Організаційно-економічне управління технічним розвитком підприємства

• установлення цілей - визначення, ранжирування, виокремлення пріоритетів;
• підготовчий - аналіз виробничих умов, підготовка прогнозної інформації;
• варіативний вибір рішень - розробка, вибір критерію та оцінка ефективності можливих варіантів;
• програмування (планування) робіт - узгодження вибраних і прийнятих рішень, їхнє інтегрування в єдиний комплекс заходів у межах програми технічного розвитку підприємства на найближчу та віддалену перспективу;
• супроводження реалізації програми - контроль за виконанням передбачених програмою заходів, проведення необхідного коригування програми.

Цілі та пріоритети технічного розвитку треба визначати  згідно із загальною стратегією підприємства на тому чи тому етапі його функціонування. Так, для одних підприємстві пріоритетним напрямом може бити перехід на ресурсозберігаючі технології, для інших - увага може бути сконцентрована на скороченні ручної праці. Відповідно програма технічного розвитку буде складовою частиною комплексної господарської програми підприємства по ресурсозбереженню або зменшенню ручної праці. Стратегія розвитку підприємства може бути спрямована й на підвищення ефективності виробництва й якості продукції. Варіантний вибір рішень по технічному розвитку припускає розгляд можливих варіантів, оцінку їх реальної ефективності й розробку на цій основі взаємопов'язаного комплексу заходів.

Важливо підкреслити, що при оцінці ефективності необхідно  враховувати не тільки локальний  ефект, в окремому підрозділі, але  й вплив рішень, що приймаються, на кінцеві результати виробництва. Тільки такий підхід дозволить виключити вірогідність створення й використовування дорогої високопродуктивної виробничої системи, працюючої "на склад".

З переходом  до більш складних видів технічного розвитку зростає складність об’єднання окремих рішень в єдиний комплекс. Недостатня увага до цього питання може привести до посилення диспропорцій. Ефективним інструментом для ув'язки окремих рішень й оцінки впливу розробленого комплексу заходів на кінцеві результати підприємства є моделювання.

Супровід реалізації програми дозволяє оперативно оцінювати її виконання й, при необхідності, вносити відповідні корективи. Цей етап, що забезпечує зворотний зв'язок в управлінні технічним розвитком промислового підприємства, особливо важливий у зв'язку з відносно новими проблемами, специфічними для теперішнього перехідного етапу до ринку, що регулюється.

Однією з  таких проблем є небезпека  прийняття невдалого або малоефективного  рішення, в результаті можливості передбачити  директивно задані напрямки, об’єктів або варіантів інвестицій, відсутності або низької якості прогнозної інформації галузевого й загальноекономічного характеру про стан вітчизняного й світового ринку.

Інша проблема полягає у відстроченні або відмові  від ухвалення ефективних рішень по технічному розвитку у зв'язку з браком фінансових ресурсів. Основні причини цієї нестачі полягають у відсутності чіткої політики залучення запозичених засобів.

Нарешті, третя  проблема - це відстрочка або відмова  від ухвалення інвестиційного рішення  через складності отримання ресурсів на проектування й підряд, малої потужності й більш низької ефективності власної проектно-конструкторської й будівельної бази.

Таким чином, особливості  теперішньої господарської ситуації зумовлюють особливу значущість відпрацювання  комплексної програми технічного розвитку, створення механізму побудови й корегування політики підприємства у цій області.

Ключовими етапами  в процесі управління технічним  розвитком підприємства є варіантний вибір рішень й програмування  робіт. Від узгодженості прийнятих на цих етапах рішень головним чином залежить ефективність технічного розвитку.

Аналіз практики планування технічного розвитку показав, що проекти планів і програм здебільшого  формуються на основі пропозицій, що подаються  підрозділами й службами підприємства. Надалі проект корегують, виходячи з можливостей його реалізації. Скорегований проект обговорюється на технічній раді підприємства й затверджується керівництвом.

Такий типовий  порядок для більшості підприємств  відображає їх відому незацікавленість в технічному розвитку. Основний недолік подібного підходу - механічне "підсумовування" різних пропозицій, відсутність їх реальної ув'язки в єдиний комплекс.

Виключити вказаний недолік дозволяє попередній аналіз програми технічного розвитку в режимі групової роботи. Мета такої роботи - перегляд й узгодження пропозицій, представлених у програмі спеціалістами різних служб й підрозділів.

