Методичне забезпечення економічної категорії «інвестиційний потенціал»

Для проведення оцінки використання інвестиційного потенціалу розрізняють три види оцінки ефективності: фінансову (комерційну), бюджетну та економічну. Фінансова (комерційна) оцінка ефективності інвестиційного потенціалу враховує фінансові  результати реалізації інвестиційного проекту для його безпосередніх  учасників. Бюджетна оцінка ефективності відображає фінансові результати від  здійснення інвестицій для державного, регіонального чи місцевого бюджету, тобто очікувані співвідношення видатків, податків та зборів. Економічна оцінка характеризує ефективність інвестицій для народного господарства загалом  або для галузі, групи підприємств, регіону тощо. Таке оцінювання проводять  з позиції всього суспільства, і  воно виходить за межі прямих фінансових інтересів окремих учасників  інвестиційного проекту. Аналізи фінансової й економічної ефективності інвестицій доповнюють один одного. Проте сучасного  інвестора, перш за все, цікавить комерційна ефективність інвестиційного проекту. Деякі науковці, виділяючи загальноекономічну, соціальну, бюджетну та комерційну ефективність, радять інвесторам, власникам концентрувати  увагу переважно на комерційних  питаннях, що ґрунтуються винятково  на зіставленні інвестиційних витрат і результатів, одержаних від  здійснення інвестицій.

Огляд наукових джерел дає нам змогу виділити два напрямки, за якими рекомендують проводити оцінювання економічної  ефективності використання інвестиційного потенціалу: а) статичні методи, що ґрунтуються  на обліковому оцінюванні і не враховують фактор часу; б) нові динамічні методи, що ґрунтуються на дисконтуванні  грошових потоків.

Основним  загальновідомим статичним показником є показник зведених витрат (Z):

Z = С + Е_н · К ® min, (1.4)

де С – поточні витрати (собівартість річного обсягу випуску продукції);

К – капітальні вкладення (інвестиції);

Е_н – нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень.

Використання  показника зведених витрат дає змогу  спростити розрахунки і пришвидшити  відбір ліпших варіантів за таких  умов:

а) варіанти, які розглядають, мають однакові розміри капітальних вкладень, тому ліпший з них обирають за мінімумом  поточних витрат (собівартістю річного  обсягу випуску);

б) варіанти, які розглядають, мають однакову собівартість виробництва, тому ліпший з них обирають за мінімумом капіталовкладень. Якщо собівартість і капіталовкладення  мають однакові частини, то ліпший варіант  обирають тільки за частинами поточних і капітальних витрат, що змінюються.

Недолік показника мінімуму приведених витрат полягає в тому, що сфера його застосування обмежена, що зумовило його переважне використання у плановій економіці.

Однією  з найперших концепцій визначення ефективності капітальних вкладень стала методика Т.С. Хачатурова, яка  передбачала регулювання ефективності капіталовкладень за всім інвестиційним  циклом, на основі визначення економічного ефекту, обумовленого співставленням капіталовкладеннями та віддачею від  них. На рівні підприємства під ефектом  розглядався приріст прибутку, на державному рівні – національного  доходу.

Іншою була еволюція показників ефективності використання інвестицій у країнах з ринковою економікою. У 20-х роках ХХ ст. ключовим показником була рентабельність власного капіталу, розрахунок якої проводився на основі мультиплікативної моделі Дюпона та показника рентабельності інвестованого капіталу (ROI).

1.3. Інвестиційний потенціал України:  проблеми та  та реалізація заходів щодо його  поліпшення

Інвестиційний потенціал України характеризується високою неоднорідністю, тому інвестиційну політику необхідно проводити виходячи з можливостей і потреб розвитку кожного регіону. Так, у Західному регіоні ефективними можуть бути виробництва з використанням місцевих природних ресурсів (сірки, калійної солі, нафти, газу), а також розвиток мережі оздоровчих курортно-туристичних комплексів. У Донецько-Придніпровському регіоні потрібні реконструкція й технічне переобладнання шахт, металургійних і технічних виробництв на базі безвідходних, маловідходних та екологічно чистих технологій. У Південному регіоні найбільш вигідними є реконструкція та технічне переоснащення портового господарства, розвиток виробництва обладнання для харчової та консервної промисловості, розширення мережі оздоровчих курортно-туристичних комплексів. На територіях, забруднених унаслідок аварії на ЧАЕС, поряд із упровадженням унікальних наукових досліджень необхідно використовувати найновітніші технології та здійснювати комплекс заходів з їх екологічного, економічного та соціального відродження.

