Умови здійснення підприємницької діяльності. Підприємництво у трансформаційній економіці

Умови здійснення підприємницької діяльності. Підприємництво у трансформаційній економіці

Зміст

Вступ

Внаслідок суспільного  поділу праці народне господарство будь-якої країни, як уже зазначалося, поділяється на окремі сфери (наприклад, сфера матеріального і нематеріального виробництва) і галузі. Кількість галузей залежить від рівня розвитку продуктивних сил і суспільного поділу праці.

Кожна сфера чи галузь, у свою чергу, складається з великої кількості підприємств. Якщо розглядати підприємство у загальноекономічному контексті, здебільшого з погляду позитивної економічної теорії, то воно є основною ланкою народного господарства, самостійним суб'єктом, який здійснює науково-дослідну та конструкторську діяльність, забезпечує планомірно організоване виробництво товарів і послуг, займається їх реалізацією (тобто комерційною діяльністю, в яку входить також купівля необхідних для безпосереднього виробництва матеріалів, сировини, комплектуючих тощо) з метою привласнення доходу. Така загальноекономічна характеристика підприємств не зачіпає типу пануючого суспільного способу виробництва, передусім, відносин економічної власності, а тому відображає, здебільшого, речовий зміст даної категорії.

Поширеним визначенням підприємництва є поняття, зазначене в Господарському Кодексі, а саме: підприємництво – це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність із виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Сучасний розвиток передових  країн доводить, що НТП і впровадження його досягнень неможливі без  широкої підприємницької діяльності, без використання найрізноманітніших форм організації виробництва. А  ефективна підприємницька діяльність можлива лише за певних соціально-економічних умов при певному політичному устрої, який заохочує підприємництво.

1. Роль і місце підприємництва в сучасній економіці

Сучасне підприємництво може включати одне або кілька підприємств, що функціонують у будь-яких сферах народного господарства. У результатах їх економічної діяльності відтворюються всі проблеми економіки.

Підприємство, перетворюючи вихідні ресурси на кінцевий продукт, постійно здійснює обміни наступних основних видів діяльності, що характеризують її взаємозв’язки у ринковому господарстві:

• обмін грошей на товари і послуги постачальників;
• обмін товарів і послуг на гроші споживачів;
• обмін грошей, що виплачуються пізніше, на гроші, отримані зараз від інвесторів та орендодавців;
• обмін грошей, що виплачуються зараз, на гроші, що будуть отримані пізніше від боржників;
• обмін грошей на товари і послуги (наприклад, на воду, прибирання сміття, охорону) тощо.

Підприємство займає найважливіше місце в інституціональній структурі ринкової економіки. Остання включає такі інститути, як ринок і підприємництво. Підприємництво потребує об’єктивного контролю з боку ринку. Проте і ринок потребує підприємств, оскільки тільки організація виробництва може дати необхідний результат для розвитку ринкової економіки. Функціонування ринку і підприємств є співіснуванням в єдиній ринковій економіці двох типів відносин: традиційно ринкових і альтернативних відносин, які Р. Коуз трактує як відносини свідомого регулювання виробництва, координації, для ефективності яких важливе значення мають неринкові методи і форми (накази, особиста довіра, корпоративні правила, традиції, моральні чинники). Причому розвиток цих неринкових відносин Р. Коуз виводить із законів ринкової економіки: співвідношення ринкових і неринкових зв’язків визначається рухом (скороченням або збільшенням) ринкових транзакційних витрат.

Поведінка підприємств на ринку має велике значення для інших груп суб’єктів: домашніх господарств, держави, зарубіжних партнерів і конкурентів. Вивчення їх поведінки є необхідною умовою розробки економічними агентами адекватних рішень як на мікро-, так і макрорівні.

Сучасні підприємства – це складний багатогалузевий комплекс промислових, торговельних і фінансових підприємств національного і міжнародного рівнів. Головне в нинішніх підприємствах – її кадрова компонента: підприємці, менеджери, вчені, інженери, робітники з їх майстерністю, професіоналізмом, компетентністю, інноваційним потенціалом, конкурентною енергією, управлінськими новаціями, що спирається на конкретну матеріально-технічну базу і реальну величину функціонуючого капіталу. Процвітання підприємства, його популярність – похідні від таланту і праці її колективу.

Підприємство, в свою чергу, впливає на долі своїх співробітників, взагалі життя багатьох людей різних країн, оскільки насичують ринок високоякісною продукцією. На сильні підприємства спирається державна політика макроекономічної стабілізації.

У сучасному  світі в легальній економіці  нараховується близько 50 млн. підприємств – різноманітних підприємницьких структур, 99 % яких належать до малого і середнього бізнесу. Вони надто нерівномірно розподіляються по континентах і країнах. Понад 20 млн. функціонує в США, близько 16 млн. – у країнах ЄС, понад 7 млн. – в Японії, 5 млн. підприємств припадає на європейські країни, що не входять до ЄС.

Таким чином, у  межах окремого підприємства і у  процесі його взаємодії з іншими суб’єктами господарювання формується складна підсистема відносин економічної власності, що доповнюється під час взаєморозрахунків із державою та керівними органами .

