Фактичний стан виробництва і економічної ефективності ярого ячменю

   При удобренні посівів ячменю господарство враховує його потреби в поживних речовинах на різних ґрунтах. Так, на підзолистих і сірих лісових ґрунтах, деградованих та опідзолених чорноземах, сіроземах і каштанових ґрунтах він особливо добре реагує на азотні і фосфорні добрива. Калій найбільш ефективний на піщаних і осушених торфових ґрунтах, фосфор – на глибоких чорноземах.

   

   Пивоварний  ячмінь необхідно добре забезпечувати  передусім фосфорно-калійними добривами, завдяки яким зерно накопичує  більше крохмалю, а продовольчий і  кормовий – азотними.

   Ячмінь  позитивно реагує не тільки на безпосереднє внесення добрив, а й на їх післядію. Тому при вирощуванні ячменю господарство посіви удобрює мінеральними добривами, а органічні добрива вносять під попередники.

   Норми мінеральних добрив ФГ «Мир» розраховує на заплановану врожайність або  відповідно до загальних рекомендацій.

   Висока  врожайність ячменю забезпечується при використанні мінеральних добрив з урахуванням післядії органічних у таких приблизно нормах і  поєднаннях: лівобережного і центрального лісостепу – N45 Р30 К30; якщо господарство висіває ячмінь після неудобрених попередників, норми мінеральних добрив збільшують на 25-30%. Фосфорні та калійні добрива вносять під основний обробіток ґрунту, азотні – краще локально одночасно з передпосівною культивацією культиваторами – рослинопідживлювачами на глибину 10-12 см.

   Господарство  мінеральні добрива вносить також  у рядки під час сівби ячменю: у степу й лісостепу – гранульований  суперфосфат з розрахунку 10-15 кг/га фосфору.

   З мікродобрив вносять ті, що містять  мідь, бор, марганець. На чорноземах ефективні  марганцеві, які вносять по 2-3 ц/га під зяблеву оранку, та гранульований  марганізований суперфосфат – у  рядки під час сівби ячменю в дозі близько 50 кг/га. Кислі ґрунти обов’язково вапнують, особливо коли вирощують пивоварний ячмінь (підвищується маса 1000 зерен і вміст крохмалю в зерні). У вологі роки в період лущення господарство проводить азотне підживлення з розрахунку 20-30 кг/га азоту.

   Сівба: Сіють ячмінь відсортованим, очищеним, кондиційним насінням високих репродукцій, яке відповідає вимогам Держстандарту. Господарство перед сівбою насіння протруює ТМІД (2 кг/т), гранозоном (1,5-2 кг/т), вітаваксом (3-3,5 кг/т), фундозолом (2-3 кг/т) або іншими протруювачами із застосуванням плівко утворювачів ПВС (0,5 кг/т) або Na  КМЦ (0,2 кг/т).

   ФГ  «Мир» висіває ячмінь в ранні  строки. При запізненні із сівбою на 5-7 днів призводить до зниження врожаю в умовах України на 4-6 ц/га, у посушливі  роки 10-14 ц/га, а у пивоварного  ячменю підвищується плівчастість зерна, зменшується його крупність і знижується вміст крохмалю.

   Основний  спосіб сівби господарство застосовує – звичайний рядковий з міжряддям 15 см.

   

   При інтенсивному вирощуванні ячменю під  час сівби створюють постійні технологічні колії, перекриваючи висівні  апарати 6-7 та 18-19 сотників у середній сівалці (СЗ - 3,6; СЗП - 3,6) трисівалкового агрегату, який агрегатується з трактором Т-150.

   Норма висіву ячменю залежить від кліматичних  і ґрунтових умов, рівня культури землеробства, спосіб сівби, якості насіння, особливостей сорту та інших факторів. Орієнтовні норми висіву ячменю в господарстві становить 1/3 репродукції в основних ґрунтово-кліматичних зонах України, в зоні мого господарства – лісостепу це становить 4-4,5. Вагова норма висіву становить відповідно від 180-220 до 140-160 кг/га. Для сортів схильних до вилягання, високо пушистих, норми висіву зменшують приблизно на 0,5 млн шт/га, для стійких проти вилягання і менш пушистих – збільшують на таку ж величину. При сівбі ячменю після кращих попередників застосовують меншу норму, ніж після гірших, а при запізненні із сівбою або висіванні в сухий ґрунт – більшу. За вузькорядної сівби беруть на 0,5-1 млн схожих зерен більше, ніж при сівбі звичайним рядковим способом.

