Ринок праці та безробіття

Хронічне безробіття виникає разом з масовим безробіттям, як правило, в періоди циклічного спаду, коли створення нових робочих місць тривалий час відстає від наявної чисельності найманих працівників, які пропонують свою працю. Нині воно притаманне ринку праці України. Так, у 2009 р. середня тривалість безробіття в нашій країні становила 12 місяців, а тому поширюється і застійне безробіття. Слід наголосити, що тривалість безробіття важливіша характеристика ринку праці. Вона віддзеркалює гнучкість ринку праці і стан державного управління зайнятістю.

 

2.2 Аналіз робочої сили в регіонах України

 

Формування інноваційної економіки неможливо без раціонального використання робочої сили. Особливістю вітчизняного ринку праці є наявність значного числа вакансій і безробітних одночасно, що свідчить про невідповідність професійно-кваліфікаційної структури припливу і відтоку робочої сили на ринку праці.

В результаті виникають диспропорції між структурою попиту і пропозиції на ринку праці, що приводять до значних втрат країни. Ці втрати виражаються у вигляді недовиробництва ВВП, зростання чисельності безробітних, неефективного використання значної частини бюджетних коштів на систему освіти робочої сили, підвищення її кваліфікації та якості. Втрати працівників пов’язані з низькою заробітною платою; із здійсненням відтворення робочої сили в простому, а не в розширеному масштабі; з більш низькою продуктивністю праці; з неефективністю робочих місць або повною їх відсутністю в багатьох економічних районах країни .

За декілька останніх років в Україні попит на робочу силу має тенденцію до зниження, ідентична тенденція стосується і пропозиції. 2005 рік був своєрідним піком попиту на робітників, і з того часу, за останніх сім років, попит на робочу силу знизився на 73,9%. Пропозиція робочої сили у 2012 році зменшилася на 41,8% відносно 2005р. Відповідно, попит на робочу силу за останні роки знижується швидшими темпами, що також свідчить про збільшення навантаження на одне робоче місце з 5 осіб на одну вакансію у 2005 році, до 11 осіб на кінець 2012 року.

У 2012 році спостерігається зниження попиту робочої сили на 18,11% та збільшення незайнятих майже на п’ять відсотків, що свідчить про негативні тенденції на ринку праці України. (Рис. 2.1). 

 

Рис. 2.1. Динаміка попиту та пропозиції робочої сили в Україні за 2001—2012 рр. 

 

Розглядаючи попит робочої сили за видами економічної діяльності, варто відмітити, що значного спаду за 2012 рік зазнали усі галузі економіки крім державного управління, де зниження складало лише 0,4%. Всі інші галузі економіки зазнали спаду попиту робочої сили більше ніж 10%. Найбільше зниження попиту на робітників спостерігалося у будівничій галузі – 37%, фінансовій – 34,7% та в галузі діяльності готелів та ресторанів – 30,7%. Варто відмітити, що у фінансовій сфері спостерігалися найшвидші темпи спаду попиту, а відносно 2005 року потреба у робітниках цієї галузі знизилася на 86,9%. (Рис. 2.2). 

Рис. 2.2. Зміна попиту робочої сили за видами економічної діяльності в Україні у 2012 році порівняно з 2011 роком (%). 

 

Розглядаючи зрушення в структурі попиту на робочу силу за видами економічної діяльності можна виділити сільське господарство, промисловість, діяльність транспорту і зв’язку, державне управляння та освіту, як галузі які збільшили свою частку попиту за 2012 рік., в той час як всі інші отримали від’ємні структурні зрушення. Найбільшого підвищення частки отримала галузь державного управління – 2,6 відсоткових пункти, а найбільшого зменшення, будівництво – 1,4 відсоткових пункти. (Рис. 2.3.)

Рис. 2.3. Потреба підприємств у працівниках за видами економічної діяльності в Україні у 2011—2012 рр.

 

 

 За професійним складом найбільш збалансованою групою у 2012 році є професіонали. Навантаження на одне робоче місце в цій групі складає лише 6 осіб і по відношенню до інших груп така ситуація виглядає досить прийнятною. Для порівняння: у технічних службовців — 22 особи на одну вакансію, а у кваліфікованих робітників сільського господарства – 33 особи на одне вільне робоче місце. (Рис. 2.4.). 

 

Рис. 2.4. Співвідношення попиту та пропозиції робочої сили

за професійним складом в Україні у 2012 р. 

 

Найбільше незайнятих спостерігалося серед робітників із обслуговування технічного устаткування – 101 332 осіб та найпростіших професій – 83 124 осіб. Найвищими значеннями показників попиту характеризувалися кваліфіковані робітники із інструментом та професіонали , відповідно 9 650, 8 182 вакансій.

Найменше незайнятих у 2012 році було зафіксовано у професійній групі кваліфіковані робітники сільського господарства — 20 291 осіб, проте ця група виділяється найменшою кількістю вільних робочих місць, лише 622 вакансії, що і стало причиною такого високого навантаження на 1 робоче місце.

