Роль доходів у соціально-трудових відносинах

 

2.1.2 Боротьба з бідністю

 

Термін "бідність" визначає такий стан людини (сім'ї, домогосподарства), який унеможливлює внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу [11].

З 1950 року обчислення цього  показника бідності у розвинутих країнах припинилось, оскільки соціальний захист громадян у цих країнах  досяг такої величини, що кожна людина вже не мала проблем з харчуванням.

З того моменту було введено  поняття "споживчий кошик", у  склад якого увійшли не тільки набір фізіологічно необхідних продуктів  харчування, а й набір необхідних для існування непродовольчих та побутових предметів.

За даними Держкомстату України, та центру Розумкова, споживчий  кошик в Україні, запропонований владою у 2010 р., становив 1569 грн. ($196 США), пересічні громадяни оцінили  його в 3580 грн. ($447 США), а експерти ООН – у $500 США [12].

Крім того експерти ООН вважають, що мінімальна вартість споживчого кошика повинна бути не менше $17 США на добу.

На основі споживчого кошику розраховувався прожитковий  мінімум, який і став межею бідності. При цьому ця межа для різних груп країн, в залежності від рівня  розвитку людського потенціалу, розраховується за різними методиками.

Само визначення бідності змінюється від країни до країни, але  це поняття на сьогодні всюди відносне.

У багатьох країнах величина прожиткового мінімум дорівнює мінімальній  заробітній платі. У 2009 році до цих країн приєдналася       Україна [13].

Абсолютна бідність визначається відношенням до межі бідності, яка  за міжнародними критеріями складає  для країн, які розвиваються,близько $2 США витрат на добу. В Україні межа бідності складає з грудня 2010 року 922 грн. на місяць, що становить за діючим у грудні курсом близько$3,8 США добових витрат на одну особу.

Кількість людей, які  живуть за межею бідності, або рівень бідності в Україні, як наведено вище, досить різниться у різних джерелах інформації.

Слід зазначити, що частка населення із середньодушовими загальними доходами у місяць нижче прожиткового мінімуму за 9 місяців 2010 року збільшилася  порівняно з січнем – вереснем 2009 р. у 1,5 рази і склала 24% (середньомісячний розмір прожиткового мінімуму за цей період зріс у 1,3 рази). Серед мешканців міст ця група становила п’яту частину населення (у січні – вересні 2009р. – 13%), серед селян – 32% (22%).

Частка населення з  таким рівнем доходів складала за 9 місяців       2009 р. 16% що було менше, ніж за такий же період у 2008 р. – 17,6%.

Європейське статистичне  агентство визначає це поняття як відсутність хоча б трьох з  дев’яти матеріальних благ [14].

До них відносяться:

• можливість оплатити непередбачені витрати й тиждень відпустки в іншому місті хоча б раз на рік;
• підтримка житла з адекватною для проживання температурою;відсутність затримки платежів за житло, комунальні послуги і т.п.;
• можливість харчуватись м’ясом, птицею, рибою хоча б через день;
• наявність пральної машини, телевізора, телефону чи автомобілю.

За дослідженням, яке  провів Інститут соціології НАНУ, жебраками  себе рахують 5,7% українців. Більш всього убогих – 8,4%, в селах [15]. Серед киян таких 7,0%, а в маленьких містах – 5,5%.

За даними Рахункової палати України  рівень бідності в Україні за 2010 рік виріс на 0,4% з 26% до 26,4% [16]. Тобто на суму нижче за прожитковий мінімум в Україні живуть 12,5 млн. чоловік. Опосередковано про це свідчать й результати опитування "Українського демократичного кола" на замовлення Інституту політики у кінці січня 2011 року, які були презентовані у Верховній Раді України. Майже 62% українців стали жити гірше і відчувають на собі незадовільний матеріальний стан [17].

При цьому третина  опитаних (33,3%) зазначили, що їхнє матеріальне  становище не змінилося і лише 4,0% вважають, що їхнє матеріальне становище покращилось.

 

2.2 Аналіз рівня доходів та витрат населення України

 

2.2.1 Заробітна плата

 

Доходи населення  - це обсяг нарахованих в грошовій та натуральній формі: заробітної плати, прибутку та змішаного доходу, одержаних доходів від власності, соціальних допомог та інших поточних трансфертів [18].

За даними Держкомстату України, за 3 квартал 2010 року порівняно  з відповідним періодом попереднього року номінальні доходи населення зросли на 19,6%.

Наявний доход, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг, збільшився на 20,4%, а реальний наявний дохід, з урахуванням цінового фактору, - на 11,0%.

Мінімальна заробітна  плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою  на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників [19].

Не дивлячись на те, що законодавством заборонена виплата  заробітної плати менше законодавчо  встановленої мінімальної, за даними Держкомстату, із 10,0 млн. працівників, які відпрацювали 50% і більше робочого часу встановленого на грудень 2010 року, 0,72 млн. осіб (7,2%) мали нарахування менше мінімальної заробітної плати (922,0 грн.) [20].

