Негативні наслідки монополізму і недобросовісної конкуренції

Рекламний монополізм. Це особливий  різновид монополізму, зумовлений диференціацією продуктів. Суть його в штучному створенні  виключних умов для реалізації того чи іншого товару рекламою або іншими діями комерційних служб. Наприклад, виникненню такого механізму сприяє позначка підприємством своїх товарів  торговою маркою, заманювання магазинами покупців незвичним упакуванням  товару або зниженням цін для  постійних клієнтів, використання барвистих  реклам тощо. Все це вносить у  ринкову конкуренцію певні монополістичні мотиви, і комерційний успіх потрапляє  в залежність не лише від ціни й  споживчих якостей самого товару, але й від певних штучно створених  умов.

Інноваційний монополізм. Він характерний  для підприємств ( фірм ), які лідирують  на тих чи інших напрямках науко-технічного прогресу ( НТП ). Суть його в тому, що окремі фірми, використовуючи передові технології, нові форми організації  праці або виробництва, опиняються в кращих умовах, з точки зору виробництва і реалізації своєї  продукції, порівняно з іншими фірмами.

За цих умов конкурентна рівновага  на ринку порушується на користь  таких фірм, що забезпечує їм додатковий ( монопольний ) прибуток.

Характерною особливістю монополізації  цього типу є, по-перше, те, що вона має  тимчасовий характер і зникає в міру розповсюдження і технологічних  розробок. По-друге, вона є відображенням  об’єктивних закономірностей розвитку людського суспільства, зокрема  закону економії часу. Тому обмеження  такого монополізму з боку держави  повинно бути мінімальним.

Державний природний монополізм. Сюди відносяться природні державні монополії. А саме: монополія держави на організацію  й регулювання грошового обігу: монополія держави на ринку соціально  – приоритетних або соціально  – шкідливих товарів ( вона може виражатися в націоналізації виробництва  таких товарів, адміністративному  контролю над цінами, встановленні фіксованих ставок акцизного податку  тощо ); монополія держави на забезпечення населення суспільними товарами.

Державний адміністративний монополізм. Він характерний для економіки, де панує адміністративно – командне управління. Суть його в тому, що держава  монополізує всі сфери життєдіяльності  суспільства, максимально обмежуючи  ринкову конкуренцію. Якщо підходити  до цього з позицій економічної  доцільності, то лише незначну частину  його можна визнати природною. В  цілому ж монополізм цього типу являє  собою негативне явище й підлягає безсумнівній ліквідації.

Державний адміністративний монополізм має такі основні особливості:

Він швидко стає тотальним, охоплює  економіку в цілому, проникаючи в  усі сфери суспільного виробництва ( виробництво, розподіл, обмін, споживання).

Йому властивий виключно високий  рівень монополізації ринків.

Державному монополізму властива особлива внутрішня структура. В  основі її лежить державний сектор. Над ним розташовані відомчі  структури, які контролюють окремі сфери виробництва. Нарешті, кожна  з них поділена між підприємствами й організаціями, які монополізували випуск певних товарів і послуг. Класичним прикладом такого типу монополізму була економічна система  колишнього СРСР.

Розглянуті основні типи монополізму  вказують на те, що монополізм, по –  перше, за своєю природою неоднорідний. Тому й ставлення до нього не може бути однозначним. Якщо монополістичні структури, які відносяться до першої й шостої груп, небезпечні для економіки  й повинні бути демонтовані або  обмежені, то природні монополії ( технологічні, державні, природні й ті, що передбачають лідерство в НТП ) не суперечать, у всякому разі не зовсім суперечать нормальному функціонуванню сучасного ринкового господарства й можуть бути з ним сумісні. По – друге, границі дії природного монополізму не постійні. Вони рухомі хоча б тому, що наприклад, монополія, зумовлена виходом тих чи інших фірм на передові рубежі НТП, недовговічна, й статус монополісті переходить періодично з “рук в руки” як результат зміни фірм – лідерів на передових рубежах НТП.

Монополії, виростаючи з вільної конкуренції, не знищують конкуренцію, а видозмінюють її стосовно до нових економічних умов, змінюють її монополістичною конкуренцією, ще гострішою і запеклішою.