Характеризуючи  сучасний стан інвестицій в Україні, можна зазначити, що на даний момент наша держава не здобула серйозних досягнень у забезпеченні національної конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості. При розрахунку індексу глобальної конкурентоспроможності України, беручи до уваги розвиток таких економічних параметрів, як інституції, інфраструктура, макроекономіка, охорона здоров'я, освіта, ефективність ринків, технологічне оснащення, бізнесове середовище та інноваційну сферу, наша держава, згідно з оцінкою Всесвітнього економічного форуму, що міститься у «Глобальному звіті про конкурентоспроможність 2007—2008», знизилася з 69-ї до 73-ї позиції із 131 країни світу. Падіння рейтингу України пов'язано з низькою продуктивністю економіки. Для України було виділено як конкурентні переваги, так і бар'єри. До переваг віднесено гідну вищу освіту, розмір державного боргу, вартість робочої сили, залізничну мережу, інноваційний потенціал. Лімітуючі фактори склали торговельні бар'єри, інвестиційне законодавство, прозорість державної політики, надійність банківської системи, митні процедури.

На  жаль, ці тенденції зберігаються і до сьогоднішнього дня.

Крім  того, голова представництва Telenor Group в Україні, президент Європейської Бізнес Асоціації (ЄБА), член Ради інвесторів при Кабінеті Міністрів України вважає, що інвестиційний клімат в Україні не можна назвати сприятливим. І проблема не тільки у фінансовій кризі, хоча криза, звісно, поглибила ситуацію. Основна проблема України у тому, що тут складно вести бізнес. У останньому рейтингу держав за рівнем сприятливості веденню бізнесу Всесвітнього банку Україна посідає 145-е місце. Це найгірший результат серед держав Центральної і Східної Європи і набагато гірший від результатів у державах Африки, Азії і Латинської Америки. Це означає, що потенціальні інвестори перш за все обирають інші держави для інвестування — там, де легше вести бізнес.

Існуючі інвестори в Україні, звичайно, знають, що у країни є серйозні переваги — інакше вони б не працювали  тут. Але проблема у тому, що залучати нові інвестиції до України дуже складно. 80 % сукупних прямих іноземних інвестицій до України припадає на країни Європейського Союзу (Табл1). Європейська Бізнес Асоціація (ЄБА) вимірювала сприйняття своїми членами інвестиційного клімату України і його зміну з часом. Проведені перші вимірювання у вересні 2008 року оцінили інвестиційний клімат у 3,1 бали за 5-бальною шкалою, де 5 — однозначно сприятливий, а 1 — однозначно несприятливий. У листопаді цей показник опустився до 2,3 балів (швидше несприятливий), а в лютому 2009 року — опустився до 2 балів, до історичного мінімуму. Останні вимірювання в травні 2009 року показали результат в 2,3 бали — дещо кращий, але це все ще «несприятлива» частина оцінної шкали Україні потрібний показник мінімум у 4 бали, щоб не поступитися сусіднім країнам у конкурентній боротьбі за інвестиції. Однією із серйозних проблем останніх місяців було різке коливання обмінного курсу і неможливість передбачити напрям його руху. Цю проблему можна було би розв'язати, якби Україна володіла розвиненими фінансовими інструментами, які дозволяли хеджувати валютні ризики за допомогою ф'ючерсів і інших інструментів.

Табл.1

Прямі іноземні інвестиції в Україну

Недостатнє  інвестування веде до втрати конкурентоспроможності національної економіки, занепаду основних фондів, спаду виробництва та збільшення собівартості продукції, що, в свою чергу, обумовлює загострення проблеми інвестиційних ресурсів, відтак — подальше недоінвестування.

Так, за січень-червень 2009 року за рахунок усіх джерел фінансування освоєно 1322,6 млн. грн. інвестицій в основний капітал, що на 35,6 % менше січня-червня 2008 року(Дод.1).

З наведених показників можна зробити висновок, що інвестиційна сфера України характеризується низькими темпами освоєння капіталовкладень.

Отже, проблема формування власного інвестиційного потенціалу і повноцінного процесу відтворення виробничих фондів є дуже актуальною для України. Йдеться про необхідність розробки структурно-інвестиційної політики, формування інвестиційного потенціалу, створення сприятливого інвестиційного клімату з урахуванням реалій вітчизняної економіки та ринкової системи. Ефективне здійснення структурної трансформації економіки можливе за умови залучення всіх джерел формування інвестиційного потенціалу, основні з яких — прибуток, амортизація, заощадження населення, державні інвестиції, ресурси фінансово-кредитної сфери, іноземні інвестиції.

Підготовку  та реалізацію заходів щодо поліпшення інвестиційного клімату і залучення іноземних інвестицій потрібно здійснювати у визначеній послідовності, тобто за такими етапами:

— дослідження інвестиційного потенціалу України;

• вибір пріоритетних галузей та технологій;
• розробка способів залучення інвестицій;

— реалізація розробленої політики та контроль за її виконанням.

Одним із головних передумов успішної інвестиційної діяльності є низький рівень інфляції та передбачуваність рівня цін в економіці. Для цього необхідні, по-перше, контроль за доходами та видатками бюджету, а по-друге, розв'язання проблем боргового тягаря. Також доцільно було б розробити механізм переливу фінансових ресурсів з галузей, де вони є у відносному надлишку, у галузі, де є потреба в капіталі.

Поряд з тим важливого значення набувають  програми реструктуризації банківської системи, оскільки капітал українських банків становить приблизно 10 % від ВВП. Приплив інвестиційних капіталів через банківський сектор може позитивно вплинути на зростання і розвиток української економіки за рахунок присутності іноземних банків на вітчизняному ринку. Але НБУ має проводити зважену політику з метою підвищення рівня надійності банківської системи України. НБУ необхідно спростити правила залучення інвестицій в Україну, які передбачають відкриття місцевих рахунків в українських банках та використання українських посередників.

Слід  також запровадити просту і зрозумілу  систему оподаткування, яка б передбачала формалізований, а не індивідуальний (з урахуванням бізнес-інтересів) характер стягнення податків. Важливе місце відводиться створенню технологічних парків, що передбачає державну фінансову підтримку, цільові субсидії та податкові пільги для іноземного капіталу.

Для стимулювання внутрішніх інвестицій, які є також  невід'ємною складовою інвестиційної привабливості України, є виправданим надання пільг малому та середньому бізнесу, запропонування до реалізації вже розроблених інвестиційних проектів, що потребує створення спеціальних інформаційно-економічних підрозділів на рівні регіонів.

Важливо підвищити ефективність діяльності антимонопольних органів України, оскільки спостерігається тенденція до створення «регіональних монополій». Водночас укрупнення експортноорієнтованих компаній у металургійній та хімічній галузях дозволило б їм знизити витрати і посилити вплив на формування світової ціни на їх продукцію. Особливу увагу слід приділити захисту прав власності, у тому числі інтелектуальної. Україна є активним членом Світової організації інтелектуальної власності, але, незважаючи на це, наша держава залишається транзитним пунктом, місцем зберігання контрафактної продукції, що виробляється в Росії та інших країнах.

Підвищення конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості економіки повинно стати стратегічним завданням. Стан виробничих фондів незадовільний, і Україна стоїть на порозі техногенної катастрофи. Її інфраструктурні галузі настільки застаріли, що ігнорувати цей факт більше неможливо. Подібні активи не можуть бути надійною базою конкурентної боротьби та інвестиційної привабливості. Слід ураховувати й те, що інвестиції в їх оновлення не вигідні приватному капіталу. З численних невирішених питань у першу чергу слід вибрати лише кілька ключових напрямів, які будуть здатні генерувати реальне піднесення всіх інших сфер економіки.

Досить  позитивним моментом є те, що необхідність поліпшення інвестиційного клімату усвідомлюється і урядом, і Президентом України. Це одне з пріоритетних завдань економічної політики держави, про що свідчать затвердження концепції Державної цільової програми формування позитивного міжнародного іміджу України на 2008—2011 роки і створення Ради інвесторів при Кабінеті Міністрів України, до складу якого входять представники провідних компаній. 

ВИСНОВКИ

Отже, інвестиційний потенціал  підприємства, що розглядається як можливість вкладення коштів у матеріально-речовинні  й власні фактори виробництва  для забезпечення умов нормального  процесу відтворення на підприємстві, одержання очікуваного прибутку, містить, з одного боку, протиріччя сучасного економічного становлення  і розвитку підприємства, а з іншого — змістовні характеристики сучасного  інвестиційного процесу: сполучення ринкових, конкурентних і державних механізмів, вартісної і натурально-речовинної форм руху інвестицій, різноманітність  джерел інвестування та інших факторів.