Структура потреби та пропозиції працівників за професійними групами зазнала значних змін у період із 2006 по 2012 роки. Спостерігається тенденція скорочення попиту у спеціалістах по роботі з інструментом та з експлуатації технологічного устаткування. Також зменшилася частка попиту на кваліфікованих працівників у сфері сільського господарства. Ситуація у цій сфері залишається одною з найгірших.

У професійному розрізі варто виділити професії рівень незайнятості яких найвищий. Це економіст, кухар, бухгалтер, продавець продовольчих товарів, слюсар-ремонтник, водій транспортних засобів, прибиральник службових приміщень, сторож, робітник на низько кваліфікованих ручних роботах у сільському господарстві та підсобний робітник. Найбільший дисбаланс між попитом на робочу силу та її пропозицією спостерігається у робітників на низько кваліфікованих ручних роботах у сільському господарстві – 110 осіб на одну вакансію, трактористів – 64 особи, економістів – 46 осіб, операторів комп’ютерного набору – 43 особи, юристів – 34 осіб, менеджерів з персоналу – 31 особа та адміністраторів – 30 осіб. (Рис. 2.5.). 

 

Рис. 2.5. Навантаження на одне робоче місце (вакантну посаду) у професійному розрізів Україні у 2012 р.

 

 

 Що ж до високої потреби на професії, то тут виокремлюються наступні спеціальності: спеціаліст державної служби, медична сестра, електрогазозварник, швачка, водій автотранспортних засобів та двірник. Робітникам цих спеціальностей набагато легше знайти роботу порівняно із іншими професіями. Рівень навантаження на вільні робочі місця порівняно низький і коливається в межах 1-4 осіб на одне вільне робоче місце.

Аналіз попиту робочої сили за економічними районами в Україні у 2011 р. показав, що найбільшим попитом користуються працівники у Столичному економічному районі, який включає в себе Київську, Чернігівську, Житомирську області та місто Київ. Кількість вільних робочих місць у цьому районі складає більше 17 тис., значну частку яких, а саме 11,4 тисячі вакансій припадає на місто Київ, а це — 66% всього попиту на робочу силу в районі.

До економічних районів із високим попитом на робочу силу також можна віднести Причорноморський, Придніпровський та Донецький регіони. Кількість вільних робочих місць в цих районах становить 11 тис., 8,8 тис. та 6,7 тис. відповідно. У сумі на ці чотири економічні райони припадає 73,7% всього попиту на робочу силу на ринку праці України.

Найменший попит на робочу силу спостерігався у Центральному економічному районі. На дві області району, Черкаську та Кіровоградську, припадає лише 0,9 тис. вакансій. (Рис. 2.6).  

 

Рис. 2.6. Попит робочої сили за економічними регіонами Україна у 2011 р. (тис. осіб)  

 

Аналіз пропозиції робочої сили за економічними районами в Україні у 2011 р. засвідчив, що найбільша кількість незайнятих громадян проживає у Північно-Східному, Столичному, Причорноморському та Карпатському регіонах. На кожен з них припадає більше як 60 тис. незайнятих осіб. Найменше число незайнятих нараховується у Північно-Західному районі – 28,2 тис. осіб. (Рис. 2.7). 

 

 

 

Рис. 2.7. Пропозиція робочої сили за економічними регіонами Україна у 2011 р. (тис. осіб)  

 

Аналіз співвідношення попиту та пропозиції робочої сили України за економічними районами у 2011 році засвідчив, що найвище навантаження на вакантні місця спостерігалися у західних та центральні регіонах країни, лідерами серед яких є (Рис. 2.8.):

 

 

 

 

Рис. 2.8. Співвідношення попиту та пропозиції робочої сили за економічними регіонами України за 2011 р. 

 

Черкаська область, навантаження на одне робоче місце (вільну вакансію) в якій 140 осіб, Хмельницька область – 51 особа та Вінницька область – 47 осіб. Інша ситуація спостерігається в Одеській та Дніпропетровській областях - по 4 особи на вакансію. Окремо варто виділити місто Київ, рівень навантаження в якому є найнижчим по Україні – лише 1 особа на одне вільне робоче місце.

Дослідження співвідношення попиту і пропозицію показало, що найпроблемніша ситуація спостерігається у Центральному економічному районі, де на одне вільне робоче місце припадає 51 незайнята особа. Черкаська область, яка входять до складу цього економічного району має навантаження 140 осіб, що і стало причиною такого високого значення показника по району вцілому. В Кіровоградській області рівень навантаження на одне вільне робоче місце (вакантну посаду) також має досить високе значення показника – 25 осіб (Рис. 2.9.). 

 

Рис. 2.9. Співвідношення попиту та пропозиції робочої сили

за економічними регіонами Україна у 2011 р. (осіб) 

 

Не набагато стабільніша ситуація з співвідношенням попиту та пропозиції робочої сили спостерігається у Подільському та Карпатському економічних районах, які мають навантаження 24 та 14 осіб на одну вакансію відповідно.

