Державна регіональна економічна політика

 

Ключовою проблемою, що потребує поетапного розв'язання, є збільшення диспропорцій соціально - економічного розвитку  регіонів, низька   конкурентоспроможність   та  інвестиційно - інноваційна активність.

Поглиблення дисбалансу  в  економічно-соціальному розвитку на регіональному та  місцевому  рівні  істотно  ускладнює  реалізацію єдиної   політики   у   сфері  соціально-економічних  перетворень, збільшує  загрозу  виникнення регіональних криз, дезінтеграції національної економіки;  перешкоджає формуванню загальнодержавного ринку товарів і послуг;  не дає змоги повною мірою використовувати потенціал міжрегіонального та  прикордонного співробітництва; ускладнює розв'язання екологічних проблем.

Значна диспропорція у  сфері  економічного  розвитку  регіонів спричинена проблемами,  що впливають на конкурентоспроможність, - незадовільний стан інфраструктури,  низький рівень  пристосування робочої сили  до  ринкових  умов,  недостатня  підтримка розвитку підприємництва, відсутність інноваційної спроможності підприємств, деградації  навколишнього  природного середовища та,  як наслідок, низька інвестиційна привабливість територій.

Зазначена ситуація склалася в основному через відсутність ефективного механізму обмеження та послаблення впливу диспропорції у сфері розвитку, ефективного  стимулювання  діяльності  місцевих органів  виконавчої  влади,  органів  місцевого  самоврядування та підприємців, пов'язаної з прискоренням розвитку регіонів на основі більш  повного використання природного,  економічного,  трудового, наукового та іншого потенціалу.

Стабільний розвиток регіонів залежить від рівня диверсифікації   економічного   потенціалу.  Україна  належить  до індустріально розвинутих держав світу,  має один  з  найбільших  в Європі структурно розгалужених промислових комплексів.

Разом з тим найслабкішим місцем національної економіки є структурна розбалансованість промислового комплексу. Його деформованість,   високий   рівень   енерго-   та  капіталоємності виробництва успадковані від попередньої адміністративної  системи.

За роки проведення реформ ситуація істотно погіршилася. Застаріла і вузькоспеціалізована  економічна  база  більшості регіонів  не відповідає  сучасним вимогам ринкової економіки і не використовує весь наявний потенціал регіонів. Наслідком цього є низька спроможність національної економіки вцілому.

Господарська діяльність деяких регіонів сьогодні базується  на одній   -  двох  галузях,  підприємства  яких  є  сировинними  або виробляють проміжну та низькотехнологічну продукцію.

Необхідно переорієнтувати  економіку  регіонів на інноваційну  модель розвитку.  Разом з  тим  науково-інтелектуальний  потенціал  регіонів  слабо  інтегрований у виробничу і невиробничу сферу, відсутній механізм впровадження дослідно-конструкторських розробок у практичну діяльність окремих підприємств.

Основним стратегічним  ресурсом   і чинником  економічного зростання в регіонах є людський  потенціал.  Процес  використання людського потенціалу в регіонах уповільнюється через ситуацію,  що склалася на ринку праці,  низький рівень якості надання соціальних послуг  та  освіти, зменшення   доходів та  рівня особистого споживання, поширення бідності тощо.

Потребує розв'язання проблема  збереження  і зміцнення трудового   потенціалу,   що   має велике  значення  для сталого соціально-економічного  розвитку України. Саме кількісні та якісні параметри  трудового потенціалу  стають в умовах кризових явищ в економіці та соціальних протиріч у суспільстві основним  чинником розвитку регіонів.

Період  світової  кризи  призвів  до  загострення  негативних наслідків    структурної    регіональної    політики,    засвідчив неготовність регіонів до фінансово-економічних викликів.

З  метою  подолання  наслідків  світової  кризи,  прискорення  економічного і соціального розвитку держави здійснюється виконання  Програми   економічних   реформ   на   2010-2014   роки   "Заможне  суспільство,  конкурентоспроможна  економіка,  ефективна  держава". [3]

Під  час  виконання  Програми  застосовуються регулівні механізми та  забезпечується  коригування державної регіональної  політики  з урахуванням кращого досвіду європейських  держав  з метою створення умов   для   реалізації регіонами власного ресурсного потенціалу, зменшення диспропорцій у рівні їх розвитку, підвищення добробуту населення.

