Теоретичі основи здійснення міжнародної економічної інтеграції

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧІ ОСОНОВИ ЗДІЙСНЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ІТЕГРАЦІЇ

1. Форми міжнародної економічної ітеграції

      Інтеграція як економічний процес в своєму історичному розвитку пройшла і продовжує проходити через певні ступені — від простіших до складних. Однак, у всіх ступенях є загальна риса. Вона полягає в тому, що між країнами, що вступили в той чи інший вид інтеграції, усувають певні економічні бар´єри. Внаслідок цього в межах інтеграційного об´єднання складається єдиний ринковий простір, де розгортається вільна конкуренція. Під дією ринкових регуляторів — цін, відсотків тощо на цьому єдиному просторі виникає більш ефективна територіальна і галузева структура виробництва. Завдяки цьому всі країни виграють на підвищенні продуктивності праці, а також на економії витрат на митний контроль за зовнішньоекономічними зв´язками. У той же час кожний ступінь інтеграції має свої специфічні риси.

Процеси міжнародної економічної  інтеграції активізувались у другій половині XX ст. в різних регіонах земної кулі. На мікрорівні цей процес іде шляхом взаємодії її відтворювальних суб´єктів (підприємства, фірми), що сприяє взаємопроникненню і зрощуванню національних економік. На макрорівні економічна інтеграція базується на розвитку міжнародної торгівлі товарами, послугами і зростанні міжнародного руху факторів виробництва (капіталу, робочої сили і технологій), які набирають форми міждержавних угод, погоджених з національними стратегіями економічного і політичного розвитку.

         Інтеграційним об´єднанням властиві регіональні відмінності у ступені зрощення національних господарств, узгодженості інституційних механізмів, тобто ступені інтегрованості національних економік.

     У країнах, що створили інтеграційні об´єднання, спостерігаються позитивні зрушення в економіці: зменшуються трансакційні витрати і прискорюються темпи взаємної торгівлі; зростаюча конкуренція між виробниками з різних країн стримує зростання цін, стимулює поліпшення якості товарів і створення нових технологій, зумовлює скорочення відносно неефективних виробництв, призводить до припливу іноземних інвестицій.

      Першою формою наближення країн одна до одної є підписання преференційних торгових угод. Вони підписуються або на двосторонній основі між окремими країнами, або між існуючими угрупуваннями та окремою країною.

       Другою формою інтеграції виступає зона вільної торгівлі. При цій формі інтеграції країни добровільно відмовляються від захисту своїх національних ринків тільки у відносинах зі своїми партнерами по даному об´єднанню, а стосовно третіх країн вони виступають не колективно, а індивідуально, тобто зберігають свій економічний суверенітет. З третіми країнами кожен учасник зони вільної торгівлі встановлює власні тарифи. Такий вид інтеграції застосовується країнами ЕАСТ, НАФТА й іншими інтеграційним угрупуваннями. В умовах зони вільної торгівлі зростає внутрішня і взаємна торгівля між країнами цієї зони.

          Більш розвинутою формою регіональної інтеграції виступає Митний союз. У рамках цього інтеграційного об´єднання зовнішньоторговельні зв´язки його членів із третіми країнами визначаються колективно. Так, учасники Союзу зводять спільно єдиний тарифний бар´єр проти третіх країн. Це дає можливість більш надійно захистити єдиний регіональний ринковий простір, який формується і виступає на міжнародній арені як об´єднаний торговий блок. Але при цьому учасники даного інтеграційного об´єднання втрачають частину свого зовнішньоекономічного суверенітету. Подібний варіант інтеграції спочатку здійснювався в рамках Європейського Союзу західноєвропейських країн.

            Четвертою формою розвитку інтеграційних об´єднань є Спільний ринок. Тут усі характеристики Митного союзу зберігають своє значення. Крім того, у рамках Спільного ринку усуваються обмеження на переміщення різних факторів виробництва, що підсилює економічну взаємозалежність країн — членів даного виду інтеграційного об´єднання. Цей етап розвитку пройшов Європейський Союз, Карибський Спільний ринок.

