Історія категорії праця

Предметом наукового дослідження, праця постала відносно пізно, лише в ХХ ст. Однак, на сьогоднішній день, не має жодної наукової дисципліни, котра б не досліджувала працю  так чи інакше. Різноманітні проблеми трудової діяльності людей стали  об’єктом дослідження багатьох наукових економічних, соціальних, правових, психологічних  дисциплін, зокрема “Економічної теорії”, “Теорії менеджменту”, “Психології та фізіології праці”, “Ринку праці”, “Соціології праці”, “Соціальної політики”, “Наукової організації праці”, “Управління персоналом”, “Економіки підприємств”, “Трудового права”, “Охорони праці” та інших. Важливе місце серед них посідає “Економіка праці й соціально-трудові відносини”. Це функціональна наука, яка досліджує суспільні виробничі відносини, що виникають у процесі організації суспільної праці і відтворення робочої сили. Вона вивчає конкретні форми і методи свідомого використання суспільством економічних законів у сфері підвищення ефективності виробництва, його матеріального та морального стимулювання, відтворення робочої сили.

2. Праця  й соціально-трудові відносини  як предмет наукового економічного  дослідження

Праця – це складне і багатоаспектне явище, яке відіграє в житті суспільства і окремої людини особливо важливу роль, оскільки саме це поняття є невіддільним від людського життя. Змінюючи у процесі праці навколишнє природне середовище і пристосовуючи його до своїх потреб, люди не лише забезпечують своє існування, але і створюють умови для розвитку і прогресу суспільства. Праця виступає однією з найважливіших форм самовираження, самоактуалізації й самовдосконалення людини.

Працю слід розглядати як свідому  цілеспрямовану діяльність; докладання людиною розумових та фізичних зусиль для одержання корисного результату у задоволенні своїх матеріальних та духовних потреб; як процес перетворення природних ресурсів в цінності та блага; як вияв людської особистості.

У процесі праці люди вступають  у певні соціальні відносини, взаємодіючи один з одним. Соціальна  взаємодія у сфері праці –  це форма соціальних зв’язків, яка  реалізується під час обміну діяльності та взаємодії. Об’єктивною основою взаємодії людей є спільність або розбіжність їх інтересів, близькість або віддаленість цілей, поглядів. Посередниками взаємодії людей у сфері праці, проміжними її ланками виступають знаряддя і предмети праці, матеріальні та духовні блага.

Соціальні відносини – це відносини  між соціальними групами (спільностями) та окремими індивідами з приводу  їх суспільного становища, способу  й укладу життя, з приводу умов формування й розвитку особистості, соціальних спільностей. Вони проявляються у становищі окремих груп працівників  у трудовому процесі, комунікаційних зв’язках між ними, тобто у взаємному  обміні інформацією для впливу на поведінку та результати діяльності інших, а також для оцінки власного положення, що впливає на формування інтересів й поведінки цих  груп.

Ці відносини нерозривно пов’язані  з трудовими відносинами. Наприклад, у трудову організацію (діяльність) працівники включаються, адаптуються  з об’єктивних потреб і таким  чином вступають у трудові  відносини незалежно від того, хто буде працювати поруч, хто  керівник, який у нього стиль діяльності. Однак, згодом кожен працівник по-своєму проявляє себе у взаємовідносинах з  іншими працівниками, керівництвом, у  ставленні до праці, до порядку розподілу  робіт та ін. Відповідно, на основі об’єктивних  відносин починаються складатися соціально-психологічні відносини, які характеризуються певним емоційним настроєм, характером спілкування  людей та взаємовідносинами у  трудовому колективі, атмосферою у  ньому.

Термін „соціально-трудові відносини” використовується порівняно недавно. Включення цього терміна в систему понять та категорій економіки праці обумовлено:

- по-перше, розвитком наукових  й прикладних уявлень про роль  людей у розвитку економіки;

- по-друге, тим фактором, що вирішення  важливих завдань соціально-економічної  реформи в Україні (зокрема,  стабілізація соціально-економічної  та політичної обстановки в  країні, становлення і розвиток  виробництва технологічного рівня,  значне зниження інфляції й  підвищення життєвого рівня населення)  можливе, перш за все, на  основі співробітництва всіх  сил суспільства у проведенні  узгодженої політики у сфері  соціально-трудових відносин та  формуванні ефективної системи  захисту інтересів усіх учасників  соціально-трудових відносин;

- по-третє, становлення соціально-орієнтованої  ринкової економіки в нашій  країні, забезпечення її нормального  функціонування можливе за умови  її інтеграції в світове господарство, що передбачає оформленість соціально-трудових  відносин в країні, вироблення  механізму їх розвитку й ефективного  регулювання та інтеграцію національної  системи соціально-трудових відносин  в систему соціально-трудових  відносин, визнану світовим співтовариством.