Перспективи інноваційного розвитку України

Незважаючи на значне відставання України у багатьох сферах від провідних країн Європи, слабку підтримку науки й освіти з боку держави в останні 10 років і значний відтік перспективних фахівців за кордон, Україна ще має досить потужній інтелектуальний потенціал приблизно.. Саме це і є, чи не єдиною, надією для будування нової економіки – економіки, заснованій на знаннях.

Україна має всі передумови для створення та утвердження інноваційної моделі розвитку економіки. Це - і високий науково-технічний, кадровий та інтелектуальний потенціали, і розвинута навчально-наукова система, наявність галузевих всесвітньо відомих наукових шкіл, структурно розважальних наукових комплексів і ряду наукомістких високотехнологічних секторів. Однак стратегічна помилка, допущена на старті ринкового реформування вітчизняної економіки, яка полягала у визначенні України як економічно і науково-технічно нерозвиненого держави, призвела до того, що країна фактично почала рухатися в напрямку демонтажу накопиченого інноваційного потенціалу. З 2000 р. ситуація дещо покращилася: припинилося різке скорочення кількості підприємств, які впроваджують інновації, та їх частки у загальній кількості промислових підприємств; дещо активізувався процес освоєння нових видів техніки і впровадження технологічних процесів; виникли певні реальні напрацювання в законодавчій базі. Для прискорення процесу утвердження в Україні інноваційної моделі розвитку економіки необхідно посилення державного впливу на розвиток інноваційної діяльності. До першочергових заходів у цій сфері слід віднести збільшення фінансування інноваційної діяльності та сприяння розвитку малих і середніх інноваційних підприємств.

Сьогодні в Україні на порядку денному стоїть питання розробки і запровадження механізму надання пільг промисловим підприємствам, що розробляють і впроваджують інновації та виробляють інноваційну продукцію. Форми підтримки інноваційного підприємництва можуть бути різними: встановлення податкових канікул, фінансування частини науково-прикладних досліджень за рахунок бюджету або позабюджетного фонду, державні замовлення інноваційної продукції і т.д.

Ситуація загострюється тією обставиною, що навіть наявна нормативно-правова база з цих питань не діє (не в останню чергу - з політичних міркувань). В інноваційній сфері, як і в інших сферах діяльності, набула поширення практика ігнорування законодавства або призупинення дії статей законів, що стосуються фінансування та стимулювання інноваційної діяльності. Це в значній мірі нівелювало позитивний потенціал напрацьованої нормативної бази та не заохочує корпоративний сектор до здійснення інноваційних проектів.

Таким чином, необхідно, перш за все, відновити в повному обсязі дію напрацьованої законодавчої бази з питань податкового та митного стимулювання інноваційної та науково-технічної діяльності корпоративного сектору економіки (закріплених, зокрема, в Законі України «Про інноваційну діяльність»)

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Успішна реалізація завдань соціально-економічного розвитку держави значною мірою залежить від утворення та функціонування ефективної системи активізації інвестиційної діяльності.

У багатьох галузях економіки спостерігається така ситуація: старіння основних фондів, зменшення загальних виробничих потужностей, зниження активності виробничої діяльності та фінансово-активних показників.

Для подолання кризових явищ в економіці України та забезпечення високого економічного розвитку надзвичайно важливого значення набуває активізація інвестиційної діяльності, оскільки без цього неможливо підвищити конкурентоспроможність національної економіки, здійснити прогресивні зрушення в її структурі та інтегруватися у світове співтовариство. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми може стати формування організаційно-економічного механізму активізації інвестиційної діяльності, створення сприятливого інвестиційного клімату, що забезпечило б залучення коштів та їх інвестування в реальний сектор економіки.

Інвестування являє собою сукупність економічних відносин між суб'єктами економіки, тобто її секторами (не фінансових та фінансових корпорацій, сектором загальнодержавного управління, сектором домашніх господарств), що виникають на всіх стадіях виробничого відтворення, характеризуючи потоки інвестиційних ресурсів впродовж повного циклу їх кругообігу. При цьому інвестиційна діяльність як сукупність цілеспрямованих дій в реалізації окремих інвестиційних проектів є лише механізмом інвестування. Реалізація інвестування і складових його механізмів забезпечує відтворення економічного потенціалу країни на якісно новій технічній та технологічній основі.

