Механізм розвитку інфляції в Україні за часів її незалежності

  Значна частина великих і середніх підприємств все ще залишається у державній власності і працює тільки за прямої чи опосередкованої (податкові пільги тощо) фінансової підтримки держави. А ті, що такої підтримки не одержують, як правило, зупиняють виробництво. Не набагато краще становище і на приватизованих великих і середніх підприємствах. Більшість із них не спроможні самостійно профінансувати реструктуризацію виробництва стосовно ринкових вимог і теж чекають допомоги від держави чи довго шукають іноземних інвесторів. Для всіх таких підприємств антиінфляційна політика вкрай не бажана, позбавляє їх останньої надії на зовнішню фінансову підтримку. Єдиною формою господарювання, яка могла б швидко пристосуватися до умов низької інфляції, є мале і середнє підприємництво, організоване на приватних і колективних засадах. Значний прошарок цього підприємництва значно розширив би попит на гроші, що дозволило б істотно підвищити монетизацію економіки, накопичити достатній фінансовий капітал всередині країни, за рахунок якого можна було б неінфляційним шляхом профінансувати реструктуризацію існуючих великих і середніх підприємств. На жаль, після 1993 р. розвиток малого і середнього підприємництва в Україні був повністю заблокований. Як наслідок, Україна після переходу до антиінфляційної політики потрапила в смугу затяжної стагфляції, коли тривале зростання цін відбувається на фоні хронічного скорочення виробництва ВВП.

  Безпосередньо з попередньою особливістю інфляції в Україні пов'язана ще одна - розвиток на фоні хронічної інфляції глибокої кризи неплатежів. Взаємна заборгованість господарюючих суб'єктів досягла до 2000 р. розміру, що перевищує річний обсяг ВВП. Постійно зростають неплатежі державного бюджету установам та працівникам бюджетної сфери, заборгованість перед бюджетом платників податків тощо. Це можна пояснити тим, що ужорсто-чення монетарної політики не супроводжувалося відповідними змінами у сфері реальної економіки та бюджетній сфері: зниженням витрат виробництва і збитковості, підвищенням платежів до бюджету, скороченням бюджетних витрат і дефіциту тощо.

  Підводячи підсумок, слід зазначити, що перебіг інфляційного процесу в Україні в 90-ті роки в цілому відповідає схемі, що визначається монетаристським трактуванням сутності та причин інфляції. Разом з тим в інфляційному процесі в Україні мають місце і помітні відмінності від монетаристської схеми, зумовлені перехідним характером нашої економіки та особливостями процесу її ринкової трансформації. Ці відмінності можна сформулювати так:

1) надмірне затягування інфляційного  процесу на досить високому  рівні (близько 20% за рік) без відчутного стимулюючого впливу на економічне зростання, внаслідок чого інфляція набула форми стагфляції;

2) антиінфляційна державна  політика супроводжується поглибленням  платіжної кризи, яка перетворюється в самостійний чинник руйнівного впливу на економіку І примушує органи монетарної політики систематично вносити в неї відповідні корективи, що робить антиінфляційну політику недостатньо послідовною та ефективною.

 

2.2. Стан перебігу інфляційних  процесів в Україні сьогодні.

 

Зростання цін на вітчизняні та імпортні товари, насамперед на енергоносії; доларизація  економіки; вивезення капіталу за межі держави; стан платіжного балансу та збільшення зовнішнього боргу –  ось низка основних чинників, які  визначають на інфляційні процеси в Україні та у світі загалом.

Розвиток інфляційного процесу, зазвичай, проходить два  етапи. На першому з них темпи  знецінення паперових грошей відстають  від темпів зростання паперової  маси, тому дезорганізовувальний вплив  інфляції на виробництво, торгівлю, кредит і грошовий обіг ще не цілком виявляється. Тимчасово навіть може створюватись специфічно висока кон’юнктура, основою якої насправді є інфляція.

На другому етапі  свого розвитку інфляційний процес стрімко прогресує, темпи зростання суспільного виробництва починають відставати від знецінення паперових грошей, а інфляційне переповнення каналів грошового обігу стає вже очевидним.

Розглянемо динаміку інфляційних коливань протягом 2008-2011 років     (табл. 1.1).

 

 

Таблиця 1.1 Індекс споживчих цін України за 2008-2011 роки у (%)

2008	2009	2010	2010 (січень – жовтень)	2011 (січень – жовтень)
122,3	112,3	109,1	107,9	104,2

 

За дев’ять місяців 2011 року ІСЦ збільшився лише на 4,2 % (за відповідний період 2010 року – на 7,4 %).

Розглянемо темпи приросту споживчих цін за регіонами у 2010 році (рис. 1.)