Мінімальна заробітна  плата, яка дорівнює прожитковому мінімуму для працездатної особи, з 1 грудня 2010 року встановлена у розмірі 922 грн., що становить 35,1% середньої заробітної плати за грудень (2629 грн.) та у доларовому еквіваленті дозволяє витрачати у середньому на одну особу майже $4,0 на добу. Розмір мінімальної заробітної плати протягом 2011 року наведено в табл. 1.1.

 Таблиця 1.1 - Розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2011 року

 

Термін дії	Розмір		Підстава
	місячний	погодинний
01.01.2011 – 31.03.2011	941 грн.	5,66 грн.	Закон України від 23.12.2010 р. № 2857-VI
01.04.2011 – 30.09.2011	960 грн.	5,77 грн.
01.10.2011 – 30.11.2011	985 грн.	5,92 грн.
01.12.2011 – 31.12.2011	1004 грн.	6,04 грн.

 

 

Середньомісячна (номінальна) заробітна плата становила за 2010 рік 2239 грн. (223 Євро) проти 1906 грн. за 2009 рік та 1806 грн. у 2008 році.

Середньомісячна заробітна  плата у грудні 2010 року становила 2629 грн., що перевищу у 2,9 рази державні соціальні стандарти: рівень мінімальної  заробітної плати та прожитковий  мінімум для працездатної особи (922 грн.).

Аналіз динаміки середньомісячної заробітної плати за останні роки свідчить про те, що тільки у 2008 році відбулося досить велике її зростання  по відношенню до минулого року.

Залишається значною  диференціація рівня оплати праці серед найманих працівників різних видів економічної діяльності та регіонів. Привертає увагу те, що найбільші рівні заробітної плати із року в рік спостерігаються у сфері послуг (фінансових, транспортних, посередницьких тощо), а не в сфері матеріального виробництва.

Найбільш оплачуваними є працівники авіаційного транспорту та фінансових установ, а серед промислових  видів діяльності – зайняті на виробництві продуктів нафтоперероблення та в добуванні паливно-енергетичних корисних копалин. Рівень оплати праці у цих видах економічної діяльності перевищив середній по країні більше, ніж у 2 рази. Значно нижчою залишається заробітна плата працівників сільського господарства, рибальства та рибництва, установ охорони здоров’я та соціальної допомоги.

Державна податкова служба зафіксувала у 2010 році порушення в 96% випадків перевірок щодо легальної виплати заробітної плати. Виявлені 154 тисяч найманих осіб, праця яких використовувалася роботодавцями без укладання трудових угод і без сплати відповідних податків до бюджету. Крім того, до державної реєстрації притягнена майже 81 тисяча громадян, які здійснювали підприємницьку діяльність без такої реєстрації. Донарахування податків з врахуванням штрафів склало 1,2 млрд. грн. [21].

Реальна заробітна плата  найманих працівників у грудні 2010 року відносно грудня 2009 року склала 110,5% (у грудні 2009 р. – 99,1%, у грудні 2008 р. –97,0%).

Збільшення реальної заробітної плати на грудень 2010 року відбулося по всіх регіонах.

 

2.1.5 Пенсійне забезпечення

 

За оперативними даними, до Пенсійного фонду з усіх джерел фінансування у 2010 році надійшло 183564,2 млн. грн., що в порівнянні з відповідним періодом минулого року більше на 35148,4 млн. грн., або на 23,7%. Власні надходження склали 119343,1 млн. грн., що становить 95,6% планових призначень. При цьому, в порівнянні з відповідним періодом минулого року вони збільшились на 19521,9 млн. грн., або на 19,6%.

Видатки на виплату пенсій та грошової допомоги за січень-грудень 2010 року становлять – 191473,6 млн. грн..

Дефіцит бюджету Пенсійного фонду за 2010 рік, за останніми даними уряду, збільшився, порівняно з очікуваним результатом у 26,6 млрд. грн., до 37,482 млрд. грн. [22].

На 1 січня 2011 року середній розмір пенсійної виплати становить – 1151,93 грн. При цьому, за інформацією Міністерства соціальної       політики, середня пенсія чоловіка в Україні становить 1327 грн., а жінки – 827 грн. [23].

Чисельність пенсіонерів  усіх категорій на 1 січня 2011 року становить  – 13738,0 тис. осіб, що становить майже 30 відсотків загальної чисельності населення. При цьому приблизно 64% пенсіонерів на сьогодні – жінки, а кількість працюючих у країні постійно знижується і на сьогодні становить 14400 тис. працюючих людей.

За даними Пенсійного фонду України, чисельність платників  внесків на пенсійне страхування становить 15,2 млн. осіб. При чисельності пенсіонерів – 13,8 млн. осіб пересічний платник внесків фінансує 90,8% середньої пенсії, а в окремих регіонах і більше.

У кінці грудня 2010 року був опублікований текст законопроекту  щодо пенсійної реформи для привселюдного його обговорення. Головним моментом впровадження цієї реформи стало підвищення пенсійного віку для жінок та збільшення страхового стажу для нарахування пенсій.