Найважливіші чинники, що впливають на інвестиційний процес: зростання загального розміру й нормалізація структури попиту; зниження норми відсотка; рівень розвинутості фондоутворюючих галузей; потенційна динаміка структурних змін; створення сприятливих умов для трансформації заощаджень в інвестиції; забезпечення стійких характеристик грошей.

Аналіз сукупності цих чинників свідчить, що державний вплив на інвестиції далеко не вичерпується заходами для безпосереднього збільшення їх обсягів за рахунок виділення коштів із держбюджету, залучення іноземних інвестицій і встановлення різноманітних пільг для суб'єктів економіки, що інвестують виробництво. На перший план виступають заходи регулюючого характеру.

Розглядаючи інвестиційний процес як економічне явище, доцільно враховувати та передбачити процес організації відносин взаємодії суб'єктів інвестування, який побудован на принципах партнерства їх учасників. Інвестиційне партнерство є принципом здійснення інвестиційної політики, що передбачає узгодження суб'єктами інвестиційних відносин цілеспрямованої діяльності, покликаної забезпечити її активізацію для якісних зрушень в розвитку національної економіки.

Без застосування інновацій практично неможливо створити конкурентоспроможну продукцію, що має високий ступінь наукомісткості і новизни. Таким чином, у ринковій економіці інновації являють собою ефективний засіб конкурентної боротьби, оскільки ведуть до створення нових потреб, до зниження собівартості продукції, до припливу інвестицій, до підвищення іміджу (рейтингу) виробника нових продуктів, до відкриття і захоплення нових ринків, у тому числі і зовнішніх.

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Артемова Л.В., Бор М.З., Денисов А.Ю., Пятенко В.Г., Резчикова А.С., Хижняк А.В., ИНВЕСТИЦИИ И ИННОВАЦИИ Словарь-справочник от А до Я / М. З. Бор./ - М.: ДИС, 1998. - 208 с.

2. Бодров В.Г. Інноваційно-інвестиційна модель сталого розвитку національної економіки: навч.-метод. матеріали / В.Г. Бодров.- К.: НАДУ, 2009. - 60 с.

3. Інституційні основи інноваційного розвитку економіки: Навчальний посібник./ За заг. ред. В.Є. Новицького. - К.: КНТ, 2008. - 360 с.

4. Лапко О.О., Інноваційна діяльність в системі державного регулювання./ О.О. Лапко. - К.: ІЕП НАНУ, 1999. - 254 с.

5. Петкова Л.О., Інвестиційна привабливість регіонів/ Л. О. Петкова // Фінанси України. - 2005. - №9. - С.40-46.

6. Фінансово-економічні механізми інноваційно-інвестиційного розвитку України: Колективна наукова монографія / Кириченко О.А., Єрохін С.А. та ін.; Під наук. ред. д.е.н. проф. О.А. Кириченко. - К.: Національна академія управління, 2008. - 252 с.

7. Шумпетер Й.А. Теория экономического развития./Й.А. Шумпетер. - М: Прогресс, 1982. - 454 с.

8. Амоша О. Інноваційний шлях розвитку України: проблеми та рішення /О.Амоша// Економіст. - 2005. - №6. - С.28-32.

9. Постанова КМУ № 376 «Питання Державного комітету з питань науково-технічного та інноваційного розвитку» від 31 травня 2010 р.

10. Постанова КМУ № 1801 «Про затвердження Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки» від 28 грудня 2001 р.

11. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 р. №40-IV

12. Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційного діяльності в Україні» від 16.01.2003 р.

13. . Федулова Л., Пашута Н.: Развитие национальной инновационной системы Украины// Экономика Украины. - 2005. - № 4. - с. 35.

14. http://www.ukrstat.gov.ua/