Господарство та економічна думка суспільства Європейської цивілізації у період середньовіччя (V-XV ст.)

Тема № 4

Господарство  та економічна думка суспільства  Європейської цивілізації у період середньовіччя (V-XV ст.)

1. Загальна характеристика господарства Європи в V-XV ст.
2. Головні господарські форми періоду середньовіччя.
3. Міста як центри ремесла і торгівлі.
4. Економічна думка середньовіччя.
5. Економічні погляди, які представлені у документах періоду Київської Русі.

 

1. Загальна характеристика господарства Європи в V – XV ст.

Господарство  Середньовіччя характеризується такими загальними ознаками: панування приватної  власності, основою якої була земля  у формі феода (умовно-службове спадкове надання), що дало назву системі господарства; монополія феодалів на землю, яка  виявлялася в принципі „Немає землі  без сеньйора”; умовний характер, ієрархічна структура земельної  власності, що грунтувалася на васальних  зв”язках; протиріччя між великою власністю на землю дрібним селянським виробництвом; особиста, поземельна, судово-адміністративна і військово-політична залежність селянина від землевласника; рентна форма експлуатації феодально залежного селянства; переважання натурального господарства і другорядна роль обміну; сеньйорія, ремісничий цех, торгова гільдія як головні господарські форми.

Розвиток  аграрного сектора в економіці  зумовив назву Середньовіччя  як „аграрної цивілізації”.

Розвиток  господарства країн Європи в ці часи пройшов три етапи:

- раннє Середньовіччя  (V - X ст.). Сформувалися і утвердилися  визначальні риси феодального господарства (період генези).

- період  зрілості феодального господарства  в умовах внутрішньої колонізації,  розвитку міст і товарного виробництва (XI - XVст.).

- пізнє Середньовіччя (XVI - перша половина XVIII ст.).Зароджувалися ринкові форми виробництва, з’явилися перші ознаки індустріальної цивілізації.

Виникнення  і розвиток господарства в європейських країнах мали загальні ознаки. Але в кожній країні були свої особливості, хронологічні межі. Так, в Італії, Франції, Іспанії, Візантії цей період отримав назву романського, сформувався на основі спадщини Римської імперії та соціально-господарської системи германських племен. В Англії, Німеччині, скандинавських і слов’янських країнах перехід до феодальних відносин відбувся на основі розкладу родоплемінних і общинних відносин.

Зрілі феодальні  відносини (XI - XVст.) практично у всіх європейських країнах мали класичну форму і майже не відрізнялися. На першому етапі їхнього розвитку панувала феодальна земельна власність, що складалася у трьох видах – королівська, світська, духовна. Існувала власність верховна, сеньйоральна і підпорядкована васальна. Основними господарськими одиницями стали сеньйорії.

Сеньйоріально-селянські  відносини засновувалися на надільній системі, що давала змогу селянинові мати самостійне господарство, а сеньйорові забезпечувала економічну реалізацію права власності на землю - земельну ренту.

У XII - XIII ст. підвищився правовий статус, розширилися права селян на володіння землею. Громади і окремі сім’ї викуповували такі сеньйоріальні обов’язки, як обмеження в шлюбі, свободу відчуження й успадкування рухомого і нерухомого майна, вихід з землі. Фіксувалися талля, розміри військового збору, торгові й дорожні мита, судові штрафи. Отже вони звільнялися від особисто спадкової залежності, зміцнювалася їхня господарська самостійність.

Протягом XI - XIII ст. в Європі зберігалося нечисленне вільне селянство, яке не належало ні до королівських, ні до приватних сеньйорій  ( так звані державні селяни). Ці дрібні власники: вільні люди короля у Франції, фригольдери в Англії, „вільні селяни” у Візантії, „імператорські” вільні у Німеччині самостійно розпоряджалися землею, переселялися з місця на місце, судилися тощо. Проте всі вони були феодальне залежними через представників королівської (князівської, імператорської) влади. За користування землею, відчуження її селяни платили податки й виконували державні примуси значно менші, ніж селяни сеньйорій.

У XIV - XV ст. у  різних регіонах відбувся новий аграрний переворот, що змінив господарську структуру феодальних сеньйорій. Зміни були зумовлені сукупністю соціально-економічних причин. З перших десятиліть XIV ст. до кінця XV ст. фактично всі країни Європи охопила демографічна криза. Спустошувалися орні землі, які заростали лісом і перетворювалися на пасовиська. Зникали поселення. Населення мігрувало до міст і приміських зон. Погіршували становище війни, феодальні усобиці. Обсяг сільськогосподарського виробництва різко зменшився. Загострилися внутрішні суперечності феодального маєтку, економічні можливості якого не задовольняли потреби феодалів і селян.