Процес монополізації має позитивні  і негативні наслідки. Позитивним є те, що у гігантських підприємств  та їх об’єднань більше можливостей :

а) розвивати сучасне виробництво,

б) фінансувати крупні науково –дослідні  лабораторії,

в) отримувати нові наукові результати,

г) впроваджувати новітню техніку  і технологію,

д) здійснювати перекваліфікацію працівників, а отже, пристосовуватися до рівня  розвитку продуктивних сил, до структурних  зрушень в економіці. Тому не дивно, що нині розвиваються такі форми співробітництва  гігантських корпорацій, як організація  спільних підприємств, фірм, обмін патентами, науково-технічною інформацією тощо. Гігантські підприємства завдяки масовому виробництву мають змогу економити  на витратах виробництва, забезпечувати  споживачів дешевими якісними товарами.

Позитивними сторонами монополій  є те, що завдяки привласненню монопольно високих прибутків вони стимулюють конкуренцію, інноваційну діяльність ( з кожним зниженням цін після  впровадження нової техніки у  крупних компаній не було б стимулів до нововведень, що виправдовує встановлення монопольно високих цін ), а тривалий період їх існування й складність проникнення інших фірм у монополізовані галузі переконує монополії у доцільності довготермінових інвестицій.

Негативною рисою монополізації  економіки є передусім практика встановлення монопольних цін, створення  штучного дефіциту. Покупці змушені  купувати товари за вищими цінами, оскільки крупні компанії виробляють переважну  масу продукції.

Монополія гальмує науково-технічний  прогрес. Це відбувається тому, що монополія  виробництва і збуту дає змогу  крупним компаніям отримувати певний час високі прибутки, навіть не впроваджуючи нові досягнення науки і техніки  у виробничий процес, стримуючи повне  використання ресурсів, максимально  можливе зниження витрат виробництва  й відповідне зростання ефективності виробництва. У гонитві за прибутками крупні компанії вкладають кошти  у проекти, які дають віддачу, вилучаючи або істотно зменшуючи  при цьому інвестиції у важливіші  населення виробництва.

Монополії придушують конкуренцію  – важливу рушійну силу економічного прогресу. Тому Самуельсон називає  монополію економічним злом. У  поєднанні позитивних і негативних сторін монополії полягає одна з  найважливіших сутнісних її сторін як економічної категорії.

          Конкуренція  є одним із найважливіших елементів ринкового механізму. Без конкуренції ринкові відносини теоретично уявити неможливо, а практично вони просто не можуть існувати. Конкуренція в сучасній економічній теорії і практичній діяльності господарюючих суб’єктів завжди знаходиться поруч з монополією, породжує монополію.

Конкуренція (від лат. – “зіштовхуюсь”) - це боротьба між товаровиробниками  за найвигідніші умови виробництва  і збуту товарів та послуг, за привласнення найбільших прибутків; це механізм регулювання пропорцій  суспільного виробництва.

З виникненням монополій вільна конкуренція перетворюється на монополістичну, або недосконалу.

Недосконала конкуренція - це конкуренція  між крупними компаніями ( всередині  монополізованого сектора, між членами  групових монополій ) і дрібними та середніми фірмам. Це боротьба за монополізацію  ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів, за володіння інтелектуальною  власністю ( патентами, ліцензіями тощо ). Їх найважливіші риси - встановлення монопольно високих цін і привласнення на цій основі монопольно високих  прибутків. Характеризується поєднанням елементів конкуренції і ринкової влади, яка полягає у здатності  продавців чи покупців впливати на ціну товару. Характерна для більшості  ринків. Змушує фірми турбуватися  не лише про затратний бік виробництва, але і про характеристики попиту.

Особливістю недосконалої конкуренції  є й те, що вона все більше переміщається  зі сфери обігу безпосереднього  виробництва, з галузевого на міжгалузевий рівень. Це означає, що недосконала  конкуренція базується на впровадженні нових досягнень науки і техніки  у виробництво і спрямована на поліпшення якості продукції. Тому розрізняють  ціновий та неціновий види конкуренції.

Цінова конкуренція - це боротьба між  товаровиробниками споживача через  зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без  істотної зміни їх якості й асортименту. Підприємці при цьому нерідко  маніпулюють цінами (встановлюють занижені, поки товар завоює ринок збуту, а  відтак значно підвищить їх), вдаються до цінових поступок, сезонного розпродажу тощо. Важливою рисою цінової монополістичної  конкуренції є цінова дискримінація ( наприклад, диктат транспортних компаній при перевезенні сільськогосподарської  продукції, що швидко псується ), за якої один і той же товар або послугу  продають різним групам покупців за неоднаковими цінами.

