цьому широко використовуються схеми, які дозволяють ухилятися від податків.

 

Таблиця 2. Частки ринків з різними структурними передумовами конкуренції по секторах економіки у 2003 р.

№	Сектор економіки	Частка в обсязі виробництва, % до загального
		Чиста монополія	Ринки з ознаками домінування одної фірми	Жорстка олігополія	Ринки з конкурентною структурою
1	Паливно-енергетичний комплекс	10,3	40,2	29,2	20,3
2	Агропромисловий комплекс	0,4	13,6	25,7	60,3
3	Гірничо-металургійний комплекс	0,2	13,8	17,1	69,0
4	Машинобудування	0,0	30,8	27,8	41,4
5	Транспорт і зв'язок	55,5	26,2	2,7	15,6
6	Торгівля і посередництво	0,1	14,7	1,4	83,8

 

Певне уявлення про структуру товарних ринків дає також визначення частки найбільших підприємств у промисловому виробництві та зайнятості.

 

Таблиця 3. Сукупний рівень концентрації виробництва у промисловості України

Найбільші підприємства	Частка найбільших підприємств, %
	В обсязі виробленої продукції			У чисельності працівників
	2000 р.	2002 р.	2003 р.	2000 р.	2002 р.	2003 р.
10	22,3	18,8	19,3	6,7	7,1	6,8
20	30,0	26,5	26,6	8,6	9,3	9,6
50	42,3	38,4	40,0	14,4	14,9	15,6
100	51,1	47,8	50,4	19,0	20,8	23,8
150	56,1	53,3	55,9	22,9	24,9	28,1
200	59,6	57,1	59,7	25,9	28,3	31,9

 

Як видно з таблиці 3, сукупний рівень концентрації виробництва в промисловості України є досить високим: 20 найбільших підприємств дають більш як чверть промислового виробництва, а 100 найбільших – приблизно половину. При цьому, якщо у 2002 році частка індустріальних гігантів в обсязі виробництва істотно скоротилася порівняно з 2000, то у 2003 році спостерігалася зворотна тенденція. Зростання частки найбільших підприємств у чисельності працівників багато в чому пояснюється зменшенням зайнятості у промисловості за 2000–2003 роки більш ніж на 10 відсотків. Кількість працівників зросла лише на 100, 150, 200 найбільших підприємствах, в інших групах індустріальних гігантів спостерігалося абсолютне скорочення зайнятості.