Інвестиції в розвиток національної економіки

Зважаючи на наведені вище ознаки сучасного стану економіки України, потрібно виокремити такі прогнозні тенденції, що мають ураховуватися при розробці інвестиційних проектів.

1. Позитивні:

• посилення процесів фінансової стабілізації (впевнене державне 
  регулювання інфляційних процесів і валютного курсу);
• продовження економічного зростання в країні (темпи його мають бути на рівні 5-8 %);
• монетарна політика очікується гнучкою (стимулюючою для інвестицій), а бюджетна — збалансованою (без дефіциту і надмірних запозичень з боку Уряду);
• кон'юнктура зовнішніх ринків буде сприятливою до експорто- 
  орієнтованих проектів;
• посилення ролі дрібних інвесторів (населення) в акумуляції фінансових ресурсів для інвестицій через банківську систему;
• зростання доходів населення і посилення сукупного попиту 
  в економіці.

2. Негативні:

• поки що надто високі (нереальні для виробничих проектів) ціни 
  за використання банківських кредитів;
• продовження тенденції ревальвації гривні стримуватиме експортоорієнтовані виробництва;
• поганий фінансовий стан більшості виробничих підприємств, 
  незадовільне фінансове управління з боку чинних дирекцій;
• жорсткіші умови щодо обов'язковості поточних розрахунків за 
  використані ресурси (у тому числі з оплати праці), за борговими зобов'язаннями перед партнерами й бюджетом.

Нейтральними чинниками залишаться державна амортизаційна політика і податкова система. Бажано, щоб протягом 2-3 років виробнича сфера відчула їх позитивну дію.

Як приклад форм прямого впливу держави на інвестиційну діяльність можна навести наступний перелік спеціальних нормативно-правових актів: Указ Президента України від 18 серпня 1999 року № 1004 "Про основні напрями інвестиційної політики на 1999-2001 роки"; Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо збільшення надходжень інвестицій в економіку України" № 108 від 22 лютого 2001; Указ Президента України "Концепція амортизаційної політики" № 169 від 7 березня 2001; Указ Президента України "Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні" № 512 від 12 липня 2001; розпорядження Кабінету Міністрів України від 22. 02. 01 №55 "Про заходи щодо поліпшення інвестиційної привабливості України"; постанова Кабінету Міністрів України від 02. 04. 2001 № 312 "Про розподіл державних централізованих капітальних вкладень і державних капітальних вкладень на реалізацію Чорнобильської будівельної програми та перелік об'єктів, що фінансуються за їх рахунок у 2001 році".

Інвестиційна діяльність загалом поки що має безліч проблем на рівні підприємств. Ці проблеми заважають більш інтенсивному зростанню економіки. Серед них:

• нерозвиненість фондового ринку;
• низький рівень фінансового управління багатьма приватизованими підприємствами, велика кредитна заборгованість;
• технічна відсталість виробничих підприємств;
• неефективна амортизаційна політика, що обмежує права підприємств і організацій щодо формування та використання власних амортизаційних коштів.

Розв'язати ці проблеми вдасться не одразу: потрібні роки, аби сформувати довіру інвесторів до державної політики, і відповідні зважені заходи щодо створення належних прогнозованих, прозорих умов для інвестиційної діяльності.

2. Планування та контроль капіталовкладень.

До основних складових процесу планування та контролю капіталовкладень належать:

• пошук і дослідження об'єкта капітальних вкладень;
• розробка кількісних показників і якісних характеристик різних варіантів інвестування;
• порівняння варіантів і вибір найкращого;
• розробка проекту плану капіталовкладень з урахуванням специфіки 
  обраного об'єкта й реальних можливостей фінансування капіталь 
  них вкладень;
• розгляд пропозицій і прийняття рішення про капіталовкладення, 
  складання плану його реалізації;
• організаційно-економічний контроль процесу інвестування на всіх 
  його стадіях.