2. Умови здійснення підприємницької діяльності

Ефективна підприємницька діяльність можлива лише за певних соціально-економічних умов при  певному політичному устрої, який заохочує підприємництво. Історична  практика підтверджує це. Зокрема, в країнах, де підприємництво бурхливо розвивалося й розвивається, як правило, завдяки цілеспрямованим зусиллям держав, створювався соціально-економічний клімат, сприятливий для цієї діяльності. Незважаючи на специфіку кожної країни, їх можна звести в таку систему:

• стабільність державної економічної й соціальної політики, спрямованої на підтримку підприємництва;
• позитивна суспільна думка по відношенню до підприємців і підприємництва;
• пільговий податковий режим, який забезпечує дійовий стимул для підприємництва;
• наявність розвинутої інфраструктури підтримки підприємництва (наявність інноваційних центрів; спеціалізованих фірм, що надають фінансову допомогу початкуючим підприємцям; консультативних центрів з питань управління, маркетингу, реклами; курсів і шкіл підготовки підприємців і т.д.);
• існування ефективної системи захисту інтелектуальної власності, дія якої розповсюджується не лише на винаходи, але й на всю продукцію, новаторські ідеї, концепції і методи ділової активності;
• дебюрократизація процедур регулювання господарської діяльності з боку державних органів (скорочення форм звітності, полегшення правил реєстрації і т.д.);
• підприємницька етика.

Підприємництво за багатовікову історію завжди розвивається в певному соціально-економічному середовищі. Отже, для його відтворення необхідні й певні економічні, політичні та інші передумови.

Економічні передумови підприємництва полягають у тому, щоб у суспільстві існували різні власники – приватні, кооперативні, державні. Це створює умови і можливості на свій страх і ризик приймати рішення про використання майна, продукції, прибутків і вибір господарських контрагентів.

Політичні передумови підприємництва передбачають створення сприятливого політичного клімату для підприємництва, тобто гарантованість усім суб’єктам господарювання збереження їхньої власності, виключення можливості націоналізації, експропріації та інших утисків. Владні структури повинні захищати всі види власності, а також створювати сприятливі економічні умови діяльності, проводячи відповідну податкову, кредитну, митну та іншу політику.

Юридичні передумови підприємництва ґрунтуються на законодавстві та нормативних актах, розроблених і прийнятих у державі. Вони мають створювати однакові «правила гри» для всіх учасників, тобто надавати однакові права і повну свободу, не допускати втручання органів державного управління у господарську діяльність будь-якого суб’єкта.

Серед них, як найважливіші, можна виділити такі:

1. Наявність певних майнових прав на умови і результати виробництва. Підприємець обов’язково повинен бути власником виробленого продукту і доходу, одержаного від реалізації продукції. Тільки при цих умовах виникає відповідна зацікавленість до ведення підприємницької діяльності. Що ж стосується капіталу і землі, то вони можуть бути власністю підприємця або орендовані. За нинішніх умов більшість фірм поєднують використання власних і залучених (орендованих) засобів.
2. Наявність відповідного економічного, правового і політичного середовища.
3. Повна економічна відповідальність за результати діяльності. Результати діяльності підприємства можуть бути збитковими, можливе навіть банкрутство. Причини, які це викликають, можуть бути різні. Отже, підприємець повинен брати на себе відповідальність, іти на ризик, який є неминучим у підприємницькій діяльності. Така ситуація зобов’язує підприємця постійно здійснювати самоконтроль підприємницької діяльності, наполегливо шукати шляхи підвищення її ефективності.
4. Етика підприємництва. Етика в підприємництві – це в першу чергу обов’язковість. Вона формується спочатку жорсткою економічною відповідальністю за зобов’язання, оформлені документально. А з часом головним гарантом дотримування навіть усних домовленостей стає прагнення зберегти «імідж» порядного партнера. Втрата цього авторитету загрожує розривом існуючих зв’язків, втратою довіри і може негативно відбитися на справах і кар’єрі. Тому не дивно, що на біржах брокери спочатку виконують усні домовленості з клієнтом, а потім оформляють їх документально.

Правові умови підприємницької діяльності в Україні визначаються законом України «Про підприємництво». Згідно з цим законом, вести підприємницьку діяльність можуть громадяни України, інших держав і юридичні особи всіх форм власності. Водночас цей закон забороняє ведення підприємницької діяльності військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, а також органів державної влади та управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Не можуть бути підприємцями також ті особи, що мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші економічні злочини. Встановлюючи свободу підприємництва, законодавець водночас визначив її межі. Межі свободи підприємництва називають умовами здійснення підприємницької діяльності. За суб’єктами та сферою поширення умови здійснення підприємництва поділяють на загальні та спеціальні.

Загальними є такі умови здійснення підприємництва, які поширюються на всіх суб’єктів підприємницької діяльності та на всі види підприємництва. Тобто:

• підприємці зобов’язані зареєструватися у встановленому законом порядку;
• підприємці, які використовують найману працю, зобов’язані забезпечити належні та безпечні умови праці, оплату праці не нижче від визначеної законом та її своєчасне отримання працівниками, а також інші соціальні гаранти, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до законодавства України;
• підприємці зобов’язані не завдавати шкоди довкіллю;
• підприємці зобов’язані не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об’єднань, інших суб’єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави.

Спеціальні – це такі умови здійснення підприємництва, які застосовуються до окремих підприємців та до певних видів підприємницької діяльності. Систематизованого переліку спеціальних умов здійснення підприємницької діяльності, який би містився в одному акті законодавства, не існує. Прикладами спеціальних умов здійснення підприємницької діяльності можуть бути ліцензування, патентування, квотування тощо підприємництва.

Серед інших  умов необхідно відзначити чесне суперництво, загальну високу культуру та освіченість, тактовність, уміння поводитися з людьми, зацікавити їх, мобілізовувати на досягнення певної мети.

3. Підприємництво в трансформаційній  економіці