   Під ячмінь господарство часто підсіває у сівозміні багаторічні трави: конюшину, люцерну, еспарцет. Норми  висіву багаторічних трав під покрив ячменю залежно від зони становлять: конюшина 14-20 кг/га, люцерни від 10-12 до 18-20, еспарцету від 60-80 до 100 кг/га. Суміш  слід висівати зерно-трав’яними сівалками, господарство висіває сівалкою СЗТ – 3,6, це трисівалковий агрегат, який агрегатується з тракторами МТЗ – 8, МТЗ – 82. Вони окремо висівають насіння ячменю і трав.

   Глибина загортається насіння ячменю становить  на важких глинистих грантах 3-4 см, на легких 5-6 см, у посушливих степових районах 7-8, конюшини й люцерни 2-3 см,еспарцету 3-4 см.

   Догляд, збирання: При висіванні ячмені ячменю в посушливу весну для підвищення польової схожості і дружнього проростання насіння господарство проводить післяпосівне коткування посівів кільчасто-шпоровими котками ЗККШ – 6 у складі з трактором МТЗ-82. В районах з достатньою кількістю вологи, особливо на важких запливаючих ґрунтах, де може утворитись ґрунтова кірка, її руйнують ротаційними машинами МВН – 2,8 або голчастими боронами БМГ 3А в складі з тракторами ДТ-75, Т-150.

   

   У період вегетації ФГ «Мир» застосовує інтегровану систему захисту  посівів від хвороб, шкідників  та бур’янів. У разі виявлення на рослинах ознак борознистої роси, іржі посіви у разі кущення, господарство обприскує оприскувачами ОПШ-15-01; ОМ-320-2; ОВТ-2; ОВТ-1А цинебом (3-4 кг/га), байлетоном (0,6 кг/га) і тілтом (0,5 л/га), які агрегатуються з тракторами МТЗ-80, МТЗ-82. Водночас обприскують посіви для знищення шкідників: жужелиці – розчином базудану (2,5 кг/га), волотону (2 кг/га), шведської мухи – метафосом (0,4-0,6 кг/га), фосфамідом (0,8 кг/га), клопа-черепашки – розчину метафосу (0,7-1 кг/га) та ін. Гербіцидами знищують бур’яни: двосім’ядольні одно- і багаторічні – розчинами амінної солі 2,4 Д і діаміну (1,7-2 кг/га) або лонтрелу (0,3-0,6 кг/га). При підсіванні до ячменю люцерни або конюшини господарство знищує бур’яни обприскуванням посівів при з’явленні на травах першого справжнього трійчастого листка гербіцидами 2,4 ДВ (2-3 кг/га), СІС – 67 Б (2-3 кг/га) або базаграном (2-4 кг/га).

   

   ФГ  «Мир» збирає ячмінь у фазі воскової стиглості зерна, поєднуючи роздільне  збирання з прямим комбайнуванням. забур’янені та полеглі посіви високорослих сортів ячменю збирають роздільним способом, скошуючи їх у валки при вологості  зерна 30-38%, а зріджені й чисті  посіви низькорослих сортів – прямим комбайнуванням при вологості зерна 15-18%.

   Після обмолоту, господарство зерно ячменю очищує, доводить його вологість до 14-15% і використовує його за призначенням.[9; с. 142-144] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   

   

4. Організація зберігання продукції

 

   У період збирання зернових культур виникає  потреба в організації тимчасового зберігання зерна на токах або відкритих майданчиках хлібоприймальних підприємств — у бунтах. Бунт — це партії зерна, які складені з урахуванням певних правил за межами сховищ, тобто під відкритим небом, в насипі або тарі. При зберіганні зернових мас у бунтах насипом останнім надають форми конуса, піраміди, призми або іншої геометричної фігури, що дає змогу легше накривати бунти та забезпечувати стікання атмосферних опадів. Однак при зберіганні зерна в бунті важко вести спостереження за його станом у внутрішніх частинах насипу, тому не завжди можна вчасно виявити самозігрівання й розвиток шкідників.

   Ярий  ячмінь зберігають у спеціально обладнаних зерносховищах насипом і в тарі. За першого способу переміщення зернової маси можна повністю механізувати. При цьому раціональніше використовуються об'єм та площа сховищ. Таке зберігання дешевше, не потребує витрат на придбання тари. Партії ячменю розміщують з урахуванням його цільового призначення (продовольче, фуражне, посівний матеріал), вологості, наявності домішок, ознак зараженості шкідниками і хворобами. Крім того, його розміщують не тільки за сортами, а й за репродукціями та класами.