Інвестиційний процес має найвищу ефективність за умови досягнення стану гармонії як при прийнятті рішення, так і при його втіленні. Проаналізувавши випадки невдалих капіталовкладень (на жаль, досить поширених), можна сформулювати такі їх причини. Перша — незбалан-сованість частин, компонентів, факторів і функцій, що стосуються інвестиційної ідеї, процесу планування та реалізації плану. Друга важлива причина—розбіжність планів підприємства і капіталовкладень. У цьому разі ймовірність невдачі тим вища, чим менше гармонії між інвестиційним проектом і стратегією розвитку підприємства. Третя причина пов'язана з непередбачуваністю й мінливістю економічної ситуації. До цього особливо треба бути готовим в умовах ринкової економіки. І нарешті, найпомітніша причина невдалого й неефективного інвестування полягає в незбалансованості інвестиційних потужностей, причому в різних вимірах і проявах, що охоплюють проектно-кошторисну документацію, будівельні конструкції та матеріали, машини, механізми, устаткування тощо. Усі ці причини слід ураховувати, розроблюючи інвестиційну політику підприємства, складаючи комплекс заходів для досягнення гармонії в інвестиційних потужностях.

В умовах вільних ринкових відносин підприємства, що виробляють ту чи іншу продукцію, після насичення своєю продукцією споживчого ринку робитимуть усе можливе для того, щоб знайти нових споживачів і нові сфери збуту своєї продукції. У ринковій економіці не споживач іде до підприємства, а навпаки, підприємство шукає споживача. Це дуже потужний стимул. Вигідні варіанти слід шукати постійно й після того, як підприємство нагромадить достатньо коштів для інвестиційної діяльності. Фінансові кошти, звичайно, мають бути збалансовані з інвестиційними ресурсами. Дефіцит порушує різні об'єктивні пропорції та співвідношення.

Пошук нових ідей щодо капіталовкладень — прерогатива не тільки керівництва підприємства чи дослідного підрозділу. У ньому мають бути зацікавлені всі працівники. Це досягається природним шляхом у разі впровадження інших форм власності (наприклад, акціонерної), які не відокремлюють працівника від засобів виробництва та отриманих прибутків. Решта налагоджується за допомогою автоматичних економічних регуляторів.

Важливо мати резерв ефективних ідей щодо капіталовкладень. Вони не збільшують балансу підприємства, а дають йому змогу утримувати свої позиції на ринку й захоплювати нові сфери, що так само важливо в умовах "дефіцитної" (але вільної) економіки. Наявність величезного дефіциту — ненормальне, а тому тимчасове явище. Після його ліквідації значущість валових показників відійде на другий план, звільнивши місце для якості й науково-технічного рівня виробів.

Нова ідея щодо капіталовкладення на стадії її зародження формулюється значною мірою абстрактно. У загальних рисах, спираючись на попередній досвід і наукові знання, робиться певний висновок, наприклад такий: ідея плідна, принесе успіх і може бути рекомендована для реалізації. Після цього слід перевести подібні характеристики на мову суворих кількісних характеристик. Оскільки інвестиції зачіпають довгострокові інтереси й реалізуються протягом тривалого часу, існує потреба надійного довгострокового планування та прогнозування. Тут є системи, підходи й методи, достатньою мірою випробувані в умовах багаторічного централізованого планування, які доцільно використовувати й надалі, модифікувавши до умов ринкової економіки.

З метою порівняння різних варіантів капіталовкладень і вибору найкращого треба оцінити рентабельність кожного з них. Рентабельність залежить від багатьох компонентів, найважливішими з яких є поточні прибутки, поточні витрати, витрати на придбання (основні капіталовкладення) і залишкова вартість. Слід ураховувати також інвестиційний період і розрахунковий розмір ренти. Розрахувавши ці компоненти, можна одержати вихідну інформацію для оцінювання рентабельності варіанта капіталовкладення.

Дуже важливо під час розрахунку наведених компонентів ураховувати вірогідність прогнозів щодо капіталовкладення. При цьому бажано спиратися на найімовірніші прогнози. Досягти такого рівня у прогнозуванні дуже важко, але необхідно, бо процес інвестування завжди пов'язаний з великими витратами, а тому їх марнотратство може означати для підприємства крах усієї діяльності.

Поточні прибутки, які підприємство одержує через інвестиції, є постійними. Розрахунок і оцінювання їх у динаміці змикаються з проблемою прогнозування обсягів реалізації вироблюваної продукції на ринку. Для цього будують графік у вигляді кривої, яка складається з трьох частин, що відповідають таким процесам: завоювання ринку (або збільшення обсягів продажу), насичення потреб і зменшення попиту. Отже, визначення поточних прибутків і вплив на їх збільшення потребують постійного вивчення ринку і попиту споживачів. Від цього залежать ефективність інвестиційного процесу і ступінь ризику, пов'язаного з досить тривалим інвестуванням капіталовкладень.