З розвитком міст і товарного виробництва господарський розвиток сеньйорій підпорядковувався ринковим відносинам. Потребували грошей хрестові походи. Різко збільшилися масові народні рухи проти посилення феодального гноблення, за фіксацію примусів, збереження громадських земель. 

 

2. Головні господарські форми періоду середньовіччя.

Сільське  господарство, що традиційно поділялося на рільництво, городництво,  садівництво, тваринництво, було панівною формою європейської економіки протягом V - XV ст. Його еволюція тісно пов’язана з розвитком феодальних відносин.

У період генези феодального господарства у всіх країнах Європи фактично використовувалися однакові сільськогосподарські знаряддя праці: для оранки - мотика й широколопатеві полозові й вузьколопатеві рала, якими боронували землю глибиною до 7 см і підрізали кореневу систему. Ріллю розпушували граблями і бороною, траву косили косами, а врожай жали серпами. Молотили ціпами або за допомогою худоби, яка  копитами вибивала зерно зі снопів, або тягла спеціальний каток чи молотильну дошку. Для різних робіт застосовували лопату, сокиру, ніж.

Вирощували  різні сорти пшениці, просо, ячмінь. З технічних культур вирощували льон, коноплю, з бобових – боби, горох, сочевицю, рис. Розводили велику рогату худобу, волів як тяглову силу. Кількісно переважали дрібні тварини: свині, кози, кури, качки, фазани. Окремою галуззю стало конярство. Важлива роль у забезпеченні прожиткового мінімуму населення належала сільським промислам: полюванню, рибальству.

У XI - XV ст. сільське господарство повільно прогресувало у  зв’язку з освоєнням нових  земель, удосконаленням знарядь праці  та системи рільництва, підвищенням виробничого досвіду селян. Це зумовлювалося завершенням процесу феодалізації, зростанням міст, які стали постійним ринком збуту продуктів харчування та сировини, розвитком товарного виробництва. Важливе значення мало поліпшення демографічної ситуації в XI – XIII ст. Освоювалися нові землі. Агротехнічний розвиток зробив можливою їх колонізацію, хронологічні межі якої в Західній Європі охоплювали другу половину XII – першу половину XIV ст., в Центральній і Східній Європі – XII – XVII ст.

Успіхи колонізації  тісно пов’язувалися з досягненнями в агротехніці. Повсюдно утвердилася  трипільна система рільництва, що порівняно з двопіллям збільшувала ріллю, розширювала види культур у сівозмінах (озимі, ярі, пари), при тих самих витратах давала змогу отримувати в півтора рази більше продукції, зберігала врожай при стихійних лихах, оскільки строки його садіння і збирання були різні, розподіляла сільськогосподарські роботи більш рівномірно протягом року.

Поступово протягом IX - X ст. головним орним знаряддям  став плуг, конструктивними деталями якого були відвальна дошка, за допомогою  якої розсувався і змішувався грунт, асиметричні залізні лемеші й  чересло. У Центральній Європі і Росії поширилася соха, що була продуктивнішою від рала, легшою і конструктивнішою порівняно з плугом.

Зростання промисловості  зумовило розширення посівів технічних культур. Садівництво, городництво, виноградарство характеризувалися більш високим рівнем агротехніки порівняно з рільництвом. У приміських районах вони набули промислового значення. Сади й городи, які переважно належали королям, монастирям, феодалам, виходили з присадибних ділянок. У доменіальному господарстві переважала велика рогата худоба, в селянських господарствах через нестачу кормів розводили овець, кіз, свиней, птицю. Худобу переводили на стійлове утримання. Відомо кілька типів тваринництва: пасовище, стійлове, пасовищно-стійлове.

Серед промислів  важливого значення набуло розведення риби. Практикувалася багаторівнева  система ставків. Удосконалювалися пристрої для скидання води.

З XIII ст. у сільському господарстві зароджувалася спеціалізація окремих регіонів, країн, областей.

У цілому загальний рівень розвитку агрокультури і сільськогосподарської техніки зростав повільно. 

 

3. Міста як центри ремесла і торгівлі.

 Феодальне господарство у своєму розвитку пройшло три стадії – ранню, розвинену і пізню, відповідно в них відбувалося поетапне піднесення ремесла. Відомі три організаційно-виробничі центри селянського ремесла : замок сеньйора, село, господарства окремих селян, в яких виготовлялася більша частина продукції. Ремісників – професіоналів було небагато, тому левову частку промислових товарів залежні селяни виробляли для себе і своїх сеньйорів. Внаслідок аграризації та натуралізації економіки європейські міста занепали. Вони залишилися адміністративними, політичними й культурними центрами. У VIII – X ст. почали зростати торгові й ремісничі функції міст .