   Щоб партії зерна не змішувалися, висота насипу його має бути 2-2,5 м, тобто  нижчою від стінок засіку. При цьому  слід враховувати вологість зернової маси. Найважливішим показником, що характеризує її стан у процесі зберігання, є температура. Найкраще зберігається зерно при температурі в усіх ділянках насипу 8-10 °С і нижче. Підвищення температури зернової маси свідчить про активізацію фізіологічних процесів і початок самозігрівання.[5; с. 98-99]

   Температуру зерна визначають спиртовими або  ртутними термометрами, їх вміщують у металеву оправу, нагвинчену на металеву штангу. Термоштанга повинна постійно перебувати в насипі у його верхньому та середньому шарах.

   Контроль  за станом зараженості зернової маси дає змогу своєчасно локалізувати розвиток кліщів і комах або повністю знищити їх.

   

   Схожість  насіння визначають не рідше одного разу на 4 місяці й не пізніше як за 20 днів до сівби. Вологість перевіряють 1-2 рази на місяць. Результати спостережень записують у журнал та насіннєву шнурову книгу.

   Спосіб  зберігання зернових мас залежить переважно  від їх фізичних та фізіологічних властивостей. Всі партії зерна, особливо насіння, треба зберігати у спеціальних сховищах. Зерносховища класифікують за багатьма ознаками, найважливішими з яких є: період зберігання (тимчасового або тривалого); конструкційні особливості (навіси, склади, елеватори тощо); види операцій, які в них проводяться (тільки зберігання чи зберігання й обробка); ступінь механізації (механізовані, напівмеханізовані, немеханізовані); наявність і тип установок для активного вентилювання насіння (канальна, підлогова, переносна та ін.).

   Зберігання  зерна може бути тимчасовим. — від кількох діб до одного-трьох місяців або довгостроковим — від кількох місяців до кількох років. Як тимчасове, так і довгострокове зберігання зернових мас треба організувати так, щоб запобігти втратам маси (крім біологічних) та зниженню її якості.

   Скорочення  втрат зерна при його зберіганні й переробці вимагає добре  налагодженого обліку. Зміна маси партій, які зберігаються, у зв'язку з фізичними і фізіологічними властивостями їх, а також технологічні прийоми, які застосовують при переробці зерна, потребують обліку за кількісно-якісними показниками.

   Наприклад, вологість партії зерна, оприбуткованої на зберігання, може бути однією, а при відпуску його на переробку — іншою. Крім того, змінюється маса зерна в результаті його очищення, тому питання про нестачу при змінах у масі розглядають з урахуванням змін у якості. Після поправок у масі, пов'язаних зі зміною якості, нестачі, що утворюються, списують у межах норм природних втрат, а також передбачають втрати у масі внаслідок механічних дій на зерно при його розмеленні.

   Режим роботи технологічних ліній і  порядок здійснення деяких заходів  із зерном визначає головний інженер  підприємства разом із начальником

   лабораторії.

   

   Усе зерно, яке надходить на хлібоприймальні  пункти, у разі потреби слід очищати, сушити і знезаражувати. При його прийманні передбачається така послідовність  операцій:

    Визначення маси і розвантаження  зерна відповідно до прийнятої організації  цієї роботи

    Попереднє (у разі потреби) очищення зерна на зерноочисних машинах

    Формування партій зерна и нагромаджувачах 

    Активне вентилювання зерна, що очікує обробки 

    Сушіння зерна на зерносушильних агрегатах до стану, стійкого для  зберігання 

    Зважування зерна 

    Розміщення зерна в зерносховищах 

    Вентилювання зерна для охолодження, вирівнювання температури і вологості 

   Знезараження

   Схема 1. Послідовність операцій перед  здачею у хлібоприймальні пункти.[8; с. 189] 
 
 
 
 
 

5. Планування  виробництва продукції

 

        Планування – це процес визначення цілей і вибору оптимального шляху їх досягнення. Планування – це сукупність дій колективів працівників по встановленню завдань, які визначають напрями, темпи і пропорції розвитку.[7; с. 31]

   Планування  діяльності підприємства здійснюється за допомогою різних методів.

   Методи  планування – це засоби, з допомогою  яких можна реалізувати принципи планування.

   Існують такі методи:

• нормативний – дозволяє забезпечувати розрахунок величини показників з допомогою цілісної системи норм і нормативів.
• балансовий – полягає в розробці спеціальних таблиць-балансів, в одній частині яких із різним ступенем деталізації показують всі напрями витрачання ресурсів згідно з потребами, а в другій – джерела надходження усіх ресурсів.
• дослідно-статистичний – передбачає для встановлення планових показників використання фактичних статистичних даних за попередні роки, середніх величин.
• економіко-математичний – використовується тоді, коли треба здійснити оптимізацію плану підприємства, тобто із багатьох варіантів плану вибрати найкращий з точки зору прийнятого критерію оптимізації.