         Загальний ринок ЄС був в основному створений наприкінці 60-х pp. Але вільного пересування через кордони держав товарів, послуг, капіталів і робочої сили виявилося мало для формування зрілого єдиного ринкового простору. Для більш плідної роботи Європейського Союзу потрібно було провести додаткові заходи. Серед них:

• вирівнювання податків;

• усунення бюджетних субсидій окремих  підприємств і тим більше цілих галузей;

• переборення розходжень в національних, трудових і господарських законодавствах;

• уніфікування національних технічних і санітарних стандартів;

• скоординування національних кредитно-фінансових структур і систем соціального захисту.

       Здійснення цих заходів і подальша координація національної податкової, антиінфляційної, валютної, промислової, сільськогосподарської і соціальної політики учасників даного інтеграційного об´єднання призвела до створення зрілого єдиного внутрішнього ринку країн Європейського Союзу.

     П´ята форма інтеграції — створення економічного союзу, який передбачає об´єднання національних економік кількох країн на основі митного союзу, спільного ринку, уніфікації фінансових систем і проведення спільної валютної політики. На цьому етапі виникає потреба в установах, наділених правом не тільки координувати дії та спостерігати за економічним розвитком, а й приймати оперативні рішення від імені угрупування в цілому. Уряди погоджуються передати частину своїх функцій наднаціональним органам, наділеним правом приймати рішення з важливих питань організації. Прикладами економічного союзу є Європейський союз, Співдружність незалежних держав — СНД.

       Найвищою формою інтеграції вважається політичний союз, який передбачає передання національними урядами наднаціональним органам більшої частини власних повноважень стосовно третіх країн, що фактично означає створення міжнародної конфедерації та втрату суверенітету окремими державами. Але такі цілі ще ніхто не ставить, це — суто теоретична форма.

      Економічна інтеграція починається з лібералізації взаємної торгівлі товарами, включаючи створення спільного митного тарифу щодо третіх країн, доповнюється свободою міждержавного просування факторів виробництва і завершується уніфікацією макроекономічної політики і створенням наддержавних органів управління. Останнім часом створюється багато інтеграційних об´єднань, хоч більшість із них знаходяться на ранніх етапах становлення.

Усі ці форми наглядно представлені на рис.1.1.

Рис.1.1. Міжнародна економічна інтеграція

           Розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції зумовлений такими факторами:

- економічним розвитком  країн, груп і регіонів світу  в умовах нерівномірності розподілу ресурсів;

- закономірностями НТП;

- тенденціями демографічної  ситуації;

- наявністю і необхідністю вирішення глобальних проблем;

- швидким розвитком транспортно-комунікаційних  мереж;

- ринковою “уніфікацією”  економічного розвитку.

Розвиток транскордонної співпраці регіонів Західної Європи визначив

дві основні концепції  кооперації регіонів:

● транскордонна кооперація (сrossborder cooperation) – тісна співпраця  прилег-

лих прикордонних регіонів через національні кордони, до якої залучено регі-

ональні та місцеві органи влади й інші організації в  прикордонній зоні;

● міжрегіональна кооперація (interregional cooperation) – суб'єктоорієнтована

співпраця через національні  кордони між регіональними і  місцевими органа-

ми влади й іншими організаціями, які можуть бути розташовані в  будь-якому

місці території держави.

         Йдеться про появу таких нових просторових форм міжнародної еконо-

мічної інтеграції (НПФЕІ), як "працюючі співтовариства", "великі регіони",

"трикутники зростання".

НПФЕІ – це просторові утворення  субнаціонального рівня, що вклю-

чають регіони кількох  держав, які відрізняються активною прикордонною і

міжрегіональною співпрацею і постійно зростаючим рівнем соціально-еконо-

мічної інтеграції.

       Існує  кілька типологій європейських НПФЕІ.Найбільшийінтереспредставляє типологія Маркуса Перкманна (Markus Perkmann) з Університету Ланкастер (Великобританія) (табл.). На його думку, для класифікації транскордонних регіонів мають значення три виміри. Географічні межі: варто відокремлювати невеликі транскордонні ініціативи від працюючих співтовариств, до яких залучено п'ять і більше регіонів.

Інтенсивність кооперації: визначається стратегічними можливостями

транскордонного органу і  рівнем його автономії від центральної  влади.