З XI ст. в економічному житті Західної Європи почався період урбанізації – відродження античних міст ( Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Ліон, Лондон, Бонн ) і утворення нових міст ( Гамбург, Любек, Лейпциг, Магдебург ), зростання їхнього господарського значення. Головною причиною цього було економічне піднесення, що призвело до занепаду натурально-господарських форм виробництва.

Сеньйоріальне ремесло вичерпало себе і феодальне  помістя не могло розв’язати

свої промислові проблеми. Успіхи сільського господарства зробили можливим існування частини  населення, яке могло не займатися сільським господарством. Ремісники переводилися на оброк. Вони покидали помістя і селилися на перехресті доріг у торгових

містечках біля стін замків і монастирів.

Отже відокремлення  ремесла від сільського господарства, розвиток товарних відносин стимулювали  виникнення міст як центрів ремесла і торгівлі.

Західноєвропейські  міста були невеликими за розміром і населенням, оточені

високими  мурами, валами, ровами, наповненими  водою. У центрі міста на ринковій площі знаходилася ратуша – адміністративний осередок. Тут проходили ярмарки, святкування, забави, всеміські збори, а також публічні страти злочинців. Від центральної площі на всі сторони розходилися головні дороги. Місто не мало каналізаційних споруд, нечистоти виливали прямо на вулиці. Все це призводило до спалахів епідемій чуми, холери, які часто спустошували міста. Набагато більше мешканців жило за мурами і валами у передмістях. У містах жили ремісники, купці, люди вільних професій (художники, лікарі, аптекарі, друкарі).

Економічно  розвинені міста Англії, Франції і Німеччини в XI - XII ст. Досягли значного розквіту. Збільшилась чисельність міського населення, розвивалися ремесла і торгівля. Панівне місце займало виробництво бавовняних тканин, збут яких забезпечував піднесення ремесла і торгівлі. Збагачувалося купецтво.

Інтенсивний розвиток ремесла в XII - XIII ст. сформував  цеховий лад у містах. Середньовічний цех організовувався лише за професійними ознаками. Цехи складалися з майстерень певного профілю, які розташовувалися по всьому місту. Час від часу члени цеху збиралися в церкві або в ратуші, вирішуючи життєво важливі проблеми. Кожний цех мав свій статут. Документ узаконював, регламентував не тільки виробничі, духовні, а й моральні засади життя ремісничого колективу. Члени цеху були і воїнами, які захищали ділянку оборонного муру або вежі. Разом з купцями та іншими станами ремісники демократично управляли містом. Адміністрація мала відкрите антифеодальне спрямування.

У містах склалася ієрархія на зразок сільської общини. Майстри пригнічували підмайстрів, ремісників. Для того, щоб стати повноправним членом цеху (майстром ), треба було пройти стаж учнівства ( 3-7 років ), скласти важкий іспит.

Розвиток  ремесла набув бурхливого розвитку в XIII ст. У кожній країні поділ праці  призводить до спеціалізації. Пожвавлення  внутрішнього обміну свідчило про зародження єдиного ринку. Цьому сприяли багаточисельні ярмарки, що відбувалися в містах. Вони мали обмежений і місцевий характер. Як правило, на них продавались певні групи товарів – худоба, зерно, коні, вироби ремісників тощо. Багато з таких ярмарок переросли місцеві масштаби і стали центрами міжнародної торгівлі.

У XIV - XV ст. в Європі виникла нова, вища форма виробництва – мануфактура. На зміну кустарям-ремісникам прийшли більш організовані великі робітничі майстерні. Тут у процесі виробництва було застосовано поділ праці. Це дало змогу значно збільшити випуск товарів, поліпшити їх якість. Головною фігурою виробництва стає найманий робітник. Перші текстильні мануфактури відомі у містах Північної Італії і Нідерландів. 

5. Економічна думка Середньовіччя

Після падіння Римської імперії (V ст.) почалася так звана доба Середньовіччя,

що тривала аж до XVII ст. Економіка  цього періоду була переважно  аграрною,

панувало натуральне господарство. Мислення середньовічної людини мало тео-

логічний характер. Економічна думка  ще не відокремилась у самостійну галузь

знань. В епоху середньовіччя  християнство в Європі, й іслам  на Сході стають ідео-

логічним обгрунтуванням утвердження  феодальних відносин. Особливістю прояву

економічної думки стає її неодмінне  релігійне оформлення. Середньовічні тракта-

ти містять численні конкретні  господарські поради, різноманітні практичні ре-

комендації, але надто мало теоретичних  узагальнень і спроб осмислення еконо-

мічних процесів та явищ.

Основними джерелами економічної  думки середньовічного суспільства  є