Основною метою  Стратегії  є  створення  умов  для підвищення конкурентоспроможності регіонів,  забезпечення їх сталого розвитку на   сучасній   технологічній   основі,   високої   продуктивності виробництва та зайнятості населення.

Виконання зазначених завдань  дасть можливість забезпечити динамічний  збалансований розвиток  країни  в цілому,  наблизити рівень життя до європейських  стандартів  та  створити  умови для посилення економічної активності  в усіх  регіонах  країни,  що сприятиме поступовому пом'якшенню міжрегіональних диспропорцій, зменшенню ризиків утворення депресивних територій та захистить суспільство в масштабах держави від значних витрат на  відновлення  належних  умов  їх життєдіяльності.

Пріоритетний напрям   -   реструктуризація  економічної  бази окремих регіонів і створення  умов  для  диверсифікації  на  новій технологічній основі.

Реалізація цього напряму  дасть змогу підвищити продуктивність сфер економіки у регіонах та підтримати нові види  діяльності,  що сприятиме  підвищенню  рівня зайнятості.  При цьому будуть задіяні регіони,  в яких необхідно  реструктурувати  традиційні  галузі  з критично високим рівнем зношеності основного  капіталу та наявністю ризиків виникнення техногенних катастроф  національного  масштабу.

Державна підтримка здійснюватиметься за такими напрямами: збільшення обсягу   інвестицій   в  основні  сфери  економіки регіонів,  які  визначають  стратегічні  пріоритети  їх  розвитку.

Регіональна  локалізація  нових інвестицій залежить насамперед від рівня розвитку інфраструктури та  людських  ресурсів.  У  сучасних ринкових   умовах   значну  роль  відіграє  реклама  інвестиційних  можливостей   територій   та    формування    дієвого    механізму адміністративного  та консультаційно-інформаційного обслуговування інвесторів.

В умовах гострої конкуренції  між регіонами за нові інвестиції (включаючи  іноземний  капітал)  регіональна політика повинна бути спрямована  на  забезпечення  регіонів   інструментами   державної підтримки, завдяки яким вони зможуть бути конкурентоспроможними  на ринку інвестицій.  Створення  такої системи потребуватиме  як прямої фінансової   підтримки  з  державного  бюджету,  так  і  створення загальнонаціонального  сприятливого інвестиційного клімату.

Пріоритетний напрям - розбудова  та  модернізація інфраструктури, що    сприятиме підвищенню інвестиційної привабливості регіонів.

Недостатньо високий рівень розвитку виробничої і невиробничої інфраструктури,    зокрема    житлово-комунального,    готельного, дорожнього,    вулично-дорожнього    господарства,   енергетичного сектору,  транспортних  та  інформаційних   комунікацій,   стримує економічне  зростання  країни  та  її регіонів.  У зв'язку з цим в першу чергу підтримуватиметься робота з розбудови та  модернізації інфраструктури національного та загальноєвропейського значення,  а також інфраструктури регіонів,  міст та міських  агломерацій,  які можуть відігравати роль полюсів зростання. [9]

Держава забезпечуватиме   координацію   діяльності   місцевих органів виконавчої  влади  та  органів  місцевого  самоврядування, пов'язаної  з  розбудовою виробничої та соціальної інфраструктури, шляхом співфінансування відповідних інвестиційних проектів.

Державна фінансова  підтримка,  що надаватиметься органам місцевого самоврядування, спрямовуватиметься у рамках реалізації політики регіонального розвитку на фінансування проектів з питань: запобігання аваріям та техногенним катастрофам; створення житлового фонду соціального призначення; модернізації житлового господарства,  у тому  числі систем теплозабезпечення житлових будинків; розвитку і реконструкції      централізованих  систем водопостачання та водовідведення; установлення будинкових  засобів  обліку  споживання  води  і теплової енергії; розвитку міського електротранспорту,  оновлення його рухомого складу; створення систем управління якістю та екологічного управління відповідно  до  ДСТУ  ISO  серій 9000  та  14000 на підприємствах житлово-комунального господарства; розвиток інфраструктури   охорони   навколишнього  природного середовища, покращення умов життя населення, екологічної ситуації в регіонах, зокрема поліпшення стану водних ресурсів.

Пріоритетною стане  діяльність,  пов'язана  з  будівництвом  очисних   споруд, розбудовою  каналізаційних  мереж, обладнанням водозаборів, збереженням та  розвитком нетрадиційних   джерел  енергії, запровадженням  системи обліку води і теплової енергії під час їх виробництва,  транспортування та  споживання,  зменшенням   рівня забруднення   повітря   та  раціонального використання  природних ресурсів і відходів,  підвищенням рівня лісистості до оптимального науково обґрунтованого шляхом створення нових лісів, забезпеченням захисту від шкідливої дії вод, зокрема будівництвом захисних дамб, берегоукріпленням, регулюванням гідрологічного режиму річок.

 

Механізм державного регулювання  розвитку регіонів повинен містити  такі складові елементи, які повинні  функціонувати на повну потужність:

-    законодавча база;

- бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку та селективна підтримка окремих регіонів державою;

- подальший розвиток таких методів і форм державного впливу, як прогнозування та програмування, зокрема розроблення й реалізація державних регіональних програм, а також прогнозів і місцевих програм соціально-економічного розвитку відповідних адміністративних територій;

- створення і розвиток в окремих регіонах спеціальних (вільних) економічних зон;

- розвиток міжрегіонального та прикордонного співробітництва.

Ключовими елементами механізму регіонального розвитку повинні стати принципи формування й розподілу фінансових ресурсів між державним і місцевими бюджетами. Визначення оптимальних пропорцій значною мірою залежатиме від чіткого розмежування функцій і повноважень між центральними та місцевими органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування.

Необхідно також удосконалювати податкову систему на місцевому рівні, що здійснюватиметься через встановлення стабільних норм (ставок) податкових надходжень до місцевих бюджетів і підготовки пропозицій стосовно розширення прав місцевих органів виконавчої влади, формування та використання місцевих податків і зборів.

Повинні широко застосовуватися й такі економічні методи, як пряме державне інвестування і надання субсидій, створення регіональних фондів для фінансування програм, залучення іноземного та вітчизняного приватного капіталу, державне пільгове кредитування й оподаткування, преференції, використання позабюджетних коштів і под.[7]

З централізованих джерел повинні насамперед фінансуватися витрати на нове будівництво, великі реконструктивні роботи в базових галузях промисловості, агропромисловому і військово-промисловому комплексах, у тому числі будівництво важливих природоохоронних об'єктів, а також витрати на прискорений розвиток галузей господарства в окремих регіонах, спроможних у стислі терміни забезпечити стабільне надходження валютних коштів і збільшення випуску товарів народного споживання. Державна допомога має надаватися для реконверсії та структурної перебудови депресивних регіонів, розвитку дрібнотоварного виробництва у регіонах з відносно низьким рівнем промислового потенціалу й надлишком трудових ресурсів, а також гірським та іншим районам зі складними природно-географічними й екологічними умовами.

Безумовно, держава повинна і надалі здійснювати загальнодержавні програми, що передбачають розв'язання важливих регіональних проблем, зокрема:

- забезпечення соціальних гарантій для громадян усіх регіонів;

- фінансування будівництва та функціонування об'єктів культури, освіти, науки, охорони здоров'я;

- надання цілеспрямованої фінансової допомоги окремим регіонам з метою прискорення реформування економіки.

Реалізація державних регіональних програм, які дадуть змогу узгоджувати територіальні й галузеві інтереси, стане важливим засобом регулювання розвитку економіки регіонів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Державна регіональна  політика — це сукупність організаційно-правових та економічних заходів, що здійснюються державою у сфері регіонального  розвитку відповідно до 'її стратегічних і поточних цілей та завдань. Як складова державної економічної політики, вона базується на принципах державотворення, демократії та загальнолюдських цінностей. Її стратегічна мета полягає в тому, щоб поєднати інтереси держави і окремих регіонів, розв'язати проблеми територіального устрою, перевести необхідні функції і ресурси на регіональний рівень, створити сприятливі умови для розширення економічних можливостей та забезпечення стабільності розвитку кожної територіальної ланки господарської системи.