 

Рис.1.2 Типи транскордонних регіонів

    Специфічну форму транскордонних регіонів представляють функціональні співтовариства. Їхня суть полягає в тому, що у багатьох випадках регіональні або місцеві органи влади або інші організації співпрацюють, наприклад, через підписання протоколу про співпрацю або юридично не зобов'язуючої угоди і формують конкретні структури, зазвичай без право суб'єктності. Загальна назва таких структур – Асоціація. Як приклади, можна назвати такі асоціації, як Jura (Франція/Швейцарія), Pyrenees (Іспанія/Франція) і Extremadura/Alentejo (Іспанія/Португалія). Інший тип функціональних співтовариств – Регіональна рада (Regionalrat), в якій беруть участь разом вибрані на виборах політики від регіональних влад, із кожного боку кордону (наприклад, Австрія і Угорщина в

1993 р. створили Регіональну  раду за участю округів Д'єр-Мошон-Шопрон і

Ваш, міст Д'єр, Шопрон, Сомбатхей (Угорщина) і землі Бургенланд (Австрія)). При Регіональних радах зазвичай створюються тематичні робочі

групи.

     До особливостей всіх функціональних співтовариств можна віднести:

1) у більшості вони постійні;

2) інколи мають окрему  ідентичність (наприклад, ICBAN в Ірландії /

Північній Ірландії), але найчастіше зберігають ідентичність своїх членів

(наприклад, Association of Galicia and Norte в Іспанії/Португалії);

3) рідко мають окремі від своїх членів можливості, зазвичай ґрунтуючись на головуванні, що чергується, і секретаріаті. Існують також комітети/робочі групи, що проводять через певний час свої засідання. Спільним для всіх працюючих співтовариств є:

● відсутність власних  істотних фінансових і кадрових ресурсів;

● рідко ухвалюють самостійні від сторін, що беруть участь, рішення, спираються на міжорганізаційні формі ухвалення рішень (учасники комітетів і робочих груп виступають при цьому як представники своїх органів влади).

          Зазвичай, функціональні співтовариства фокусують свою діяльність

на просторовому плануванні та конкретних проектах. Зазначимо, що повноваження європейських регіонів щодо здійснення міжнародної співпраці неоднакові в різних державах. Зокрема, в "історичних" європейських федераціях регіонам надано досить широких прав. Наприклад, землі ФРН і кантони Швейцарії мають право в межах своїх предметів ведення (зазвичай, це прикордонна співпраця, культура, освіта), укладати договори з іноземними державами, землі Австрії – з сусідніми державами або їхніми суб'єктами.

Найбільші права в галузі зовнішніх зв'язків мають суб'єкти молодої бельгійської федерації (утворена в 1993 р.). Три співтовариства і три регіони

цієї країни мають право  на здійснення зовнішніх стосунків  з усіх питань, зок-

рема право на укладення  міжнародних договорів. Що стосується співтова-

риств, то до таких питань належить розвиток культури, освіти тощо, а для ре-

гіонів – питання економіки та екології.

     Вищим рівнем розвитку прикордонної співпраці в Європі вважають

так звані "великі регіони" (Grand Regions), що складаються зі значних терито-

ріальних одиниць, таких як "Верхній Рейн" (ФРН – Швейцарія – Франція) і

"Саар-Лор-Люкс-Рейн" (ФРН  – Люксембург – Франція). Останній "великий регіон", до якого належить весь Люксембург, прикордонні райони французької Лотарингії і німецької землі Рейнланд-Пфальц, цілком німецька земля Саарланд, є, як вважає керівництво ЄС, "найбільш зразковим європейським регіоном".

      Характерна особливість прикордонної співпраці в межах "великих ре-

гіонів" – це наявність  спеціальних міждержавних угод між  країнами, які беруть участь; багатобічних міжурядових (загальні питання) і міжрегіональних комісій (конкретні практичні питання співпраці). При цьому "Верхній Рейн" має ще і приватноправові органи, зареєстровані як "єврорегіон". У "великих регіонах" активно відбувається процес інституціалізації структур співпраці.

         Принципово новим кроком у розвитку прикордонної співпраці стала

підписана в м. Карлсруе в січні 1996 р. Угода між урядами ФРН, Франції, Люксембурга і Швейцарії "Про транскордонну співпрацю між регіональними

суб'єктами і органами місцевого самоврядування". Зона дії Угоди охоплює Люксембург, французькі регіони Лотарингію і Ельзас, німецькі федеральні

землі Саарланд, Рейнланд-Пфальц і Баден-Вюртемберг, швейцарські  кантони