Найзбалансованіший ринок праці спостерігається у чотирьох економічних районах. Найбільшим попитом на робочу силу виділяється Столичний економічний район, де навантаження на одне вільне робоче місце (вакансію) становить всього 4 особи, Придніпровський та Причорноморський – по 6 осіб на вакансію та Донецький – 7 осіб.

Отже. причинами структурного дисбалансу на регіональних ринках праці у професійно-кваліфікаційному розрізі є:

- невідповідність обсягів і  структури підготовки робочої  сили навчальними закладами за  галузями знань, потребам економіки за видами економічної діяльності, професійними групами та економічними районами;

- нездатність ринкового механізму  в короткостроковому періоді  відреагувати на вимоги щодо  підвищення якості робочої сили;

- відсутність ефективного механізму державного регулювання як ринку освітніх послуг, так і ринку праці.

Для забезпечення збалансованості попиту та пропозиції робочої сили у професійно-кваліфікаційному розрізі виникає необхідність в державному регулюванні, яке зможе привести структуру пропозиції робочої сили у відповідність до попиту на ньому.

Отримані результати сприятимуть розробці спеціалізованих державних регіональних програм сприяння зайнятості населення та в підтримці соціально-економічного розвитку економічних районів з врахуванням співвідношення попиту та пропозиції робочої сили.

За результатами статистичного дослідження попиту та пропозиції робочої сили за економічними регіонами можуть бути сформульовані рекомендації та пропозиції, реалізація яких дозволить органам державного регулювання і статистики спрямувати свої зусилля на стабілізацію ситуації на регіональних ринках праці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОХДІЛ 3: ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ ТА БЕЗРОБІТТЯ

3.1 Оцінка економічних  активів населення

 

Підтримка необхідного рівня макроекономічної рівноваги на сучасному етапі економічного розвитку України неможлива без залучення в народне господарство певного обсягу інвестиційних ресурсів.

 Актуальність проблеми полягає в тому, що на сьогодні залучення іноземних інвестицій в останні роки є недостатнім, і зовсім мало приділено уваги можливості залучення внутрішніх коштів, адже економічна і політична нестабільна Україна не приваблює внутрішніх інвесторів вкладати кошти в розвиток українських підприємств. У більшості країн із розвиненою економікою внутрішні інвестиції складають значну частку оборотного капіталу держави. 
Метою даного питання є дослідження стану інвестиційного процесу в Україні за рахунок джерел коштів населення, та окреслення шляхів їх збільшення. 
Аби зробити прорив у залученні внутрішніх інвестицій для потреб національної економіки, потрібно вдосконалити механізми трансформації заощаджень населення в інвестиційний капітал та надати громадянам країни відповідні гарантії. Це стимулюватиме внутрішнього інвестора .

 Актуальність питання формування механізму залучення внутрішніх інвестиційних ресурсів, зокрема на фондовому ринку підтвердила світова економічна криза. На нинішньому етапі цьому питанню приділяють увагу багато авторів, серед яких варто відзначити праці таких учених, як Мозговий О.М., Рябчикова С.Ю., Зав’ялова О.В., Калініченко І.І., Литвиненко О.Д., Малютін О.К., Панчишин С.М., Савлук М.І., Письмак В.П., Пирожков С.І., Пшик Б.І., Реверчук С.К., Строкович Г.В., Сухорукова А.І., Цибань П.В., Шестопалов Г.Г., Шерепа О.М., та інші.

 Найбільш надійним позичальником держави в часи значних потреб у фінансових ресурсах було і залишається населення. Однак сьогодні, у посткризовий період, період дефіциту довгострокових коштів, взаємодія між населенням як кредитором і державою практично відсутня, хоча необхідність пошуку джерел для формування інвестицій давно диктує потребу в залученні саме державою довгострокових та дешевих ресурсів для реалізації стратегічного курсу України на інноваційно-інвестиційний розвиток. 
Інвестиційна діяльність населення характеризується доволі складним процесом економічних відносин, що передбачає участь різних суб’єктів, які здійснюють інвестиційну діяльність. Участь приватного інвестора у інвестиційній діяльності шляхом використання фінансових заощаджень, як інвестиційних ресурсів, передбачає безпосередню участь в інвестиційному процесі, або використання послуг інвестиційних посередників, якими виступають фінансові установи. Забезпечення раціонального використання фінансових заощаджень населення є можливим лише при ефективній роботі суб’єктів, які безпосередньо здійснюють інвестиційну діяльність при використанні залучених у приватних інвесторів фінансових ресурсів. Розглядаючи доступні напрямки спрямування фінансових ресурсів, що є можливими за теперішніх умов розвитку вітчизняного ринку фінансових послуг, треба виділити наступні форми інвестицій: строкові банківські вклади, інвестування в нерухомість, інвестиції на фондовому ринку, капіталовкладення у валютні цінності та дорогоцінні метали.