В режимі групової роботи обговорюється проект програми технічного розвитку, узгоджуються окремі заходи, посилюється цільова спрямованість програми. При цьому до певної міри реалізується конкурсний відбір об’єктів й напрямів технічного розвитку.

Підхід, що пропонується, дозволяє детально врахувати конкретну  ситуацію на підприємстві, позиції  й інтереси представників різних підрозділів й служб. Реалізація спільно розробленого плану технічного розвитку полегшується за рахунок побудови єдиної стратегії й попереднього узгодження можливих конфліктних ситуацій між підрозділами, повної інформованості працівників підприємства про проблеми технічного розвитку й шляхах їх вирішення.

Комплексну  програму технічного розвитку об’єднання розробляє група фахівців. У неї  входять представники наукових й  проектно-конструкторських підрозділів, планово-економічних й технічних  служб. Важливо мати в групі спеціаліста по методології програмно-цільового методу планування. Зазвичай роботу групи очолює головний інженер підприємства.

Кількісний  склад групи залежить від складності вирішуваної задачі, числа необхідних для її реалізації науково-технічних  напрямів, а також підготовки членів групи в області планування. Для формування програми по досягненню запланованого техніко-економічного показника на перспективу 8-12 років достатньо 12-15 чоловік. Проте серед них повинні бути спеціалісти по плануванню науки й техніки, будівництва й виробництва, наукові працівники й інженери по конкретним напрямкам досліджень й розробок. Окремі спеціалісти можуть притягуватися до роботи групи в процесі розробки цього планового документа при розгляді специфічних питань.

Виконавцями заходів комплексних програм технічного розвитку підприємств можуть бути як їх структурні підрозділи, так й сторонні організації, зокрема інших міністерств й відомств.

Після визначення послідовності процесу управління технічним розвитком підприємства та відповідальних осіб і виконавців, визначаються строки виконання і  вартість робіт окремих етапів, заходів  і програми в цілому.

Терміни завершення робіт й їх кошторисна вартість визначаються на основі тривалості циклу виконання аналогічних робіт й діючих нормативних документів. Важливий момент-збалансованість термінів з урахуванням безперервності проведення робіт без поділу між всіма заходами різних рівнів програми.

У випадку, якщо сумарний час виконання робіт за програмою в цілому перевищує установлений термін досягнення генеральної мети або не відповідає задачам підвищення ефективності діяльності підприємства, здійснюється оптимізація тривалості виконання окремих заходів. Із цією метою виявляють критичний шлях ходу реалізації завдань. Досягнення заданого технічного рівня матеріально-виробничої бази підприємств в економічно оптимальні терміни неможливо без формування необхідних організаційно-економічних механізмів й структур управління, що ефективно реалізують методи програмно-цільового планування й господарсько-розрахункові відносини, адекватні новим умовам господарювання.

Головна мета організаційної структури управління технічним  розвитком виробництва - забезпечення оптимальної відповідності системи управління, вимогам безперервного підвищення ефективності використання ресурсів на основі удосконалення матеріально-виробничої бази. Ця організаційна структура повинна сприяти вирішенню перспективних виробничих задач, бути здатною охопити аналізом підготовку виробництва, саме виробництво по переділах; забезпечити компонентну й нормативну повноту планів, організовувати, координувати й аналізувати процеси відтворення основних засобів, випуску продукції, розвитку виробництва.

Структура управління технічним розвитком органічно включається в загальну структуру організації виробництва, відтворення основних засобів й управління. Головним елементом в ній повинні стати відділи перспективного розвитку підприємства, а головним технічним інструментом - інтегрована автоматизована система управління виробництвом, заснована на використанні оперативної техніко-економічної інформації й системи нормативів.

Об’єктами управління служби перспективного розвитку підприємства є процеси удосконалення продукції, розвитку матеріально-виробничої бази, організаційної й виробничої структур. Управління технічним розвитком матеріально-виробничої бази підприємства повинне виходити з оптимальної відповідності технічного рівня основних засобів цілям, що змінюються, й умовам виробництва. Це може бути досягнуто при отриманні достовірних результатів аналізу техніко-економічного рівня підприємства, визначенні перспективи технічного розвитку, поєднанні цього рівня з необхідною виробничою потужністю, встановлення бажаних варіантів технічного оснащення перспективного виробництва, розробці проектів програми технічного розвитку й планів, що конкретизують її, координація роботи всіх підрозділів, що беруть участь у виробничому процесі.