 

 

Рис. 1. Темпи приросту споживчих цін за регіонами у 2010 році

 

 

 

За підрахунками Держкомстату інфляція в Україні у 2008 році склала 22,3% – це найвищий показник за період з 2001 по 2009 рік. Вищою річна інфляція востаннє була 2000 року, коли споживчі ціни зросли на 25,8% .

У ІІІ кварталі 2011 року продовжилася тенденція до зниження інфляційного тиску, що тривала протягом 2010 року і переривалася з огляду на певне прискорення цінової динаміки в першій половині 2011 року .

Уповільнення цінової  динаміки в поточному році пояснюється:

1. Значними обсягами  врожаю, що призвело до суттєвого  зниження цін на сирі продукти  в ІІІ кварталі 2011 року (-9,8 %, -3,1 % у  річному вимірі у вересні). З  початку року ціни на сирі продукти знизилися на 4,1 % .

Здешевлення сирих продуктів  призвело до зниження небазового ІСЦ  на 1.9% (9.2% – у річному вимірі, -0.8 в. п. внесок в ІСЦ).

2. Відтермінуванням підвищення  цін на газ для населення,  запланованого на друге півріччя 2011 року, стримувало зростання цін на товари та послуги, що регулюються адміністративно (11,8 % з початку року, 12,8 % у річному вимірі) Збереження ціни нафти на світових ринках майже на рівні трьох попередніх місяців зумовило незмінність ціни на бензин (у річному вимірі його інфляція становила 35%).

3. Зваженою грошово-кредитною  політикою. Зокрема, з огляду  на прогнозовану динаміку обмінного  курсу гривні до долара США,  ціни на непродовольчі товари (за вирахуванням палива) з початку  року зросли лише на 1,9 % (3,0 % у річному вимірі) . В умовах помірних фіскальної та монетарної політики (спрямованої на абсорбування надлишкової ліквідності в банківській системі) споживчий попит залишався нижчим, ніж рівноважне значення (середнє значення відхилення ВВП від потенційного рівня за три квартали цього року становило -0.7%).

4. Високою базою порівняння  минулого року, що певним чином  пояснює суттєве уповільнення  показника інфляції в річному  вимірі. Зокрема, у вересні минулого  року спостерігалося значне прискорення показника інфляції внаслідок потрясінь на продовольчих ринках (2,9% за місяць), починаючи з вересня 2011 року цей показник не береться до уваги під час обрахунків інфляції в річному обчисленні .

Активізація внутрішнього інвестиційного попиту зумовила зростання  індексу цін виробників. Індекс цін  виробників промислової продукції  у січні –жовтні 2011р. становив 115,6% (у січні-жовтні 2010р. – 118,0%) .

За даними опитувань  підприємств, які проводить Національний банк України, у ІІ кварталі 2011 року інфляційні очікування незначно знизилися та становлять 14,5% у середньому на наступні 12 місяців порівняно з 14,7% у попередньому кварталі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ЗНИЖЕННЯ ТЕМПІВ ІНФЛЯЦІЇ В УКРАЇНІ.

 

3.1. Антиінфляційна політика  на різних етапах розвитку  інфляції в Україні.

 

Пом'якшити негативні  соціально-економічні наслідки інфляції можливо лише в разі ефективного  регулювання рівня інфляції, розробки науково обґрунтованої антиінфляційної  політики. Розрізняють прогнозовану й непрогнозовану інфляцію. Особливу загрозу становить непрогнозована інфляція,у подоланні якої значну роль відіграє правильно визначена,зважена антиінфляційна політика.

 Мета антиінфляційної  політики держави полягає у  встановленні контролю за інфляцією і досягненні прийнятних для народного господарства темпів її зростання. Спроби впоратись з інфляцією шляхом грошової рестриктивної політики в наших умовах мають значно більші негативні наслідки, ніж сама інфляція, оскільки призводять до скорочення виробництва, зростання неплатежів у всіх секторах економіки, відкладання виплат за державним зовнішнім і внутрішнім боргами. Вкрай негативні наслідки має така політика й для соціальної сфери: зростає безробіття, своєчасно не виплачуються заробітна плата, пенсії, різко знижується рівень життя населення.

 Ефективна антиінфляційна  політика має базуватись на  об'єктивних економічно обґрунтованих  системних прогнозах.

 Системне прогнозування  інфляційних процесів передбачає  визначення тенденцій у динаміці індексу інфляції за допомогою аналітичних трендів,а також оцінки, з одного боку, - ступеня впливу причинно зумовлюваних монетарних, фінансових та інших макропоказників на індекс інфляції, з другого, оцінки впливу інфляції на динаміку реального валового внутрішнього продукту.

  Щодо визначення тенденцій у динаміці індексу інфляції за період, що досліджується, то відсутній аналітичний тренд, який би з достатньою точністю описував зміну індексу інфляції, що свідчить про неможливість короткострокового прогнозування індексу інфляції за допомогою аналітичних трендів.

  Необхідність подолання тривалої економічної кризи в Україні потребувала, насамперед, досягнення макрофінансової стабілізації як основної передумови виходу на позитивну економічну динаміку.

Макрофінансова стабілізація, у  свою чергу, багато в чому залежить від стабільності національної валюти, стан якої характеризується показниками  інфляції (дефляції). Інфляція з позицій  макроекономічної і макрофінансової  стабілізації розглядається з двох сторін. По-перше, як один з параметрів стабільності, як головний макрофінансовий індикатор. По-друге, як засіб впливу на макроекономічну рівновагу (точніше,не сама інфляція,а грошова політика).

 Інфляція, як і будь-яке  інше фінансове явище (бюджетний  дефіцит, державний борг, валютний курс),ніколи не мала і не може мати однозначної оцінки. Це досить складне економічне, суспільне і психологічне явище. Слід відзначити, що існують два основні і найбільш типові прояви інфляції. Перший - інфляція попиту, коли домашні господарства витрачають гроші швидше,ніж виробляються і,відповідно,надходять до ринку товари та послуги. За цих умов виникає економічна ситуація, що характеризується дефіцитом товарів та послуг. Це явище було притаманне адміністративній економіці колишніх соціалістичних країн, населення яких протягом десятків років терпіло тотальний товарний дефіцит. За умов ринкової економіки "інфляція попиту", тобто зростання цін, яке спричиняється перевищенням попиту над пропозицією товарів та послуг відбувається за екстремальних умов, а саме: за умов воєн та революцій, природних катаклізмів і соціальних потрясінь.

 Достовірний прогноз  інфляції є однією з передумов  успішного проведення макроекономічної  політики. Проте, зробити його  доволі складно,принаймні в Україні. Причиною тому - особливості економічних перетворень, які відбувалися в нашій країні впродовж останніх років.

Антиінфляційне регулювання  — охоплює насамперед два основних методи усунення інфляції: скорочення бюджетного дефіциту, регулювання цін  і доходів. Використовуються також інші методи.

  Вибір конкретних шляхів антиінфляційної політики обумовлюються впливом багатьох факторів, у тому числі: характером інфляційних процесів; загальногосподарською кон'юнктурою; особливостями теоретичної бази економічного розвитку країни; політичними аспектами, оскільки треба визначити об'єкт (сектори економіки, верстви населення), який нестиме головний тягар інфляційних витрат.

  Незважаючи на багатофакторність інфляції, заведено, що напрями її подолання мають бути адекватними фактором, що викликали цю інфляцію. Тому антиінфляційна політика здебільшого охоплює політику управління факторами попиту і пропозиції, а також факторами, які регулюють живильне середовище інфляції - сферу грошового обігу.

  У міжнародній практиці з метою боротьби з інфляцією поширені такі класичні напрями антиінфляційної політики:

 дефляційна політика (регулювання попиту);

 політика доходів  (регулювання витрат);

 адаптаційна політика.

 Сутність дефляційної  політики полягає у впливі  на окремі елементи платоспроможного попиту з метою його обмеження та формування нового співвідношення попиту і пропозиції як на товари, так і на гроші. На практиці з метою регулювання попиту використовуються заходи грошово-кредитної, бюджетної та структурно-інвестиційної політики.

 Заходи грошово-кредитної  політики передусім спрямовані  на обмеження та стабілізацію  грошового обігу. З цією метою  використовуються такі важелі  впливу на грошову масу: облікова  ставка; норма обов'язкових резервів; операції на відкритому ринку.

 Головним важелем впливу на величину грошової маси є надання центральним банком кредитів комерційним банкам. Установлюючи офіційну облікову станку, центральний банк фактично визначає ціну кредитів, які продаються комерційним банкам, що значною мірою формує вартість грошей. Так, при підвищенні облікової ставки вартість кредитів комерційних банків зростає, що обумовлює падіння попиту на самі кредити, а через них і на величину грошової маси в обігу.

  Зміна норми обов'язкових резервів, які комерційні банки повинні тримати у формі готівки в себе або на безпроцентних рахунках у центральному банку, має подвійний результат. Підвищення резервної норми, з одного боку, веде до прямого вилучення певних коштів з обігу, що обмежує їх пропозицію, з іншого - викликає подорожчання надаваних комерційними банками кредитів і, як наслідок, сприяє зменшенню попиту на гроші.