Пенсійна реформа передбачає такі 10 новинок:

1. Підвищення пенсійного  віку для жінок з 55 до 60 років. Підвищення почнеться з травня 2011 року на півроку щорічно і продовжиться до 2020 року.

2. Обмеження максимального  розміру пенсії на рівні 12 прожиткових  мінімумів для осіб, що втратили  працездатність (з 1 січня - 9000 грн.).

3. Сплата пенсій тим, хто має право дострокового виходу на пенсію (депутати, держслужбовці, журналісти тощо) почнеться лише після досягнення загальновстановленого пенсійного віку (60 років).

4. Підвищення мінімального  стажу для отримання пенсії  за віком (50% мінімальної) з 5 до 15 років.

5. Підвищення мінімального  стажу (з якого сплачені внески  до Пенсійного фонду) для призначення  пенсії за віком з 20 до 30 років  для жінок і з 25 до 35 років  для чоловіків.

6. Підвищення граничного  віку перебування на держслужбі з 60 до 62 років для чоловіків та з 55 до 60 років для жінок.

7. Відміна надбавки  до пенсії за наднормовий стаж  працюючим пенсіонерам (плюс 1% до  пенсії за кожен додатково  відпрацьований рік: понад 30 років  для жінок і 35 років для чоловіків)  і доплати до прожиткового мінімуму при його збільшенні.

8. Виплата одноразової  матеріальної допомоги бюджетникам  при виході на пенсію у розмірі  10 місячних пенсій.

9. Призначення пенсій  проводиться лише із заробітку  (не враховуючи, наприклад, матеріальні  допомоги) і лише за даними персоніфікованого обліку (ведеться з липня 2000 року), - зараз враховується і зарплата до 2000 року.

10. Введення накопичувальної  системи обов'язкового державного  пенсійного страхування, лише  тоді, коли бюджет Пенсійного фонду стане бездефіцитним [24].

Фінансовою базою недержавного пенсійного забезпечення складають  Накопичувальний фонд та недержавні пенсійні фонди.

Результати аналізу  здійснених заходів з реформування пенсійної системи свідчать про  необхідність коригування процесів подальшого проведення пенсійної реформи з урахуванням набутого досвіду та соціально-економічного становища в країні.

 

2.3 Аналіз якості життя населення України

 

2.3.1 Охорона здоров'я

 

За визначенням Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я, критеріями прогресивної системи охорони здоров’я є:

По-перше – доступний  сімейний доктор. Тобто лікар, який обслуговує пацієнта та його сім’ю  досить тривалий час, щоб знати всі  їх вади і проблеми зі здоров’ям.

По-друге, частка ВВП, яка  виділяється на потреби здоров’я повинна бути не менше 5-7% (в Україні – 3,64% у 2010 р., 3,4% у 2009 р., 3,3% у   2008 р., 3,4% у 2007 р.).

По-третє – тривалість життя повинна становити не менше 75 років. За статистичними даними, середня  тривалість життя в Україні становить у       2010 р. 69,29 років (чоловіків 63,79 років, жінок – 74,86 років).

По-четверте, рівень дитячої  смертності – не більше 9 проміле. В Україні за 2010 рік – 9,1проміле (9,1 смертей на 1000 народжених дітей віком до 1 року), за 2009 рік – 9,4 проміле, за 2008 рік 10,1 проміле.

Як видно з вищенаведеного система охорони здоров’я країни не відповідає вимогам ВООЗ та не забезпечує конституційні права пересічного українця щодо рівного доступу до якісного, безоплатного медичного обслуговування  .

За оцінками експертів, на сьогодні якість медичних послуг не відповідає вимогам часу.

До цього часу існують  диспропорції в доступі до медичних послуг на рівні міських і сільських  територій. Рівень профілактики захворювань  і долі первинної медико-санітарної допомоги дуже низький.

Із-за високих особистих витрат населення на послуги охорони здоров'я, 18,5 % людей взагалі не можуть отримати необхідну медичну допомогу.

При цьому, сформувалася своєрідна вітчизняна економічна система  охорони здоров'я: бідні лікують  ще бідніших.

Так зарплата медперсоналу майже вдвічі нижче, ніж в промисловості. Оплата праці сімейних лікарів – 1600-1800 грн. (середня серед лікарів – 1555 грн.). Не врятовує це положення і встановлені надбавки медикам (10 – 30 % посадового окладу).

Оскільки левова частина  бюджетних коштів на охорону здоров’я йде на обладнання медичних установ і оплату лікарів (понад 80 % сукупних витрат бюджету охорони здоров'я в 2010 р.), до цих пір існують надлишкові потужності в секторі охорони здоров'я, які так і не вплинули на якість медичного обслуговування.

Так, кількість лікарень в Україні на 100 тис. населення  – 5,6; кількість койко-місць в  Україні – 868 на 100 тис. населення; кількість лікарів на 100 тис. населення в Україні – 302. При цьому, доля зношеної техніки складає 60–70 %. У стаціонарах до 80 % хворих отримують неадекватне лікування.