Нецінова конкуренція - це боротьба між товаровиробниками споживача  через впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту. Це свого роду завоювання конкретної переваги за рахунок покращення якості продукції, реклами, подовження строків гарантійного обслуговування, надання більшого обсягу послуг тощо. В умовах диференціації продукту, властивої для монополістичної конкуренції, економічне суперництво зосереджується не лише на цінових, але й на нецінових факторах: якості, реклами, умовах продажу. Фірми доводять переваги своєї продукції за допомогою торгових знаків та фабричних клейм. У цілому нецінова конкуренція зумовлює поліпшення товару і повніше задоволення потреб споживачів. Хоча нерідко зміни в продукті є уявними, що не збільшують його корисності, ефективності, довговічності. Здебільшого нецінова конкуренція має місце в умовах панування олігополістичної структури монополій.

Олігополія (від грец. – “небагато, мало”) – це панування декількох  міцних фірм у виробництві продукції  в більшості галузей промисловості  та їх диктат на ринку. За своїм характером олігополії є колективною монополією, в якій своєрідно поєднується  монополія і конкуренція. Ціни, що встановлюється олігополією, є монопольними, а типовим механізмом їх встановлення є практика лідерства в цінах.

Олігополія ускладнює цінову конкуренцію  через небезпеку війни цін. У  процесі конкурентної боротьби олігополії укладають між собою як відкриті угоди картельного типу, так і  таємні, негласні угоди. Неціновій конкуренції  властива певна стабільність цін, вона більше контрольована, забезпечує триваліші  переваги перед конкурентами за рахунок  зміни продукту, вдосконалення виробничої технології, вдалої реклами. Нецінова конкуренція повніше відображає інтереси споживачів. А олігополія, в свою чергу, характеризується значними фінансовими прибутками, що дозволяють повніше займатись неціновою  конкуренцією, ніж в умовах монополістичної  конкуренції.

Різновидом недосконалої конкуренції  виступає нечесна конкуренція, що ведеться переважно неекономічними методами.

Нечесна конкуренція - це нецивілізована форма боротьби з конкурентами, яка  перешкоджає їхньому вступові в  галузь. Особливо характерна для етапу  становлення ринкових відносин. В  сучасних умовах значною мірою ( але  не повністю ) долається державним  регулюванням, вдосконаленням господарського законодавства. Прояви нечесної конкуренції:

жорстокі, агресивні дії проти  конкурентів;

тиск на постачальників ресурсів і  банки з метою перешкодити  в отриманні матеріалів та кредиту;

переманювання працівників;

різке зниження цін з метою розорення  суперників;

шантаж;

шпигунство та інше.

Говорячи про монополістичну конкуренцію, слід згадати й про немонополістичну конкуренцію. Отже, немонополістична конкуренція  – це боротьба між декількома фірмами, які випускають неоднорідну продукцію. Вона характеризується вільним виходом  фірм на ринок. У сферу цієї конкуренції  входить велика кількість реально  існуючих ринків, зокрема галузей  сфери обслуговування.

Конкуренція – категорія явно суперечлива. З одного боку існує твердження, що без конкуренції ринку не буває, а з іншого, - цілком конкурентним є той ринок, на якому учасники ( фірми ) не ведуть між собою конкурентної боротьби. І далі. Якщо конкурентна  боротьба існує, такий ринок не вважається цілком конкурентним. Більш того, чим  сильніша конкуренція, тим повніше  формуються умови для її обмеження. Але ринок рухається вже не до цілком конкурентного, а до монопольного. Ця суперечливість конкуренції виступає передумовою найпротилежніших оцінок її ролі в економіці. Одні економісти стверджують, що конкуренція - це велика благо ( між іншим, ця точка зору є  характерною для сучасних українських  реформаторів ), інші наполягають на тому, що конкуренція, протиставляючи суб’єктів ринку і породжуючи монополію, - велике зло для економіки.

В силу своєї суперечливої природи  конкуренція несе в собі одночасно  як позитивні так і негативні  наслідки і дії. З одного боку, вона виступає як зовнішня примусова сила, що спонукає її учасників у процесі  дбання про свої власні мікрогосподарчі  інтереси сприяти суспільному прогресу. Див. схему 3.

Як будь-який суспільний процес, конкуренція  має й негативні наслідки.

До них, зокрема належать:

1.створення умов для безробіття, інфляції та банкрутства окремих  підприємств.

2. веде до збільшення диференціації  доходів і створює умови для  їх несправедливого розподілу.

3.сприяє виникненню економічних  криз .

4.виступає важливим фактором  монополізації економіки.