Поточні витрати здійснюються тривалий час залежно від капіталовкладень і відображають розмір компенсації за споживання у процесі виробництва різних видів ресурсів — матеріальних, трудових, енергетичних тощо. Розраховуючи ці ресурси, так само як і поточні прибутки, треба враховувати фактор часу, оскільки капіталовкладення мають тривалу комплексну дію на процес виробництва й неоднаковою мірою охоплюють окремі види виробничих ресурсів. Можливі різні варіанти, які слід ураховувати протягом усього періоду інвестування, тобто вводити в розрахунки функцію часу. Для кожного виду ресурсів можна побудувати певну криву і комплексно проаналізувати динаміку всіх кривих у часі.

Витрати на придбання (основні капіталовкладення) — це великі одночасні витрати, які робляться на початку інвестиційного циклу і є передумовою всіх подальших витрат і прибутків. Це найважливіша стаття витрат у структурі інвестицій. Обчислити її легко, потрібно лише враховувати можливість появи додаткових затрат на придбання. Про це іноді забувають господарські керівники, здійснюючи поступове технічне переоснащення підприємств і модернізуючи устаткування.

Принагідно зазначимо, що в інвестиційних розрахунках важливо враховувати залишкову (або утильну) вартість капіталовкладення, тобто ту, що залишається наприкінці інвестиційного періоду. У поширеній нині практиці її не беруть до уваги; основні фонди, як правило, експлуатують до повного фізичного зношення, а моральні втрати не враховують. При цьому спостерігається відставання від сучасного рівня науково-технічного прогресу. Певно, ринок примусить змінити підходи й у цьому питанні. Тоді утильну вартість капіталовкладення прогнозуватимуть ще на початку інвестиційного періоду.

До речі, інвестиційний період, або термін капіталовкладення, є дуже важливим компонентом у довгостроковому й поточному плануванні. Оскільки він впливає на виробничий процес у широкому розумінні, то для порівняння різних варіантів капіталовкладень, вивчення питань про їх рентабельність слід обов'язково мати уявлення про його тривалість. Інвестиційний період є невід'ємною частиною будь-якого капіталовкладення й використовується для складання інвестиційного плану.

В інвестиційному плануванні винятково велике значення має розрахунок ренти. Капітальні вкладення відволікаються на кілька років, а за сучасних термінів будівництва — і десятиріч. Витрати й прибутки з урахуванням фактора часу мають різну цінність. Сьогоднішня вартість грошей перевищує майбутню. Ідеальний варіант співвідношення витрат і прибутків у часі міг бути, наприклад, таким: прибутки — сьогодні, а витрати —завтра (хоча на практиці такого не буває). Тому завдання правильного розподілу витрат і прибутків у часі дуже важливе в інвестиційному плануванні.

В економічній теорії розрахунковий розмір ренти розглядається з двох поглядів: як фактор витрат і прибутку. Це означає, з одного боку, що рента — це витрати, необхідні для перетворення капіталу на капіталовкладення, а з іншого боку, що розрахунковий розмір ренти — це прибуток (у відсотках), який передбачається від цього капіталовкладення або ж вміщення капіталу в альтернативні варіанти капіталовкладень.

Природно, що розмір ренти не може бути менший від норми прибутку, встановленої для інвестування капіталу. При визначенні рентабельності різних варіантів капіталовкладень у межах одного підприємства розрахунковий розмір ренти є цільовим прибутком, вираженим у процентах, тобто нормою прибутку (нормою ренти), що передбачається для інвестиції. Такі самі розрахунки використовують і у складніших ситуаціях.

В інвестиційному плануванні важливо враховувати ймовірність досягнення бажаного ефекту й надійність реалізації окремого варіанта капіталовкладень. Із цим пов'язане прагнення керівництва й колективу підприємства уникнути невиправданого ризику та надійно реалізувати свої інвестиції. З поширенням приватної власності значущість цього фактора зростатиме, оскільки інвестиції перестануть бути "нічиїми", як часто траплялося донедавна.

Обережна інвестиційна політика на перших етапах переходу до ринкових відносин притаманна багатьом підприємствам і організаціям, особливо тим, де переважають колективні форми власності. За наявності багатьох диспропорцій і "голодного" ринку така політика багато в чому виправдана. Часу для пристосування до нових умов цілком достатньо, щоб підготуватися до майбутніх неординарних інвестиційних рішень, які б давали змогу утримувати зайняті позиції на ринку серед рівноправних партнерів. Але треба враховувати небезпеку невикористання нововведень і технічних удосконалень і сміливіше впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу.