Економічні цикли

1. За тривалістю перебігу розрізняють такі основні види економічних циклів:                                                                                                    • однорічні, обумовлені сезонними коливаннями;                                                                       • 3 - 5-річні цикли Кітчина-Крума (“цикл запасів”);                                                                • 7 - 11-річні цикли Жуглара, або класичні чи інвестиційні цикли (пов’язані з поновленням активної частини основного капіталу, існування цього єдиного “промислового”, або “ділового”, циклу було детально описано та всебічно проаналізовано у “Капіталі” );                                                                                                              • 17 - 18-річний будівельний цикл (цикл Кузнеця);                                                                        • 45 - 60-річні цикли Кондратьєва (Кондратьєв пояснив причинність їх виникнення необхідністю оновлення основного капіталу і вказав на пожвавлення у сфері технічних винаходів перед початком і у самому початку підвищувальної хвилі великого циклу кон’юнктури

• вікові логістичні цикли, що охоплюють період від 150 до 350 років.

2) цикл вільної конкуренції, чистої монополії, монополістичної  конкуренції 

2.2. ТЕОРІЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ТА   СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ЦИКЛІВ І КРИЗ

Ще в середині ХІХ ст. французький учений Клемент Жюгляр відкрив перший економічний (діловий) цикл довжиною у 7-11 років, тобто у середньому 9 років. Сучасне суспільство прагне до постійного поліпшення рівня й умов життя, що може забезпечити тільки стійке економічне зростання. Термін «цикл» вживається в біології та інших науках для позначення таких подій, що постійно повторюються, але не обов’язково в однаковому ступені.

• фінансовий, пов’язаний з оборотними коштами, «цикл запасів» Джона Кітчина. Тривалість — 2–4 роки (в середньому — 3);

• інвестиційний — І, пов’язаний з поновленням активної частини основних фондів, «цикл амортизації устаткування» Клемента Жюгляра. Тривалість — 7–11 років (у середньому — 9);

• інвестиційний — ІІ, пов’язаний з поновленням пасивної частини основних фондів, переважно житлових споруд, «цикл амортизації житлових споруд» Саймона Казнеця. Тривалість — 15–20 років (у середньому — 18);

• технологічний, пов’язаний з принциповою зміною техніко-економічної парадигми (Тривалість — 48–60 років (у середньому — 54–55).

 

 

2.3. ВЕЛИКІ ЕКОНОМІЧНІ ЦИКЛИ АБО «ДОВГІ ХВИЛІ»

Про існування довгострокових економічних коливань економісти здогадувалися давно. Вперше ще у ХІХ ст. про це писали Дж.Б.Кларк, І.С.Джевонс, пізніше - М.І.Туган-Барановський, К.Каутський, В.Парето та ін. Створення теорії "довгих хвиль", однак, пов'язано з ім'ям російського вченого М.Д.Кондратьєва (1892-1938). Однією з найскладніших проблем, пов'язаних з дослідженням великих економічних циклів, є проблема виділення причин, матеріальних основ даного виду циклічності. М.Д.Кондратьєв запропонував розглядати основою "довгих хвиль" циклічність у розвитку продуктивних сил і насамперед - засобів праці.Матеріальною основою "довгих хвиль" сьогодні вважають структурне оновлення технологічного способу виробництва, що проявляється, зокрема, як оновлення основного капіталу.

М.Д.Кондратьєв звернув увагу на суспільно-політичні прояви та впливи "довгих хвиль". Він розумів всеосяжність цих впливів, які сформулював у так звані 4 емпіричні правильності великих циклів:

1. Перед початком, іноді  в самому початку підвищувальної хвилі кожного великого циклу спостерігаються значні зміни в основних умовах господарського життя суспільства. 2. Періоди підвищувальних хвиль великих циклів, як правило, значно багатші великими соціальними потрясіннями та переворотами в житті суспільства (революції, війни), ніж періоди понижувальних хвиль. 3. Понижувальні хвилі великих циклів супроводжуються тривалою депресією сільського господарства.   4. Середньо-строкові цикли, що припадають на понижувальну хвилю великого циклу, характеризуються тривалістю спадів і депресій та короткістю і слабкістю підйомів.

 

РОЗДІЛ 3                                                                                                                МАЙБУТНІ АКЦЕНТИ АНТИКРИЗОВОЇ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

Проблема зміцнення державності та національної безпеки не є лише політичною константою. У контексті завдань наступного етапу розвитку країни вона наповнюється новим змістом. З утвердженням України повноправним суб’єктом світової спільноти, налагодженням партнерських зв’язків із сусідами всі можливі потенційні загрози нашій державності зміщуються у площину економічної безпеки, подолання неврегульованості соціально-економічної сфери, кризових процесів в економіці. Україна отримає остаточні гарантії своєї державності та національної безпеки не раніше, ніж розв’яже такі проблеми:

• подальше погашення внутрішнього державного боргу за рахунок нагромадженої власності

• проведення жорсткої бюджетної політики

• подальша розробка платіжного балансу для визначення зовнішнього боргу і призупинення його зростання;

• проведення політики стимулювання експорту та обмеження імпорту для поліпшення платіжного балансу за умови, що імпортні товари продаватимуться за українські гроші, а внутрішній ринок власних товаровиробників буде захищений;

• розробка раціональної податкової та митної систем, які стимулювали б виробництво та захищали власних товаровиробників;

• легалізація всіх доходів, мобілізація грошей громадян у формі банківських збережень та інвестування їх у виробництво

• термінове і першочергове проведення політики демонополізації, розробка спеціального механізму оподаткування

• акумулювання наявних фінансових ресурсів і можливостей держави для відродження тенденції до нагромадження в ВВП з одночасними необхідними змінами в структурі економіки тощо.

Отже, одні вітчизняні економісти дотримуються так званої інерційної моделі розвитку, за якої для входження економіки в етап сталого розвитку необхідно підтримувати 2–4 відсоткове зростання, а інші — теорії інтенсивного зростання, згідно з якою темпи економічного зростання мають бути в кілька разів вищі. Наступним визначальним чинником економічного розвитку та боротьби з кризовими явищами має стати політика забезпечення глибоких якісних перетворень української економіки. При виробленні стратегії виходу з кризи треба враховувати особливості України, яка повинна обрати власний шлях.

У світовій історії відомо три шляхи досягнення «економічного дива»:

1. За рахунок власних  ресурсних запасів (країни Близького  Сходу, Індонезія, Мексика).

2. За рахунок вигідного  географічного положення, дешевої  робочої сили, правильної інвестиційної  та податкової системи (Південна Корея, Сінгапур, Тайвань).

3. Внаслідок впровадження  наукомістких технологій та підвищення якості виробництва (Японія, Німеччина та ін.).

Щодо України, то вона має умови для того, щоб реалізувати всі ці три напрями, змінюючи пріоритети на кожному етапі свого розвитку. Виходячи з того, що українська наука ще не все остаточно втратила, можна вважати прийнятною та обгрунтованою орієнтацію на наукомістке виробництво У цій галузі не тільки збережено потужності та кадровий потенціал, а й в останні кілька років збудовано і піднято в повітря три принципово нові моделі літаків: АН-70, АН-140, АН-38, які вважають одними з найперспективніших моделей ХХІ століття.

Глибока структурна деформованість, низька конкурентоспроможність виробів, монополізація виробництва і обігу, їх ізольованість від світового ринку, криза виробництва були притаманні українській економіці ще за часів адміністративно-командної системи. За роки реформ ситуація не лише не поліпшилася, а й значною мірою ускладнилася. Нині соціально-економічні дослідження слід розглядати як найпріоритетніші, враховуючи надто загрозливу ситуацію системної соціально-економічної кризи в країні та постійну необхідність якнайповнішого наукового забезпечення процесів реформування. Потрібно грунтовніше визначити пріоритети реформування. У стратегічному плані проблеми розвитку виробничої сфери треба здійснювати за оптимального поєднання середнього і малого бізнесу.

Тактичний напрям заходів передбачає:

• активізацію управління розвитком конкуренції.

• розвиток системи управління державним сектором економіки

• розробку та поступове впровадження системи сертифікації якості діяльності підприємств з відповідним стимулюванням

• вдосконалення державної системи протекціоністських заходів захисту вітчизняного виробництва.

 

 

                                       

ВИСНОВКИ

Економічний цикл — періодичне повторення протягом років піднесення і спаду в економіці. Складається з таких фаз: криза, депресія, пожвавлення, піднесення.

Криза (спад) — завершує попередній періодичний цикл і є початком наступного. Характеризується: труднощами збуту виробленої продукції, скороченням виробництва, зростанням попиту на ліквідність (готівку), збільшенням ставки позичкового відсотка.

Депресія — фаза циклу, якій властивий застій виробництва. Відтворення — просте. Національний продукт уже не зменшується, але більше не зростає, відсоткова ставка падає до свого мінімального значення.

Пожвавлення розпочинається із незначного зростання обсягу виробництва і помітного скорочення безробіття. Нарощування інвестицій, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Піднесення (зростання) — фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг найбільшого піднесення попереднього циклу і зростає найвищими темпами. Розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке уже готує ґрунт для наступного спаду і нового економічного циклу.

 

 

 

 

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ  ДЖЕРЕЛ

1. Башнянин Г.І. Політична  економія: Підручник для вузів. Ч.1: Загальна економічна теорія. Ч.2: Спеціальна економічна теорія/ Г.Башнянин, П.Лазур, В.Медведєв. - К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000. - 526 с.

2. Заглинський А. Політична  економія: Навчальний посібник/ Анатолій Заглинський, Микола Матусевич. - Рівне: ППФ "Волинські обереги", 2000. - 408 с.

3. Зазимко А. Політична  економія: Структурно-логічний навчальний  посібник/ Анатолій Зазимко; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. - 2-е вид., без змін. - К.: КНЕУ, 2006. - 358 с.

4. Мочерний С.Політична  економія: Навч. посіб./ Степан Мочерний,. - К.: Знання-Прес, 2002. - 687 с.

5. Політекономія: Підручник/ Ред. Ю.В. Ніколенко. - К.: ЦУЛ, 2003. - 411 с.