Невід’ємним елементом  даної організаційної структури, що дозволяє забезпечити якісно новий рівень її функціонування, є інтегрована система управління оптимальним розвитком техніки, технології й організації виробництва підприємства.

 

 

 

 

1.3 Організація технологічної підготовки  виробництва

 

Технологічна  підготовка є другим етапом технічної  підготовки виробництва. Вона здійснюється на основі регламентації стандартів ЕСТПП.

Технологічна  підготовка виробництва ТПП являє  собою сукупність взаємопов'язаних процесів, що забезпечують технологічну готовність підприємства до випуску виробів заданого рівня якості при встановлених термінах, обсязі випуску і витратах.

Головним завданням  ТПП є проектування раціональних і прогресивних способів виготовлення виробів для їх випуску в найкоротші терміни і з мінімальними витратами.

Основний зміст  технологічної підготовки виробництва  складають: вибір заготовок, підбір типових технологічних процесів; проектування послідовності і змісту технологічних операцій; вибір засобів  механізації та автоматизації технологічних процесів; проектування і виготовлення нових засобів технологічного оснащення виробництва; проектування планування виробничих ділянок; оформлення робочої документації на технологічні процеси; впровадження технологічних процесів.

Технологи підприємства здійснюють технологічне проектування, визначають "провідну групу устаткування", проводять розрахунки виробничої потужності підприємства. У бюро нормативів ОГТ розробляються подетально норми витрати матеріалів, що відображають витрати вихідних матеріалів на одну деталь при встановленому технологічному процесі з урахуванням всіх відходів і втрат, а також зведені норми витрат матеріалів на виріб, що служать для цілей планування і розподілу матеріальних ресурсів. У конструкторських бюро ОГТ проектується спеціальна оснастка залежно від особливостей виробу і устаткування.

Обсяг і ступінь  деталізації технологічних розробок залежать від обсягу випуску виробів  і типу виробництва, складності та важливості виготовлених виробів.

Технологічне  проектування починається з розробки маршрутної технології, яка полягає у визначенні послідовності виконання основних операцій і закріплення їх у цехах за певними групами обладнання.

Таким чином, за маршрутної технології за кожним цехом  і ділянкою закріплюються оброблювані  види продукції, вказуються обладнання, інструменти, розряди робіт, встановлюються норми часу, спеціальність робітників і т.п.

У індивідуального  і дрібносерійного виробництва, на підприємствах з простою технологією, а також при виготовленні дослідного зразка виробів розробка технологічних процесів звичайно обмежується маршрутної технологією. У серійних виробництвах після маршрутної технології розробляється поопераційний технологія, у масовій вона доводиться до трудопріемов, трудодействій, тому витрати на ТПП в одиничному виробництві складають 25% від всієї технічної підготовки виробництва, в серійному - 50, а у великосерійному і масовому - до 75%.

Основними вимогами, які пред'являються до розробляються  технологічним процесам, є:

• прогресивність процесу;
• застосування найбільш продуктивних технологічних методів відповідно до наявного на підприємстві обладнанням;
• відповідність техпроцесів типами виробництва;
• максимальна автоматизація і механізація процесів обробки деталей;
• висока продуктивність праці, низька собівартість виготовлення виробів і тд.

 

РОЗДІЛ 2. аспекти формування, використання та шляхів вдосконалення техніко-технологічної  бази

 

2.1 Управління технічним розвитком  підприємства

 

Фундаментальною базою технічного розвитку будь-якого  підприємства стають усі пріоритетні  напрямки науково-технічного прогресу. Технічний розвиток відображає процес формування та вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його виробничо-господарської, комерційної чи іншої діяльності.

Технічний розвиток як об'єкт організаційно-економічного управління охоплює різноманітні форми, які мають відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничого  потенціалу і забезпечувати просте та розширене відтворення основних фондів підприємства. Із сукупності форм технічного розвитку доцільно виокремлювати такі, що характеризують, з одного боку, підтримування техніко-технологічної бази підприємства, а з іншого - її безпосередній розвиток через удосконалення й нарощування виробництва (рис.2.1.).